Рішення № 35454265, 19.11.2013, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/9816/13-ц

2/357/3138/13

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Ярмола О. Я. ,

при секретарі Бортяна К. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ПАТ «Креді ОСОБА_3» про розподіл спільного майна, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач за первісним позовом звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що перебувала в шлюбі з відповідачем з 15.08.1998 р. по 22.12.2011 року. В період сумісного проживання подружжя придбало СТО «МінімаксАвто», яке знаходиться в м. Біла Церква по вул. Сухоярська 12. Дане СТО включає в себе автомайстерні, сім боксів, автообладнання, автозапчастини, станки, компютерну техніку, прибор розвал-сходження, автомийку з обладненням, шиномонтаж з обладнанням, кафе з обладнанням та кухонним обладнанням (барна стійка, меблі, дивани, столи, крісла, вітрини, стелажі, пральна машина, холодильник, плита, кухонний комбайн, кавоварка, тощо), тенісний стіл, спортивні тренажери, акваріум, телевізори, відеокамери, музичний центр, кондиціонери, масляний котел, супутникові антени, дорога до СТО, огорожа, окрема добудова під готель. Так як відповідач не бажає добровільно розділити спільне майно, позивач просить суд визнати за нею право власності на 2\3 частини СТО «МінімаксАвто» з усіма добудовами та вказаним обладнанням, при цьому позивач зазначає, що її частка у спільному майні подружжя є більшою, оскільки з нею проживають двоє неповнолітніх дітей і має місце велика заборгованість відповідача по аліментах.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 уточнила та збільшила позовні вимоги (Том №2 а.с.1) і просила суд визнати за нею право власності на 2\3 частини СТО «МінімаксАвто» з усіма добудовами, спорудами, запчастинами та обладнанням, яке знаходиться на СТО по вул. Сухоярська 12 в м. Біла Церква, виділивши їй в користування 2\3 частин цього СТО з правого боку, а саме: 4 бокси (4,5,6,7-автомийка) , також, на 1-му поверсі хол-автомагазин, склад для запчастин, склад під магазином, все інше залишити за відповідачем (1,2,3 бокси, на другому поверсі кафе, кухня, кімната-офіс, роздягалка, душова, підвал з лівого боку СТО). Крім цього позивач просить суд виділити їй 2\3 частини добудови біля СТО з лівого боку, 2\3 частини стоянки для автомобілів, огородженої металевим парканом, 2\3 частини бетонного забору навколо СТО, 2\3 дороги до СТО. Виділити позивачу в натурі : масляний котел для обігріву, підіймач вінтовий АRТ 199/в, підіймач вінтів АRТ 199/№2 2 штуки, згідно накладної від 06.11.2009р. обладнання згідно накладної № ВРСХ 00003 від 01.12.2009 р. на суму 11816 грн. 35 коп., обладнання згідно накладної від 20.05.2010 р. на суму 75467 грн. 73 коп., обладнання згідно накладної від 13.03.2012 р. на суму 44809 грн. стелажі, обладнання згідно накладної від 04.04.2012 р., обладнання для мийки згідно накладної від 11.07.2012 р. на суму 54524 грн. 76 коп., обладнання для шиномонтажа від 01.04.2013 р., обладнання для шиномонтажа від 21.06.2012 р. на суму 154000 грн., обладнання згідно накладної від 17.05.2012 р. , обладнання для мийки від 03.01.2012 р. на суму 56 160 грн. Просить виділити їй в натурі запчастини які є в наявності на СТО та перевірені ДВС в 2013 році і зазначені в її додатку №2 до позову. Судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_2

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 подав суду зустрічний позов до ОСОБА_1, третя особа : «Креді ОСОБА_3» та зазначив, що окрім нежитлової будівлі під СТО в шлюбі сторонами були придбані два автомобілі НОМЕР_1 вартістю 240000 грн. та VOLKSWAGEN д.н.з. НОМЕР_2 вартістю 36000 грн., всього на суму 276 000 грн. Крім того, ОСОБА_2 самостійно оплачував кредит, який було взято в період шлюбу, а тому позивач за зустрічним позовом просить суд :

1) виділити ОСОБА_1 1\2 частину нежитлової по вул. Сухоярській 12 та залишити за ним право власності на 1\2 частину цієї будівлі; 2) виділити ОСОБА_1 зазначені вище два автомобілі, стягнувши з неї на його користь грошову компенсацію вартості вказаних автомобілів в сумі 276 000 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 879 798 грн. 46 коп, - 1\2 частина внесків по кредитному договору № 109\08-ю від 11.09.2008р. з ПАТ «Креді ОСОБА_3» , які були внесені ОСОБА_2 за період з вересня 2010 р. по серпень 2013 р. (Том 1 а.с.182-189, 230-289.)

В суді позивач за первісним позовом та його представник підтримали свій позов в повному обсязі. Зустрічний позов не визнали.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та його представники первісний позов не визнали та підтримали зустрічний позов.

Представник третьої особи у справі поклався на розсуд суду щодо заявлених вимог за первісним позовом, а за зустрічним позовом, підтримав, лише, вимогу щодо відшкодування частини внесків по кредитному договору ОСОБА_2

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідків, дослідивши матеріали даної справи, суд прийшов до висновку, що первісний позов і зустрічний позов підлягають до часткового задоволення.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.08.1998 року по 22.12.2011р. Наведене підтверджується копією свідоцтва про шлюб та рішенням про розірвання шлюбу від 15.03.2011 р., яке набрало законної сили 22.12.2011року (Т.1 а.с.6,7).

Сторони мають двох дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 Дане підтверджено копіями свідоцтв про народження (т.1 а.с.8,9).

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до витягу з реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстрована нежитлова будівля на підставі рішення третейського суду від 28.05.2008 року (Т. 3 а.с. 140).

Сторони визнали, що вказана нежитлова будівля була придбана ними в шлюбі за спільні кошти. Також, сторони в судовому засіданні погодили вартість цієї будівлі - 3 814 888 грн. Слід зазначити, що ця ж сума підтверджена звітом про експертну оцінку майна де зазначено, що ринкова вартість обєкта (нежитлове приміщення площею 816,4 кв.м) 788 200 доларів США, що на дату оцінки (2008рік) складало 3814888 грн. (Т.3 а.с.155-189)

В судовому засіданні встановлено, що за ОСОБА_1 з 1998 р. по даний час були зареєстровані автомобілі НОМЕР_3, який знято з обліку та автомобіль НОМЕР_4 який перебуває зареєстрованим за ОСОБА_1 і на даний час (Т.1 а.с.179).

В судовому засіданні встановлено, що 11.09.2008 року АТ «Індустіально-Експортний Банк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 109\08-ю, відповідно до якого банк надав останньому кредитні кошти в сумі 394 100 доларів США на строк по 10.09.2018р. Кредит було надано пятьма траншами. Пунктом 2.1 зазначеного кредитного договору визначено, що позичальник зобовязується використовувати кредит виключно на розвиток бізнесу та рефінансування. ОСОБА_1 була повідомлена про укладення такого договору, виступала поручителем, але за угодою про дострокове розірвання договору поруки з 10.08.2012 р. договір поруки № 109\08-П-1 від 11.09.2008 р. розірвано. ОСОБА_2 суду пояснив, що порука була скасована в звязку з розірванням шлюбу та небажанням ОСОБА_1 бути поручителем за зобовязаннями її бувшого чоловіка. Дане підтверджується зібраними матеріалами справи та поясненнями сторін. (Т.1 а.с.182-189, 92 ).

В судовому засіданні встановлено, що 12.03.2011 року Приватне підприємство «МІНІМАКСАВТО» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до Статуту ПП «Мінімаксавто» засновником є ОСОБА_6, яка з 26.06.2013 р. і виконує обовязки директора цього ПП (Т.1 а.с.155, 156-157).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є ФОП з 13.01.1998 р., що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (Т.1 а.с.160). На даний час ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за сином ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 (Т.1 а.с. 297,298).

В судовому засіданні були досліджені письмові докази, подані представником позивача за первісним позовом стосовно позовних вимог про виділення позивачу ОСОБА_1 в натурі різного обладнання, запчастини та інше, що перелічено в уточненій позовній заяві з додатками. Матеріали даної справи, зокрема, - повністю Том справи №2 містить копії видаткових накладних, рахунків, квитанції на придбання різного роду запчастин, обладнання та іншого майна. В усіх накладних одержувачем товару є ОСОБА_8, ПП «Мінімаксавто», ОСОБА_9, крім одного рахунку-фактури від 10.05.10.05.2006 р. та накладної від 08.11.2010 р., рахунку від 10.09.2010 р., від 04.10.2010р. де платником значиться ОСОБА_2 (Т.2 а.с.187,188,247,248,250).

В судовому засіданні встановлено, що письмових домовленостей з приводу майна сторін, шлюбного договору між сторонами не укладалося.

Позивач за первісним позовом суду пояснила, що СТО «Мінімаксавто» є спільним майном подружжя, все обладнання та інше майно на СТО було придбано за спільні кошти подружжя та за кошти її батьків, але ОСОБА_2 підробив документи на устаткування, різні деталі, підробив накладні в 2012 році на підставних осіб і ці накладні є фіктивними. Все що є на СТО було придбано за спільні кошти і прибудови, огорожа, підїзна дорога, стоянка будувалися в період їх шлюбу за спільні кошти подружжя. Вона не працювала, бо доглядала за дітьми, була домогосподаркою, але добре зналася в справах свого чоловіка.

Відповідач за зустрічним позовом, не визнаючи позов суду пояснив, що в період шлюбу, весною 2008 року було придбано нежитлове приміщення під автомайстерню по вул. Сухоярській 12, яке він переобладнав, перебудував, все робив власними силами, а дружина йому, лише, заважала, ніколи не допомагала в бізнесі. На даний час він перебуває в скрутному матеріальному становищі, має борги за кредитним договором, які самостійно покриває, має борги перед родиною його бувшої дружини, має борги по аліментах, перебуває в декретній відпустці. А тому його заборгованість слід теж частково визначити спільним боргом подружжя та слід стягнути з ОСОБА_1 половину внесків, які він вже сплатив за кредитним договором в період їхнього фактичного розірвання шлюбних стосунків, тобто з вересня 2010 р. по серпень 2013 р., що за його підрахунками становить 879798 грн.46 коп. А також, ОСОБА_2 зазначає, що його бувша дружина на власний розсуд розпорядилася їх спільним майном автомобілями НОМЕР_5, а тому на його користь підлягає стягненню з ОСОБА_1 грошова компенсація за вказані транспортні засоби в сумі 276 000 грн.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 підтвердили, факт придбання сторонами в 2008 році нежитлової будівлі під СТО, підтвердили факт приховування ОСОБА_2 дійсних доходів свого бізнесу. Зокрема свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 суду показали, що СТО було побудоване в 2008 році, а кредит ОСОБА_2 брав пізніше для повернення своїх власних боргів. ОСОБА_2 оформляв накладні на інших осіб, щоб не фігурувало його прізвище. Все, що на території СТО належить ОСОБА_2, а не ОСОБА_6 чи будь-кому іншому. Свідок ОСОБА_12 суду підтвердив, що в 2008 році СТО вже працювало та підтвердив факт викрадення ОСОБА_1 фінансових документів підприємницької діяльності її бувшого чоловіка. Свідок ОСОБА_13 підтвердив, що будівля під СТО була придбана в 2008 р., але підйомники, витяжки, огорожа території та інше все робилося пізніше і поступово. За чий рахунок проводилося розширення СТО свідку не відомо. Свідок ОСОБА_14 суду підтвердив, що СТО «Мінімаксавто» будувалася поступово, мийка побудована нещодавно, постійно щось нове купується на СТО, удосконалюється. Свідок ОСОБА_8 зазначив, що орендує на СТО приміщення під магазин автозапчастин, відповідно до договору оренди. В 2008 р. СТО було не обладнане, а поступово відбувається його укомплектування та розширення.

