Рішення № 35447118, 18.11.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4571/13 18.11.2013 18.11.2013 18.11.2013

Провадження №22-ц/784/3600/13 Головуючий у 1-й інстанції Димитров В.І. Категорія 37 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

18 листопада 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Шолох З.Л.,

суддів: Серебрякової Т.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Орельською Н.М.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3,

- представника особи, яка не приймала участі у справі - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 жовтня 2008 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, третя особа - Друга Миколаївська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

встановила:

16 вересня 2008 року ОСОБА_2 пред'явила до суду позов до Миколаївської міської ради про визнання за нею права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Позивач зазначала, що вона є донькою ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 0, 0489 га, для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку і господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1.

Зазначена земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю.

Вона у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті батька. Інших спадкоємців ні за законом, ні за заповітом немає.

Посилаючись на відмову нотаріуса в оформлені її прав на спадщину, у зв'язку з тим, що у свідоцтві про смерть батька його по-батькові зазначено, як «ОСОБА_7», замість «ОСОБА_7», позивачка просила визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Представник відповідача ОСОБА_8 проти задоволення позову не заперечувала.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 жовтня 2008 року, описку у якому виправлено ухвалою того ж суду від 26 травня 2009 року позов задоволено. Визнано за позивачкою право власності в порядку спадкування за законом на вказану земельну ділянку, після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 23 жовтня 2001 року та скасовано запис за № 3637 від 23 жовтня 2001 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 вказував, що рішенням суду порушуються його права на спірну земельну ділянку, оскільки на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 13 червня 2012 року він є її власником.

Посилаючись на те, що на час ухвалення оскаржуваного ним рішення, земельна ділянка не входила у склад спадкового майна після смерті ОСОБА_7, оскільки за життя спадкодавець за договором купівлі-продажу продав її ОСОБА_10, та позивачка не прийняла спадщину в установленому законом порядку, ОСОБА_5 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_2 посилалася на її необґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, як єдина спадкоємниця, прийняла спадщину у встановленому законом порядку, відповідач є належним, а спірна земельна ділянка входила у склад спадщини після смерті спадкодавця.

Тому, суд, вважаючи, що нотаріус не мала можливості видати позивачці свідоцтво про право на спадщину, визнав за нею право власності на спірну земельну ділянку після смерті батька та визнав недійсним державний акт на право приватної власності на землю на ім'я спадкодавця та скасував його запис в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Статтею 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, зазначених частиною другою цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що згідно оригіналу державного акту на право приватної власності на землю № IV- МК №006147 від 23 жовтня 2001 року ОСОБА_7 на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 28 вересня 2001 року № 34/11 передана у приватну власність земельна ділянка, площею 0, 0489 га по АДРЕСА_1, що призначена для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку і господарських споруд (а.с.95).

За договором купівлі-продажу № 3-171 від 14 листопада 2001 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_10 вказану земельну ділянку за 1 700 грн.

Договір зареєстровано Універсальною товарною біржею "Миколаївська Нерухомість 2 000" за реєстровим № 3 - 171 від 14 листопада 2001 року (а.с.59).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2004 року, яке набрало законної сили 07 листопада 2004 року, вказаний договір визнаний дійсним та за ОСОБА_10 визнано право власності на спірну земельну ділянку (а.с.60).

На підставі цього рішення суду, 02 серпня 2005 року ОСОБА_10 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зазначений договір купівлі-продажу № 3-171 від 14 листопада 2001 року, ОСОБА_11, як продавець, в судовому порядку не оспорював, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер.

Глава 3 ЦК Української РСР в редакції 1963 року, що діяла на час укладення цього договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки передбачала підстави і необхідність визнання угод недійсними.

Проте, цей договір не визнаний недійсним, як на момент відкриття спадщини, так і на час розгляду даної справи судом першої інстанції.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 21 листопада 2009 року ОСОБА_10 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в рівних частках за 39 100 грн. (а.с. 62-63).

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 листопада 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2004 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду іншому судді.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2010 року позов ОСОБА_10 до ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання угоди дійсною залишено без розгляду на підставі п. 3 ст. 207 ЦПК України.

17 червня 2011 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2011 року, яке набрало законної сили 29 червня 2011 року, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_10 від 02 серпня 2005 року.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13 червня 2012 року ОСОБА_12 з ОСОБА_13 продали спірну земельну ділянку ОСОБА_5 за 130 313 грн. 61 коп. (а.с.64-68).

Проаналізувавши викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухваленим рішенням за позовом ОСОБА_2 про право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції вирішив питання про права й обов'язки покупця цієї ділянки ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від 14 листопада 2001 року, який не брав участі у даній справі.

Отже, ухваленим рішенням суду вирішено питання про права ОСОБА_5, як покупця цієї земельної ділянки.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказувала, що до складу спадщини увійшла спірна земельна ділянка, а вона, як єдиний спадкоємець, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_11.

Як встановлено, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 14 листопада 2011 року не оспорювався.

За такого, згідно ст. 1218 ЦК України земельну ділянку площею 0, 0489 га, розташовану по АДРЕСА_1 не можна вважати такою, що увійшла до складу спадкового майна, після смерті ОСОБА_7

Крім того, матеріали справи не містять даних про прийняття позивачкою спадщини після смерті ОСОБА_7 та неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі.

Також, позивач не надала доказів на підтвердження родинних відносин з померлим.

Суд першої інстанції цих обставин не з'ясовував та не перевіряв.

Разом з тим, із спадкової справи № 617/07 заведеної після смерті ОСОБА_11, яка надана Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою на запит апеляційного суду, вбачається, що спадщину після його смерті прийняли доньки ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які участі у даній справі не брали.

Позивачка із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 до нотаріальної контори не зверталася та на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем не проживала (129-131,133-140).

Тому, відповідно до положень ст. 1268 ЦК України, вона не прийняла спадщину.

Отже, висновки суду про те, що спірна земельна ділянку увійшла у склад спадщини, позивачка прийняла спадщину та є єдиною спадкоємницею після смерті ОСОБА_7, а відповідач - Миколаївська міська рада, є належним, помилкові.

За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом слід відмовити.

Більш того, суд першої інстанції ухвалюючи рішення за позовом ОСОБА_2 вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги про визнання недійсним державного акту, виданого на ім'я спадкодавця ОСОБА_7 позивачкою не пред'являлись.

Посилання ОСОБА_2 на те, що вона за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 13 червня 2013 року продала вказану земельну ділянку ОСОБА_17 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не є підставою для відхилення апеляційної скарги ОСОБА_5

Враховуючи викладене, на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням апеляційною інстанцією нового рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 жовтня 2008 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 26 травня 2009 року, скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, площею 0, 0489 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку і господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: