Рішення № 35444094, 19.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.11.2013 Справа № 5006/20/98/2012 Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів: головуючий суддя Огороднік Д.М., судді Левшина Г.В., Сажнева М.В., при секретарі судового засідання Коровіній І.С, розглянувши матеріали

за первісним позовомКомунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м.ІловайськдоФізичної особи - підприємця ОСОБА_1про за зустрічним позовом до про представники сторін: від позивача: від відповідача:стягнення заборгованості у розмірі 2559,16грн. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м.Іловайськ визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності договору, стягнення моральної та матеріальної шкоди ОСОБА_2 - представник за довіреністю; не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м. Іловайськ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 1589,62грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконує умови договору №Є-24 від 01.01.2009 про участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за період з 2009-2012 роки становить 1589,62 грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору №Є-24 від 01.01.2009; розрахунку нормативної собівартості послуг з утримання нежитлового приміщення в АДРЕСА_2, листа №1352 від 21.10.2011; листа №449 від 28.03.2012; претензії №1760 від 26.12.2011; акту-звіряння за наданими та сплаченими рахунками; рішення Іловайської міської ради від 05.12.2000; рішення Іловайської міської ради від 28.01.2001.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки, Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "ЖЕП" не виконує свої обов'язки передбачені п.п. 2.1, 3.2, 5.2 договору №Е-24 від 01.01.2009, у зв'язку з чим відповідач звернувся до позивача з письмовою заявою про розірвання договору №Е-24, у відповідь на яку позивач надав свою письмову відмову та надав розрахунок собівартості послуг, яке надає КЖЕП м.Іловайська. Проте, відповідач у відзиві наполягає, що ніякі послуги він не отримує від позивача, на підтвердження чого надає документи для залучення до матеріалів справи.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 30.08.2012 справу передано судді Кучерявій О.О., у зв'язку з перебуванням судді Огороднік Д.М. у відпустці.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м. Іловайська, в якому просить суд: визнати недійсним договору №Є-24 від 01.01.2009 на участь у витратах з утримання будинку та при домової території укладений між позивачем та відповідачем; стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м. Іловайська 1080,58 грн. в рахунок відшкодування наслідків недійсного правочину, 2001,00 грн. - врахунок відшкодування матеріальної шкоди, 2000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 700,00 грн. -на правову допомогу.

Ухвалою суду від 30.08.2012 прийнято зустрічну позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м. Іловайська про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності договору, стягнення моральної та матеріальної шкоди для спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що зміст спірного договору не відповідає нормам чинного законодавства, текст договору № Є-24 від 01.01.2009 підписаний не Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, умови спірного договору відповідачем за зустрічним позовом не виконуються належним чином.

До матеріалів справи позивачем за зустрічним позовом долучені копії наступних документів: рішення виконавчого комітету Іловайської міської ради від 17.02.2006; рішення Іловайської міської ради від №433 від 29.12.2005; договору № Е-24 від 01.01.2009; довідки про відсутність заборгованості по орендній платі за землю; заяви від 13.03.2012; заяви від 13.03.2012; листа-відповіді КП "ЖЕП" №449 від 28.03.2012; договору №25 від 31.12.2009 про надання послуг з департизації, дезінсекції; договору №111 на планове, технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем газопостачання; акту про відключення систем від системи центрального опалювання; акт-претензія від 25.12.2012, 29.01.2012, 05.02.2012; товарні чеки; договору на вивезення сміття з ПАТ "БІОН"; акт прийому-передачі виконаних робіт з ПАТ "ПО Газопостачання та газифікації"; довідка про відсутність заборгованості з ПАТ "БІОН"; довідка з ПАТ "Харцизького управління з газозабезпечення та газифікації".

Відповідач за зустрічним позовом проти задоволення зустрічного позову заперечує посилаючись при цьому на дійсність договору №Е-24 та на виконання належним чином відповідачем умов договору.

У зв'язку з виходом судді Огороднік Д.М. з відпустки розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 03.09.2012 справу передано судді Огороднік Д.М.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України 04.09.2012 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.09.2012.

17.09.2012 позивачем за зустрічним позовом подано уточнення зустрічної позовної заяви, в якій позивач посилається також на недійсність спірного договору з підстав передбачених ст. 233 Цивільного кодексу України, а також посилається на незаконність вимог позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості, оскільки останнім не вірно здійснено розрахунок витрат. Окрім того, позивач за зустрічним позовом просить у разі задоволення первісного позову застосувати строки позовної давності.

В судовому засіданні призначеному на 18.09.2012 був присутній ОСОБА_3, який повідомив, що спірний договір від 01.01.2009 підписав він а не його дружина, - ОСОБА_1 під впливом певних обставин. Спірний договір ОСОБА_3 не читав, підписав його в присутності представника Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП", прізвище та посаду особи, яка була присутня при підписанні не знає, додатково повідомив що коли він підписував договір це було не 01.01.2009, а інша дата яку він згадати не може.

В судовому засіданні призначеному на 26.09.2012 пояснення надала Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, яка пояснила суду, що договір №Є-24 від 01.01.2009 вона особисто не підписувала, про його існування вона дізналась у лютому 2009 року, коли позивачем були пред'явлені рахунки на оплату; оплату по договору вона здійснювала самостійно через установу банку.

Також в судовому засіданні призначеному на 26.09.2012 надала пояснення інспектор з кадрів та діловодства Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м. Іловайська ОСОБА_4, яка пояснила, що проект спірного договору був наданий чоловіку ОСОБА_1 для підписання, який через декілька днів приніс підписаний договір, у працівників відповідача за зустрічним позовом не виникло сумнівів що спірний договір підписаний іншою особою а не ОСОБА_1; спірний договір був підписаний на початку січня 2009 року, точну дату не пам'ятає.

Викликана в судове засідання для дачі пояснень голова домового комітету №3 в м. Іловайську ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, від отримання ухвали суду відмовилась, про що складено акт, який є в матеріалах справи.

За таких обставин, оскільки зустрічні позовні вимоги серед іншого також мотивовані тим, що спірний договір №Є-24 від 01.01.2009 підлягає визнанню недійсним у зв'язку з тим, що останній підписаний не Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, а іншою особою, то суд прийшов до висновку, що дане питання підлягає встановленню експертом.

Таким чином, ухвалою суду від 26.09.2012 призначено по справі №5006/20/98/2012 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерту поставлені наступні питання: 1. Чи виконаний підпис у договорі №Є-24 від 01.01.2009 (в графі "потребитель" на 4 аркуші договору з права знизу) Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 чи іншою особою? 2. Чи виконаний підпис у договорі №Є-24 від 01.01.2009 (в графі "потребитель" на 4 аркуші договору з права знизу) Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, а також на експериментальному зразку підпису відібраному в судовому засіданні 26.09.2012, наданих для експертного дослідження, однією і тією ж особою? 3. Чи не виконано підпис Фізичною особою - підприємцем Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 у договорі №Є-24 від 01.01.2009 (в графі "потребитель" на 4 аркуші договору з права знизу) чи на експеремантальному зразку підпису Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 відібраному у судовому засіданні 26.09.2012 навмисно зміненим почерком?

18.10.2012 позивачем за зустрічним позовом подана, через канцелярію суду, заява про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду.

21.01.2013 до господарського суду Донецької області повернулись матеріали справи №5006/20/98/2012 з Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз з повідомленням про неможливість надання експертного висновку, у зв'язку з несплатою вартості дослідження.

Ухвалою суду від 28.01.2013 провадження у справі було поновлено.

В судове засідання призначене на 26.02.2013 з'явились представники сторін. Представник відповідача за первісним позовом надав заяву, в якій відмовився від клопотання про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду, також заявив клопотання про призначення експертизи. Позивач не заперечив. Клопотання судом задоволено.

