Постанова № 35459007, 31.10.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2013 р. 14 год.02 хв.Справа № 821/1865/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Кальченко - Буланової М.С.,

за участю представників:

позивача - Кириченка К.І.,

відповідача - Мірошниченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Електромаш" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Електромаш" (далі - позивач, ТОВ "Авто-Електромаш") звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення -

- від 20 лютого 2013 року за №0001172200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 485932,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 469487,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 16445,00 грн.;

- від 20 лютого 2013 року за №0001182200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24591,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 21304,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 3287,00 грн.;

- від 20 лютого 2013 року за №0001192200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 222686,00 грн.

- від 14 травня 2013 року за № 0003382200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 9313,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 2040,00 грн.

- від 14 травня 2013 року за № 0003392200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 5 466,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 751,50 грн.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив про неправомірність висновку податкового органу щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами МПП «Парамаунт», ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД», оскільки факт отримання товару від вказаних контрагентів підтверджується первинними документами, які є належним доказом формування показників звітності з податку на прибуток та ПДВ. Позивач також стверджує, що підприємство реалізовувало продукцію пов'язаним особам за цінами, які відповідають рівню звичайних цін на момент реалізації, а податковим органом всупереч діючому законодавству не здійснено аналіз реалізації аналогічної продукції іншими підприємствами з метою визначення рівня звичайної ціни, що свідчить про безпідставне завищення доходу «Авто-Електромаш» на суму 43 874,75 грн. Крім того, позивач вказує, що під час перевірки ревізору-інспектору надавалися первинні документи в повному обсязі, проте податковий орган в порушення порядку оформлення результатів перевірки не зазначив в акті перевірки які первинні документи і по яким господарським операціям відсутні. Позивач також стверджує, що у ТОВ «Авто-Електромаш» відсутня кредиторська заборгованість, по якій строк позовної давності минув.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач надав суду письмові заперечення, в яких зазначає, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимоги діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є законними. Зокрема, відповідач вказує, що однією з підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки про заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток та заниження суми податку на додану вартість по господарським операціям з контрагентами - МПП «Парамаунт», ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД», які є безтоварними, оскільки за наслідками перевірок вищезазначених суб'єктів господарювання встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій. Щодо зменшення позивачу валових витрат на суму отриманих від ФОП ОСОБА_3 послуг, то відповідач вказує, що складені акти виконаних робіт не мають певних обов'язкових реквізитів, що позбавляє їх юридичної сили та доказовості. Відповідач також вказує про обґрунтованість нарахування позивачу валового доходу у зв'язку з недотриманням рівня звичайних цін при реалізації продукції пов'язаним особам, оскільки вказане порушення підтверджується фактом продажу позивачем аналогічної продукції іншим покупцям за значно більшою ціною, яка визнана в даному випадку звичайною ціною. Крім того, за даними бухгалтерського обліку встановлено кредиторська заборгованість, яка обліковується у позивача з минулим строком позовної давності та не включена до складу інших доходів підприємства, як безнадійна кредиторська заборгованість. Також, в порушення п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України позивачем не правомірно віднесено до складу витрат суму 889576,25 грн. без підтверджуючих відповідних первинних документів.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти адміністративного позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ "Авто-Електромаш" зареєстровано як суб'єкт господарювання - юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, витягом зі статуту, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Згідно довідки з ЄДРПОУ основними видами діяльності ТОВ "Авто-Електромаш" є інші види оптової торгівлі, надання інших комерційних послуг, виробництво вузлів, деталей та приладдя для автомобілів та їх двигунів, виробництво електричного устаткування для двигунів і транспортних засобів тощо.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1. ст. 75, п.77.4. ст. 77 Податкового кодексу України та на підставі наказу ДПІ у м. Херсоні наказу № 1259 від 23.11.12 р. посадовими особами ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Електромаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, за наслідками якої складено акт від 01.02.2013 року № 800/22.1/32125274 (далі - акт перевірки).

Під час перевірки відповідачем були встановлені порушення ТОВ "Авто-Електромаш" вимоги діючого законодавства, а саме, серед іншого:

- п.135.2, п. 135.5 ст.135, п. 138.1, п 138.2 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12. 2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 469 487,00 грн. у тому числі, ІІ-ІУ квартал 2011 року - 403 707,00 грн.; Три квартали 2012 року - 65 780,00 грн.;

- пп. 153.2.1 п. 153.2 ст.153 Податкового Кодексу України від 02.12. 2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 21 304,00 грн. у тому числі: ІІ-ІУ квартал 2011 року - 8 158,00 грн.; Три квартали 2012 року - 13 146,00 грн.;

- п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.7 ст.201 розділу V Податкового кодексу України від 02.12. 2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення, який пісня бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за вересень 2012 року в сумі 122647 грн.

На підставі вказаних висновків ДПІ у м. Херсоні було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення -

- від 20 лютого 2013 року за №0001172200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 485932,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 469 487,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 16 445,00 грн.;

- від 20 лютого 2013 року за №0001182200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24591,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 21 304,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 3 287,00 грн.;

- від 20 лютого 2013 року за №0001192200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 222686,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, ТОВ «Авто- Електромаш» отримало від ДПС у Херсонській області рішення про результат розгляду первинної скарги від 25.04.2013 р. за № 2036/10/10.2-06, яким ДПС у Херсонській області залишено без змін податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Херсоні від 20.02.2013 р. за №0001172200, №0001192200, скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Херсоні від 20.02.2013 р. за №0001182200 в частині визначених до сплати 11991,00 грн. податку на прибуток «із застосуванням звичайних цін» та 1244,00 грн. штрафних санкцій, в іншій частині податкове повідомлення - рішення залишено без змін, та збільшено податок на прибуток на 11991,00 грн. та 1 244,00 грн. штрафних санкцій, а скаргу було залишено без задоволення.

На підставі вказаного рішення ДПС у Херсонській області відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 14 травня 2013 року за №0003382200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 9 313,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 2040,00 грн.

- від 14 травня 2013 року за №0003392200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 11991,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 1244,00 грн.

В судовому засіданні представником відповідача було вказано на те, що податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Херсоні від 20.02.2013 р. за №0001182200 не може бути предметом оскарження, оскільки вважається відкликаним згідно ст. 60 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 60 ПК України податкове повідомлення - рішення вважається відкликаними, зокрема, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі (пп. 60.1.3. п. 60.1.) У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення - рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу. ( п. 60.4.) Якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення - рішення (п. 60.6).

Проте, рішенням ДПС у Херсонській області рішення про результат розгляду первинної скарги від 25.04.2013 р. за № 2036/10/10.2-06 податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Херсоні від 20.02.2013 р. за № 0001182200 було частково скасовано, а інший частині залишено без змін, що на думку суду не дає підстави вважати його відкликаним в порядку ст. 60 ПК України.

Отже, предметом розгляду у даній справі є податкові повідомлення-рішення, які були прийняті ДПІ у м. Херсоні, як за наслідками проведення перевірки ТОВ «Авто- Електромаш», так і за наслідками адміністративного оскарження.

Під час розгляду справи встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що фактичною підставою для збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що -

- правочини укладені між позивачем та контрагентами - МПП «Парамаунт», ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що вплинуло на завищення складу валових витрат на загальну суму 575942,00 грн. та податкового кредиту на загальну суму 109810,00 грн. у відповідних звітних періодах;

- реалізація продукції пов'язаним особам за цінами, що є нижчими за звичайну ціну, що вплинуло на заниження доходу з податку на прибуток на суму 43 873,00 грн. та з податку на додану вартість на суму 8385,00 грн.;

- завищення валових витрат на суму 27 950,00 грн. внаслідок не відповідності актів виконаних робіт вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" по господарській операції між позивачем та ФОП ОСОБА_3;

- завищення валових витрат внаслідок відсутності первинних документів, які б свідчили про факт здійснення господарських операцій на суму 601174,25 грн., та відсутності первинних документів на суму 288402,00 грн.;

- заниження зобов'язань з податку на прибуток на суму 54 196,00 грн. та з податку на додану вартість на суму 9 033,00 грн. внаслідок не віднесення до складу валових доходів та податкових зобов'язань з ПДВ сум кредиторської заборгованості, по яким минув строк позовної давності;

- завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 100039,00 грн. внаслідок розбіжностей між задекларованими показниками ТОВ "Авто-Електромаш" та його контрагентами ТОВ «АДМ», ПАТ «Херсонський електромашинобудівний завод», ТОВ «ВТН».

Оцінюючи правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, суд виходить з встановлених в ході розгляду справи фактичних обставин та їх узгодженості з діючими, на момент виникнення спірних правовідносин, положеннями Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Враховуючи, що предметом оскарження в даній справі є правомірність нарахування суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення від'ємного значення з ПДВ за декілька правопорушень, суд дійшов висновку про необхідність перевірки законності та обґрунтованості встановлення порушення окремо по кожному із них.

Так, підставою для зменшення суми валових витрат у розмірі 575942,00 грн. та податкового кредиту з ПДВ у сумі 109810,00 грн. слугувала інформація, яка була отримана ДПІ за наслідками проведених перевірок контрагентів МПП «Парамаунт», ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД», господарські операції з якими мали безпосередній вплив на вищевказані порушення.

Перевіряючи обґрунтованість даного висновку податкового органу, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з акту перевірки, порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.7 ст. 201 Податкового Кодексу України вмотивовані наступним: ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було складено акт від 16.10.2012 р. № 702/3/22-80-21510709) про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Парамаунт" з питань підтвердження господарських відносин за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, 2011 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2012 р., яким зафіксовано стан ТОВ "Парамаунт" - направлено повідомлення про відсутність про місцезнаходженням, наявність ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності згідно висновку ГВПМ у Голосіївському районі м. Києва.

Крім того, ДПІ вказує, що в ході перевірки ТОВ «Авто-Електромаш» не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, що унеможливлює встановити, фактичне постачання ТМЦ від МПП «Парамаунт» до ТОВ «Авто-Електромаш», що у комплексі свідчить про відсутність факту поставок товарів.

Також, ДПІ у м. Херсоні було складено акт від 21.05.12 р. №217/22-7 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами постачальниками та покупцями за липень 2011 року, яким встановлено відсутність підприємства за місцем його реєстрації та ознаки фіктивності здійснення господарської діяльності ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД» по ланцюгу постачання згідно листа ГВПМ ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС від 18.05.12 №819/07-606.

Крім того, ДПІ вказує, що в ході перевірки було встановлено невідповідність ТТН нормам 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, та як наслідок є такими, що не містять достатню доказовість.

Таким чином, на підставі висновку актів про неможливість проведення перевірок контрагентів позивача та внаслідок відсутності ТТН або їх недоліків відповідачем був зроблений висновок про вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами з метою їх документування без мети реального настання правових наслідків.

Суд вважає, такі висновки відповідача такими, що не відповідають обставинам справи та нормам діючого податкового законодавства, виходячи з наступних підстав.

Правила формування валових витрат платниками податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з 01.04.2011 року врегульовані положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. за № 2755-VІ (далі - ПК України).

Виходячи зі змісту положень Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 ПК України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Для визначення права підприємства на податковий кредит та підстав для формування складу валових витрат по проведеним господарським операціям з постачальниками необхідно встановити наявність в сукупності таких обов'язкових підстав:

- здійснення операції з придбання товарів, виконаних робіт, наданих послуг та їх оплата (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. п. 198.1, 198.2, п. 198.3 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України);

- наявність належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, та податкової накладної (п. 138.2 ст. 138, п. 198.6 ст. 198 ПК України);

- придбання товарів (робіт, послуг) для використання в господарській діяльності платника податку - покупця, шляхом відображення їх в обліку та підтвердження відповідними документами ( п. 44.1. ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 п. 198.3 ст. 198, п. 201.11 статті 201 ПК України).

Як встановлено судом та підтверджується описовою частиною акту перевірки, що між ТОВ «Авто-Електромаш» ( за договором покупець) та МПП «Парамаунт» (м.Київ) укладено договір купівлі-продажу від 25.12.2008 р. № 41/12, за умовами якого поставка продукції здійснюється по ціні та кількості, передбачених у видаткових накладних та рахунках-фактури, які є невід'ємною частиною дійсного договору. Поставка продукції відбувається шляхом самовивезення та відокремленими партіями. Транспортні витрати сплачує Покупець. Поставка продукції відбувається впродовж 15 днів з моменту зарахування передплати у розмірі 50% на розрахунковий рахунок Постачальника.

Згідно умов даного договору МПП «Парамаунт» (м.Київ) протягом липня, серпня, листопада 2011 р. та квітня, липня 2012 р. передав ТОВ «Авто-Електромаш» продукцію (контактну групу Р119-10) на суму 20 495,2 грн., у т.ч. ПДВ 5 446,04 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними, перелік яких наведено на стор. 5 акту перевірки та копії яких залучено до матеріалів справи.

У зв'язку з тим, що перевезення продукції (автозапчастин) від МПП «Парамаунт» до ТОВ «Авто-Електромаш» здійснював перевізник - ТОВ « Ін-Тайм» (м.Київ), то позивачем залучено до матеріалів справи декларації про прийняття вантажу № КИН-099663 від 08.11.2011 року; № КИН-013782 від 22.02.2011 року; № 064580 від 21.07.2011 р. товарно-транспортні накладні № 56182000177368 від 02.04.2012 р. № 56182000303648 від 13.04.2012 р.; №56998004959474 від 23.07.2012р.

Розрахунки здійснювались шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок МПП «Парамаунт».

Щодо доводів податкового органу про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних щодо перевезення продукції від МПП «Парамаунт», то суд їх відхиляє оскільки вважає, що згідно до положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568) товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів. Проте, у спірних правовідносинах мали місце господарські операції з постачання товару, а тому, до них не підлягають застосуванню положення вказаних норм.

Крім того, суд зауважує, що в матеріалах справи є докази самовивезення позивачем продукції від МПП «Парамаунт».

Також, між ТОВ «Авто-Електромаш» ( за договором покупець) та ТОВ ВКФ «Плутон» ЛТД ( м. Херсон) ( за договором постачальник) укладено договір купівлі-продажу від 16.08.2011 р. №118/08, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується сплатити та прийняти металопрокат (надалі продукцію), найменування, асортимент, кількість якої передбачено у специфікаціях на кожну партію, які є невід'ємною частиною дійсного Договору. Поставка продукції відбувається самовивозом по факту передплати у розмірі 100% на розрахунковий рахунок Постачальника. Ціна та загальна сума договору підтверджується специфікаціями та видатковими накладними та є невід'ємною частиною договору.

Згідно умов даного договору та підписаних до нього специфікацій ТОВ ВКФ «Плутон» ЛТД ( м. Херсон) передало ТОВ «Авто-Електромаш» протягом серпня - грудня 2011 р. сталь 5хЗВЗМФС (ДЮЗ), проволоку Х20Н80, твердий сплав ВК-20КС д. 60x75 на загальну суму 555 447,00 грн., крім того ПДВ 105 710,00 грн., про що свідчать видаткові, податкові накладні та товарно-транспортні накладні, перелік яких наведено на стор. 16-20 акту перевірки.

На підтвердження факту транспортування позивачем залучено до матеріалів справи договір оренди автомобіля, укладений між ТОВ «Електромаш-Оригінал» та ТОВ «Авто-Електромаш» №03/01-11 від 03.01.2011 р.

Розрахунки здійснювались шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ ПКФ «Плутон» ЛТД.

Підтвердженням використання отриманої продукції від ТОВ ВКФ «Плутон ЛТ слугують наступні внутрішні документи ТОВ «Авто-Електромаш»: акт приймання-передачі виконаних робіт по пресовому цеху за серпень 2011 р., замовлення на проведення робіт №9769 від 31.08.11р.;замовлення на виконання послуг №97 від 31.08.11р.; акт приймання-передачі виконаних робіт за серпень 2011р. на суму 106 350,69грн.; акт приймання-передачі виконаних робіт за січень 2012р. на суму 90 214,74 грн., замовлення на виконання робіт від 31.01.2012 р., внутрішні накладні на відпуск продукції №1, 2 за січень 2012 року.

В акті перевірки податковий орган зауважує, що при дослідженні товарно-транспортних накладних на перевезення товару від ТОВ ВКФ «Плутон» встановлено, що ТТН заповнено з порушенням статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-ХІУ (із змінами та доповненнями), та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, а саме: відсутність обов'язкових реквізитів - конкретних пунктів навантаження товару, зазначена лише територіальна ознака, відсутні ціни товару, відсутній особистий підпис водія, що прийняв товар до перевезення, відсутні код за ЄДРПО перевізника, який здійснював перевезення, у зв'язку з чим немає можливості встановити та підтвердити факти здійснення господарських операцій - перевезення товарів "Перевізником та отримання товарів покупцем.

Проте, суд не приймає до уваги вказаний аргумент, як доказ не передачі продукції взагалі, оскільки вважає, що помилки у оформленні ТТН не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд зауважує, що первинні документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

З огляду на вище перелічені первинні документи, судом встановлено, що виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами МПП «Парамаунт», ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД» підтверджується видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, а також придбанням товару з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Слід відмітити, що виписані МПП «Парамаунт», ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД» податкові накладні оформлені у відповідності до вимог п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, а видаткові накладні у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки про відсутність факту реального вчинення господарських операцій з посиланням на висновки актів перевірок контрактів позивача, зокрема акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 16.10.2012 р. №702/3/22-80-21510709) про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ „Парамаунт" та акт ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС від 21.05.12 р. №217/22-7 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій суб'єкта господарювання ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД», то суд виходить з наступного.

З системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010 р. №1232, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженої наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже, зустрічна звірка суб`єкта господарювання може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

При цьому, діючим законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. Таким чином, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Крім того, в акті перевірки ТОВ «Авто-Електромаш» суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання ТМЦ у МПП «Парамаунт», ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД», що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Додатково суд відмічає, що висновки ДПІ про фіктивність підприємства МПП «Парамаунт» спростовується постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2012 року по справі №2а-16279/12/2670, відповідно до якого було спростовано дані ДПІ про неможливість перевірки МПП «Парамаунт», невідповідність висновків ДПІ про фіктивність діяльності МПП «Парамаунт».

Отже, суд зауважує, що податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлені первинні та податкові документи на підтвердження належного укладення та виконання договорів.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту суми вартості придбаних товарів від продавців МПП «Парамаунт», ТОВ ВКФ «Плутон ЛТД», на відсутність у останніх основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспорту, на думку суду, не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаними контрагентами товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому суд зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

У відповідності до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Суд відмічає, що контрагенти позивача у спірних правовідносинах на час оформлення первинних документів є право - і дієздатними юридичними особами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість, тобто, у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України, мали право на нарахування податку та складання податкових накладних, за якими позивачем віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що зобов'язання за спірними договорами були виконані сторонами в повному обсязі та належним чином: отримано певний обсяг товару, за які сплачено відповідну суму грошових коштів, позивачем нараховано та сплачено ПДВ на суму вартості товарів, що є підставою вважати договір між позивачем та вказаним контрагентом укладеним, та таким, що має реальні правові наслідки.

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні угоди взаємоузгоджених дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, а також судових рішень про визнання недійсним правочину. Таких доказів відповідачем в акті перевірки не наведено та до суду не надано.

Отже, суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог пунктів п 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового Кодексу України зроблені за відсутності належних і допустимих доказів, з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому не може слугувати підставою для донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення від'ємного значення податку на додану вартість.

Також актом перевірки ( стор. 39) встановлено порушення позивачем пп. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України в частині неправомірного включення до складу витрат вартість послуг ФОП ОСОБА_3 з технічного обслуговування комп'ютерної техніки у сумі 27 950,0 грн., оскільки акти про надання послуг з технічного обслуговування комп'ютерної техніки не містить повної інформації щодо виконаних послуг ( не зазначено обсяг господарських операцій, одиниця виміру господарської операції) та відсутні докази щодо фактичного надання зазначених послуг, що є недостатньо в доказовості факту виконаних робіт та їх зв'язок з веденням господарської діяльності підприємства, що суперечить вимогам п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 05.06.95 за №168/704.

Перевіряючи вказаний висновок податкового органу на предмет його відповідності вимогам податкового законодавства та фактичним обставинам, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Між ТОВ «Авто-Електромаш» (за договором замовник) та ФОП ОСОБА_3 (за договором виконавець) було укладено договір про надання послуг № 03/01-11 від 03.01.2011 р., за умовами якого виконавець зобов'язаний надавати замовнику послуги з технічного обслуговування комп'ютерної техніки та по завершенню кожного місяця надання послуг складати акт виконаних робіт, в якому зазначається кількість виконаних робіт (послуг) та відповідно їх вартість.

На виконання умов даного договору між позивачем та ФОП ОСОБА_3 було підписано актів виконаних робіт на загальну суму 27 950,0 грн. згідно переліку, наведеного в акті перевірки.

Пов'язаність вказаної послуги з господарською діяльністю підтверджується бухгалтерською довідкою щодо наявності на підприємстві комп'ютерної техніки, яка потребує постійного обслуговування фахівцем комп'ютерної техніки.

Твердження відповідача про те, що в актах виконаних робіт послуг не зазначено, які конкретно послуги та за якою ціною виконував контрагент позивача, суд не приймає до уваги, оскільки вважає, що діючим законодавством не встановлено певної типової послідовності та структури проведення послуг з технічного обслуговування комп'ютерної техніки з визначенням орієнтовної вартості кожної з конкретних операцій, що включаються до їх структури. З приводу тверджень відповідача про те, що відсутні докази щодо фактичного надання зазначених послуг, тобто наявності інших документів, окрім тих, які були складені сторонами на підтвердження фактів надання вказаних послуг, суд зазначає, що оскільки послуги з технічного обслуговування комп'ютерної техніки за своєю природою безпосередньо не створюють певних матеріальних результатів (як, наприклад, будівельні або транспортні послуги), не можуть мати певного натурального вимірника, а можуть бути оцінені лише у грошовому виразі, тому на думку суду найменування наданих послуг в актах виконаних робіт « послуги з технічного обслуговування комп'ютерної техніки» є достатнім для розкриття змісту та обсягу вищевказаної господарської операції.

Суд відмічає, що надані позивачем акти виконаних робіт (надання послуг) містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак, є належною підставою для віднесення сум вартості відображених цими актами послуг (робіт) до складу валових витрат.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставне зменшення позивачу валових витрат на суму 27 950,0 грн. за господарською операцією з ФОП ОСОБА_3

Щодо висновку відповідача про порушення п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України внаслідок реалізації ТОВ «Авто-Електромаш» продукії пов'язаним особам по цінам, що є нижчими за звичайну ціну, та як наслідок нарахування позивачу валового доходу в сумі 43 874,75грн., у тому числі: IV квартал 2011 року - 4960,0 грн., І квартал-22127,85грн., ІІ квартал - 14761,50 грн., ІІІ квартал 2012 року - 2025 грн. та податкового зобов'язання з ПДВ на суму 8 385,00 грн., то суд встановив наступне.

