Постанова № 35446984, 21.11.2013, Ленінський районний суд Автономної Республіки Крим

21.11.2013 2-а/111/102/2013

Справа № 111/3830/13-а

ПОСТАНОВА

іменем України

21 листопада 2013 р. (повний текст 25 листопада 2013 року) смт. Леніне

Ленінський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Українець Л.І.

при секретарі Абдурамановій Л.І.

розглянувши в письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Ленінської РДА до ВДВС Ленінського РУЮ про скасування постанови про накладення штрафу

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду АР Крим із позовом до відповідача про скасування постанови про накладення штрафу. Свої вимоги мотивує тим, що постанову головного державного виконавця ВДВС Ленінського РУЮ про зобовязання проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення ним було виконано частково, а тому постановою державного виконавця від 19.09.2013 року позивача було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 680 грн. за невиконання рішення, що на думку позивача є порушенням його прав. Просить суд скасувати дану постанову.

Позивач, представник відповідача, сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явилися, заявили письмові клопотання про розгляд справи у їх відсутності.,державним виконавцем надане виконавче провадження.

Представником відповідача надано письмові заперечення на позовну заяву та надано пенсійну справу позивача.

Згідно ч.1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснювалося, оскільки в судове засідання не з'явилися особи, які беруть участь у справі та на підставі ч.6 ст. 128 КАС України справу було розглянуто в письмовому провадженні. Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволені позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону № 606-XIV).

Статтею 2 цього Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст. 11 Закону № 606-XIV).

Згідно із ст.17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що постанова суду в адміністративній справі та виконавчий дист ,виданий відповідно до постанови є виконавчим документом та підлягає виконанню державною виконавчою службою.

У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб),ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (ч.1 ст.18 Закону № 606-XIV ).

Відповідно до ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Ленінського РУЮ знаходиться з 21 червня 2013року виконавчий лист про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплатити недоплачену ОСОБА_1 суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2007,2008,2009 роки відповідно до положень ст. 48 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виданий 7 червня 2011 року. у справі №2-596/2010.

Згідно з постановою державного виконавця від 19 вересня 2013 позивача піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 680 грн. за невиконання рішення суду.

Доводи позову, що штраф державним виконавцем накладений на УТЗН Ленінської РДА незаконно на думку суду не підтверджені доказами.

Так судом на підставі оглянутого виконавчого провадження встановлено що 6 липня 2011року державним виконавцем боржнику запропоновано у семиденний термін з моменту одержання постанови виконати постанову та розяснено наслідки невиконання (а.с. ) 11.07.2011 року державним виконавцем надіслано попередження позивачу з вимогою надати належним чином завірені копії документів які підтверджують перерахунку та виплати недоплаченої ОСОБА_1 суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2007,2008,2009 роки (а.с.).

Також судом встановлено, що в постанові державного виконавця від 6 липня 2011 року вказано про необхідність боржнику (позивачу) самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту одержання постанови та зазначено, що у разі не виконання рішення в добровільному порядку буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Як видно із резолютивної частини постанови, роз'яснено позивачу порядок та строки оскарження вказаної постанови.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачу було відомо про накладення на нього штрафу в розмірі 680,00 грн. та наслідки несвоєчасного виконання виконавчого листа в строки установлені для добровільного виконання, однак докази про нарахування недоплаченої ОСОБА_1 суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007,2008,2009 роки відповідно до положень ст. 48 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», направлені до державної виконавчої служби Ленінського РУЮ за два роки відкритого виконавчого провадження , лише 2.10.2013 року . Тобто часткове виконання виконавчого листа позивачем здійснене тільки 2 жовтня 2013 року , а саме після накладення державним виконавцем адміністративного стягнення.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що відповідач правомірно виніс оскаржувану постанову у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», тому позовна вимога про визнання незаконним і скасування постанови про накладення стягнення у вигляді штрафу не підлягає задоволенню.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом не встановлено порушення зазначених критеріїв (вимог) відповідачем при вчиненні дій та винесенні оскаржуваної постанови, а саме: дії та рішення прийняте (вчинене) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи, відповідач, як суб'єкт владних повноважень надав докази правомірності своїх дій та рішення.

За наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим в позові слід відмовити.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України стягненню з позивача не підлягають.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 158, 160 - 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст виготовлено та підписано судом 25.11.2012 р.

Суддя Українець Л.І.