Постанова № 35404938, 20.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2013 р. Справа№ 910/12574/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ "Основа" на рішення господарського суду м. Києва від 23.09.2013 року № 910/12574/13 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"

про стягнення 469 061,87 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 910/12574/13 від 23.09.2013р. задоволений позов ТОВ "УніКредит Лізинг" до ТОВ "Основа" про стягнення 469 061,87 грн..

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача, в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечив, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 29.08.2008р. сторонами укладено договір фінансового лізингу № 785-LD від 29.08.2008р. за умовами якого ТОВ "УніКредит Лізинг" (лізингодавець) взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку № 1 цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим Договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

ТОВ "УніКредит Лізинг" виконало свої зобов'язання за договором в повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі від 27.11.2008.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, ТОВ "УніКредит Лізинг" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 3 981 286,26 грн.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 07.07.2011 у справі №4/157,залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2011 та Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2011 позов задоволено повністю.

Вищевказане судове рішення на сьогоднішній день виконано повністю відповідачем, однак і після постановлення судового рішення відповідач не належним чином виконує свої зобов'язання за договором, що стало підставою для звернення до суду з даною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що борг ТОВ "Основа" перед ТОВ "УніКредит Лізинг", що виник за період з 28.02.2010 - 28.02.2011 на суму 3 337 962,17 грн., встановлений судом. На виконання судового рішення відповідачем сплачено кошти і станом на сьогоднішній день рішення господарського суду № 4/157 виконано повністю, а відповідно заборгованість за період з 28.02.2010 - 28.02.2011 - відсутня.

При цьому у відповідача виникла заборгованість по сплаті наступних, після 28.02.2011 лізингових платежів згідно графіку (Додаток №2), яка станом на 31.08.2012 склала 4 688 799,86 грн. та визнана відповідачем повністю в додатковій угоді №2 до договору. Наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, за таких обставин, позов щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами (основного боргу) в розмірі 476 524,75грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню. В зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за лізинговими платежами позивачем правомірно нарахована пеня в розмірі 25 237,12 грн., 3% річних в розмірі 5 343,67 грн.

Заперечуючи проти рішення відповідач наполягає на тому, що позивачем не надано всіх письмових доказів щодо зарахування лізингових платежів, що впливає на розмір боргу, тому враховуючи багато укладених договорів фінансового лізингу між сторонами, не мав можливості здійснити звірку; позивачем не доведено знецінення долару США. Нарахування на суму боргу інфляції і річних є необгрунтованим.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Стаття 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтями 180 ГК України та ст. 628 ЦК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визначені такими за законом, чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

В силу ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вірно встановлено місцевим судом рішення господарського суду № 4/157 відповідачем виконано, проте на момент прийняття судом оспорюваного рішення, у відповідача виникла заборгованість за інший період та відповідно до графіку лізингових платежів, що укладений сторонами у справі як додаток № 2 до договору, борг складає 476 524,75 грн.; 25 237,12 грн. пеня за прострочення сплати лізингових платежів; 323,31грн. інфляційних втрат; 5 343,67 грн. в якості 3% річних; 25 000грн. штрафу( з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог).

Відповідачем не надано доказів щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Щодо неможливості здійснення звірки, то колегія суддів не приймає дані доводи до уваги, оскільки рахункі-фактури та акти звірки позивачем надсилаються щоквартально, про що свічать додані до матеріалів справи відповідні документи, проте, відповідач не надав жодного заперечення та доказу в спростування надісланих листів (а.с. 124-129).

Посилання на кількість укладених сторонами договорів фінансового лізингу та додатків до них не є підставою для неможливості проведення звірки взаєморозрахунків, так як вищевикладені листи мають реквизити договорів та суми заборгованості по ним.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом.

Зі змісту ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив апеляційний господарський суд.

При цьому, положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в незалежності від наявності вини у його діях.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, господарський суд дійшов правомірного висновку про стягнення штрафних санкцій та нарахованих на суму боргу інфляційних втрат і річних.

Щодо посилань про відсутність доказів з знецінення іноземної валюти, то колегія судддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні курси встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд с цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України N 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до евро установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

Із змісту п.п. 7.6-7.7 договору фінансового лізингу, відповідач повинен сплачувати самостійно обчислені суми лізингових платежів на дату платежу, встановлену графіком сплати платежів, із застосуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТОВ "Основа" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 910/12574/13 від 23.09.2013р.-без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді В.В. Сулім

К.В. Тарасенко