Постанова № 35442614, 12.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/1930/13-а

12.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Мунтян О.І. ,

Дадінської Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 30.04.13 у справі № 801/1930/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.04.13 у справі № 801/1930/13-а позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 04.12.2012 №0019831702; стягнуто з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 302,94 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даною постановою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник апеляційної скарги зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною, при її винесенні судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно досліджені та з'ясовані всі обставини справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 12.11.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 04.12.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0019831702, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 30293,75 грн., у тому числі 24235,00 грн. за основним платежем та 6058,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 23.10.2012 № 8254/17-1/НОМЕР_1 позапланової невиїзної документальної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (і.п.н.НОМЕР_1) з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986) та ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261) за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 24235,00 грн.

Позивач скористався адміністративним способом оскарження рішення, прийнятого контролюючим органом направивши скаргу до Державної податкової служби в АР Крим в порядку ст. 56 ПКК

За наслідками розгляду скарги позивача Державною податковою службою в АР Крим 14.01.2013 року прийнято рішення №Д/27/102-14 (т.2 а.с.15-20), яким податкове повідомлення-рішення №0019831702 від 04.12.2012 року залишено без змін.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Обов'язкові реквізити, що повинна містити податкова накладна, визначені у підпункті 7.2.1.пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

В межах господарської діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець) 13.11.2009 року укладено договір купівлі-продажу № 39 з ПП «Кримторг» (продавець). Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця майно (канцелярські товари, папір, друкарську продукцію), а покупець зобов'язується прийняти та платити це майно (т.1 а.с.70-71).

На виконання умов вказаного договору ПП «Кримторг» на адресу позивача був поставлений товар на загальну суму 58154,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № 856 від 16.11.2009 року, № 1038 від 21.12.2009 року, №1033 від 14.12.2009 року та № 1025 від 08.12.2009 року (т.1 а.с.86, 111, 116, 129).

Крім того, 01.06.2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець) та ПП «Базис Торг» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 54 (т.1 а.с.138-139), відповідно до умов якого продавець зобов'язується надати у власність покупця майно (папір, канцтовари, друкарську продукцію) згідно накладних, а покупець прийняти це майно та оплатити його.

На виконання умов вказаного договору ПП «Базис Торг» на адресу позивача був поставлений товар на загальну суму 87249,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 1073 від 01.07.2010 року, № 1189 від 02.08.2010 року та № 1443 від 06.09.2010 року (т.1 а.с.142, 193, 225).

Підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які сплачені в складі вартості товарів, є належним чином оформлена податкова накладна.

Судом першої інстанції безперечно встановлено наявність податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит, а саме: №856 від 16.11.2009 року на суму 11133,60 грн., з них ПДВ - 1855,60 грн., №1038 від 21.12.2009 року на суму 21738,00 грн., з них ПДВ - 3623,00 грн., №1033 від 14.12.2009 року на суму 14722,80 грн., з них ПДВ - 2453,80 грн., №1025 від 08.12.2009 року на суму 10560,00 грн., з них ПДВ - 1760,00 грн., №1073 від 01.07.2010 року на суму 21318,38 грн., з них ПДВ - 3552,23 грн., №1189 від 02.08.2010 року на суму 30004,80 грн., з них ПДВ - 5000,80 грн., №1443 від 06.09.2010 року на суму 35931,60 грн., з них ПДВ - 5988,60 грн.

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності судом першої інстанції безперечно встановлено, що товар було використано позивачем шляхом його подальшої реалізації контрагентам (ТОВ «Тринити», ЖЕО Залізничного району, Євпаторійське МБТІ), ТОВ «Катран-95, ТОВ ППК «Авалон», КРП «Профілактична дезінфекція Сімферопольського району», Управління кооперативної торгівлі та ринків, Торгово-промислова палата АРК, ТОВ «Сакська водна компанія», КРП «Учбово-курсовий комбінат ЖКГ», КРП «Кримкомунпроект»), що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними, а також актами списання товарно-матеріальних цінностей.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо нікчемності угод між позивачем та контрагентами через наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 04.12.2012 діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Але судова колегія вважає необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.04.13 у справі № 801/1930/13-а залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.04.13 у справі № 801/1930/13-а змінити.

Викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідент. номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 302,94 грн. (триста дві грн. дев'яносто чотири коп. ) судових витрат".

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.04.13 у справі № 801/1930/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко