Постанова № 35439175, 23.07.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1633/13-а

23 липня 2013 року 12год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник представник Макеєв С.В.

відповідача: представник представникКузьмич Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський завод будівельних матеріалів" до Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський завод будівельних матеріалів" (надалі - ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів") звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м.Рівному) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001842342 від 29.04.2013 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято з допущенням ряду порушень податкового законодавства. Зокрема, зазначає, що позапланову перевірку було проведено за відсутності належних підстав, а висновки зроблені в акті перевірки не підтверджуються первинними документами та не відповідають обставинам справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та пояснив суду, що згідно наказу №380 від 10.04.2013 року ДПІ у м. Рівному було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів". Підставою для проведення позапланової перевірки стало ненадання товариством у повному обсязі підтверджуючих документів на письмовий запит податкового органу. За результатами перевірки було складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 34676,25 грн., з яких за основним платежем 27741,00 грн. та штраф 6935,25 грн.

З висновками зробленими в акті перевірки позивач не погоджується, і вважає їх такими що не підтверджуються жодними доказами. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що будівельних послуг ТОВ "Консоль" позивачу не надавало, оскільки позивач не має потреб та умов для замовлення робіт, товарів. Однак, ТДВ "Рівненский завод будівельних матеріалів" займається промисловим виробництвом керамічної цегли. Більшість будівель та споруд що використовуються у виробництві побудовані більш ніж півстоліття тому, значно зношені і потребують постійних ремонтів. Оскільки власної будівельної бригади та ліцензії на будівельні роботи підприємство не має, роботи по технічному обслуговуванню будівель виконують наймані організації. Однією з таких найнятих організацій було ТОВ "Консоль".

Також позивач звертає увагу на те що перевірка ТОВ "Консоль" проводилась у січні 2013 року, а тому незрозуміло яким чином представники податкового органу змогли встановити що у 2010 році товариство не могло поставляти товари та виконувати роботи, крім того станом на 2010 рік ТОВ "Консоль" було зареєстровано в місті Рівне, а шукали його у 2013 році у Рівненському районі.

Позивач посилався на те що всі первинні документи по його взаєморозрахунках із ТОВ "Консоль" є такими, що складені належним чином, жоден із них податковим органом під сумнів не поставлено. Даний період вже перевірявся ДПІ у м. Рівному і порушень законодавства виявлено не було. Посилання в акті на те що у ТОВ "Консоль" на час взаємовідносин із позивачем були відсутні працівники, також не відповідає дійсності, оскільки працівники були оформлені згідно вимог трудового законодавства України.

Відповідач, ДПІ у м. Рівному, адміністративний позов не визнав, подав письмові заперечення. Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, що відповідають наведеному в запереченнях. Зокрема, пояснив, що під час проведення перевірки було встановлено, що позивач занизив податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету. Висновки ДПІ у м. Рівне ґрунтуються на акті перевірки ТОВ "Консоль" від 10.01.2013 року №3/22-141/32354650, згідно якого ДПІ у Рівненському районі на момент перевірки не виявили ТОВ "Консоль" за адресою вказаною у реєстраційних документах, а саме - Рівненський район, с. Олександрія, провулок 1-го травня, 14. Крім того, в ході аналізу податкової звітності було встановлено, що у ТОВ "Консоль" відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

В ході перевірки посадові особи податкового органу прийшли до висновку, що у ТОВ "Консоль" відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість по операціях з постачальниками. Враховуючи вищевикладене, правочини, нібито укладені між ТОВ "Консоль" та підприємствами, не спричинили реального настання юридичних наслідків. За результатами проведеного аналізу на теперішній час не можливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Консоль" щодо підтвердження фінансово-господарських відносин з контрагентами-покупцями за період січень-грудень 2010р. Таким чином ТОВ "Консоль" не мало можливості здійснювати операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей, робіт (послуг) для ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів", а отже останнім порушено пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР, що призвело до завищення податковий кредит на суму 39829 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього на суму 39829 грн.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх в сукупності, відповідно до вимог закону, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівному проведено позапланову виїзну перевірку ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з платником податків ТОВ "Консоль", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №10865/22-210 від 26.04.2013 року.

Відповідно акту перевірки, в ході її проведення встановлено порушення платником податку пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР, яке полягало у заниженні суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 39829,00 грн., в тому числі, за січень 2010 року - на 12088,00 грн., за квітень 2010 року - на 5083,00 грн., за травень 2010 року - на 5033,00 грн., за червень 2010 року - на 2833,00 грн., за серпень 2010 року - на 6250,00 грн., за вересень 2010 року - на 3467,00 грн., за жовтень 2010 року - на 2500,00 грн., за листопад 2010 року - на 2575,00 грн.

На підставі акту перевірки, ДПІ у м. Рівному прийнято податкове повідомлення-рішення №0001842342 від 29.04.2013 року про збільшення ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів" грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 34676,25 грн., з яких за основним платежем 27741,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 6935,25 грн.

Враховуючи наведені в судовому засіданні доводи та заперечення сторін, в ході судового розгляду справи підлягали до перевірки обставини, пов'язані з дійсним отриманням позивачем в перевіреному періоді товарів (робіт, послуг), та встановлення їх зв'язку з господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, факт здійснення господарських операцій фіксується первинними документами.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання, яка фіксується шляхом складення контрагентами первинних документів.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон України "Про податок на додану вартість").

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, податкова накладна, за правилами пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними. В силу приписів пп. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.

З досліджених судом доказів вбачається наступне.

12.01.2010 року між ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів" (Замовник) та ТОВ "Консоль" (Виконавець) було укладено договір №1201, предметом якого стало виконання робіт з технічного обслуговування печей.

15.01.2010 року між ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів" (Замовник) та ТОВ "Консоль" (Виконавець) було укладено договір №1501, предметом якого стало виконання робіт з технічного обслуговування будівель.

На виконання умов даних договорів, протягом 2010 року ТОВ "Консоль" було виконано роботи та поставлено товарно-матеріальні цінності для ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів" на загальну суму 281475,60 грн., в тому числі ПДВ у сумі 39829,26 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актом приймання виконаних будівельних робіт типової форми №КБ-2в, довідкою про вартість виконання будівельних робіт та податковими накладними.

Розрахунки за поставлений товар здійснювалися між сторонами в безготівковій формі, шляхом перерахування ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів" на розрахунковий рахунок ТОВ "Консоль" вартості поставлених товарів та виконаних робіт, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями на перерахування грошових коштів.

Надані позивачем в судове засідання документи на підтвердження здійснення господарських операцій із ТОВ "Консоль" є первинними в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року та відповідають всім необхідним вимогам, передбаченим цим Законом.

Крім того, надані позивачем для перевірки та в судове засідання податкові накладні, виписані ТОВ "Консоль", відповідають вимогам Закону України "Про податок на додану вартість", претензії щодо їх форми та змісту у відповідача відсутні.

Отже, дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджується фактичне здійснення позивачем господарських операцій з контрагентом ТОВ "Консоль", які стали підставою для формування ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів" податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, квітень-листопад 2010 року.

Суд не бере до уваги твердження відповідача, наведені в акті перевірки, щодо встановлення податковим органом під час перевірки ТОВ "Консоль" відсутності даного підприємства за місцем державної реєстрації. З наданих представником позивача у судове засідання витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що станом на час здійснення господарських операцій із ТДВ "Рівненський завод будівельних матеріалів", ТОВ "Консоль" було зареєстровано за адресою: 33001, Рівненська область, м. Рівне, вул. Біла, буд. 7. Тому, доводи відповідача, із посиланням на рапорт ВПМ ДПІ у м. Рівному від 26.09.2011 року, не стосуються періоду виникнення спірних правовідносин та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у ТОВ "Консоль" трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту для здійснення фінансово-господарської діяльності даного підприємства.

На обґрунтування вказаних тверджень представник відповідача посилається на акт перевірки ТОВ "Консоль" №4/22-141/32354650 від 10.01.2013 року, проведеної Державною податковою інспекцією у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби. Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. В разі наявності у податкового органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. До того ж, представником відповідача у судове засідання було надано звіти форми 1-ДФ, що подавалися ТОВ "Консоль" до податкового органу протягом спірного періоду, з яких вбачається наявність працівників на даному підприємстві. Тому, доводи відповідача суд вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Слід зазначити, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що ТОВ "Консоль" не було спроможним здійснити господарські операції з поставки товарів. Вироків судів чи постанов про закриття кримінального провадження стосовно посадових осіб ТОВ "Консоль" за фактом фіктивного підприємництва чи умисного ухилення від спдати податків відповідачем в судове засідання не надано.

За наведених обставин, висновки відповідача щодо заниження позивачем суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 39829,00 грн. по господарських операціях з контрагентом ТОВ "Консоль" спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та дослідженими судом обставинам.

Отже, збільшення позивачеві грошового зобов'язання по податку на додану вартість 34676,25 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0001842342 від 29.04.2013 року є неправомірним.

До того ж чинним законодавством України на сторону правочину, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості. Разом з тим, нi установчі, нi статутні документи контрагента позивача не визнані в установленому порядку недійсними i доказів про зворотне в матеріалах справи не має.

Та обставина, що постачальник послуг ТОВ "Консоль" не знаходився за податковою адресою, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість такому постачальнику товару.

Також відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності та обережності i йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускає його контрагент, чи контрагенти останнього, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Позивачем первинними документами бухгалтерського обліку, у тому числі податковими накладними, доведено, що виникнення права на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Податковий орган, в свою чергу, не навів будь-яких доводів щодо безтоварності та нікчемності господарської операції за наслідками якої було сформовано податковий кредит, не подав жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операцій з поставки товарів та послуг.

Відповідачем також не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість .

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У ст.203 Цивільного кодексу України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном держави, за даних, обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту. Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та його контрагента.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладеного правочину не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання такого договору.

Правова природа договорів купівлі-продажу (поставки) визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця - на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому покладення на позивача обов'язку сплати збільшеного податкового зобов'язання внаслідок порушень господарського чи податкового законодавства, допущених контрагентом (як-то відсутність за місцезнаходженням, порушення порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку) суд вважає неправомірним.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії"(№3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються прийняті відповідачем - суб'єктом владних повноважень, за результатами проведеної перевірки податкові повідомлення-рішення, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно.

Матеріали справи свідчать, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вказаним критеріям правомірності.

Враховуючи сукупність наведених обставин, наряду із правовою специфікою податкових повідомлень-рішень, як актів органів державної податкової служби України, яка полягає у тому, що владний припис таких правових актів індивідуальної дії міститься безпосередньо в самому податковому повідомленні-рішенні, а мотиви його винесення, тобто обставини, яким керувався суб'єкт владних повноважень, - у відповідному акті перевірки, на підставі якого і приймався такий правовий акт індивідуальної дії, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення -Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби України № 0001842342 від 29.04.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню у повному обсязі.

В силу положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати присуджуються позивачеві з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби України № 0001842342 від 29.04.2013 року.

Присудити на користь позивача Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський завод будівельних матеріалів" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 347 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.