При вирішенні даного спору суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму ВС України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи норму права ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд встановлює не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що обєктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1, яке підлягає поділу за вимогами ст. 70 СК України є нежитлова будівля (автомайстерня), загальною площею 816,4 кв.м за адресою : м. Біла Церква по вул. Сухоярська 12. Вартість цього майна була погоджена сторонами в судовому засіданні про що зазначено вище.

Суд вважає, що поділ даного спільного майна повинен відбуватися в рівних частинах, так як відсутні підстави для збільшення частки в праві на спільне майно дружини, оскільки відповідач приймає участь в матеріальному утриманні своїх дітей. Розмір аліментів, які стягуються з відповідача достатній для їх забезпечення. Заборгованість по аліментах стягнута за рішенням суду та відбувається виконання рішення суду. Жодних доказів, які б спростовували дані обставини суду не надані.

Суд приходить до висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 щодо виділення їй в натурі масляного котла для обігріву, підіймача вінтового АRТ 199/в, підіймача вінтів АRТ 199/№2 2 штуки, та іншого обладнання згідно даних в перелічених накладних в томі справи №2. Суду не надано доказів, що зазначене майно сформовано за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

В матеріалах справи відсутній опис зазначеного майна складений належним чином, відсутні докази його придбання саме позивачем ОСОБА_1 чи її бувшим чоловіком в період шлюбу, докази місця його знаходження, докази дійсної вартості цього майна. У суду не має підстав взяти до уваги вартість майна, що визначає позивач ОСОБА_1 Відсутні підстави вважати, що накладні, які подані позивачем за первісним позовом (Т.№2) є фіктивними, оскільки сама ОСОБА_1 посилається на дані цих накладних стосовно визначення ціни майна та його перелік і вважає, що суд не повинен при цьому зважати на інші дані цих накладних, стосовно осіб одержувача товару. Дана позиція є протирічною та необгрунтованою.

Крім того, суд звертає увагу, що підлягає поділу, як спільне майно подружжя, саме нежитлова будівля (автомайстерні) за адресою м. Біла Церква вул. Сухоярська 12, яка була придбана сторонами в шлюбі, до створення ПП «Мінімаксавто». Тобто є безпідставною вимога первісного позову стосовно поділу станції технічного обслуговування «Мінімаксавто», адже, як було встановлено судом, це приватне підприємство. Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та використовує в своїй діяльності майно (запчастини, обладнання,устаткування, що знаходиться на СТО). Частину даного майна ОСОБА_1 просить суд виділити їй в натурі. Однак, перелічені в накладних (Т.№2) запчастини, станки, устаткування, автообладнання, яке використовуються в роботі ПП «Мінімаксавто» не є обєктом спільної сумісної власності подружжя.

Так, в Постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.10.2013 р. по справі за №6-79цс13 викладено висновок, що майно фізичної особи підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як обєкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.ст. 60,61 СК України.

Щодо позовної вимоги за первісним позовом про виділ в користування 2\3 частини СТО «Мінімаксавто» з усіма добудовами, то суд вважає дану вимогу необґрунтованою та безпідставною.

Так, безпідставним є твердження позивача ОСОБА_1, що 4 бокси (4,5,6,7-автомийка), на 1-му поверсі хол-автомагазин, склад для запчастин, склад під магазином, добудови біля СТО з лівого боку це і є 2\3 частини СТО «Мінімаксавто». Також, невідомо, яким чином позивач ОСОБА_1 вважає за можливе виділити їй 2\3 частини стоянки для автомобілів, 2\3 частини бетонної огорожі навколо СТО, 2\3 частини дороги до цієї СТО.

Керуючись ч.4 ст.10 ЦПК України судом виносилося питання на розгляд учасників судового процесу щодо призначення технічної судової експертизи для визначення можливих варіантів поділу нежитлової будівлі, адже без дослідження технічної документації та інших спеціальних знань неможливо визначити та виділити в натурі будь-які частини комплексного майна (будівлі). Однак, клопотання про призначення експертизи так і не було заявлено.

Відповідно до Закону України «Про судову експертизу» та відповідно до п.19 Постанови ВС України від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» судово-експертна діяльність в Україні здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами до яких належать: науково-дослідні та інші установи судових експертиз МУЮ і Міністерства охорони здоровя України; експертні служби МВС України, МО України, СБУкраїни. Судово-експертна діяльність також може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу - ліцензії на здійснення судово-експертної діяльності.

Відповідно до ч.1ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо інших вимог за зустрічним позовом, суд прийшов до наступного висновку.

У разі наявності в майні, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, неподільних речей, то в силу частини другої статті 71 СК України такі речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, з присудженням одному з подружжя грошової компенсації, замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, і за змістом частин четвертої, пятої статті 71 СК України присудження такої грошової компенсації можливе лише за згодою того з подружжя, якому вона присуджується, а також за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п. 30 Постанови ПВС України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі

іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

З огляду наведеного та встановлених фактів в судовому засіданні є необґрунтованою позиція позивача за зустрічним позовом щодо стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації вартості автомобілів OPEL MERIVA і VOLKSWAGEN. Дана позиція, взагалі, не узгоджується з положеннями про способи та порядок поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.71 СК України).

Є необґрунтованим та недоведеним твердження ОСОБА_2 стосовно того, що ОСОБА_1 розпорядилася даними ТЗ на власний розсуд проти його волі. Також, є необґрунтованою та недоведеною вартість цих транспортних засобів. Жодних належних доказів з приводу одноособового розпорядження ОСОБА_1 спільним майном, та дійсної вартості цього майна суду не було надано.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, є необґрунтованою вимога за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 1\2 частини внесків по кредитному договору. По-перше, є суперечливим період за який просить ОСОБА_2 стягнути суму в 879798,46 грн., а по-друге, як вбачається з самого кредитного договору та з встановлених обставин справи, що кошти ОСОБА_2 отримував декількома траншами, цільове призначення кредиту розвиток бізнесу позичальника. Є недоведеним, що ці кошти шли безпосередньо на утримання родини та використані в інтересах сімї. Сам ОСОБА_2 та його представник неодноразово в судовому засіданні зазначали, що кошти за кредитним договором шли на розвиток його бізнесу, він купував нове устаткування, автообладнання та ін., але недоведеним є факт, що дохід, який отримував з серпня 2010 р. по серпень 2013 р. було використано в інтересах його сімї, в період, як він зазначає, фактично припинених шлюбних стосунків. Крім того, ОСОБА_2 вказував, що всі доходи від його діяльності, як ФОП йдуть на розвиток бізнесу, а з весни 2013 року він, взагалі, перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, має скрутне матеріальне становище.

Суд критично ставиться до зазначеної вимоги про стягнення З ОСОБА_1 половини внесків за кредитним договром, оскільки, якщо майно, що було придбане за кредитні кошти на розвиток бізнесу є особистою власністю ФОП ОСОБА_2, то справедливим буде вважати й кредитні зобовязання за вказаним кредитним договором його особистими.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, оцінюючи подані докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги, як за первісним позовом так і за зустрічним позовом підлягають до часткового задоволення з наведених вище підстав.

Відповідно до вимог ч.2 ст.82, ст. 88 ЦПК України з сторін підлягає стягнення в рівних частинах розмір судового збору в сумі 3441 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.,60,61,65,70,71СК України, постановою Пленуму ВС України за №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», постановою ВС України від 02.10.2013 р. № справі за №6-79цс13, ст.ст.10,59,60,82,88, 212-215, 296 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину нежитлової будівлі (автомайстерні), загальною площею 816,4 кв.м, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Сухоярській 12, вартість 1\2 частини цієї будівлі становить 1908 665 грн. 50 коп.

Залишити за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину нежитлової будівлі (автомайстерні), загальною площею 816,4 кв.м, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Сухоярській 12, вартість 1\2 частини цієї будівлі - 1908 665 грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по справі в загальній сумі 3441 грн., тобто по 1720 грн.50 коп. з кожного.

В задоволенні іншої частини позовних вимог як за первісним позовом так і за зустрічним позовом відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя ОСОБА_15