Постанова № 35468697, 20.11.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний судП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 р. справа №820/8996/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Звягіні Я.І.,

за участі сторін:

представника позивача - Пілат О.О.,

представника відповідача - Лук'янцева С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Харківського державного авіаційного Орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Харківське держане авіаційне орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробниче підприємство (далі по тексту - ХДАВП), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківської області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 13.06.2013 року № 0000511504.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки ґрунтується на безпідставних висновках податкового органу щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування.

Відповідач надав до суду заперечення, в яких, посилаючись на висновки акту перевірки №1977/15.4-08/14308894 та ненадання позивачем у повному обсязі документів, які підтверджують незаконність дій податкового органу, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в позові, та просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на відмові у задоволенні позову з підстав та мотивів, викладених у запереченнях. Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.10.2013 року, Харківське держане авіаційне орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробниче підприємство зареєстроване як юридична особа 27.12.1991 року; код ЄДРПОУ 14308894; місцезнаходження юридичної особи: 61023, м. Харків, Київський район, вул. Сумська, буд. 134; основний вид економічної діяльності - виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування; перебуває у процесі провадження у справі про банкрутство за судовим рішенням з 29.10.2012 року (а.с. 34-35).

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий 2012 року, листопад-грудень 2012 року, січень-березень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки №1977/15.4-08/14308894 від 04.06.2013 року, який підписаний уповноваженими особами підприємства позивача із зауваженнями (а.с.86-145).

Відповідно до висновків акту №1977/15.4-08/14308894 від 04.06.2013 року, перевіркою встановлено порушення позивачем, окрім іншого, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ХДАВП безпідставно завищено податковий кредит за лютий 2012 року на 1962,00 грн.

На підставі зазначеного висновку акту перевірки відповідачем винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 року № 0000511504 на суму 2943 грн., у3 тому числі: 1962,00 - сума завищення бюджетного відшкодування, 981,00 грн. - штрафні санкції (а.с. 8).

Висновок податкового органу щодо порушення позивачем норм чинного законодавства в межах оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ґрунтується на тому, що під час позапланової виїзної перевірки контрагента позивача, ТОВ «Надія», Західною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС у акті перевірки №867/22.2-04/21254331 від 13.03.2013 року був встановлений факт нереальності здійснення господарської діяльності ТОВ «Надія» з підприємствами ТОВ «РИВС» та ТОВ «Старт-Д». Отриману продукцію за господарським операціями з вказаними контрагентами ТОВ «Надія» в подальшому реалізувало позивачеві, на підставі чого податковим органом зроблено висновок про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування податкового кредиту та відсутності у вказаних операціях реального товарного характеру з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, що в результаті зумовило, на думку податкового органу, безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту по контрагенту ТОВ «Надія» податку на додану вартість у сумі 1962, 28 грн.

При вирішенні справи суд керується наступними нормами чинного законодавства.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 14.1.18 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 200.1 статті 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Системний аналіз вищенаведених норм права дає підстави дійти до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з акту перевірки, податковий кредит позивачем було сформовано на підставі виписаних ТОВ «Надія» податкових накладних внаслідок відвантаження на адресу ХДАВП проводу ПЕТВ-2, кабелю морського та мембрани.

Щодо реальності спірних господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Надія» суд зазначає наступне.

Згідно Договору купівлі-продажу №56/03 від 21.03.2010 року, укладеного між ТОВ «Надія» (постачальник) та Харківським державним авіаційним виробничим підприємством в особі директора заводу «ТОРА» ХДАВП - відокремленого підрозділу ХДАВП (покупець), постачальник зобов'язується надавати в узгоджені строки товар, кількісні та якісні характеристики якого викладені у специфікаціях (Додатках), що є невід'ємною частиною цього договору, у власність покупця, а покупець зобов'язується отримувати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору. Згідно п.п.4.3, 6.1-6.3 цього договору, покупець здійснює попередню оплату за кожну партію товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, а передання товару здійснюється на складі постачальника в м. Харкові довіреній особі на умовах самовивозу (а.с. 163).

Відповідно до п.1.5 Статуту Харківського державного авіаційного Орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства, Завод з технічного обслуговування та ремонту авіаційної техніки ХДАВП - завод «ТОРА» ХДАВП, розташований за адресою вул. Ромашкіна, 5, м. Харків, є відокремленим підрозділом позивача, з правом відкриття поточних і розрахункових документів та входить до складу позивача. Тому, суд приходить до висновку, що товарно-матеріальні цінності, що придбавались за договором, укладеним з заводом «ТОРА» ХДАВП, фактично придбавались позивачем в особі заводу «ТОРА» ХДАВП (а.с. 153-161).

Платником ПДВ за вказаним договором та додатковою угодою №1 до договору є позивач (а.с. 163, 165).

У лютому 2012 року позивачем отримано за договором купівлі - продажу №56/03 від 21.03.2010 року, згідно специфікації №8 (а.с. 164), від постачальника - ТОВ «Надія» товарно-матеріальні цінності (мембрану) за видатковою накладною №3 від 03.02.2012 року (а.с. 81).

За отриманий товар позивачем здійснено оплату у безготівковій формі на користь вказаного постачальника, що вбачається з виписки з особового рахунку за 27.02.2012 року, у сумі 7620,00 грн., у тому числі ПДВ 1270,00 грн. (а.с. 82).

На виконання ст. 201 Податкового кодексу України постачальником було видано позивачеві податкову накладну №3 від 03.02.2012 року (а.с. 80).

Як вбачається з матеріалів справи, отримання товару здійснювалось уповноваженою на те особою за довіреністю № 15 від 01.02.2012 року.

З матеріалів справи також вбачається, що між позивачем та ТОВ «Надія» укладено договір постачання № 9 від 12.07.2010 року, за яким постачальник зобов'язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити матеріали згідно специфікацій, що є невід'ємною частиною договору (а.с.83).

Згідно специфікації № 1 до договору, сторони визначили перелік товарів, які є предметом поставки. Зокрема, таким товаром є провід ПЕТВ-2 та кабель, що отримані від постачальника ТОВ «Надія» відповідно за видатковою накладною №13 від 20.02.2012 року (а.с. 74) та видатковою накладною №15 від 21.02.2012 року (а.с. 70).

Попередня оплата товару здійснювалась платіжним дорученням №656 від 14.02.2012 року у сумі 2490,48 грн., у тому числі ПДВ - 415,08 грн. та платіжним дорученням №675 від 14.02.2012 року у сумі 1663,20 грн., у тому числі ПДВ - 277,20 грн. (а.с. 167).

У свою чергу, на виконання вимог ст. 201 Податкового кодексу України постачальником було видано позивачеві податкову накладну №12 від 15.02.2012 року (а.с. 72) та податкова накладна №13 від 15.02.2012 року (а.с. 68).

Отриманий товар оприбуткований позивачем на складах підприємства за прибутковими ордерами №15012 від 20.02.2012 року (а.с. 73) та №15014 від 21.02.2012 року (а.с. 69).

Перевезення отриманих товарів від ТОВ «Надія» здійснювалося власним автотранспортом позивача, у відповідності до умов договору, що підтверджується подорожніми листами №228971 від 20.02.2012 року та №229015 від 21.02.2012 року (а.с.168-169).

Позивачем отримано від контрагента належним чином оформлені податкові накладні, що не заперечується сторонами у справі. Жодних зауважень до оформлення податкових накладних контрагентом позивача відповідач не зазначив.

Суд зазначає, що позивачем було додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. Позивач після одержання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних відобразив у податковому обліку податковий кредит в сумі ПДВ, сплаченого продавцю у складі ціни придбаного товару відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд не приймає до уваги доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Надія», з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки №1977/15.4-08/14308894 від 04.06.2013 року, висновки податкового органу про нікчемність та безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ґрунтуються виключно на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Надія» №867/22.2-04/21254331 від 13.03.2013 року з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з контрагентами за період з 01.01.2010 року по 31.01.2013 року.

Суд зазначає, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Посилання відповідача в акті перевірки на наявність у ТОВ «Надія» взаємовідносин з суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності (на підставі відсутності товано-транспортних накладних), не може свідчити про неможливість фактичної поставки товару позивачу, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами.

Судом встановлено, що спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача. Факт оплати позивачем отриманих у ТОВ «Надія» товарів сторонами не заперечується та підтверджується наданими до матеріалів справи документами. Окрім того, оплата позивачем отриманих у ТОВ «Надія» товарів досліджувалась відповідачем у ході перевірки, що відображено в акті №1977/15.4-08/14308894 від 04.06.2013 року.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Також, суд зазначає, що викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентами позивача вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України здійснені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не наділяють податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Суд вважає за необхідне зауважити, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. ст.11, 69 КАС України не виявлено.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Суд зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагентів позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід відмітити, що як позивач, так і його контрагент на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ «Надія», на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Надія» були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки №1977/15.4-08/14308894 від 04.06.2013 року висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Надія» викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, у зв`язку з чим, суд вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

При цьому, відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочинів; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цих операцій в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неправомірне зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1962,00 грн. за лютий 2012 року, застосування штрафних санкцій у розмірі 981 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 13.06.2013 року № 0000511504.

Разом з цим, суд вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція цілком узгоджується з висновками Верховного Суду України викладеними у рішенні від 31.01.2011 р. у справі №21-42а10 за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Суд також керується ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач факти вказаних в акті перевірки №1977/15.4-08/14308894 від 04.06.2013 року порушень та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 13.06.2013 року № 0000511504 належним чином не довів.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 року № 0000511504, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування такого рішення є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6, 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Харківського державного авіаційного Орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000511504 від 13.06.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р: 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код: 37999628, МФО: 851011, банк: ГУДКСУ у Харківській області) на користь Харківського державного авіаційного Орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства (61023, м. Харків, вул. Сумська, 134, код ЄДРПОУ 14308894) судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп. (сто чотирнадцять гривень сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі виготовлено 25 жовтня 2013 року.

Суддя Котеньов О.Г.