Ухвалою суду від 26.02.2013 призначено по справі №5006/20/98/2012 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерту поставлені аналогічні питання, тим, що ставились судом згідно ухвали суду 26.09.2012.

13.09.2013 на адресу господарського суду Донецької області від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз супровідним листом №885/02-886/03 від 28.08.2013 надійшов висновок експерта №885/02 - №886-03 від 28.08.2013 та матеріали справи №5006/20/98/2012.

Ухвалою суду від 16.09.2013 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 23.09.2013.

Розпорядженням Голови господарського суду Донецької області від 23.09.2013 справу №5006/20/98/2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Огороднік Д.М., судді Левшина Г.В., Сажнева М.В.

23.09.2013 позивач за первісним позовом подав уточнення позовної заяви та просить стягнути заборгованість з відповідача за первісним позовом на загальну суму 2559,16 грн. за період з 01.04.2009 по 01.09.2013.

Дану заяву від 23.09.2013 суд розцінює як заяву про збільшення позовних вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заява позивача про збільшення позовних вимог прийнята судом. Спір вирішується в межах вимог заявлених у вказаній заяві. Новою ціною первісного позову вважати: заборгованість за експлуатаційні витрати у розмірі 2559,16грн.

В судове засідання 19.11.2013 позивач за первісним позовом з'явився, підтримав первісні позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом у судове засідання не з'явився, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду від 23.10.2013 надіслана на адресу, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та отримані відповідачем, докази чого наявні в матеріалах справи. За таких обставин, відповідач за первісним позовом про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Сферою діяльності Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м. Іловайська (далі КЖЕП м. Іловайська) відповідно до пунктів 1.3., 3.1. Статуту КЖЕП м. Іловайська (у новій редакції), затвердженого рішенням Іловайської міської ради від 27.06.2007р. № V\18-324, зокрема, є: утримання і ремонт житлового фонду й прибудинкової території; надання населенню всіх видів житлових послуг. Основною метою діяльності КЖЕП м. Іловайська є якісне утримання житлового фонду й прибудинкової території, найбільш повне задоволення потреб населення у всіх видах житлових послуг.

Відповідно до рішень Іловайської міської ради від 05.12.2000 №XXIII-17/2 "Про прийняття до комунальної власності житлового фонду Донецької залізниці, розташованого у м. Іловайську, та утворення комунального житлово-експлуатаційного підприємства (ЖЕП) м. Іловайська", від 28.01.2001 № III-23/13 "Про затвердження договору про передачу житлового фонду Донецької залізниці в комунальну власність Іловайської міської ради", та на підставі відповідного Акту приймання-передачі житлового фонду донецької залізниці від 29.12.2001 року, КЖЕП м. Іловайська є балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 є власником вбудованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Зазначене приміщення належить відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва на право власності № 193 від 08.08.2005.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги -результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд -власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Утримання будинків і прибудинкових територій -господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Виробник -суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Споживач -фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Виконавець- суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачеві відповідно до умов договору.

Згідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

В ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначені обов'язки балансоутримувача, а саме: укладати договори на надання житлово-комунальних послуг; укладати договір з власником (співвласниками) на утримання на балансі відповідного майна; утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками); забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном та інші.

Згідно ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі, якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем. Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.

Таким чином, законодавець визначив, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку повинен укладатися між споживачами (власниками нежитлових приміщень) та балансоутримувачем, в даному випадку позивачем.

Вказана стаття, яка є спеціальної нормою, не надає можливості укладання таких договорів між власником квартир, які розташовані в багатоквартирному будинку, та виробником теплової енергії, яким є позивач по цій справі.

Приписами ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою первісного позову стала наявність заборгованості відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за договором про участь у витратах по утриманню будинків та прибудинкової території від 01.01.2009 №Е-24.

Відповідно до змісту договору №Е-24 останній укладений між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "ЖЕП", як виконавцем (позивач за первісним позовом) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, як споживача (відповідач за первісним позовом).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язався забезпечити обслуговування та ремонт житлового будинку та утримання прибудинкової території, а споживач зобов'язався приймати участь у затратах на виконання перерахованих робіт.

Розділом 2 договору передбачені права сторін договору.

Пунктом 3.1 договору визначено обов'язки споживача:

оплачувати послуги в встановлені законом строки;

своєчасно інформувати виконавця про виявленні несправностях в інженерних сітках та конструктивних елементах будівлі;

забезпечувати доступ в приміщення: для ліквідування аварії - цілодобово, для установки та заміни санітарно - технічного та інженерного обладнання, проведення профілактичного огляду - згідно вимог нормативно-правових актів в сфері житлово-комунальних послуг;

дотримуватись вимог житлового та містобудівного законодавства відносно ремонту та реконструкції приміщення, або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг.

Пунктом 3.2 договору визначено обов'язки виконавця:

забезпечувати своєчасну та відповідну якість надання послуг у відповідності з діючим законодавством;

утримувати внутрішньобудинкові мережі в належному технічному стану, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт;

здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання приміщення;

своєчасно проводити підготовку приміщень та технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період.

Пунктами 4.1, 4.2 договору встановлено, що споживач самостійно сплачує вартість наданих послуг по утриманню будинку та прибудинкової території на розрахунковий рахунок виконавця. Виконавець самостійно веде облік, а також здійснює перерахунок розміру плати споживачу.

Також в договорі містяться умови про відповідальність сторін, порядок внесення змін, доповнень до договору та його розірвання, порядок вирішення спорів, форс-мажорні обставини, строк дії договору, а саме договір укладений безстроково з моменту його підписання.

Як вже судом зазначалось, під час розгляду справи судом, з'ясувалось, що договір №Е-24 підписаний з боку споживача не Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, а іншою особою, у зв'язку з чим судом призначено по справі судово -почеркознавчу експертизу.

13.09.2013 на адресу господарського суду Донецької області від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз супровідним листом №885/02-886/03 від 28.08.2013 надійшов висновок експерта №885/02 - №886-03 від 28.08.2013 та матеріали справи №5006/20/98/2012.

Відповідно до висновку експерта, на поставлені судом питання, експортом надано відповідь, що підпис від імені ОСОБА_1, що розташований на останнім аркуші договору №Е-24 від 01.01.2009 в графі "потребитель", виконано не ОСОБА_1, а іншою особою. Експерт звертає увагу на схожість цього підпису з підписом від імені ОСОБА_3 в письмовому поясненні від 07.10.2012.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши висновок судово-економічної експертизи, суд вважає його узгодженим між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи, узгодженим з іншими доказами, що містяться в матеріалах справи та визнає його повним і обґрунтованим, тому суд приймає такий висновок у якості доказу по справі.

Під час розгляду справи, судом з'ясовувались обставини пов'язані з укладенням з боку споживача договору №Е-24. Фізичною - особою ОСОБА_1 надані пояснення, що договір №Е-24 вона не підписувала та нікого не уповноважувала на його підписання. Оплата по договору за послуги з утримання будинку здійснювалась частково особисто Фізичною - особою ОСОБА_1.

Як вбачається з поданого позивачем за первісним позовом розрахунку заборгованості Фізичної - особи ОСОБА_1 за договором №Е-24, розрахунок по договору здійснювався частково, а саме за період з лютого 2009 по червень 2012, ОСОБА_1 здійснювалась частково оплати протягом майже усього 2009 та 2010 років.

Однак, відповідач за первісним позовом вважає, що договір №Е-24 підлягає визнанню недійсним, оскільки з боку відповідача за первісним позовом спірний договір укладений особою, яку відповідач за первісним позовом не уповноважував на укладення такого договору. Слід зазначити, що жодна із сторін не надала до матеріалів справи належних та допустимих доказів наявності повноважень будь -якої особи на укладення договору з боку Фізичної - особи ОСОБА_1.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги про визнання недійсним договору №Е-24 підлягають задоволенню з наступних підстав.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним - оспорюваний правочин (ч.3 вказаної норми).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Як зазначено в п. 3.3, п3.4, п3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про визнання договорів недійсними" №11 у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене та наявні матеріали справи щодо обставин пов'язаних з укладенням спірного договору, суд приходить до висновку, що останній укладений з боку споживача (відповідача за первісним позовом) особою, яка не мала жодних повноважень з боку споживача на його укладення, тому положення ст. 241 Цивільного кодексу України не застосовуються, оскільки останні стосуються наступного схвалення правочину укладеного уповноваженою особо проте з перевищенням повноважень, а не особою, без жодних повноважень. Посилання позивача за первісним позовом про необізнаність його стосовно того, що договір підписаний не Фізичною - особою ОСОБА_1, судом відхиляються, оскільки позивач сам зазначає, що проект договору був переданий не відповідачу за первісним позовом, а особі, з якою на думку позивача за первісним позовом, відповідач перебував у шлюбних відносинах.

Враховуючи вищевикладене, договір №Е-24 укладений з боку відповідача за первісним позовом особою, яка не мала мали необхідного для його укладання обсягу дієздатності.

Посилання позивача за зустрічним позовом на порушення ст. 233 Цивільного кодексу України при укладенні спірного договору, судом не приймаються, оскільки не надано належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

За таких обставин, зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору №Е-24 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а договір №Е-24 визнанню недійсним з моменту його укладення.

При вирішенні первісних позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за спожиті житлово -комунальні послуги, суд виходить з того, що позивачем за первісним позовом надано розрахунок нормативної собівартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2; розрахунок вартості послуг виходячи з загальної площі нежитлового приміщення, що належить відповідачу за первісним позовом; належним чином засвідчені копії рішення виконавчого комітету Іловайської міської ради №345 від 16.10.2008, №40 від 17.03.2011 "Про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків та при будинкової території для населення"; належним чином засвідчені копії належних та допустимих доказів на підтвердження дійсного надання позивачем за первісним позовом житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, за адресою: АДРЕСА_2. Судом відзначається, що здійснюючи підприємницьку діяльність у належному відповідачеві за первісним позовом нежитловому приміщенні, яке знаходиться у житловому будинку за адресою АДРЕСА_2, відповідач за первісним позовом є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем за первісним позовом у зв'язку з утриманням будинку та прибудинкової території.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідач за первісним позовом, як споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично ними користувався. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція висвітлена в постанові Верховного суду України від 30.10.2013 №6-59цс13.

Доводи відповідача за первісним позовом стосовно того, що усі роботи з утримання нежитлового приміщення, яке йому належить та знаходиться у будинку НОМЕР_2, відповідачем виконуються самостійно, судом не приймаються, оскільки не спростовують споживання житлово-комунальних послуг пов'язаних з утриманням усього багатоквартирного будинку та прибудинкової території.

З огляду на викладене, зобов'язання між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом, виникли в силу та на підставі Закону України "Про житлово-комунальні послуги", зокрема у відповідача наявні зобов'язання з оплати платежів за утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з вимогами про сплату заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, зокрема вимога надіслана 26.12.2011, докази чого наявні в матеріалах справи. Однак відповідач за первісним позовом відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив. Під час розгляду справи судом, відповідач за первісним позовом заборгованість не сплатив. Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності за заявою відповідача за первісним позовом.

Враховуючи вищевикладене та перевіривши розрахунок позивача первісних позовних вимог, суд вважає первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 2559,16 грн. такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на зазначене, зустрічні позовні вимоги про стягнення з відповідача за зустрічним позовом коштів перерахованих позивачем за зустрічним позовом на виконання умов договору №Е-24 на загальну суму 1080,58 грн. задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлений вище обов'язок споживача оплачувати фактично спожиті житлово-комунальні послуги.