Як зазначає відповідач на стор. 32 акту перевірки, що одним з видів діяльності ТОВ «Авто-Електромаш» є виробництво електричного устаткування для двигунів і транспортних засобів і за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року підприємство реалізовувало продукцію, а саме магнето 68.000 пов'язаним особам ТОВ «Електропромислова група», ТОВ «Торговий дім Ем-Холдинг», ТОВ «Мото-Континент» за цінами від 194,60 грн. до 210,85 грн., що є нижчими за звичайну ціну - 308,15 грн. В обґрунтування вказаної звичайної ціни податковим органом прийнято ціну реалізацію 308,15 грн. магнето 68.000 в аналогічних періодах іншим контрагентам - покупцям ( ТОВ "Укравтозапчастина", ТОВ "Колос", ТОВ "Трактор-Центр", ТОВ "Дизель запчастина", ТОВ "Вінтехпостач", ТзОВ "Агрозапчастини", ТОВ "Дизель запчастина") згідно переліку видаткових накладних, наведених в акті перевірки.

Проте, суд не погоджується з вказаним висновком та вважає, що податковий орган при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів п. п. 1.20.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема не виконав жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін

Відповідно до приписів підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Отже, за загальним правилом, встановленим Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств" , якщо не доведено протилежне звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Якщо податковий орган не згодний із ціною договору, то він зобов'язаний довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому податковий орган зобов'язаний діяти в порядку, встановленому законом.

Згідно з приписами підпункту 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, при наданні оцінки правильності нарахування податкових зобов'язань при визначенні рівня звичайних цін, податковий орган мав діяти з дотриманням вищенаведених приписів п.п. 1.20.2 Закону.

Методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 303 від 18 червня 2001 року, відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги) що реалізована не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Правовідносини зі застосуванням звичайних цін при реалізації товарів\послуг, у т.ч. пов'язаним особам, врегульовано Податковим кодексом України, зокрема підпунктом 153.2.1. пункту 153.2 ст. 153 цього Кодексу передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до пп.14.1.71. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пп.14.1.219. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

За приписами пп.14.1.218. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території.

Між тим, відповідачем не було надано доказів в підтвердження проведення ним повного аналізу цін на аналогічну продукцію, використання при визначенні звичайної ціни інформації про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами інших продавців, умови яких є співставними умовам договорів укладених між позивачем та ТОВ «Електропромислова група», ТОВ «Торговий дім Ем-Холдинг», ТОВ «Мото-Континент».

З огляду на те, що відповідачем не було представлено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, висновки податкового органу про донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з підстав реалізації продукції пов'язаним особам є протиправними.

Щодо висновку відповідача про порушення п. 138.2, п.. 138.8.1 п. 138.8, ст. 138 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України у зв'язку з не наданням до перевірки первинних документів, які б свідчили про факт здійснення господарських операцій та неправомірним віднесенням до складу витрат операційної діяльності витрати по придбанню товарів, які не підтверджені первинним документами, то суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ревізор-інспектор на стор 37-38 акту зазначає, що

- перевіркою відображених у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01.07.11 по 30.09.12 р. встановлено, що на даний показник значний вплив мали з придбання комплектуючих, сировини, витрати на оплату праці та сума внесків на соціальні заходи. В порушення п. 138.2, 138.8.1 ст.138, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України підприємством не правомірно віднесено до складу в операційної діяльності за 2-3 квартали 2011 року витрати в сумі 601 174,25 грн. по придбанню товарів, які не підтвердженні первинними документами, що в свою чергу не підтверджує здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України.

Вказане порушення було встановлено внаслідок дослідження оборотно-сальдових відомостей, аналізів по рахунках: 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 372 «Розрахунки з підзвітними особами», 685 «Розрахунки з іншими кредиторами», прибуткових накладних, актів виконаних робіт, виписок банку.

Крім того, на стор. 38 акту перевірки ревізором - інспектором було вказано, що перевіркою відображеного показника у рядку 06 Декларацій "Інші випрати" за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р. на підставі зворотно-сальдових відомостей по рахункам: 92 «Адміністративні витрати», 93 "Витрати на збут" встановлено завищення задекларованих показників на загальну суму 288 402,00 грн., зокрема у ІІ кварталі 2012 року адміністративні витрати в сумі 288 372,00 грн., у ІІІ квартал 2012 року витрати на збут в сумі 30,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача вказав, що вказані висновки відповідача є неправомірними, оскільки на вимогу податкового органу всі документи були надані. При цьому, зазначив, що не може надати будь-яких пояснень щодо відсутності або наявності первинних документів, оскільки податковий орган не зазначив в акті перевірки які саме первинні документи відсутні і стосовно яких господарських операцій. ДПІ у м. Херсоні, взагалі не вимагала від ТОВ «Авто- Електромаш» надати конкретні первинні документи на підтвердження сум валових витрат, стосовно яких виникли сумніви у правомірності їх виникнення.

В судовому засіданні ревізор-інспектор пояснив, що під час перевірки у платника податків виникає обов'язок надати усі наявні у нього первинні документи, проте позивач не надав документи, які б підтверджували правомірність формування валових витрат згідно даних зворотно-сальдових відомостей по певним рахункам. При цьому, які саме документи були відсутні ревізор-інспектор суду пояснити не зміг.

