Рішення № 35441132, 19.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2013 Справа № 905/215/13-г Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Коровіній І.С, розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс"до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій областіпростягнення 3% річних у сумі 16262,18грн., інфляційних витрат у розмірі 38105,10грн.Представники сторін: Від позивача: не з'явився; Від відповідача: не з'явився; ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення заборгованості у розмірі 74689,94грн., 3% річних у сумі 16262,18грн., інфляційних витрат у розмірі 38105,10грн.

Судом відзначається, що згідно розрахунку суми позову, позивачем здійснено розрахунок 3% річних на суму 16250,95 грн., однак згідно прохальної частини позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 16262,18 грн. Жодних змін до позовних вимог, позивачем не вносилось, відповідні заяви не подавались, тому суд за відсутності відповідної заяви не виходить за межі позовних вимог, розмір яких зазначений у прохальній частині позовної заяви та розглядає спір зокрема про стягнення 3% річних у розмірі 16262,18 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.05.2013 у задоволенні позовних вимогах Товариству з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області заборгованості у розмірі 74689,94грн., 3% річних у сумі 16262,18грн., інфляційних витрат у розмірі 38105,10грн. відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2013 рішення господарського суду Донецької області від 27.05.2013 по справі №905/215/13-г залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2013 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" задоволено частково; рішення господарського суду Донецької області від 27.05.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2013 у справі №905/215/13-г скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" 74689,94грн. боргу. В частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат справу передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

За вказівками суду касаційної інстанції під час нового розгляду справи, суду необхідно перевірити період за який виникло прострочення грошового зобов'язання, а відтак і перевірити розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат.

Суд касаційної інстанції у своїй постанові посилався на те, що у прийнятті рішення в частині відмови в стягненні основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, помилково виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустими доказами у справі, що кошти, з фінансування відповідача у 2011-2012 роках виділені, в тому числа на погашення заборгованості за договором від 18.12.2008 №812/136, а тому підстави для стягнення з відповідача заявленої суми боргу у розмірі 74689,94 грн. відсутні.

Згідно автоматичного розподілу, справу №905/215/13-г передано на розгляд судді Огороднік Д.М.

Ухвалою суду від 23.09.2013 справу №905/215/13-г прийнято до провадження суддею Огороднік Д.М. та призначена до розгляду на 16.04.2013.

Відповідач заперечує проти позову та вважає, що територіальне управління не повинно сплачувати суми інфляційних втрат за період прострочення платежу, пені та інших витрат і процентів, оскільки прострочення виконання зобов'язання сталося не з вини ТУ ДСА України в Донецькій області, а тим більш, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" підписавши договір погодився з тим, що оплата послуг здійснюється в межах фінансування.

Позивач подав розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, а також просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати на правову допомогу.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились, надали клопотання про розгляд справи без участі представників сторін. Клопотання судом задоволені.

Представники позивача та відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем, відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Причиною даного спору є питання про правомірність стягнення з відповідача сум інфляційних втрат у розмірі 38105,10 грн. за 2009-2011 роки та 3% річних у розмірі 16262,18 грн. за період з 01.01.2009 по 01.12.2012, нарахованих внаслідок несвоєчасного виконання умов договору №812/136 від 18.12.2008 в частині оплати вартості поставленого позивачем та отриманого відповідачем товару.

18.12.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс", як постачальником (позивач) та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області, як покупцем (відповідач) укладений договір №812/136 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.2 договору постачальник зобов'язується виготовити, поставити, встановити і передати для експлуатації у власність покупця товар, а покупець прийняти товар і сплатити його згідно з умовами даного договору, в межах виділених бюджетних асигнувань. При цьому постачальник проводить безоплатне навчання персоналу Покупця щодо подальшої експлуатації товару.

Умовами п. 3.2. договору визначена загальна сума поставки за даним договором, яка становить суму 196 200 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ в сумі 32 700 грн. 00 коп.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що покупець перераховує постачальникові оплату за товар з моменту підписання акту виконаних робіт згідно пункту 4.1. договору та отримання рахунку і накладної від постачальника, в межах бюджетних асигнувань. Фінансування здійснюється за видатками бюджетної програми КПКВ501040.

Позивач на виконання умов договору, поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною від 25.12.2008 року № ІЦ-00183 на загальну суму 196 200 грн., за який відповідач не розрахувався.

Однак відповідач вартість товару у строки передбачені договором №812/136 не оплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по договору №812/136.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.12.2011 року по справі №39/188 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" були задоволені частково, стягнуто з територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ТОВ "Інженерний центр "Імпульс" борг, який виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору№812/136 в сумі 121 500 грн. 3% річних в сумі 4084 грн. 40 коп., інфляційні нарахування в сумі 12 514 грн. 50 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1380 грн. 99 коп., та інформаціно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 125 грн. 75 коп. в решті позову - відмовлено.

Оскільки судом було частково стягнуто вартість поставленого товару за договором №812/136 в сумі 121500,00грн., заборгованість відповідача перед позивачем становила 74 689,94грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив вартість отриманого у позивача товару по договору №812/136 у повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення основної заборгованості у розмірі 74689,94 грн. та 3% річних, інфляційних втрат.

Як зазначено судом вище, за результатами розгляду позовної заяви про стягнення основного боргу у розмірі 74689,94грн., 3% річних у сумі 16262,18грн., інфляційних витрат у розмірі 38105,10грн., господарським судом Донецької області прийнято рішення по справі №905/215/13-г, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову. В результаті касаційного оскарження судових рішень по справі №905/215/13-г, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані, прийнято нове рішення.

Вимоги про стягнення основної суми боргу у розмірі у розмірі 74689,94 грн. визнані колегією суддів касаційної інстанції правомірними та обґрунтованими, про що зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 21.08.2013 з посиланням на норми ст. ст. 193, 530, 509, ч.1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України. При цьому Вищим господарським судом України вказано на те, що позивачем доведено факт поставки товару та прийняття його відповідачем на всю суму 196200,00 грн. Отже, прийнявши продукцію від позивача, у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати отриманого товару, яке не може залежати від наявності або відсутності бюджетного асигнування. Згідно вказівки Вищого господарського суду України, під час нового розгляду справи необхідно перевірити період за який виникло прострочення грошового зобов'язання, а відтак перевірити розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат.

Виходячи з приписів ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, якщо договір та обставини його укладення, виконання були предметом дослідження по одній справі між тими ж сторонами, за результатом розгляду якої винесено рішення, що набрало законної сили, то суд не має знов розглядати обставини його укладення та виконання.

При вирішенні даного спору, судом враховані положення пункту 4.4. договору №812/136, яким передбачено, що покупець перераховує постачальникові оплату за товар з моменту підписання акту виконаних робіт згідно пункту 4.1. договору та отримання рахунку і накладної від постачальника, в межах бюджетних асигнувань та положень ч.1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України, на яки робиться посилання колегією суддів Вищого господарського суду Донецької області, та відповідно до яких покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законом не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2008 позивач передав а відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною №ІЦ-00183 на загальну суму 196200,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач на виконання рішення суду по справі №39/188 перерахував позивача кошти на загальну суму 121500,00грн, а саме 23.12.2011 - 60000,00грн. після чого заборгованість відповідача складала 136200,00грн, 29.12.2011 - 28351,50грн. після чого заборгованість відповідача складала 107848,50грн., 07.09.2012 - 33158,56грн. після чого заборгованість відповідача складала 74689,94грн.

Відповідачем не надано жодних належним та допустимих доказів на спростування вищевказаних обставин.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява №48553/99) визначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової впевненості, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, враховуючи загальнообов'язковий статус судових актів, визначений ст.ст.124, 129 Конституції України, факти, встановлені постановою Вищого господарського суду України по цій справі та рішенням господарського суду Донецької області по справі №39/188, є преюдиціальними для даної справи та не можуть бути спростовані за умови чинності рішення постанови Вищого господарського суду України від 21.08.2013по цій справі.

Оцінивши зміст даного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач у строки передбачені п. 4.4 договору після отримання товару, вартість отриманого товару не оплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість на суму 196200,00грн., з якої за рішенням суду по справі №39/188 стягнуто з відповідача на користь позивача 121500,00 грн. у строки зазначені судом вище, а заборгованість у розмірі 74689,94 грн. була предметом розгляду цієї справи. В матеріалах справи відсутні докази виконання постанови Вищого господарського суду України про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 74689,94 грн.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача про неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань по договору №812/136.

Посилання відповідача на відсутність його вини у неналежному виконанні грошових зобов'язань судом не приймається у зв'язку з висновками викладеними в постанові Вищого господарського суду України по даній справі.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 38105,10 грн. за 2009-2011 роки та 3% річних у розмірі 16262,18 грн. за період з 01.01.2009 по 01.12.2012.

Перевіряючи вірність здійсненного позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено, що останній здійснений позивачем за період з 01.01.2009 по 23.12.2011 на суму заборгованості у розмірі 196200,00 грн. з поступовим її зменшенням у зв'язку зі сплатою відповідачем заборгованості у розмірі 121500,00 грн. за рішенням суду по справі №39/188 та за вирахуванням 3% річних у розмірі 4084,40 грн., які присуджені до стягнення з відповідача на користь позивача на підставі рішення суду по справі №39/188 та фактично перераховані відповідачем позивачу у строки вказані судом вище.

Як вбачається зі змісту рішення суду по справі №39/188, судом присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 4084,40 грн., які розраховані судом за період з 07.08.2010 по 19.09.2011 на суму 121500,00 грн.

Відповідно до розрахунку 3% річних наданого позивачем по цій справі, позивач нараховує 3% річних, зокрема на суму 196200,00 грн. за період з 01.01.2009 по 23.12.2011, тобто без урахування того, що на частину цієї заборгованості, а саме на суму 121500,00 грн. за період з 07.08.2010 по 19.09.2011, судом по справі №39/188 вже нараховано та присуджено до стягнення 3% річних у розмірі 4084,40 грн., які вже сплачені відповідачем.

Судом враховано те, що здійснивши загальний розрахунок 3% річних на всю суму заборгованості за весь період, позивачем вирахувана розмір 3% річних, які присуджені до стягнення рішення суду по справі №39/188.

За розрахунок суду, розмір 3% річних становить 16261,22 грн. (196200,00 грн. з 01.01.2009 по 06.08.2010 *583*3%/365)+ (74700,00 грн. з 07.08.2010 по 19.09.2011 *409*3%/365)+(196200,00 грн. з 20.09.2011 по 23.12.2011 *95*3%/365)+(136200,00 грн. з 24.12.2011 по 29.12.2011*6*3%/365)+(107848,50 з 30.12.2011 по 07.09.2012*252*3%/365)+(74689,94 грн. з 08.09.2012 по 01.12.2012*84*3%/365).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково на суму 16261,22 грн.

Перевіряючи вірність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості у розмірі 196200,00 грн. за 2009-2011 року, судом відмічається, що позивачем інфляційні втрати розраховані позивачем з урахуванням рішення суду по справі №39/188, яким також присуджено до стягнення інфляційні втрати на суму боргу у розмірі 121500,00 за період з серпня 2010 по вересень 2011.

За розрахунком суду, здійсненим судом аналогічно як і розрахунок 3% річних тільки з урахуванням особливостей нарахування інфляційних втрат та періоду визначеного позивачем, інфляційні втрати становлятьь39281,84 грн.

Однак, оскільки суд, за відсутності відповідної заяви, не виходить за межі позовних вимог, то з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 38105,10 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати адвоката на правову допомогу пов'язану з розглядом цієї справи, які підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та по конкретній судовій справі.

Правовідносини між позивачем та адвокатом Аніщенко Олексієм Григоровичем підтверджуються копією договору №18, який укладений 01.12.2012 між позивачем та Адвокатом Аніщенко Олексієм Григоровичем, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №569 виданого 09.09.2011 року, копіями актів про надання правової допомоги від 25.02.2013, від 08.04.2013, від 08.10.2013 та квитанціями до прибуткового касового ордеру на суму 8252,80 грн. від 25.02.2013, на суму 2500,00 грн. від 08.04.2013, на суму 6300,00 грн. від 08.10.2013.

Дослідивши зміст наданих документів, суд приходить до висновку, що договір №18 укладений саме у зв'язку із стягненням з відповідача заборгованості на користь позивача, вартість послуг становить 17052,80 грн. Згідно актів виконаних робіт, розмір гонорару адвоката складається з: вивчення наданих документів, консультації по справі, складення позову, підготовка до розгляду справи, витрачено 6 голин: 1147 грн.*40%*6=2752,80 грн.; участь у розгляді справи у суді першої інстанції:4000,00 грн., відшкодування витрат адвоката пов'язаних з участю у розгляді справи в господарському суді Донецької області (проїзд, харчування, проживання) у сумі 1500,00 грн., всього по акту від 25.02.2013 гонорар складає 6752,80 грн.; участь у розгляді справи у суді першої інстанції (судові засідання 05.03.2013, 09.04.2013):1000,00 грн., витрати адвоката, пов'язані з участю у судових засіданнях 05.03.2013, 09.04.2013: 1500,00 грн., всього по акту від 08.04.2013, гонорар складає 2500,00 грн.; участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції (судове засідання 03.07.2013): 2000,00 грн., участь у розгляді справи у суді касаційної інстанції (судове засідання 21.08.2013): 2000,00 грн., витрати адвоката, пов'язані з участю у судових засіданнях 03.07.2013, 21.08.2013, 09.10.2013: 2300,00 грн., всього по акту від 08.10.2013 гонорар становить 6300,00 грн.

Водночас, положеннями пункту 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI) зазначено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути розумно обґрунтованим за розміром. Аналогічні положення містяться і в пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року. При цьому до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката Аніщенко О.Г., у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи №905/215/13-г, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в сумі 17052,80 грн. частково не обґрунтованою та не підтвердженою належними доказами, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з наявністю заборгованості по одному договору, позовні вимоги складаються тільки з основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат, розрахунок яких, позивачем здійснений разом з поданням позовної заяви. Під час розгляду справи на новому розгляді, позивачем поданий розрахунок 3% річних та інфляційних втрат ідентичний тому, який був поданий до позовної заяви. Адвокат брав участь у 7 судових засіданнях у суді першої інстанції та по одному судовому засіданні в апеляційній, касаційній інстанціях та під час нового розгляду справи. Відповідно до актів про надання правової допомоги, вартість складення позову та підготовка до розгляду справи адвокатом становить 2752,80 грн., що на думку суду є завищеним; участь адвоката в судових засіданнях першої інстанції адвокатом оцінена на загальну суму 9000,00 грн., що також не відповідає а ні складності позову а ні новизні правових питань, що стосуються доручення, а ні професійних здібностей адвоката. Окрім того, як зазначено в актах, адвокатам понесені витрати пов'язані з виконанням доручення (переїзд, проживання, харчування) на загальну суму 5300,00 грн. Однак, а ні позивачем а ні адвокатом до матеріалів справи не надано жодних доказів на понесення таких додаткових витрат, тому витрати позивача у розмірі 5300,00 грн. не є судовими витратами, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання про розмір витрат позивача на послуги адвоката пов'язані з розглядом цієї справи, суд враховано, що позивач знаходиться в Чернігівській області, місце проживання адвоката, згідно свідоцтва, також - Чернігівська область, адвокат приймав участь у 7 судових засідання у суді першої інстанції (Донецька область) та по одному судовому засіданні в апеляційній, касаційній інстанціях (м. Київ) та під час нового розгляду справи (Донецька область).

За таких обставин, враховуючи обсяг часу і роботи, що вимагались для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосувались доручення, необхідність виїзду у відрядження, науково-теоретичну підготовку, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача стягненню підлягають витрати на адвоката у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області 3% річних у сумі 16262,18грн., інфляційних витрат у розмірі 38105,10грн., задовольнити частково.

2. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (пр.Лагутенко, 14, м.Донецьк, 83086, ЄДРПОУ 26288796 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" (вул.Шевченка, 109/1, м.Ніжин, Чернігівська область, 16610, ЄДРПОУ 20365040) суму 3% річних у розмірі 16261 (шістнадцять тисяч двісті шістдесят одна) грн. 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 38105(тридцять вісім тисяч сто п'ять) грн. 10коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2581 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят одна) грн. 12 коп., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету надмірно сплачений судовий збір у розмірі 0 (нуль) грн. 01 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Імпульс" (вул.Шевченка, 109/1, м.Ніжин, Чернігівська область, 16610, ЄДРПОУ 20365040)

5. Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 21.11.2013.