Рішення № 35436008, 25.11.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8105/13 Головуючий в першій інстанції - Боженко Л.В.

Категорія - 27 Доповідач - Котушенко С.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Тамакулової В.О., Болтунової Л.М.

при секретарі Шило С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2013 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 року ПАТ комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Позивач вказував на те, що 04 жовтня 2008 року між ними було укладено кредитний договір №DNQ1RX21230026 за умовами якого, відповідач отримав кредит в сумі 6281,81 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04 жовтня 2009 року.

Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість станом на 11 квітня 2012 року у розмірі 69 884,67 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 6 281,83 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 459,02 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом 932,80 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 58 406,99 грн., а також штрафу відповідно до п.5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 3 304,03 грн. - штраф (процентна складова), позивач просив стягнути її з відповідача на свою користь.

В період знаходження даної справи в провадженні суду стало відомо, що відповідач помер ще до звернення банку до суду з даним позовом, тому позивачем 13 березня 2013 року було подано уточнений позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як спадкоємців померлого про стягнення з них вказаної суми боргу спадкодавця.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2013 року позов задоволено частково в сумі 7 673,65 грн.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення в частині відмови у задоволеноні позову, як постановленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також про ухвалення нового рішення.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 3 ст.303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у грудні 2012 року, тобто більше, ніж через півроку після смерті відповідача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після встановлення вказаної обставини суду належало, у відповідності з п.1 ст.205 ЦПК України, закрити провадження у справі, яка не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідач на час звернення до суду з даним позовом не мав цивільної процесуальної правоздатності. Проте 15 січня 2013 року суд продовжив розгляд справи, вказавши за власною ініціативою відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3, за відсутності клопотання позивача на таку заміну відповідача (а.с.22), не перевіривши чи є вказані особи належними відповідачами у справі, тобто, чи мають вони відповідати за вказаним позовом банку.

13 березня 2013 року позивачем була подана уточнена позовна заява про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.32-34).

Не вирішивши питання про прийняття даної позовної заяви, яка не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України, оскільки в ній не повно викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не зазначені докази, що підтверджують кожну обставину та інше, суд приступив до її розгляду.

Розглядаючи справу, суд не з'ясував правових підстав заявлених позовних вимог, не окреслив межі дослідження фактичних обставин, які мають значення для їх вирішення, не встановив характер правовідносин, що випливають з цих обставин, не дав оцінки поданим сторонами доказам з дотриманням принципу допустимості, не обґрунтував доведеність певних установлених ним фактів, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення.

Згідно роз'ясненню Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеному в п.32 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке.

З урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з часткового визнання відповідачами позовних вимог, а також з того, що ОСОБА_4 на момент смерті проживав з відповідачами, які є його батьками, тобто спадкоємцями першої черги.

Проте, на порушення вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України, рішення не містить переконливих доводів на підтвердження зроблених висновків.

Інформація з носія, на який здійснювався технічний запис судових засідань, приєднаного до матеріалів справи, свідчить про те, що відповідачі не визнавали позову банку навіть частково.

З їх пояснень вбачається, що ОСОБА_4 не проживав разом з ними, а був лише зареєстрований за їх місцепроживанням, тому про укладення ним кредитного договору вони довідалися від слідчого після його арешту.

В той же день вони звернулися до ПриватБанку, попередивши його працівників про арешт ОСОБА_4 за скоєний злочин, але ніякої інформації про укладення останнім кредитного договору не отримали. Виходячи з принципу добропорядності, відповідачі погодились на повернення банку 6281,81 грн., якщо таку суму ОСОБА_4 отримав.

При цьому відповідачі заявили, що спадщину після його смерті вони не приймали, а квартиру приватизували на п'ятьох, в тому числі й на ОСОБА_4, під час його знаходження в місцях позбавлення волі, оскільки він був зареєстрований в цій квартирі, а зняти його з реєстрації вони не мали змоги.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази про отримання кредиту ОСОБА_4, про те, що відповідачі є його спадкоємцями, прийняли спадщину у встановленому законом порядку, про вартість спадкового майна та інше.

Навпроти, з повідомлення Першої павлоградської державної нотаріальної контори видно, що після померлого ОСОБА_4 спадкова справа не заводилась, з заявою про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто не звертався.

Зі справи вбачається, що 04 жовтня 2008 року ОСОБА_4 оформив в ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про надання банківських послуг. У цій заяві не вказано про отримання заявником кредиту, а містяться лише дані про отримання кредитки. В день оформлення вказаної заяви ОСОБА_4 скоїв злочин, за який через декілька днів був затриманий, арештований, а 16 квітня 2009 року - засуджений до п'яти років позбавлення волі (а.с.38-40).

В суді апеляційної інстанції представник позивача спочатку наполягав на отриманні ОСОБА_4 кредиту в сумі 6281,81 грн. Після надання часу для подання доказів, він повідомив суд про те, що грошові кошти готівкою позичальник не отримував, а доручив банку перерахувати: 5 034 грн. ПП ОСОБА_5 згідно наданого рахунку; 1 006,80 грн. - сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту; 241,03 грн. - сплати страхового платежу.

Проте переконливих доказів про перерахування вказаних сум суду надано не було, як не було подано банком й інших доказів на підтвердження позовних вимог, незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції неодноразово оголошував у справі перерви для їх подання.

За таких обставин постановлене судове рішення не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2013 року скасувати. В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: