Постанова № 35407158, 23.10.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/4900/13-a

категорія 8.2.6

23 жовтня 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Фещук А.В.,

за участю секретаря судового засідання Стралківської К.П.,

за участю:

представників позивача: Заїки А.М. (за довіреністю від 12.08.2013 р.) та

Качанівського Л.А. (за довіреністю від 12.08.2013 р.);

представника відповідача - Гарькави Г.І. (за довіреністю від 30.08.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мяркіс" до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, яка є правонаступником Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2013 р. №0000432200, №0000422200 та часткове скасування рішення №0000412200,-

встановив:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мяркіс" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, яка є правонаступником Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення: №0000422200 від 25.06.2013 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі розміром 63471 грн., з яких основний платіж - 50775 грн., а 12696 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000432200 від 25.06.2013 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 року в розмірі 2734 грн. Окрім того позивач просить визнати протиправним та скасувати частково податкове повідомлення-рішення №0000412200 від 25.06.2013р., в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 236857 грн., з яких 196347 грн. - основний платіж, а 40510 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність донарахування податковим органом податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість та донарахування податковим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств за податковими повідомленнями-рішеннями від 25 червня 2013 року за №0000432200, №0000422200 та частково №0000412200.

Вказані рішення прийняті на підставі акта виїзної планової документальної перевірки від 06.06.2013 р. №1814/22-00/33321122 з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р.

Перевіркою було встановлено, що позивачем порушено вимоги вимог п.138.2, п.138.4, п.138.8, п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.1, п.п.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 197868 грн., у тому числі за IV квартал 2011 року у сумі 35827 грн., І квартал 2012 року у сумі 32836 грн., півріччя 2012 року у сумі 76881 грн., три квартали 2012 року у сумі 107176 грн., 2012 рік у сумі 162041 грн.

Окрім того в акті перевірки зазначено про порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 53509 грн., у тому числі за жовтень 2011 року на суму 3191 грн., за листопад 2011 року на суму 2931 грн., за грудень 2011 року на суму 7091грн., за січень 2012 року на суму 1292 грн., за лютий 2012 року на суму 2734 грн., за березень 2012 року на суму 6228 грн., за червень 2012 року на суму 6934 грн., за вересень 2012 року на суму 7462 грн., за грудень 2012 року на суму 15646 грн.

Зазначає, що висновки відповідача за актом перевірки №1814/22-00/33321122 від 06.06.2013 р. про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необгрунтованими, спростовуються нормами податкового законодавства та даними бухгалтерського і податкового обліку позивача. Відповідачем не враховано наявні на підприємстві первинні документи, якими спростовуються факти порушень. Вказані документи надавались податковому органу, як при перевірці, так і при наданні заперечень на акт перевірки від 06.06.2013 р.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у адміністративному позові, просили їх задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення проти адміністративного позову та пояснення, за змістом яких просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що перевіркою встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 06.1 Декларації "Адміністративні витрати" всього у сумі 117830 грн., у тому числі за ІV квартал 2011 року в сумі 9661 грн., за І квартал 2012 року в сумі 57101 грн., півріччя 2012 року в сумі 68752 грн., три квартали 2012 року в сумі 74381 грн., 2012 рік в сумі 108169 грн. Також, в ході проведення перевірки встановлено, що при формуванні переліку і складу статей калькулювання повної собівартості продукції не враховано витрати на доставку реалізованої готової продукції покупцям, адже повна собівартість - це собівартість, що містить виробничу собівартість і витрати на збут (позавиробничі витрати), саме повна собівартість використовується для визначення фінансового результату. Тому, на думку відповідача, ТОВ "Мяркіс" за рахунок надання послуг по доставці реалізованої продукції покупцям, які є збитковими для підприємства, мінімізує податкові зобов'язання отримані від основної діяльності та з метою заниження податку на прибуток. Окрім того, відповідач зазначає, що позивач, за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р., включав до складу податкового кредиту передпродажні та маркетингові послуги пов'язані з просуванням товару право власності на який у нього відсутнє відповідно до умов договору поставки від 01.01.2012 р. №П866 та п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, оскільки право власності на товар, що підлягає реалізації було передано ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У". Таким чином, позивачем на порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит на загальну суму 41245 грн. з вартості маркетингових послуг та послуг по передпродажній підготовці товарі, отриманих від ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У", оскільки вказані послуги, не пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Зазначає, що в порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України підприємством до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість 12264 грн. з вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ "Альянс Холдинг", факт використання якого в межах господарської діяльності ТОВ "Мяркіс" в ході проведення перевірки не доведено. З огляду на викладене, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнятими відповідно до норм чинного податкового законодавства.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мяркіс" (далі - ТОВ "Мяркіс") є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 33321122, перебуває на податковому обліку у Бердичівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Бердичівська ОДПІ).

Відповідачем здійснено виїзну планову документальну перевірку позивача на предмет дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012р., за наслідками якої складено акт від 06.06.2013 р. №1814/22-00/33321122 (далі - акт перевірки).

Зазначеним актом зафіксовано порушення підприємством вимог:

- п.138.2, п.138.4, п.138.8, п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.1, п.п.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 197868 грн., у тому числі за IV квартал 2011 року у сумі 35827 грн., І квартал 2012 року у сумі 32836 грн., півріччя 2012 року у сумі 76881 грн., три квартали 2012 року у сумі 107176 грн., 2012 рік у сумі 162041 грн.;

- п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 53509 грн., у тому числі за жовтень 2011 року на суму 3191 грн., за листопад 2011 року на суму 2931 грн., за грудень 2011 року на суму 7091 грн., за січень 2012 року на суму 1292 грн., за лютий 2012 року на суму 2734 грн., за березень 2012 року на суму 6228 грн., за червень 2012 року на суму 6934 грн., за вересень 2012 року на суму 7462 грн., за грудень 2012 року на суму 15646 грн. (т.1 а.с.20-58).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2013 року:

- №0000412200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 238378 грн., з яких основний платіж - 197868 грн.; штрафні (фінансові) санкції - 40510 грн.;

- №0000422200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 63471 грн., з яких основний платіж - 50775 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 12696 грн.;

- №0000432200 про зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість за липень 2012 року в сумі розміром 2734 грн. (т.1 а.с.59, 60,62).

Позивач не погоджується та просить скасувати податкові повідомлення-рішення: №0000412200 від 25.06.2013р., в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі розміром 236857 грн., з яких основний платіж - 196347грн. та штрафні (фінансові) санкції - 40510 грн., а №0000422200 від 25.06.2013 р. та №0000432200 від 25.06.2013 р. повністю.

Перевіряючи оскаржувані рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд не може визнати їх таким, що узгоджуються з правовими положеннями законів України, зважаючи на наступне.

Так, згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Таким чином, відповідач при проведені перевірки позивача здійснював повноваження надані йому Податковим кодексом України.

Щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в частині 236857 грн., з яких 196347 грн. - основний платіж, а 40510 грн. - штрафні (фінансові) санкції за податковим повідомленням-рішенням №0000412200 від 25.06.2013 р. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток здійснено відповідачем з наступних підстав:

- підприємством було включено до складу адміністративних витрат витрати з придбання природного газу у ПАТ "Житомиргаз" (Бердичівське УЕГГ), згідно бухгалтерських проведень Дт.92 "Адміністративні витрати" Кт.631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" у сумі всього 115862 грн., у тому числі за IV квартал 2011 на суму 7693 грн., І квартал 2012 на суму 57101 грн., за II квартал 2012 на суму 11651 грн., за III квартал 2012 на суму 5629 грн., за IV квартал 2012 на суму 33788 грн., при цьому не проведено розподіл між виробництвом та загальновиробничими витратами, чим порушило вимоги пп.138.10.2 п.138.10 с. 138 Податкового кодексу України;

- підприємством до складу витрат на збут включено витрати понесені з доставкою реалізованих виготовлених товарів покупцям у сумі всього 804913 грн., у тому числі за IV квартал 2011 року на суму 141464 грн., І квартал 2012 року на суму 99735 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 197609 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 138631 грн., за IV квартал 2012 року на суму 227474 грн., чим порушило вимоги п.п.139.1.1 п.139.1 с. 139 Податкового кодексу України.

Природний газ використовується підприємством для опалення господарських приміщень підприємства, тобто прямо пов'язаний з господарською діяльністю підприємства, що відповідачем в акті перевірки не спростовано.

Відповідно до положень п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

Згідно з п.п.14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до абз. "д" п.п. 138.8.5. п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень.

В Акті перевірки відповідач зазначає, що витрати на придбання природного газу мають місце у нерозподілених постійних загальновиробничих витратах та повинні включатися до собівартості виготовленої та реалізованої продукції.

Пунктом 138.4 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Сума витрат на придбання природного газу в сумі розміром 115862 грн. була повністю віднесена через рядок 06.2 декларації, а не трьома частинами через рядки 05.1, 06.2, 06.3 декларації на прибуток.

Однак в акті перевірки було зменшено загальну суму витрат на суму придбання природного газу 115862 грн., хоч ця сума підтверджена всіма необхідними первинними документами (т.1 а.с.82-108).

Витрати на природний газ понесені у зв'язку з використанням його в господарської діяльності, з огляду на викладене, його вартість віднесена до складу витрат вірно.

Згідно з технічною документацією, загальна площа господарських приміщень, що опалюються придбаним природним газом становить 2808,54 м2.

Отже, відповідачем безпідставно знято з витрат спірні суми та не враховано використання газу при опаленні адміністративних, загальновиробничих та приміщень задіяних під збут.

Щодо включення підприємством до складу витрат на збут витрат понесених з доставкою реалізованих виготовлених товарів покупцям у сумі всього 804913 грн., у тому числі за IV квартал 2011 року на суму 141464 грн., І квартал 2012 року на суму 99735 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 197609 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 138631 грн., за IV квартал 2012 року на суму 227474 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне (т.2 а.с.129-140).

Підпунктом 139.1.1. п. 139.1 ст. 139 ПК України, на порушення якого посилається контролюючий орган визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Обмеження, передбачені абзацом другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є: організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереї; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу;

Згідно з п.5.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року №984 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Жодний первинний документ, який свідчить про факт порушення позивачем саме пп.139.1.1. п. 139.1 ст. ПК України в Акті перевірки не вказаний.

В листі Міністерства фінансів України від 15.02.2013 р. №31-08410-07/23-357/246 вказано, що статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - Закон) та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують здійснення господарських операцій і мають містити певні обов'язкові реквізити.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Калькуляція собівартості продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки нею не фіксуються будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції.

Тобто, жодного відношення калькуляція собівартості продукції до визначення об'єкта оподаткування та порядку ведення бухгалтерського обліку немає, а тому посилання на неї відповідачем є безпідставними.

Підпункт 14.1.228. п.14.1 ст.14 Кодексу вказує, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Перелік витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування визначений п.138.1 ст.138 ПК України і не залежить від наявності планової калькуляції , її відсутності чи з відсутності в плановій калькуляції статті витрат на реалізацію та збут.

Жодних вказівок в Акті перевірки на те, що позивач невірно визначив собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг в результаті чого порушено вимоги вищевказаний статей Податкового кодексу в Акті перевірки не зазначено, що ще раз підтверджує правомірність дій позивача по включенню до складу витрат на збут витрат, понесених з доставкою реалізованих, виготовлених товарів покупцям у сумі 804913грн.

Щодо посилань відповідача на те, що діяльність позивача не може бути збитковою та це є мінімізацією оподаткування, спростовується наступним.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ст. 42 Господарського Кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями), з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю позивача, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Посилання в Акті перевірки на пп.2.1. договору, згідно якого чітко не визначено, хто має здійснювати постачання товару Покупець чи Продавець, не заслуговує на увагу, оскільки відповідач не вказав умови, яка може ідентифікувати даний договір або контрагента з яким укладений, а отже не може визначити його вплив на факт вчинення спірних господарських операцій.

Відповідачем не визнані витрати на збут, в частині вартості отриманих від ТОВ "Ріал Істейс Ф.К.А.У." послуг по передпродажній підготовці товарів в сумі розміром 41245 грн. з тих підстав, що товари вже були реалізовані покупцям та на них перейшло право власності, тому подальші витрати покупців по його реалізації не є витратами позивача, формування позивачем витрат по передпродажній підготовці вже проданого товару є безпідставним.

Судом встановлено наступне, між ТОВ "Мяркіс", («Замовник») та ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У." ("Виконавець") було укладено Договір про торгівельне співробітництво (надання послуг) №У866 від 01.01.2012р. (далі - Договір) (т.1 а.с.144-148).

Відповідно до умов п. 1.1. Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги щодо передпродажної підготовки товарів Замовника (далі «Товари») та маркетингові послуги (далі - «Передпродажні послуги» та «Маркетингові послуги» відповідно окремо, а разом - «Послуги»), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити Виконавцю належним чином надані Послуги.

Згідно п.1.2. Договору метою надання Послуг згідно цього Договору є стимулювання та сприяння реалізації товарів Замовника, тобто позивач, укладаючи договір на отримання послуг з передпродажної підготовки товарів та маркетингових послуг має намір отримати фінансову вигоду цієї операції,

Перелік передпродажних послуг, які Виконавець надає Замовнику передбачені в п.2.1 Договору: послуги з адміністрування щодо партії Товару Замовника в місці поставки; послуги із забезпечення відповідного асортименту і достатньої кількості розміщення товару в місцях продажу для стимулювання збуту; послуги з консолідації замовлень Виконавцем на поставку товарів Замовника; послуги з організації руху товарів Замовника до покупців та кінцевих споживачів; послуги з розміщення товарів поставлених Замовником з інформацією про них у спеціальних зонах.

Як видно з даних пунктів Договору, передпродажні та маркетингові послуги надаються Виконавцем Замовнику безпосередньо до моменту передачі права власності на товар Покупцю цих товарів. Тобто, в період надання цих послуг власником товарів є Підприємство (Замовник). А умови розрахунку в ряду випадків згідно п.п.3.1.2., 3.1.9., 3.3.1., даного Договору прямопропорційно залежать від кількості придбаного покупцями товарів, що є економічно обгрунтованим.

Таким чином, умовами договору забезпечено стимулювання виконавця в якісній передпродажній підготовці та інформаційному обслуговуванні, наслідком чого є підтримання на належному рівні обсягів реалізації товарів позивача.

Актами виконаних робіт та податковими накладними підтверджено факт надання послуг з передпродажної підготовки товару за відповідні звітні періоди (т.1 а.с.119-136).

Розрахунки із виконавцем в повному обсязі проведені в безготівковому порядку.

Абзацом "г" п.п.138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Згідно з п.п.14.1.108 п.14.1ст.14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Відповідно до Наказу Державної податкової служби України від 15.02.2012р. №123, яким затверджено Узагальнюючу податкову консультацію щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора, торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг. Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб - організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут. Такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обгрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах оптових продажів. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут. Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг.

В решті податкове повідомлення рішення №0000412200 від 25.06.2013 р. позивачем не оспорюється.

Щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі розміром 63471 грн., з яких 50775 грн. - основний платіж та 12696 грн. - штрафні (фінансові) санкції за податковим повідомленням-рішенням №0000422200 від 25.06.2013 р. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість здійснено відповідачем з підстав завищення підприємством суми податкового кредиту на 41245 грн. з вартості маркетингових послуг та послуг по передпродажній підготовці товарів, отриманих від ТОВ "Ріал Істейс Ф.К.А.У." (код ЄДРПОУ 34431547), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності ТОВ "Мяркіс", а саме: грудень 2011 року на суму ПДВ 4975 грн., березень 2012 року на суму ПДВ 6228 грн., червень 2012 року на суму ПДВ 6934 грн., вересень 2012 року на суму ПДВ 7462 грн., грудень 2012 року на суму ПДВ 15646 грн.

Судом встановлено наступне, між ТОВ "Мяркіс", («Замовник») та ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У." ("Виконавець") було укладено Договір про торгівельне співробітництво (надання послуг) №У866 від 01.01.2012р. (далі - Договір) (т.1 а.с.144-148).

Відповідно до умов п. 1.1. Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги щодо передпродажної підготовки товарів Замовника (далі «Товари») та маркетингові послуги (далі - «Передпродажні послуги» та «Маркетингові послуги» відповідно окремо, а разом - «Послуги»), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити Виконавцю належним чином надані Послуги.

Згідно з п.1.2. Договору метою надання Послуг згідно цього Договору є стимулювання та сприяння реалізації товарів Замовника, тобто позивач, укладаючи договір на отримання послуг з передпродажної підготовки товарів та маркетингових послуг має намір отримати фінансову вигоду цієї операції,

Перелік передпродажних послуг, які Виконавець надає Замовнику передбачені в п.2.1 Договору: послуги з адміністрування щодо партії Товару Замовника в місці поставки; послуги із забезпечення відповідного асортименту і достатньої кількості розміщення товару в місцях продажу для стимулювання збуту; послуги з консолідації замовлень Виконавцем на поставку товарів Замовника; послуги з організації руху товарів Замовника до покупців та кінцевих споживачів; послуги з розміщення товарів поставлених Замовником з інформацією про них у спеціальних зонах.

На виконання умов Договору ТОВ "Мяркіс" до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість на підставі податкових накладних та актів виконаних робіт (наданих послуг) отриманих від ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У."

Як видно з даних пунктів Договору, передпродажні та маркетингові послуги надаються Виконавцем Замовнику безпосередньо до моменту передачі права власності на товар Покупцю цих товарів. Тобто, в період надання цих послуг власником товарів є Підприємство (Замовник). А умови розрахунку в ряду випадків згідно п.п.3.1.2., 3.1.9., 3.3.1., даного Договору прямопропорційно залежать від кількості придбаного покупцями товарів, що є економічно обгрунтованим.

Таким чином, умовами договору забезпечено стимулювання виконавця в якісній передпродажній підготовці та інформаційному обслуговуванні, наслідком чого є підтримання на належному рівні обсягів реалізації товарів позивача.

Актами виконаних робіт та податковими накладними підтверджено факт надання послуг з передпродажної підготовки товару за відповідні звітні періоди (т.1 а.с.119-136).

Розрахунки із виконавцем в повному обсязі проведені в безготівковому порядку.

Акти, якими оформлялось надання послуг, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені законом. Крім того, складені до актів надання послуг звіти про надані послуги, розкривають зміст та обсяг господарської операції з придбання таких послуг.

Відповідно до абз. "а" пп.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на викладене, витрати позивача по сплаті маркетингових послуг підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Суд дійшов висновку, що безпідставними є також доводи відповідача про те, що витрати з придбання таких послуг не пов'язані з господарською діяльністю позивача з посиланням податкового органу на те, що маркетингові заходи провадяться після відвантаження продукції в торгові мережі, тобто щодо просування та рекламування продукції, яка вже належить іншим особам.

Так, пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за №27/4248, передбачено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг). Метою маркетингової діяльності є формування, створення попиту на продукцію або ж створення умов для появи такого попиту. Також, виходячи зі змісту наданих послуг, виконавцями здійснювалась діяльність з мерчандайзингу, основною функцією якого є сприяння поширення товарів, що може відбуватися за допомогою оптимального планування розміщення й позиціювання товарів на основі психологічних особливостей покупців і використання факторів регулювання уваги людини на продукцію, що реалізовується в торговельних закладах.

Таким чином, результат таких послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг - позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позивачем правомірно сформовані валові витрати з вартості придбаних послуг від ТОВ "Ріал Істейс Ф.К.А.У." в сумі розміром 41245грн., а висновки відповідача є безпідставними.

Щодо зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 року в розмірі 2734 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0000432200 від 25.06.2013 р. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 року здійснено відповідачем з підстав порушення п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України в частині включення підприємством до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 12264 грн. з вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів на підставі податкових накладних отриманих від ТОВ "Альянс-Холдинг" (код ЄДРПОУ 34430873), факт використання яких в межах господарської діяльності ТОВ "Мяркіс" в ході проведення перевірки не підтверджено.

Відповідно до абз. "а" пп.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п.198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзац 3 п.198.3 ст.198 ПК України вказує, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України є видача платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, податкової накладної або відповідно до п.201.12 ст.201 у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Отже, право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана продавцем податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.

Позивачем включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні товару при придбанні паливно-мастильних матеріалів у ТОВ "Альянс-Холдинг" на підставі податкової накладної від 29.02.2012 року №220061 на загальну суму 16401,71 грн. в т.ч. ПДВ 2733,61 грн. Жодних порушень щодо порядку оформлення податкових накладних або відомостей про те, що дані в податкових накладних не відповідають дійсності, Відповідачем в акті перевірки не вказано.

Крім того, необхідно відмітити, що в ході проведення перевірки, перевіряючим було надано всі необхідні первинні документи, які підтверджують факт використання паливно-мастильних матеріалів в господарській діяльності (т.1 а.с.173-251, т.2 а.с.1-130).

На підтвердження правомірності наших дій та безпідставності висновків відповідача, позивачем у вигляді додатків до заперечення було надано копії первинних документів, які підтверджують факт використання спірних паливо-мастильних матеріалів в господарській діяльності товариства: копії наказів про затвердження норм витрат пального; копії оборотно-сальдових відомостей по рахунку 203 за жовтень 2011 року - лютий 2012 року; копії актів списання палива за жовтень 2011 року - лютий 2012 року; копії подорожніх листів вантажних автомобілів за жовтень 2011 року - лютий 2012 року.

Вищевказані обгрунтування безпідставності вказаного порушення повністю свідчать про фактичне використання палива в господарській діяльності позивача, що підтверджене первинними документами, правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з ПДВ спірної суми та надуманість даного порушення з боку відповідача.

Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані рішення (в частині, що оскаржується) про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість і податку на прибуток та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість були прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 23, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

постановив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мяркіс" до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, яка є правонаступником Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2013 р. №0000432200, №0000422200 та часткове скасування рішення №0000412200, - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області №0000432200, №0000422200 від 25.06.2013 р. та скасувати податкове повідомлення-рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області №0000412200 від 25.06.2013 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі розміром 196347 грн. та донарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі розміром 40510 грн.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мяркіс" судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 3043 (три тисячі сорок три) грн. 41 (сорок одна) коп.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 23 жовтня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя А.В. Фещук

Повний текст постанови виготовлено: 28 жовтня 2013 р.