Постанова № 35411591, 30.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2013 року № 826/14422/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Телеслудія «Служба інформації»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2013 №004792290, №0004802290, 0004812290

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10 вересня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеслудія «Служба інформації» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2013 №004792290, №0004802290, 0004812290.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відомості, які містяться в акті перевірки №776/22-90/21638497 від 22.03.2013, на підставі якого винесені оскаржувані повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам та нормам чинного законодавства України.

Відповідач адміністративний позов заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеслудія «Служба інформації» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт №776/22-90/21638497 від 22.03.2013 (далі - Акт перевірки) відповідно до висновків якого за позивачем встановлені порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8, пп.138.10.3 п 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 113 867 грн., в тому числі за 2 квартал 2010 року на 22 236 грн., за 3 квартал 2010 року на 50 914 грн., за 4 квартал 2010 року на 34 462 грн., за 1 квартал 2011 року на 6 255 грн., та завищено від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у сумі 121 540 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14, абз «а» п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 415 985 грн., в тому числі за травень 2010 року на 4 979 грн., за червень 2010 року на 4 979 грн., за липень 2010 року на 4 979 грн., за серпень 2010 року на 4 979 грн., за вересень 20101 року на 28 499 грн., за жовтень 2010 року на 9 072 грн., за листопад 2010 року на 8 057 грн., за грудень 2010 року на 13 208 грн., за лютий 2011 року 10 000 грн., за квітень 2011 року на 5 000 грн., за травень 2011 року на 5 000 грн., за червень 2011 року на 5 000 грн., за вересень 2011 року на 10 000 грн., за листопад 2011 року на 24 010 грн., за грудень 2011 року на 6 667 грн., за липень 2012 року на 31 556 грн., за вересень 2012 року на 80 000 грн., за довтень 2012 року на 80 000 грн., за листопад 2012 року на 80 000 грн.; абз «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 2 880 грн.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем подано заперечення вх.№15755/10 від 28.03.2013, за результатами розгляду якого листом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 04.04.2013 №4455/10/229-20 висновки Акту залишено без змін.

На підставі зазначеного Акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.04.2013 №0004792290 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 113 867 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 28 467 грн.; від 09.04.2013 №0004802290 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 415 985 грн. та за штрафними санкціями 97 747 грн.; про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 121 540 грн.

Позивач, не погоджуючись із зазначеними повідомленнями-рішеннями оскаржив іх до Державної податкової служби України у м. Києві, подавши первинну скаргу №128 від 19.04.2013, яку рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.06.2013 №1134/10/12-1-03 залишено без задоволення, а оскаржувані повідомлення-рішення без змін.

Керуючись п. 56.6 ст. 56 ПК України позивачем подано повторну скаргу №233/1 від 02.07.2013, за результатами розгляду якої Міністерством доходів і зборів України прийнято рішення №9019/6/99-99-10-01-15 від 17.07.2013, відповідно до якого скаргу залишено без задоволення.

Однак, Товариство не погоджується з висновками Акту перевірки та винесеними на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями. В обгрунтування своєї позиції позивач зазначає, що господарські операції ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» з ТОВ «ЛВ-Студіо», ТОВ «Хайлайн Медіа», ТОВ «А.В.Е.А. Груп», ТОВ «Патіссон», ТОВ «Орис-ХТС», ТОВ «Лекс Медіа Консалт», ТОВ «Діон Плюс» були реальними, а отже Товариство правомірно включило витрати по взаємовідносинам з даним контрагентом до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що стали предметом розгляду даної справи регулюються податковим законодавством, яке діяло на момент їх виникнення, зокрема Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від №283/97-ВР 22.05.1997, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 та Податковим кодексом України.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи зі сказаного, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

За перевіряємий період за позивачем встановлені порушення, які випливають із взаємовідносин ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» з ТОВ «ЛВ-Студіо», ТОВ «Хайлайн Медіа», ТОВ «А.В.Е.А. Груп», ТОВ «Патіссон», ТОВ «Орис-ХТС», ТОВ «Лекс Медіа Консалт», ТОВ «Діон Плюс», оскільки як зазначає відповідач, відносини позивача з даними контрагентами не мали реального характеру та відповідно спричиняли настання правових наслідків.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «ЛВ-Студіо» слід зазначити наступне.

10.09.2010 між ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» та ТОВ «ЛВ-Студіо» укладено договір «Про створення за замовленням та використання об'єкта інтелектуальної власності» №10/09/12. За умовами даного договору позивач (замовник) замовляє у ТОВ «ЛВ-Студіо» (виконавець) послуги зі створення циклу програм «Великий грабіж».

На підтвердження виконання даного договору позивачем надано акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.11.2012, від 29.12.2012, податкові накладні №2 від 19.09.2012, №2 від 15.10.2012, №2 від 21.11.2012 та ефірна довідка №83 від 25.03.2013 щодо підтвердження проходження в ефірі телеканалу «НТН» аудіовізуальних матеріалів за вище згаданим договором.

В обгрунтування своєї позиції позивач зазначає, що під час проведення перевірки Товариством не надано актів прийому-передачі наданих послуг по взаємовідносинам з ТОВ «ЛВ-Студіо», а у податкових накладних не зазначено які саме програми були виготовлені, а тому перевіркою неможливо було встановити факт реального надання послуг.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Хайлайн Медіа» необхідно вказати наступне.

Між ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» та ТОВ «Хайлайн Медіа» укладено договір №39/1/1-РК/2010 від 19.10.2009 «Про надання рекламних послуг». Згідно умов даного договору, позивач (рекдалмодавець) доручає ТОВ «Хайлайн Медіа» (рекламіст) розміщення рекламних матеріалів рекламодавця.

У підтвердження виконання даного договору позивачем надані акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000707 від 30.09.2010, №ОУ-0000731 від 31.10.2010, №ОУ-0000854 від 30.11.2010, №ОУ-0001088 від 31.12.2010, податкові накладні №687 від 30.09.2010, №786 від 29.10.2010, №890 від 19.11.2010, №1021 від 03.12.2010 та фотозвіт розміщеної реклами за вище згаданим договором.

Відповідач у свою чергу посилається на те, що як у актах перевірки, так і у виписаних податкових накладниз не зазначено в яких саме засобах масової інформації здійснювалася реклама та що саме рекламувалося, а тому не можливо дослідити реальність вчинення господарських операцій із ТОВ «Хайлайн Медіа».

Щодо відносин позивача з ТОВ «А.В.Е.А. Груп» варто зазначити наступне.

Між ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» та ТОВ «А.В.Е.А. Груп» укладено договір по озвученню та дубляжу програм №10-08/11 від 10.08.2011.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано акти прийому-передачі виконаних робіт від 22.11.2011, від 04.07.2012, податкові накладні №3 від 04.07.2012, №23 від 22.11.2011 та ефірні довідки №81 від 25.03.2013, №82 від 25.03.2013, №84 від 25.03.2013, №85 від 25.03.2013, №86 від 25.03.2013, №87 від 25.03.2013, №88 від 25.03.2013 щодо підтвердження проходження в ефірі телеканалу «НТН» аудіовізуальних матеріалів, озвучених відповідно до вище згаданого договору.

В обгрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що до перевірки не були надані акти прийому-передачі виконаних робіт, а в податкових накладних не вказано які саме програми та аудіовізуальні твори були озвучені, а тому неможливо встановити факту реальності господавських відносин ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» та ТОВ «А.В.Е.А. Груп».

Щодо господарських відносин з ТОВ «Патіссон» необходно вказати наступне.

01.04.2009 між ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» та ТОВ «Патіссон» укладено договір про проведення рекламної кампанії телеканалу «НТН» в мережі Інтернет.

На підтвердження виконання сторонами умов договору позивачем надано акти прийому-передачі наданих послуг від 31.03.2010, від 30.04.2010, від 31.05.2010, від 31.06.2010, від 30.07.2010, від 31.08.2010, від 30.09.2010, від 29.10.2010, від 30.11.2010, від 30.12.2010.

Відповідач у свою чергу зазначає, що а наданих актах прийому-передачі не вказано перелік веб-ресурсів, на яких здійснювався показ реклами, а також не надано роздруківок з веб-сторінок сайтів з рекламою, у зв'язку з чим неможливо довести факт надання послуг. Порушення, описані відповідачем в Акті перевірки по взаємовідносинам Товариства з ТОВ «Патіссон» не вплинули на формування позивачем податкового кредиту.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Орис-ХТС» судом встановлено наступне.

01.10.2008 між ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» та ТОВ «Орис-ХТС» укладено договір надання рекламних послуг №1-Р 2008, згідно умов якого ТОВ «Орис-ХТС» (виконавець) зобов'язується надавати позивачу (замовник) послуги з розміщення в ефірі телеканалу рекламних матеріалів Товариства.

У підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано акти прийому-передачі робіт (надання послуг) №ОУ-00004 від 30.04.2010, №ОУ-00007 від 31.05.2010, №ОУ-00008 від 30.06.2010, №ОУ-00010 від 31.07.2010, ОУ-00011 від 31.08.2010, №ОУ-00029 від 30.09.2010, №00035 від 31.10.2010, №ОУ-00039 від 30.11.2010, №ОУ-00043 від 31.12.2010, №ОУ-0000001 від 31.01.2011, рахунки-фактури №СФ-000018 від 24.03.2010, №СФ-000021 від 19.04.2010, №СФ-000042 від 27.05.2010, №СФ-0047 від 05.07.2010, №СФ-0050 від 28.07.2010, №СФ-0052 від 20.08.2010, №СФ-0059 від 29.09.2010, №СФ-0064 від 27.10.2010, № СФ-0068 від 30.11.2010, №СФ-0073 від 10.12.2010, податкові накладні №31 від 05.05.2010, №41 від 01.06.2010, №53 від 06.07.2010, №58 від 02.08.2010, №78 від 30.09.2010, №67 від 02.09.2010, №89 від 02.11.2010, №94 від 01.12.2010, №97 від 13.12.2010.

Відповідач щодо взаємовідносин позивача з даним контрагентом посилається на те, що в актах виконаних робіт не вказано що саме рекламувалося, а тому неможливо довести факту здійснення господарської операції.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Лекс Медіа Консалт» судом встановлено наступне.

01.02.2011 між ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» та ТОВ «Лекс Медіа Консалт» укладено договір №1Р2011 про розміщення рекламних матеріалів в ефірі телеканалів України.

Позивачем на підтвердження виконання умов вказаного договору надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000022 від 28.02.2011, №ОУ-0000027 від 31.03.2011, №ОУ-00065 від 30.04.2011, №ОУ-00093 від 31.05.2011, №ОУ-00125 від 30.06.2011, рахунки-фактури №СФ-0000021 від 03.02.2011, №СФ-0000034 від 25.02.2011, №СФ-0000048 від 28.03.2011, №СФ-0000055 від 15.04.2011, №СФ-000065 від 27.05.2011, податкові накладні №9 від 08.02.2011, №28 від 28.02.2011, №2 від 01.04.2011, №5 від 12.05.2011, №7 від 09.06.2011.

Відповідач в обгрунтування своєї позиції зазначає, що в актах виконаних робіт та податкових накладних не вказано на яких саме каналах надавалася реклама та що саме рекламувалося, до перевірки не надані ефірні довідки, у зв'язку з чим не має можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Діон Плюс» судом встановлено наступне.

01.07.2011 між ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» та ТОВ «Діон Плюс» укладено договір надання рекламних послуг №7-Р 2011, відповідно до умов якого ТОВ «Діон Плюс» (виконавець) зобов'язується надавати позивачу (замовник) послуги з розміщення в ефірі телеканалу рекламних матеріалів замовника.

У підтвердження виконання сторонами зазначеного договору позивачем надано акти надання послуг від 30.09.2011, від 06.12.2011, податкові накладні №2893 від 30.09.2011, №751 від 06.12.2011.

Відповідач в обгрунтування своєї позиції зазначає, що в актах виконаних робіт та податкових накладних не вказано що саме рекламувалося, до перевірки не надані ефірні довідки, у зв'язку з чим не має можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій.

На підставі вище сказаного, відповідачем зроблено висновок, що правочини ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» з ТОВ «ЛВ-Студіо», ТОВ «Хайлайн Медіа», ТОВ «А.В.Е.А. Груп», ТОВ «Патіссон», ТОВ «Орис-ХТС», ТОВ «Лекс Медіа Консалт», ТОВ «Діон Плюс» носять фіктивний характер.

Однак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) існує презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

Наявність наміру позивача на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Згідно з частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ччастини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зважаючи на вищевикладене та на відсутність на момент розгляду справи обвинувального вироку суду або рішення щодо визнання правочинів позивача недійсними, суд приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірного договору як такгого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або такого, що є фіктивним.

Щодо посилань відповідача на відсутність на момент проведення перевірки актів виконаних робіт по взаємовідносинах Товариства з ТОВ «ЛВ-Студіо» та ТОВ «А.В.Е.А. Груп» суд вважає за необхожне зазначити, що відповідно до принисів п. 44.6, п. 44.7 ст. 44 ПК України вказані документи були надані податковому органу у встановленому порядку після завершення перевірки.

Суд також критично сприймає посилання відповідача на відсутність чіткої інформації щодо наданих послуг в податкових накладних, з огляду на наступне.

Згідно з п 201.2 ст. 201 ПК України форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Відповідно до сказаного, форма та порядок заповнення податкової накладної визначений наказом Мідістерства фінансів України №1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (далі - Наказ №1379).

Так, дослідивши надані позивачем податкові накладні, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема і Наказу №1379.

Таким чином, враховуючи викладені обставини у своїй сукупності, суд робить висновок, що господарські операції між ТОВ «Телеслудія «Служба інформації» з ТОВ «ЛВ-Студіо», ТОВ «Хайлайн Медіа», ТОВ «А.В.Е.А. Груп», ТОВ «Патіссон», ТОВ «Орис-ХТС», ТОВ «Лекс Медіа Консалт», ТОВ «Діон Плюс» були реальними та спрямованими на реальне настання відповідних наслідків, позивачем виконані всі передбачені податковим законодавством умови для віднесення відповідних сум по взаємовідносинам з ТОВ «ЛВ-Студіо», ТОВ «Хайлайн Медіа», ТОВ «А.В.Е.А. Груп», ТОВ «Патіссон», ТОВ «Орис-ХТС», ТОВ «Лекс Медіа Консалт», ТОВ «Діон Плюс» до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Відтак, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що не відповідає фактичним обставинам, а тому податкові повідомленя-рішеня від 09.04.2013 №004792290, №0004802290, 0004812290 є протиправними й підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов зодовольнити у повному обсязі;

Визнати необгрунтованими та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №004792290 від 09.04.2013, №0004802290 від 09.04.2013, 0004812290 від 09.04.2013;

Судові витрати у розмірі 2 294 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеслудія «Служба інформації» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук