Постанова № 35437085, 19.11.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 901/365/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Градової О.Г.,

Воронцової Н.В.,

за участю представників сторін:

позивач, не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

представник відповідача, не з'явився, Феодосійська міська рада;

представник відповідача, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО";

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Пукас А.Ю., суддів Башилашвілі О.І., Гаврилюк М.П.) від 09 липня 2013 року у справі №901/365/13-г

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Феодосійської міської ради

товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного об'єднання "ІНМО"

про визнання недійсними пунктів рішень та державного акту

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" та Феодосійської міської ради про визнання недійсними пункту 1.2 рішення 13 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 208 від 31.10.1997, пункту 1.1 рішення 19 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради №303 від 13.03.1998; визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею I-КМ № 001522 від 18.11.1998.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2013 року, з урахуванням додаткового рішення від 22 липня 2013 року про стягнення недооплаченого судового збору, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем, при зверненні до суду із вимогами про визнання недійсними пунктів рішення Феодосійської міської ради, не дотриманий порядок, який встановлений для оформлення права користування на земельну ділянку, якому, повинно передуватись вилучення такої земельної ділянки від попереднього користувача, а тому підстав для визнання вищезазначених пунктів рішення не має, а як слід і не має підстав для задоволення позовних вимог про визнання державного акту на право постійного користування землею I-КМ № 001522 від 18.11.1998, оскільки останній виданий на підставі оскаржуваних пунктів рішення Феодосійської міської ради.

Стверджуючи, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення, суперечить нормам процесуального та матеріального права, а саме при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, останнім були неповно з'ясовані та встановлені обставини, що мають значення для справи, та які він вважав встановленими.

Так, скаржник звертає увагу на те, що на підставі спірних рішень Феодосійської міської ради товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання ІНМО", передано земельну ділянку, на якій розташований магазин, який придбала позивач, на сьогодні вона позбавлена права оформити земельну ділянку під будівлею, оскільки власник земельної ділянки не бажає добровільно відмовитись від цієї ділянки.

Зокрема заявник апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції стосовно відсутності порушеного права позивача є помилковими, оскільки позивач оскаржує по-перше державний акт, який був отриманий відповідачем після виникнення у позивача права власності на будівлю, а рішення Феодосійської міської ради оскаржуються позивачем, у зв'язку з тим, що вони були підставою для отримання даного Акту.

Також, за твердженням заявника апеляційної скарги, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" отримало державний акт на право постійного користування земельною ділянкою без врахування того, що позивач є власником нерухомості, яка на цій ділянці розташована, а тому наявні всі підстави вважати право позивача порушеним.

Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2013 року, відновлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2013 року у справі №901/365/13-г, прийнято апеляційну скаргу до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 15 жовтня 2013 року.

У зв'язку з відрядженням судді Котлярової О.Л., та відпусткою судді Євдокімова І.В., їх на підставі розпорядження керівництва суду від 14 жовтня 2013 року замінено на суддів Градову О.Г., та Воронцову Н.В.

Розгляд справи був відкладений на 19 листопада 2013 року.

19 листопада 2013 року, сторони у судове засідання не з'явилися.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність сторін, що не з'явилися, оскільки у попередньому судовому засіданні доводи останніх щодо обставин справи були заслухані судовою колегією.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, та її чоловік фізична особа-підприємець ОСОБА_4 були засновниками товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-комерційне об'єднання "ІНМО".

Рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради №128/1 від 25.03.1994 товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" відведена земельна ділянка площею 0,03 га по АДРЕСА_1; затверджений акт вибору ділянки від 20.05.1993 та дозволено проведення проектно-вишукувальних робіт для будівництва магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" на земельній ділянці площею 0,093 га по АДРЕСА_1 (том 1 арк.с. 132).

23 січня 1997 року рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради АР Крим, товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" надано дозвіл на проведення реконструкції магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", із збільшенням етажності та доведення його площі до 600 кв.м.

31.10.1997 року рішенням Феодосійської міської ради АР Крим №208 затверджено технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки в натурі та відповідно до пункту 1.2 рішення, товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" надано у постійне користування земельну ділянку 0,10 га, розташовану по АДРЕСА_1 для обслуговування магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1" (том 1 арк.с. 12).

Пунктом 2 вказаного рішення зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" оформити державний акт на право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

04 березня 1998 року рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради №139 затверджений акт державної технічної комісії про готовність закінченої будівництвом будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" , розташований по АДРЕСА_1 (том 1 арк.с. 159).

13 березня 1998 року рішенням Феодосійської міської ради №303 "Про надання земельних ділянок" товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" надано із вільних земель м. Феодосії в постійне користування земельну ділянку площею 0,10 га до раніш наданої рішенням виконавчого комітету від 25.03.1994р. №12/1 земельної ділянки під будівництво магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1 для благоустрою території магазину, вважати загальну площу земельної ділянки 0,2 га (том 1 арк.с. 13).

13 липня 1998 року зборами засновників товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" вирішено вивести ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зі складу засновників та продати їм приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", складу, майстерні, сторожки, котельної та туалету, розташованих по АДРЕСА_1, а також передати їм в користування земельну ділянку, площею 0,152 га із складу земель товариства, розташовану в АДРЕСА_1 під комплекс магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1" (том 1 арк.с. 35).

04.08.1998 року директор товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" звернувся із заявою до міського голови

м. Феодосія із заявою про вилучення частини земель Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" площею 1520 кв.м та передачу такої ділянки ОСОБА_2 та її чоловіку, як власникам магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1" (том 1 арк.с.36).

06.08.1998 року директор товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" звернувся із заявою про видачу державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, у тому ж числі і на магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" (том 1 арк.с. 160).

21.08.1998 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційне об'єднання "ІНМО", ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого за адресою АДРЕСА_1, який складається з літ "А" - магазину, площею 130,8 кв.м., літ "а" - пристрою, літ. "Б" - прохідної, площею 9,1 кв.м., літ "В", "Г" складів, площею 102,7 кв.м. та 48,4 кв.м. відповідно, літ "Д" - котельної з вбиральнею, площею 8,3 кв.м., літ "Е" 0 навісу, літ "К" - сараю, № 1 - паркана, № 3- мощення (том 1 арк.с. 11).

18.11.1998 року товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" отриманий державний акт на право постійного користування землею І-КИ №001522.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у зв'язку із смертю ОСОБА_4, його правонаступником стала ОСОБА_2 (том 1 арк.с. 27-28).

Стверджуючи, що пункт 1.2 рішення 13 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 208 від 31.10.1997, пункт 1.1 рішення 19 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 303 від 13.03.1998 та виданий на їх підставі Державний акт на право постійного користування землею І-КМ №01522 від 18.11.1998 порушують право позивача, як власника будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", оскільки будівля магазину розташована на земельній ділянці, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" на праві постійного користування, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Згідно умов статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Аналогічна норма міститься у статті 16 Цивільного кодексу України.

Визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування в якості способів захисту земельних прав передбачено також частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"02-5/35 від 26.01.2000).

Отже, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсними пунктів рішень Феодосійської міської ради та про порушення вказаними актами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Як встановлено в ході розгляду справи, право власності на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" у позивача виникло 20 серпня 1998 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО", в той час як оспорювані рішення Феодосійської міської ради були прийняті у 1997 році.

З наведеного вбачається, що рішення Феодосійської міської, пункті яких оскаржує позивач були прийняти до виникнення у останнього права власності на будівлю магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1", яка розташована на земельної ділянці, що перебуває у товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" на праві постійного користування.

Таким чином, на момент прийняття рішень Феодосійською міською радою, щодо надання товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" земельної ділянки у постійне користування, у позивача права власності на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться на даній земельній ділянці не існувало.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, прийняття у 1997 році Феодосійською міською радою рішень, не може порушувати прав та охоронюваного законом інтересу позивача, оскільки таке право у останнього на момент прийняття рішень не виникло, а тому, у суду апеляційної інстанції немає правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічна позиція щодо відсутності порушеного права та охоронюваних законом інтересів заявника, дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 25.01.2011р., по справі №2-1/4465-2009.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсними пункту 1.2 рішення 13 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 208 від 31.10.1997, пункту 1.1 рішення 19 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 303 від 13.03.1998, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею, судова колегія також погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

За умовами статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як зазначено у пункті 2.3 постанови пленум Вищого господарського суду України № 16 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Крім цього зазначеним вище пунктом постанови Пленуму Вищого господарського суду України встановлено, що господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Зі змісту вищенаведеного вбачається, що визнання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою недійсним є похідною вимогою до вимоги про визнання недійсним пунктів рішень Феодосійської міської ради, отже відмовляючи в задоволенні основної вимоги, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні похідній вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що на підставі спірних рішень Феодосійської міської ради товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання ІНМО", позивач позбавлений права оформити земельну ділянку під будівлею, оскільки власник земельної ділянки відмовляється добровільно відмовитись від цієї ділянки, також не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, у зв'язку з наступним.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, земельна ділянка, розташована під будівлею магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", перебуває на праві постійного користування у товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-КМ № 001522 від 18.11.1998.

За умовами пункту 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України

№ 16 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України перелік яких є вичерпним.

Так, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Зі змісту викладеного вбачається, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою дійсно, є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Порядок припинення прав на землю також визначені в главі 22 Земельного кодексу України, який передбачає добровільну відмову від земельної ділянки, а також примусове вилучення.

З огляду на викладене вище, слід звернути увагу, що переходу права постійного користування земельною ділянкою до власника нерухомого майна повинно передувати вилучення цієї ділянки від попереднього власника або особи, у якій така ділянка знаходиться на праві постійного користування.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач у встановленому порядку звернувся із заявою про вилучення земельної ділянки лише, 16.04.2013, тобто після звернення із позовом до суду першої інстанції.

З матеріалів справи також вбачається, що виконавчий комітет Феодосійської міської ради 19.06.2013 відповів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, що оформлення права постійного користування за нею можливо за умовою добровільної відмови від частини земельної ділянки землекористувачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" в порядку статей 141, 149 Земельного кодексу України або в судовому порядку (том 14 арк.с. 221).

Матеріали даної справи не містять, а позивачем в період розгляду даної справи у супереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів того, що позивач зверталась до відповідача із заявою про вилучення земельної ділянки.

До того ж, відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Таким чином, як на думку судової колегії прийняті рішення Феодосійської міської ради, не заважають позивачу скористатися своїм правом на земельну ділянку у встановленому Законом порядку, яким передбачено вилучення такої земельної ділянки від попереднього користувача.

Доводи скаржника відносно того, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності порушеного права позивача є помилковими, оскільки позивач оскаржує по-перше державний акт, який був отриманий відповідачем після виникнення у позивача права власності на будівлю, а рішення Феодосійської міської ради оскаржуються позивачем, у зв'язку з тим, що були підставою для отримання такого Акту, також не можуть бути прийняти до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки державний акт лише посвідчує право на земельну ділянку, яке виникло саме на підставі рішень Феодосійської міської ради.

До того ж, як вказувалось вище, з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акту недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.

Більш того, слід зазначити, що в своїй апеляційній скарзі заявник вдається до переоцінки доказів, які були предметом розгляду у суді першої інстанції та займається вільним тлумаченням норм Закону.

Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, заявником апеляційної скарги у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 101, 103 (пунктом 1), 105 Господарського процесуального кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2013 року у справі №901/365/13-г - залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді О.Г. Градова

Н.В. Воронцова

Розсилка:

1.фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

2.Феодосійська міська рада (вул. Земська, 4,Феодосія,98100)

3.Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" (пров. Колгоспний, 2-54,Феодосія,98112)

4.Господарський суд АР Крим (вул.Р.Люксембург/Річна,29/11,м.Сімферополь,АРК,95000)