Визначившись з правовою позицією сторін щодо вказаного питання, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Відповідно до норм ст. 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), а платник податків в свою чергу зобов'язаний надати у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. У разі відмови платника податків надати копії документів посадова особа органу державної податкової служби складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням ініціалів платника податків та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів свідчить, що в разі ненадання платником податків первинних документів у посадової особи податкового органу виникає обов'язок скласти акт довільної форми, який засвідчує факт відмови надати первинні документи з зазначенням переліку документів, які платник податків відмовився надати.

Отже, саме такий акт є доказом відмови платника податків, в даному випадку, позивача у наданні первинних документів до перевірки.

На підставі ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В зв'язку з відсутністю акту про відмову ТОВ «Авто-Електромаш» в наданні до перевірки первинних документів, який засвідчує факт відсутності цих документів на час перевірки, та неможливістю відповідача надати суду перелік таких документів, суд приходить до висновку, що податковим органом не доведено факт ненадання платником податків - ТОВ «Авто-Електромаш» до перевірки первинних документів, про відсутність яких вказав податковий орган в акті перевірки.

На підставі викладеного є необґрунтованим висновок відповідача з посиланням на приписи п.44.6 ст.44 ПК України про відсутність первинних документів та як наслідок зменшення валових витрат у ІІ кварталі 2012 року в сумі 288 372,00 грн., у ІІІ квартал 2012 року в сумі 30,00 грн., а також у 2-3 квартали 2011 року витрати в сумі 601 174,25 грн.

Щодо висновку податкового органу про заниження зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість внаслідок не віднесення до складу валових доходів та податкових зобов'язань з ПДВ сум кредиторської заборгованості, по яким минув строк позовної давності, то суд встановив наступне.

Як вбачається зі стор. 35 акту перевірки, станом на 30.09.2012 року по субрахунку «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» рахується кредиторська заборгованість в сумі 54 195,14 грн., строк позовної давності якої минув. З посиланням на пп.14.1.11 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та на ст. 257 Цивільного кодексу України щодо тривалості строку давності три роки, податковий орган по договірним зобов'язанням позивача з суб'єктами господарювання, перелік яких наведено у додатку № 5 до акту перевірки, встановив порушення пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України щодо не включення позивачем до складу інших доходів кредиторську заборгованість за отримані товари, по якім минув строк позовної давності, в сумі 54 195,14 грн., у тому числі: III квартал 2011 рік на суму 24 876,62 грн., IV квартал 2011 рік на суму 5 632,52 грн., І квартал 2012 року 8252,16 грн., III квартал 2012 року 15433,84 грн., а також порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України щодо неправомірного включення до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 9 033,0 грн. у вересні 2012 року .

В судовому засіданні представник відповідача залучив до матеріалів справи договірні документи та надав пояснення, згідно яким не визнає вказані порушення, оскільки вважає, що підписані між позивачем та його контрагентами додаткові угоди до договорів щодо збільшення строку позовної давності відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України спростовує довід відповідача про наявність у підприємства кредиторської заборгованості, по якій сплив строк позовної давності.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо вказаного доводу позивача пояснень не надав.

Отже, у додатку № 5 до акту перевірки зазначено, що у позивача обліковується кредиторська заборгованість на загальну суму 54 195, 14 грн. згідно певного переліку контрагентів, дати виникнення заборгованості, суми, найменування товару та підстави його отримання.

Судом також встановлено, що відображення в бухгалтерському обліку переліку господарських операцій та їх сум виконання, які вказані у додатку № 5 до акту перевірки, сторонами не оспорюються, тому суд вважає вказані факти доведеними.

Внаслідок дослідженого переліку контрагентів та наявністю договірних правовідносин з позивачем, судом встановлено наступне.

Згідно договору № 2201 від 22.01.2007 р., укладеному позивачем з ТОВ "Донелектромаш", у липні 2009 р. виникла кредиторська заборгованість на суму 4048,60 грн.

Дослідивши зміст даного договору та укладених до нього додаткових угод судом встановлено, що пункт 10.5 вказаного договору в редакції додаткової угоди від 30.12.2008 року, передбачає, що даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013 р., а по розрахункам і поставкам до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Додатковою угодою від 03.01.2009 р. до вказаного договору сторони доповнили договір пунктом 9.3, згідно якому установили строк позовної давності строком до 6 років.

Згідно договору № 14/03 від 21.03.2008 р., укладеному позивачем з ЗАТ НВФ "Ферокерам", у лютому 2009 р. виникла кредиторська заборгованість на суму 8252,16 грн.

Дослідивши зміст даного договору та укладених до нього додаткових угод судом встановлено, що строк дії договору продовжується до 31.12.2009 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Додатковою угодою від 30.12.2008 р. до вказаного договору сторони змінили пункти 8.3. та 9.1. договору, згідно яким домовились встановити строк позовної давності строком у 5 років, продовжити строк дії договору до 31.12.2013 р., а по розрахункам і поставкам до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно умов договору.

Згідно договору № 113/10 від 04.10.2005 р., укладеному позивачем з ТОВ "Торговий дім "Одескабель", у грудні 2006 р. виникла кредиторська заборгованість на суму 7320,61 грн.

Дослідивши зміст даного договору та укладеної до нього додаткової угоди від 30.12.2007 р. судом встановлено, що сторони за договором змінили редакцію пунктів 6.3 та 7.1. договору, згідно яким домовились встановити строк позовної давності строком у 6 років, продовжити строк дії договору до 31.12.2013 р., а по розрахункам і поставкам до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно умов договору.

Згідно договору № У 691/2008 від 01.12.2008 р., укладеному позивачем з ТОВ "Інтерпайп Україна", у серпні 2009 р. виникла кредиторська заборгованість на суму 2002,72 грн.

Дослідивши зміст даного договору та укладених до нього додаткових угод судом встановлено, що пунктом 10.1 договору передбачено, що даний договір діє до 31.12.2009 р., в частині не виконання зобов'язань по договору - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Додатковою угодою № 3 від 04.11.2009 р. до вказаного договору сторони домовились продовжити строк дії договору до 31.12.2010 р., а по взаєморозрахункам до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Згідно договору № 14103 від 11.02.2008 р., укладеному позивачем з ПП "АгроХімТрейд", у квітні 2008 р. виникла кредиторська заборгованість на суму 3385,77 грн.

Дослідивши зміст даного договору та укладених до нього додаткових угод судом встановлено, що пунктом 7.1 договору передбачено, що даний договір діє до 31.12.2008 р., а по розрахункам і поставкам до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Додатковою угодою від 30.12.2008 р. до вказаного договору сторони змінили пункти 6.4. та 7.1. договору, згідно яким домовились встановити строк позовної давності строком у 5 років, продовжити строк дії договору до 31.12.2013 р., а по розрахункам і поставкам до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно умов договору.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Керуючись нормами Цивільного кодексу позивачем з його контрагентами було укладено додаткові угоди до договорів купівлі-продажу, згідно яким було встановлено виконання зобов'язань по розрахункам та поставкам до повного їх виконання та встановлено строк позовної давності більше, ніж три роки.

Таким чином позиція податкового органу, який самостійно визначає наслідки невизначеності строку виконання зобов'язання і встановлює спеціальний порядок, виконання зобов'язання, однак не визначає строк його існування, а також граничний строк, коли таке зобов'язання має бути виконане у разі відсутності вимоги кредитора, є неправомірною.

Окремо слід зазначити, що усі операції купівлі-продажу здійснювались в межах укладених договорів, натомість податковим органом не взято до уваги строки виконання зобов'язань сторонами. Так, усіма договорами передбачено продовження дії таких договорів, зокрема до 31.12.2013 р, а по взаєморозрахункам до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Саме по собі призначення строку дії договору полягає у визначенні певного періоду часу для правовідносин, які можуть бути лише триваючими.

Згідно пп.14.1.11 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України зазначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно з ч.1 ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте як зазначалось вище може бути продовжена за домовленістю сторін.

Отже, вищевказані договірні відносини між позивачем та його контрагентами є триваючими, і тому термін позовної давності продавцем не застосовується до моменту закінчення зобов'язань.

З огляду на викладене, суд вважає, що у відповідача не було законних підстав для віднесення кредиторської заборгованості в сумі 25 009,86 грн., до складу валових доходів, як безповоротну фінансову допомогу.

Крім того, в ході перевірки було встановлено кредиторська заборгованість у сумі 29 185,28 грн., яка обліковувається у позивача з вересня 2008 р. по ПП "Аконит-ДС" на суму 10 100,00 грн., по ТОВ "Пентограма" на суму 4070,24 грн., з серпня 2009 р. по ЗАТ ПМТО "Стандарт" на суму 768,00 грн., по ТД "Євромет" на суму 3308,00 грн., з листопада 2008 р. по ПП "Талан підшипник" на суму 5368,52 грн., з грудня 2008 р. по ВО "КФФ "Економ- Сервіс" на суму 264,00 грн., з липня 2009 р. по ТОВ « Техноком » на суму 5306,52 грн.

Факт спливу строку позовної давності по зобов'язанням позивача з вказаними контрагентами зафіксований податковим органом в акті перевірки, який є носієм доказової інформації. Позивач, у свою чергу, не подав будь-яких доказів (зокрема, договору з відповідним контрагентом), які б засвідчили інші строки проведення оплати і, таким чином, спростували б наведений висновок ДПІ.

В силу вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку щодо правомірності висновків відповідача про не внесення позивачем до складу валових доходів суми кредиторської заборгованості 29 185,28 грн., по якій сплив строк позовної давності.

При цьому, суд не погоджується з висновком податкового органу щодо порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в частині неправомірного включення до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 9 033,0 грн. у вересні 2012 року внаслідок придбання ТМЦ у постачальників, щодо яких минув строк позовної давності по виконанню зобов'язань.

Порядок корегування податкових зобов'язань та податкового кредиту передбачено ст. 192 Податкового кодексу України, зокрема, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Отже, аналіз вказаної норми Податкового кодексу передбачає обмежений перелік операцій, внаслідок яких можливо бути коригування раніше відображеного ПДВ, при цьому операції списання кредиторської заборгованості в цьому переліку відсутні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ДПІ, встановивши позивачу порушення пункту 198.3 ст.198 Податкового кодексу України та збільшивши податкові зобов'язання з ПДВ у сумі 9 033,0 грн. грн., діяла не у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Щодо висновку відповідача про завищення податкового кредиту з ПДВ внаслідок розбіжностей між задекларованими показниками ТОВ "Авто-Електромаш" та його контрагентами ТОВ «АДМ», ПАТ «Херсонський електромашинобудівний завод», ТОВ «ВТН», то суд встановив наступне.

На стор. 50 акту перевірки ревізором-інспектором зазначено, що по даним системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ( додаток 5 до податкової декларації з ПДВ) на рівні ДПС України за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012 р. виявлено розбіжності між задекларованими показниками ТОВ «Авто-Електромаш» та його контрагентами, згідно реєстру розбіжностей, наведеного у додатку 6.2 до акту.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України виявлено розбіжності між задекларованими показниками податкової звітності ТОВ «Авто-Електромаш» та його контрагентами, що є порушенням п. 198.6. ст.. 198, п. 201.4, 201.6, 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України та є підставою для зменшення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 100 039,00 грн., у т.ч.

- 75728,00 грн. по контрагенту ТОВ «АДМ» за вересень, листопад 2011 р.,

- 4608,00 грн. по контрагенту ПАТ «Херсонський електромашинобудівний завод» за квітень 2011 року;

- 19703,00 грн. по контрагенту ТОВ «ВТН» за липень 2012 року.

Отже, на думку податкового органу розбіжності показників звітності платників податків за Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є порушенням п. 198.6. ст.198, п. 201.4, 201.6, 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України.

Суд не погоджується з вказаним висновком податкового органу, оскільки вважає, що вказаними норми Податкового кодексу України передбачений обов'язок платників податків вести облік отриманих та виданих податкових накладних внаслідок їх отримання від контрагентів та обов'язок податкового органу в свою чергу згідно отриманих реєстрів виданих податкових накладних продавця та реєстрів отриманих податкових накладних покупця відслідковувати факт їх відображення відповідно у складі податкових зобов'язаннях продавця та у складі податковому кредиту покупця.

Зокрема, п. 201.6., 201.14 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Проте, суд відмічає, що законодавець надав право податковому органу повідомляти платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів, а не зменшувати покупцю податковий кредит внаслідок таких розбіжностей.

З метою офіційного з'ясування спірного питання, судом було витребувано від позивача податкові накладні, отримані від контрагентів-постачальників ТОВ «АДМ», ПАТ «Херсонський електромашинобудівний завод», ТОВ «ВТН» та реєстри отриманих та виданих податкових накладних за спірні періоди.

В судовому засіданні представник позивача з посиланням на витребуванні судом документи пояснив, що у серпні 2011 року ТОВ «Авто-Електромаш» отримав від ТОВ «АДМ» податкову накладну від 05.08.2011 р. за № 5082 на суму ПДВ 35098,00 грн. та відповідно відобразив її отримання у позиції 98 реєстру отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2011 року. Щодо встановлених розбіжностей по постачальнику ТОВ «АДМ», то позивач стверджував, що підприємство не отримувало від вказаного постачальника податкову накладну на суму ПДВ 23 900,00 грн., проте наявна у підприємства прибуткова накладна № ПН-0001597 від 23.09.2011 року на суму отриманого товару 23900,00 грн., у т.ч. сума ПДВ 3 983,33 грн. свідчить про помилковість даного висновку податкового органу. При цьому, зазначив, що ТОВ «Авто-Електромаш» за фактом отримання від ТОВ «АДМ» податкової накладної від 23.09.2011 р. за № 23092 на суму ПДВ 3983,33грн. відобразив вказану податкову накладну у позиції 49 Реєстру отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2011 року. Крім того, позивач вказав, що ТОВ «Авто-Електромаш» податкову накладну на суму ПДВ 16730,00 грн. від ТОВ «АДМ» не отримував та відповідно не відображав її у Реєстрі отриманих та виданих податкової накладних за жовтень - листопад 2011 року. Відносно розбіжностей між задекларованими показниками ТОВ «Авто - Електромаш» та контрагентом постачальником ПАТ «Херсонський електромашинобудівний завод» за березень 2011 р. на суму 4 608,00 грн., представник позивача стверджував, що підприємство не отримувало від вказаного постачальника податкової накладної на суму ПДВ 4608,00 грн., Реєстр отриманих та виданих податкових накладних за звітній період березень - квітень 2011 року не містить відомостей про наявність даної податкової накладної. Щодо розбіжності між задекларованими показниками ТОВ «Авто-Електромаш» та контрагентом постачальником ТОВ «ВТН» за червень 2012р. на суму 19703,00 грн., представник позивача пояснив, що у червні 2012 р. підприємство отримало від постачальника ТОВ «ВТН» податкову накладну від 20.06.2012 р. за № 18 на суму ПДВ 19703,00 грн. та відповідно відобразило її отримання у Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за липень 20,2 року з урахуванням коригування податкового кредиту у вересні 2012 р.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо вказаних аргументів позивача суду пояснень не надав.

З'ясувавши правові позиції сторін щодо даного спірного питання, суд зазначає, що Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є програмним продуктом, який було розроблено для реалізації Порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 р. № 266.

Відповідно до п. 2.14 цього Порядку інформація податкової звітності з податку на додану вартість надіслана до центральної бази даних податкової звітності, у розрізі контрагентів підлягає співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України з метою виявлення платників ПДВ, якими занижено суму податкових зобов'язань або завищено суму податкового кредиту.

Пунктом 2.21 Порядку передбачено, що підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в описовій частині акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС «Аудит». По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 4.15 Порядку, якщо платником ПДВ (постачальником) до податкових зобов'язань включено суму ПДВ меншу, ніж контрагентом (отримувачем) до податкового кредиту, працівники підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (постачальник), та органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (отримувач), відповідно до пункту 3 статті 11, пункту 3 статті 111 Закону № 509 звертаються в письмовій формі до таких платників ПДВ щодо одержання пояснень та їх документальних підтверджень (перелік документів, що затребується у платника ПДВ, передбачений пунктом 4.2 Порядку) з метою встановлення причин розбіжностей даних, що містяться у поданій ними податковій звітності з податку на додану вартість, виявлених під час камеральної перевірки, та/або за результатами автоматизованого співставлення.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є одним із видів податкового контролю, в ході якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

За таких обставин суд вважає, що оскільки єдиною підставою для зменшення позивачу податкового кредиту на загальну суму 100 039,00 грн. є розбіжності у показниках звітності за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України без дослідження первинних документів та змісту господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ «АДМ», ПАТ «Херсонський електромашинобудівний завод», ТОВ «ВТН», тому суд приходить до висновку щодо відсутності у податкового органу законних підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту на суму ПДВ 100 039,00 грн. з посиланням на п. 198.6. ст. 198 ПК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2-14, 71, 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20 лютого 2013 року за №0001172200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 469487,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 16445,00 грн.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20 лютого 2013 року за №0001182200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 21304,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 3287,00 грн.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20 лютого 2013 року за №0001192200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 222686,00 грн.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 14 травня 2013 року за № 0003382200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 9313,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 2040,00 грн.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 14 травня 2013 року за № 0003392200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 5466,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 751,50 грн.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 14 травня 2013 року за № 0003392200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 6525,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 492,50 грн. - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 листопада 2013 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 8.2.6