Рішення № 35409092, 14.11.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2013 р. Справа № 911/3766/13

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м. Київдо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., м. Біла Церквапро стягнення 280 390,07 грн.,за участю представників:

позивача:Сулима К.Л., довіреність б/н від 03.09.2013 року;відповідача:не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів в сумі 34 260,40 гривень, збитків відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України на загальну суму 239 095,84 гривень, штрафу у розмірі 2 491,76 гривень, пені у розмірі 2 188,28 гривень, 3% річних у розмірі 656,49 гривень, процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 591,94 гривень та інфляційні втрати у розмірі 105,36 гривень

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №00002112 від 23.07.2010р. з повернення майна з лізингу у зв'язку з достроковим розірванням договору, внаслідок чого виникла стягувана заборгованість та підстави для нарахування штрафних санкцій, а також інших фінансових стягнень у якості заходів відповідальності за вчинені порушення договірних зобов'язань. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про фінансовий лізинг позивачем були понесені збитки, які за твердженням позивача складають 280 390,07 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2013 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 31.10.2013 року.

02.10.2013 року позивач через канцелярію суду подав клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача та заборони відповідачу вчиняти дії щодо відчуження його майна, яке відхилено судом.

Розглянувши дане клопотання, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача щодо забезпечення позову не підлягає задоволенню.

З огляду на зазначене, та враховуючи заяву позивача про забезпечення позову судовий збір, що сплачений позивачем при поданні заяви згідно платіжного доручення від 20.09.2013 року № 50011323 покладається на позивача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.10.2013 року розгляд справи було відкладено на 14.11.2013 року.

Представник відповідача в судове засідання 14.11.2013 року не з'явився, відзив на позов не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2010р. позивачем (лізингодавцем) та відповідачем (лізингоодержувачем) укладено договір фінансового лізингу №00002112, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується передати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором, шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що становить невід'ємну частину договору.

Об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Tiguan 2,0 I TDI, 2010 року виробництва, шасі № НОМЕР_2 загальною вартістю 43 593,00 доларів США, авансовий платіж складає 8 718,60 доларів США, кількість лізингових платежів складає 60, строк лізингу 60 місяців, лізинговий платіж - 1 011,46 доларів США.

Факт передачі майна в лізинг підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі від 23.07.2010р., підписаним та скріпленим печатками сторін. В даному акті визначено гривневий еквівалент вартості об'єкта лізингу - 344 602,66 гривень.

Лізингоодержувач відповідно до положень п.п. 6.1, 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкту лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або пов'язані з контрактом). Щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку лізингоодержувачу.

Лізингоодержувач зобов'язаний негайно повідомляти лізингодавця про будь-яку передбачувану затримку платежів або прострочення, що вже відбулося. Вищезгадане повідомлення як таке не вважається підставою для продовження строку здійснення платежу (п. 8.1 Загальних комерційних умов).

Підпунктом 8.2.3 п. 8.2 Загальних комерційних умов встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: 1) пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; 2) штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізингодавцем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо лізингодавець вирішить надіслати таку вимогу); компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, невиплачених лізингоодержувачем у відповідності контракту. Лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати, проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж десяти робочих днів після надсилання відповідної вимоги лізингодавцем, не зважаючи на можливе розірвання контракту лізингодавцем.

Відповідно до п. 8.3 Загальних комерційних умов якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на десять робочих днів, лізингодавець має право: п.п. 8.3.1 - надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом семи робочих днів з моменту отримання першої вимоги, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом; п.п. 8.3.2 - якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення платежу триває більш, ніж тридцять днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), лізингодавець має право розірвати контракт і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно із п.п. 12.6.1 Загальних комерційних умов лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити дію цього контракту, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує тридцять календарних днів.

Згідно п. 12.9 Загальних комерційних умов у разі припинення лізингу відповідно до п. 12, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, контракт припиняється на десятий робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 Загальних комерційних умов).

Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, лізингодавець має право вилучити об'єкт без попередньої згоди Лізингоодержувача. Вилучення об'єкта лізингу здійснюється у всіх випадках дострокового припинення дії контракту. Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з вилученням об'єкта лізингу. (п.п. 13.1, 13.2, 13.6 Загальних комерційних умов).

Якщо лізингодавець не може здійснити свої права на вилучення, як передбачено у цьому пункті, вона матиме право конфіскувати об'єкт лізингу у Лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса (п. 13.7 Загальних комерційних умов).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України «Про фінансовий лізинг», а також статей 806-809 Цивільного кодексу України та статті 292 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона передає другій стороні у користування майно на певний строк і за встановлену плату.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізингодавцем належним чином були виконані умови договору, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів визначається в порядку, встановленому договором.

Пунктом 6.5. умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку лізингоодержувачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 174 Господарського Кодексу України, передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з договору та інших угод, передбачених законодавством, а також з угод, які не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1. ст. 193 Господарського Кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з аналізу положень ст.ст. 11 та 509 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення зобов'язання у сторін відповідного договору.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст.526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з п. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець вправі відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Таким чином, законодавець визначив правові та фактичні підстави, форму, порядок та наслідки відмови сторони від договору лізингу.

Маючи відповідні юридичні та фактичні підстави для реалізації свого права на відмову від договору, позивач зобов'язаний одночасно дотримуватись і встановленого законом порядку реалізації свого права.

У період з листопада 2012р. по березень 2013р. позивачем були виставлені до оплати рахунки-фактури, а саме рахунок-фактура №00095321 від 05.11.2012 на суму 1 290,83 грн., №00099909 від 04.12.2012р. на суму 8 288,92 грн., №00104769 від 02.01.2013р. на суму 8 187,77 грн., №00109300 від 04.02.2013р. на суму 8 243,40 грн. та №00114349 від 01.03.2013р. на суму 8 249,48 грн. Всього на загальну суму 34 260,40 грн.

У зв'язку із несплатою лізингових платежів позивачем на адресу відповідача були надіслані нагадування про несплату.

18.03.2013 р. позивачем на адресу відповідача направлена вимога про сплату заборгованості. У даній вимозі позивач повідомляв відповідача про відмову від договору фінансового лізингу №00002112 від 23.07.2010р та вимагав повернути об'єкт лізингу впродовж десяти робочих днів з дня доставки повідомлення відповідачу.

Враховуючи наведене вище суд дійшов висновку, що договір про фінансовий лізинг №00002112 від 23.07.2010р припинився з 01.04.2013 року.

03 квітня 2013р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис про повернення Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця об'єкт фінансового лізингу - автомобіль марки VW Tiguan 2,0 I TDI, 2010 року виробництва, шасі № НОМЕР_2.

Доказів сплати відповідачем зазначеної суми боргу суду не надано.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 34 260,40 грн. є обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню.

Крім суми боргу, позивачем нарахована пеня за несвоєчасну сплату лізингових платежів в розмірі 2 188,28 грн. (за період з 15.11.2012 року по 16.09.2013 року).

Пунктом 8.2.1 договору, встановлено, що у випадку порушення строків оплати лізингових платежів відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі 10% річних від простроченої суми оплати за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобов'язань» від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Загальна сума пені складає 2 519,06 грн., яку нараховано судом відповідно до вимог закону та умов договору.

Таким чином, позов в частині стягнення 2 188,28 грн. пені у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання з оплати орендних платежів на підставі ст. 230 ГК України є обґрунтованим, і тому підлягає задоволенню саме у заявленій позивачем до стягнення сумі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати сплати лізингових платежів за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 105,36 грн. інфляційної складової боргу, 656,49 грн. 3% річних, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 491,76 гривень відповідно до положень п. 8.2.2. договору підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

За змістом п.п. 8.3 та 8.3.1. підставою для нарахування штрафу у розмірі, встановленому п. 8.2.2. є надсилання позивачем на адресу відповідача платіжних вимог.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення штрафу за надання платіжних вимог, позивач посилається на надсилання на адресу відповідача нагадувань щодо несплаченого платежу та рахунків-фактури № 00097448 від 06.11.2012, № 00098163 від 16.11.2012, № 00102115 від 04.12.2012, № 00102924 від 17.12.2012, № 00107065 від 03.01.2013, № 00107788 від 16.01.2013, № 00111679 від 04.02.2013, № 00112489 від 18.02.2013І № 00116720 від 01.03.2013, № 00117624 від 18.03.2013 в яких сформульовано вимоги позивача про сплату заборгованості, що утворилася у відповідача перед позивачем.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу відповідно до умов п. 8.2.2. договору в сумі 2 491,76 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Щодо застосування до відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 591,94 грн. суд залишає ці вимоги позивача без задоволення з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно частини 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до умов п. 8.2. договору у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно несплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції.

За приписами ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, як набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до вимог передбачених ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином;2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами, укладено договір фінансового лізингу, то заборгованість по договору за неналежне виконання договірних зобов'язань не може бути стягнута з відповідача на підставі вимог передбачених статтями 1212, 1214 ЦК України, як безпідставне збагачення відповідача, як цього просить позивач, тому що підставою звернення з позовною заявою є на сам перед неналежне виконання договору та приписів законодавчих актів України, а саме норми ЦК України, ГК України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Аналогічна правова позиція щодо безпідставного збагачення однією із сторін по договору висловлена в Постанові Верховного Суду України від 22.01.2013р. по справі №5006/18/13/2012.

Крім того позивачем були заявлені вимоги про стягнення збитків за договором про доручення та договором про надання колекторських послуг в сумі 8 351,47 та збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 230 744,37 грн., а загалом 239 095,84 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Також, відшкодування збитків передбачено і вимогами ст.224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Приписами статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно ст.623 Цивільного кодексу України сторона, яка порушила зобов'язання повинна відшкодувати заподіяні в результаті цього збитки.

Як вбачається з матеріалів справи у зв'язку із несплатою відповідачем лізингових платежів, позивачем в односторонньому порядку було розірвано договір фінансового лізингу, у зв'язку із чим за відповідачем виникло зобов'язання щодо повернення об'єкту лізингу. Даний обов'язок відповідачем виконано не було, що стало підставою для звернення позивача до спеціальної організації ТОВ «Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі» із якою був укладений договір доручення від 12.06.2012р. За даним договором Замовник - ТОВ «Порше Лізинг Україна» доручає, а Виконавець - ТОВ «Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі» приймає на себе зобов'язання по здійсненню фактичних і юридичних дій, спрямованих на сприяння погашення заборгованості фізичних та юридичних осіб.

Також, позивачем був укладений договір із ТОВ «Орум» №29/28-011 для надання колекторських послуг. За умовами укладеного договору Замовник - ТОВ «Порше Лізинг Україна» доручає, а Агентство - ТОВ «Орум» приймає на себе зобов'язання надати Замовнику колекторські послуги відповідно до умов договору, а Замовник приймає їх та оплачує. У розділі 6 договору сторонами була встановлена ціна колекторських послуг та порядок приймання. Витрати, які були понесені позивачем задля супроводження повернення заборгованості контактування з працівниками правоохоронних та судових органів для розшуку і повернення майна також підтверджується рахунком-фактурою №02-0413 від 02.04.2013р. на суму 4 800,00грн., актом приймання-передачі робіт №02-0413 від 02.04.2013р. на суму 4 800,00грн., платіжним дорученням №50006117 від 03.04.2013р. на суму 4 800,00грн. яка була перераховано позивачем Виконавцю послуг.

Розглянувши дані вимоги позивача про стягнення збитків на суму 8 351,47 грн. за договором доручення від 12.06.2012р. та договором про надання колекторських послуг №29/28-011 від 01.02.2011р. суд дійшов висновку, що вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявленої позивачем суми збитків у розмірі 230 744,37 суд дійшов висновку що заявлена позивачем сума є необґрунтованою та недоведеною належним чином матеріалами справи.

В обґрунтування цієї суми позивач зазначає, що станом на дату складання позовної заяви, відповідно до плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною договору, відповідачем залишилися несплаченими лізингові платежі (не враховуючи заборгованості за договором з 15.11.2012р. по 15.03.2013р.) у розмірі 28 320,88 еквівалент у доларах США. Розрахувавши еквівалент у гривні позивачем було нараховано збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 230 744,37 грн.

За приписами ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків згідно зі ст. 22 ЦК України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 ЦК України.

Позивачем не надано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував понесені ним збитки у розмірі 230 744,37 грн., не надано жодного обґрунтованого розрахунку цієї суми.

Враховуючи вищевикладене заявлена позивачем сума збитків у розмірі 239 095,84 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 8 351,47 грн.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до вимог ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідністю «Порше Лізинг Україна» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т, код 35571472) 34 260 (тридцять чотири тисячі двісті шістдесят) грн. 40 коп. боргу, 2 491 (дві тисячі чотириста дев'яносто одну) грн. 76 коп. штрафу, 656 (шістсот п'ятдесят шість) грн. 49 коп. 3% річних, 2 188 (дві тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 28 коп. пені , 8 351 (вісім тисяч триста п'ятдесят одну) грн. 47 коп. збитків, 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 77 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 19.11.2013 р.

Суддя Т.Д. Лилак