Постанова № 35442224, 04.09.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2605/13-а

04 вересня 2013 року 12 год. 40хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: Тарновецький П.Я.

відповідача: Троянчук Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Комп`ютер" до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТ-Комп'ютер» (надалі ТОВ «ІТ-Комп'ютер») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (надалі ДПІ у м. Рівному) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2013 № 0001182342 та № 0001192342, від 01.07.2013 р. № 0000082202 та № 0000092202, податкової вимоги від 05.07.2013 р. № 673-19.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ДПІ у м. Рівному була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «ІТ-Комп'ютер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» (код ЄДРПОУ 33972398) та ТзОВ «Матадор» (код ЄДРПОУ 31820299) за період з 01.01.2012 р. по 31.05.2012 р. за результатами якої складено акт від 11.03.2013 р. №/22-200/30208018.

На підставі акта перевірки 11.03.2013 року ДПІ у м. Рівному було винесено податкові повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001182342, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6814,72 грн., з яких за основним платежем 5632,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 1182,72 грн., та № 0001192342, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7935,00 грн., з яких за основним платежем 6348,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 1587,00 грн., а також від 01.07.2013 р. № 0000082202, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 225,28 грн., з яких за основним платежем 0,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 225,28 грн., та № 0000092202, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 301,25 грн., з яких за основним платежем 241,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 60,25 грн. В подальшому Відповідачем було прийнято податкову вимогу від 05.07.2013 р. № 673-19.

Позивач не погоджується з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та податковою вимогою, вважаючи їх протиправними та просить їх скасувати.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у ньому, надав суду додаткові пояснення. Зокрема вказує, що висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» та ТОВ «Матадор» є безпідставними, оскільки господарські операції між вказаними контрагентами мали реальний характер та підтверджуються первинними документами, які були складені під час здійснення господарських операцій та надані під час перевірки. Окрім того, зазначає, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача у встановленому порядку були зареєстрованими платниками податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, мали відповідні свідоцтва платника податку та відповідно до вимог ст. 551 Господарського кодексу України ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» та ТОВ «Матадор» не були припинені у зв'язку з фіктивною діяльністю, а також відсутні дані про порушення проти службових осіб ТОВ «Виробнича Компанія Віконні Системи» та ТОВ «Матадор» кримінальної справи за ознаками фіктивної діяльності.

Представник позивача вважає, що висновки відповідача є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 25.03.2013 № 0001182342 та № 0001192342, від 01.07.2013 р. № 0000082202 та № 0000092202 і податкова вимога від 05.07.2013 р. № 673-19 протиправними, а тому просить їх скасувати.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав письмові заперечення.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав та заперечив, додатково зазначив, що угоди ТОВ «ІТ-Комп'ютер» з ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» та ТОВ «Матадор» були укладені без мети настання реальних наслідків, а тому висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є правомірними та обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення та податкова вимога законними. Просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівному було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ІТ-Комп'ютер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» (код ЄДРПОУ 33972398) та ТзОВ «Матадор» (код ЄДРПОУ 31820299) за період з 01.01.2012 р. по 31.05.2012 р. за результатами якої складено акт від 11.03.2013 р. № /22-200/30208018.

Актом перевірки було встановлено порушення ТОВ «ІТ-Комп'ютер» п.44.1. ст. 44, пп.138.1.1. п.138.1., п.138.2. ст. 138, пп.139.1.9. п.139.1. ст. 139, п.198.1., п.198.3., п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Зокрема, податковим органом в акті перевірки було встановлено, що правочини, вчинені між ТОВ «ІТ-Комп'ютер» та ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» і ТОВ «Матадор» були укладені без мети настання реальних наслідків.

На підставі акта перевірки 11.03.2013 року ДПІ у м. Рівному було винесено податкові повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001182342, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6814,72 грн., з яких за основним платежем 5632,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 1182,72 грн., та № 0001192342, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7935,00 грн., з яких за основним платежем 6348,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 1587,00 грн., а також від 01.07.2013 р. № 0000082202, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 225,28 грн., з яких за основним платежем 0,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 225,28 грн., та № 0000092202, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 301,25 грн., з яких за основним платежем 241,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 60,25 грн. В подальшому ДПІ у м. Рівному було прийнято податкову вимогу від 05.07.2013 р. № 673-19.

З такими висновками податкового органу суд погодитися не може з огляду на наступні обставини.

Судом встановлено, що ТОВ «ІТ-Комп'ютер» мало взаємовідносини з ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи», за якими ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» поставило, а ТОВ «ІТ-Кмоп'ютер» прийняло гіпсокартон Кнауф 9,5/1200/2500 мм в кількості 48 листів, гінсокартон Кнауф 12,5/1200/2500 мм в кількості 140 листів, профіль UD 28/27 3m сталь в кількості 60 штук, профіль CD 60/27 3m сталь /18/ в кількості 420 штук, шпаклівка Фугенфюллер для швів в кількості 10 мішків, шпаклівка Акріл-путс 20 кг 2в1 в кількості 90 мішків, ґрунтовка Полігрунт 10 кг в кількості 12 відер, форба водоемульсійна Тріора 10л в кількості 12 відер на загальну суму 31 380,60 грн., про що було виписано видаткову накладну № 2631 від 21.05.2012 р. та податкову накладну № 163 від 21.05.2012 р.

ТОВ «ІТ-Комп'ютер» повністю оплатило вище згаданий товар, отриманий від ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи».

Оприбуткування ТОВ «ІТ-Комп'тер» вище згаданого товару підтверджується наданими виписками з бухгалтерських рахунків ТОВ «ІТ-Комп'ютер».

В подальшому товар, який був поставлений ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи», був використаний ТОВ «ІТ-Комп'ютер» для ремонту приміщення, яке знаходилося у нього у користуванні на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 5 від 19.12.2008 р., що підтверджується актом списання ТМЦ від 31.05.2012 р. та наданими виписками з бухгалтерських рахунків ТОВ «ІТ-Комп'ютер».

Судом також встановлено, що ТОВ «ІТ-Комп'ютер» мало взаємовідносини з ТОВ «Матадор», за якими ТОВ «Матадор» поставило, а ТОВ «ІТ-Кмоп'ютер» прийняло кондиціонер Dekker DSH 195R в кількості 1 штука, Dekker DSH 195R/С в кількості 1 штука, акумулятор АРС RBC24 в кількості 1 штука, блок живлення імпульсивний 12В 10А в кількості 2 штук на загальну суму 9 600,00 грн., про що було виписано видаткову накладну № 3335 від 28.05.2012 р. та податкову накладну № 435 від 28.05.2012 р.

ТОВ «ІТ-Комп'ютер» повністю оплатило товар, отриманий від ТОВ «Матадор».

Оприбуткування ТОВ «ІТ-Комп'тер» вище згаданого товару підтверджується наданими виписками з бухгалтерських рахунків ТОВ «ІТ-Комп'ютер».

В подальшому товар, який був поставлений ТОВ «Матадор», був використаний ТОВ «ІТ-Комп'ютер» у своїй господарській діяльності, а саме: поставлений третім особам та був використаний при виконанні робіт для третіх осіб, що підтверджується накладною № 00020 від 12.12.2012 р., актом № 00002 від 31.05.2012 р. та наданими виписками з бухгалтерських рахунків ТОВ «ІТ-Комп'ютер».

Судом встановлено, що контрагенти позивача ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» та ТОВ «Матадор» у встановленому порядку були зареєстрованими платниками податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, та мали відповідні свідоцтва платника податку. Як вбачається з матеріалів справи.

Вказані обставини доводять, що контрагенти позивача ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» та ТОВ «Матадор» володіли необхідною право та дієздатністю для вчинення господарських операцій, на момент здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Господарський кодекс України в статті 3 визначає господарську діяльність як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З викладеного слідує, що неодмінною характерною ознакою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на одержання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, оскільки згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведеного випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності останнього відсутні підстави для врахування відповідних сум при визначенні об'єкта оподаткування.

Відповідно до п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначені в п.201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено вимоги п.44.1. ст. 44, пп.138.1.1. п.138.1., п.138.2. ст. 138, пп.139.1.9. п.139.1. ст. 139, п.198.1., п.198.3., п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, тобто правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» та ТОВ «Матадор».

При цьому, на думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з вищевказаними контрагентами. При цьому відповідачем на вимогу суду не надано доказів, які підтверджували б його доводи відносно того, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 1 цього ж Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем документи первинного обліку, що описані вище, відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять всі необхідні реквізити, зокрема, назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а також підписи та відбитки печаток кожної з юридичних осіб.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на те, що у контрагентів позивача ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» та ТОВ «Матадор» відсутні матеріальні, трудові ресурси, виробниче обладнання, складські приміщення, оскільки взаємовідносини з вищевказаними контрагентами підтверджуються дослідженими у судовому засіданні належними та допустимими доказами.

Суд також не бере до уваги посилання ДПІ у м. Рівному на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 7212/224/33972398 від 21.12.2012 р. та акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 7200/224/31820299 від 21.12.2012 р., оскільки дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська у зв'язку з складанням акту № 7212/224/33972398 від 21.12.2012 р. у судовому порядку були визнанні протиправними, і такі акти не мають посилання на те, що правочини, вчинені між ТОВ «ІТ-Комп'ютер» та ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» і ТОВ «Матадор» були укладені без мети настання реальних наслідків.

Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідальність за достовірність та повноту даних податкової звітності, своєчасність підтвердження відомостей про юридичну особу державному реєстратору покладається законом безпосередньо на таку юридичну особу та не може слугувати підставою для визначення податкових зобов'язань контрагентам такої особи.

Оцінюючи висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів закону при укладенні правочинів з ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» та ТОВ «Матадор» без мети настання реальних наслідків, суд враховує, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в статті 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до п.5 вказаної правової норми, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до приписів статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, установленої статтею 204 ЦК України, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Разом з тим, будь-які відомості про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» і ТОВ «Матадор», визнані судом недійсними, в матеріалах справах відсутні, представник відповідача на такі судові рішення не покликається.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На наявність такого вироку в кримінальній справі відповідач не покликається. За таких обставин у суду відсутні підстави для кваліфікації правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Виробнича компанія Віконні системи» і ТОВ «Матадор», як нікчемних.

Частиною ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному від 25.03.2013 № 0001182342, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6814,72 грн., з яких за основним платежем 5632,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 1182,72 грн., та № 0001192342, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7935,00 грн., з яких за основним платежем 6348,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 1587,00 грн., а також від 01.07.2013 р. № 0000082202, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 225,28 грн., з яких за основним платежем 0,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 225,28 грн., та № 0000092202, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 301,25 грн., з яких за основним платежем 241,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції 60,25 грн., підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до п.59.1. ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.59.2. ст. 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Як вбачається з матеріалів справи податкова вимога ДПІ у м. Рівному від 05.07.2013 р. № 673-19 була прийнята у зв'язку з існуванням податкового боргу, визначеного податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у м. Рівному від 25.03.2013 № 0001182342 та № 0001192342, від 01.07.2013 р. № 0000082202 та № 0000092202.

Однак, станом на момент прийняття оскаржуваної податкової вимоги податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному від 01.07.2013 р. № 0000082202 та № 0000092202 були неузгодженими. Крім того, ДПІ у м. Рівному не довело, що станом на момент прийняття оскаржуваної податкової вимоги у позивача існував податковий борг, визначений податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у м. Рівному від 25.03.2013 № 0001182342 та № 0001192342.

Таким чином податкова вимога ДПІ у м. Рівному від 05.07.2013 р. № 673-19 підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Судові витрати присуджуються на користь позивача відповідно до ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 25.03.2013 № 0001182342 та № 0001192342 від 01.07.2013 р. № 0000082202 та № 0000092202 та визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 05.07.2013 р. № 673-19.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-Комп`ютер" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 300,07 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.