Окрім того, позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 2001,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн., понесені позивачем за зустрічним позовом у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом обов'язку з утримання будинку та прибудинкової території. Вимоги про відшкодування шкоди обґрунтовані тим, що у зв'язку з нездійсненням відповідачем за зустрічним позовом прибирання снігу з даху будинку АДРЕСА_2, 25.12.2011 року був пошкоджений навіс розміром 2*3 з полікарбонату, що належить позивачу за зустрічним позовом. На підтвердження вказаних вимог, позивачем за зустрічним позовом до матеріалів справи надано акти від 25.12.2011, від 29.012012. 05.03.202.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода можу бути відшкодована і в іншій спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, можу відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Обов'язок відшкодувати збитки є способом захисту цивільних прав та мірою відповідальності.

Оскільки даний спір між сторонами щодо відшкодування збитків виник не у зв'язку з порушенням однією із сторін зобов'язань, що випливають з договору, а у зв'язку зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, то слід керуватись главою 82 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування заподіяної шкоди можливе за наявності обов'язкових умов, якими є: протиправна поведінка або бездіяльність, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діянням та заподіянням шкоди та вини.

При цьому саме на позивача покладено обов'язок доведення факту неправомірної поведінки, невиконання або неналежного виконання зобов'язання відповідачем, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Позивачем за зустрічним позовом не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру понесеної шкоди, надані акти свідчать тільки про фіксацію пошкоджень, не надано доказів звернення до відповідача з метою встановлення реальної вартості втраченого майна, з вимогою провести ремонт пошкодженого майна позивача.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, в матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують вартість втраченого майна, тому суд приходить до висновку про недоведеність позивачем за зустрічним позовом розміру реальної вартості втраченого майна, а тому позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди на загальну суму 2001,00 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно стягнення моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн., то такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач вказує про глибину моральних страждань та суттєвість порушених зв'язків.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також з'ясуванню підлягає чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд відзначає, що при вирішенні спору, твердження позивача за зустрічним позовом про глибину його моральних страждань, жодним чином не підтверджується. Позивач, взагалі не визначив в чому саме полягає його моральна шкода, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, не надав розрахунку розміру моральної шкоди.

Враховуючи наявні матеріали справи, судом встановлено, що позивачем за зустрічним позовом не доведено факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань та втрат немайнового характеру, не доведений розрахунок моральної шкоди.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, суд вважає, що первісні позовні вимоги про стягнення 2559,16 грн. такими, що підлягають задоволенню повністю, а зустрічні позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, а саме, в частині визнання недійсним договору №Е-24, в решті зустрічних вимог необхідно відмовити.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, за первісним позовом підлягають стягненню відповідача за первісним позовом у розмірі 1609,50 грн. на користь позивача за первісним позовом, а за зустрічним позовом в частині нематеріальних вимог підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом у розмірі 1073,00 грн., а в решті покладаються на позивача за зустрічним позовом. Окрім того, з позивача за зустрічним позовом підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,00 грн. за немайнову вимогу, яка не була оплачена при поданні зустрічної позовної заяви до суду. У задоволенні вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення 700,00 грн. витрат на правову допомогу, судом відмовлено, у зв'язку з недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, код НОМЕР_1) на користь Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м. Іловайськ (86793, м.Іловайськ, Донецька область, вул. Ново-Деповська, 10, код 31754237) заборгованість на загальну суму 2559 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 16 коп., судовий збір у розмірі 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.

3. Зустрічний позов задовольнити частково.

4. Визнати недійсним договір від 01.01.2009 №Е-24 укладений між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "ЖЕП" м. Іловайськ.

5. В іншій частині зустрічного позову відмовити.

6. Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "ЖЕП" м. Іловайськ (86793, м. Іловайськ, Донецька область, вул. Ново-Деповська, 10, код 31754237) на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, код НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн.00 коп.

7. Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп.

8. Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Д.М. Огороднік

Суддя Г.В. Левшина

Суддя М.В. Сажнева