Ухвала суду № 35400309, 21.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11857/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

21 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міра-Електронікс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 липня 2013 року №0005702260 та № 0005712260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача в період з 28.05.13 р. по 01.06.13 р. було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Міра-Електронікс» з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додатку вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Асті Трейд» та ПП «Ново-Ком» за період з 01.01.11 р. по 31.12.12 р.

Результати перевірки відображено в акті від №17/22-6/37859578 від 07.06.13 р, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.198.6 ст. 198, пп.200.1 та пп.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та ст.626, ст. 629, ст. 655, ст.662, ст.656, ст.658, ст. 664, ст. 203, п.1 ст. 215, п.2 ст. 215, ст. 228, ч.1 ст.216 ЦК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1023184 грн.

На підставі вказаного акта перевірки №17/22-6/37859578 від 07.06.13 р. відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0005702260 від 15.07.13 р., відповідно до якого податкове зобов'язання становить за основним платежем 1023184, за штрафними (фінансовими) санкціями 475645,00 грн.; та № 0005712260 від 15.07.2013 року, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 77151,00 грн..

Застосовуючи до позивача фінансові санкції за порушення вимог податкового законодавства, відповідач виходив з того, що підприємством до податкового кредиту з податку на додану вартість включено відповідні суми на підставі первинних документів та податкових накладних, а також правочинів які не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 07.06.13 р. № 17/22-6/37859578 та № 0005702260 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що формування податкового кредиту та визначення сум бюджетного відшкодування здійснено ТОВ «Міра-Електронікс» у відповідності з вимогами податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, а також у зв'язку виявленням розбіжностей між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів позивача.

До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі актів перевірки податковими інспекціями контрагентів позивача: ТОВ «Міра-Електронікс» мало господарські відносини із ТОВ «Асті Трейд» та ПП «Ново-Ком».

Так, в акті Алчевської ОДПІ № 315/231- 36917481 від 10.02.12р. «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ново-Ком» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.02.2011 року по 30.09.2011 року» встановлено неможливість фактичного здійснення ПП «Ново-Ком» господарських операцій через відсутність майна, персоналу та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу; ненадання (відсутність на момент проведення перевірки) первинних підтверджуючих документів щодо визначення платником податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Також до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС надійшов Акт № 617/22-90/37318569 від 01.03.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АСІТІ ТРЕЙД» з контрагентами, з якими платником податків задекларовані взаємовідносини за період з 01.11.2011 по 31.01.2013», відповідно до якого: службовою запискою ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 27.02.2013 року №775/ДПІ/07-10/3 надано висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «АСІТІ ТРЕЙД», яким встановлено відсутність підприємства за податковою адресою, непричетність директора до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства та копію експертного дослідження зразків підпису директора Скуратова О.Є.

На підставі обставин, встановлених в зазначених актах, відповідач прийшов до висновку, що правочини позивача з ТОВ «АСІТІ Трейд» і ТОВ «Ново-Ком» відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України с нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (покупець) та ТОВ «Ново-Ком» (постачальник) було укладено договір №0103-4 від 01.03.2011р. поставки.

Згідно з умовами вказаного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (сокодавка, праски, м'ясорубки та ін.), а покупець зобов'язується оплатити товар не пізніше 30 днів з моменту поставки. Поставка здійснюється відповідно до положень ІНКОТЕРМС 2000 - ЕХW (місце поставки склад постачальника).

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Міра-Електронікс» (покупець) та ТОВ "АСІТІ ТРЕЙД" (постачальник) було укладено договір №0410-01 від 04.10.2011р поставки, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (чайники, праски, обігрівачі, м'ясорубки та ін.), а покупець зобов'язується оплатити товар не пізніше 30 днів з моменту поставки. Поставка здійснюється відповідно до положень ІНКОТЕРМС 2000 - ЕХW (місце поставки склад постачальника).

Факт виконання договорів підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: видатковими, податковими накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Посилання контролюючого органу на акти перевірки податковим органом контрагентів позивача, відповідно до висновків яких встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів та порушення контрагентами позивача податкового законодавства як на підставу неправомірного формування ТОВ «Міра-Електронікс» податкового кредиту за господарськими операціями з цими суб'єктами господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів купівлі-продажу належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість, про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої суми до відшкодування та не доведено наявність підстав та правомірність зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про те, що задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.