Ухвала суду № 35457090, 20.11.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 157/1039/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Антонюк О.В. Провадження № 22-ц/773/1683/13 Категорія: 40 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 року

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді - Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Мудренко Л.І.,

при секретарі - Губарик К.А.,

з участю: позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Камінь-Каширської міської ради, виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради, державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у попередній стан, знесення будівель, передачу земельної ділянки у приватну власність, за апеляційною скаргою позивачів на рішення Камінь-Каширського районного суду від 10 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Камінь-Каширського районного суду від 10 вересня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 3 листопада 1993 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Камінь-Каширської міської ради від 27 грудня 1995 року № 4/6 позивачу ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,22 га, з яких 0,12 га для особистого підсобного господарства, 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Рішення Камінь-Каширської міської ради народних депутатів від 24 березня 1994 року № 17/8 позивачу ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га.

Судом першої інстанції також встановлено, що межі земельних ділянок позивачів в натурі (на місцевості) не виносилися, межовими знаками не закріплювалися, проектна документація (проект землеустрою) щодо відведення земельної ділянки не виготовлялася, та їх право власності на вказані земельні ділянки не зареєстровано.

Відповідно до ст. ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Позивачам не встановлювались межі земельних ділянок і їм не видавались державні акти на право власності на земельну ділянку, якими згідно з чинним на той час прийняття згаданих рішень органом місцевого самоврядування підтверджувалось право власності на земельну ділянку, а тому у них не виникло право власності на вказані у зазначених рішеннях земельні ділянки.

Відповідно до ст. 30 названого Кодексу при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно зі ст. 67 цього Кодексу розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Свої позовні вимоги позивачі обгрунтовували тим, що на підставі згаданого договору дарування, разом з житловим будинком до них перейшло право на земельну ділянку загальною площею 0,352 га, якою до листопада 1993 року користувались їхні батьки.

Однак, відповідно до наведених положень діючого на час укладення договору дарування житлового будинку Земельного кодексу до позивачів могло перейти право власності на земельну ділянку, призначену для будівництва і обслуговування подарованого їм житлового будинку, розміром не більше 0,10 га.

З генерального плану (схеми) присадибної ділянки з будинком АДРЕСА_1 від 29 жовтня 1962 року, який належить батькові позивачів, та наданої позивачкою ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду даної справи архівної виписки з рішення виконкому Камінь-Каширської Ради народних депутатів від 14 листопада 1962 року «Про наслідки обміру забудованого кварталу № 48 міста Камінь-Каширська» вбачається, що за вказаним будинковолодінням закріплено земельну ділянку розміром 1060 кв. м. (0,1060 га), а решту земельної ділянки площею 1930 кв. м. (0.1930 га), що підлягає вилученню і зарахуванню у міський земельний фонд, залишено у тимчасовому користуванні землекористувачів.

Таким чином, відповідно до наведених норм земельного законодавства позивачі можуть претендувати на передачу їм у власність на двох земельної ділянки розміром 0,10 га, призначеної для будівництва та обслуговування згаданого будинковолодінння, і не вправі вимагати надання їм земельної ділянки більшого розміру, якою до них тимчасово користувались їхні батьки.

Доказів того, що відповідачу ОСОБА_3 земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку надана за рахунок земельної ділянки площею 0,10 га, закріпленої за подарованим позивачам житловим будинком, ними не надано.

Не дивлячись на наявність згаданих рішень органу місцевого самоврядування про на дання позивачам у власність земельних ділянок, відсутність у них державних актів та факту відведення меж цих ділянок у натурі на місцевості, без чого неможливо встановити місце розташування земельних ділянок та їх конфігурації, у суду немає підстав для висновку, що прийняттям оспорюваних позивачами рішень органу місцевого самоврядування від 16.09.1998 року № 302 (а. с. 35), від 16.02.1988 року № 61 (а. с. 22), та видачею ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку № 450 від 25.05 1999 року (а.с.277) порушено право позивачів на надані їм у власність згаданими рішеннями земельні ділянки, оскільки у них таке право відповідно до чинного на той час земельного законодавства не виникло.

Згідно зі ст. ст. 125, 126 ЗК (в редакції 2001 року) України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що право власності на нерухоме майно, право постійного користування та право оренди земельної ділянки, тощо, які розміщені на території України, підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, визначеному Законом України «Про державний земельний кадастр».

За змістом ст. 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» (до внесення змін згідно із Законом України від 7 липня 2011 року "Про Державний земельний кадастр") державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом, є підставою для державної реєстрації цих прав. Ці акти видавались спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади у галузі земельних ресурсів - Державним агентством земельних ресурсів України.

Згідно з вимогами ст. 79-1 ЗК України 2001 року земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, і здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натурі (на місцевості) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Межа земельної ділянки є умовною лінією, що відділяє її від іншої ділянки, а тому є спільною для обох земельних ділянок. Процедура встановлення меж земельних ділянок регламентується ст. 55 Закону України «Про землеустрій», у відповідності до якої встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

На підставі наведених норм права, враховуючи ту обставину, що позивачами не надано доказів належності їм на праві власності чи праві користування спірної земельної ділянки площею 0,0154 га, яка розташована по АДРЕСА_1, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що їх вимоги щодо зобов'язання відповідача ОСОБА_3 звільнити вказану самовільно зайняту земельну ділянку, і привести її у придатний для ведення сільського господарства стан, знести паркан та хлів, є безпідставними.

Таким чином, наведені позивачами в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду і висновків суду, викладених в рішенні, вони не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Камінь-Каширського районного суду від 10 вересня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: