Рішення № 35396679, 19.11.2013, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/22149/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2013 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі :

Головуючого судді Ластовки Н.Д.

При секретарі Фузік Г.В.

З участю представника позивача ОСОБА_9

Відповідача ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просить припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 з виплатою йому з депозитного рахунку суду 202 051 грн. 00 коп., попередньо внесених нею, визнати за нею в цілому право власності на квартиру АДРЕСА_1 та покласти на відповідача судові витрати по сплаті нею судового збору в розмірі 2020 грн. 51 коп.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона та відповідач, який є її рідним батьком, є співвласниками (в рівних долях) двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Права їх спільної власності на квартиру зареєстровані в БТІ 06 грудня 2004 року. Договір про спільну сумісну власність на спірну квартиру між нею та відповідачем не укладався, а тому її та відповідача право власності на вказану квартиру є частковим. Тобто, відповідно до положень закону, їй на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1, а інша її 1/2 частка належить на праві спільної часткової власності відповідачу. На даний час існують обставини, які за законом є підставами для припинення судом за її позовом права власності відповідача на належну йому 1/2 частку зазначеної квартири для захисту її прав та інтересів, які знаходяться порушеному стані. Визначеними ст.365 ЦК України підставами припинення права власності відповідача на належну йому 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, із виплатою йому з депозитного рахунку суду вартості цієї частки, є те, що дана квартира є річчю неподільною, не може бути поділена між власниками в натурі. Її спільне із відповідачем володіння та користування квартирою є неможливим. Припинення права власності відповідача на 1/2 частину квартири не завдасть істотної шкоди його інтересам. Вона ж, навпаки немає іншого житла Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року в частині вселення її в спірну квартиру набрало законної сили, однак залишається невиконаним, із вини відповідача, який добровільно його не виконує та не виконує це рішення і у примусовому порядку, а її спільне із відповідачем володіння та користування квартирою є неможливим. Спірна квартира належить до речей неподільних та не може бути поділена між нею та відповідачем в натурі відповідно їх часток, а тому частка відповідача в квартирі є незначною. Оскільки, за висновком, викладеним у звіті суб'єкта оціночної діяльності від 14 квітня 2013 року ринкова вартість 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 становить 202 051 грн., і які в даний час внесені нею на депозит суду під час розгляду справи, а припинення права відповідача на 1/2 частку у власності на спірну квартиру, із виплатою йому з депозитного рахунку суду вартості частки та визнання судом за нею права власності на цю частку, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки відповідач та члени його сім'ї не мають необхідності у використанні спірної квартири АДРЕСА_1 для власного проживання тривалий час, в квартирі не проживають, тривалий час відповідач самовільно здає квартиру у найом третім особам, нічого не сплачуючи їй із отриманих за це коштів, змусило їх звернутися до суду з даним позовом. Крім того, позивач зазначила, що згідно до виписки з рахунку, відповідач 28.11.2011 року отримав з депозиту Дарницького районного суду м. Києва на свій особовий рахунок у банківській установі 325 600 грн., згідно ухвали суду від 14.11.2011 року. Даної суми, разом із сумою 202 051 грн. вистачить для придбання відповідачем власного житла, а тому інші права відповідача чи членів його сім'ї не можуть бути порушеними задоволенням судом її позовних вимог про припинення його права спільної часткової власності на 1/2 частку спірної квартири, із виплатою відповідачу з депозитного рахунку суду вартості цієї частки, що становить 202 051 грн. 00 коп.

В судовому засіданні 08.11.2013 року позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_9 позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

В судове засідання 19.11.2013 року позивач ОСОБА_3 не з»явилася.

Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову ОСОБА_3 категорично заперечив, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що він разом з його донькою ОСОБА_3 є рівноправними власниками спірної квартири, яку він отримав як службове житло, будучи працівником міліції в 2001 році за його службові досягнення. За його власним бажанням він оформив приватизацію квартири на себе та на доньку в рівних частинах. На даний час він є пенсіонером за вислугою років органів внутрішніх справ. В 2006 році він та мати відповідачки розлучилися, хоча він як батько ніколи не ухилявся і не ухиляється від утримання та виховання дитини. В результаті поділу спільного майна подружжя його колишня дружина ОСОБА_4 стала власником двокімнатної квартири АДРЕСА_2 де вона проживає разом з їх донькою ОСОБА_3 Він сплачує аліменти на утримання доньки. Дана квартира була і залишається його єдиним житлом, а сама ж позивач проживає разом з маті»ю в іншому місці і ніколи не бажала і не мала дійсних намірів проживати у вказаній квартирі. Він пропонував позивачці проживати в одній квартирі, однак вона не погоджується, а припинення його права власності на вказану квартиру завдасть значної шкоди його інтересам, оскільки дана квартира є його єдиним житлом.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є рідними дочкою та батьком відповідно, і є власниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Дані обставини підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, технічним паспортом на квартиру та рішенням про відмову у наданні інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.09.2013р. ( ас. 7-9)

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 04 листопада 2004 року, виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної (сумісної або часткової) власності позивачу та відповідачу у рівних долях.( ас. 7)

Згідно до ч.4 ст.355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно

Договір про спільну сумісну власність на квартиру АДРЕСА_1 між позивачем та відповідачем не укладався, а також відсутні інші підстави для висновків про виникнення їх права спільної сумісної власності на дану квартиру, тому суд вважає, що право власності позивача та відповідача на вказану квартиру є частковим.

Відповідно до ч.1 ст.357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Таким чином, відповідно до положень закону, позивачу ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1, а інша її 1/2 частка належить на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_2

Відповідно до ст.365 ЦК України: 1. Право особи на частку спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річє неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. 2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Позивач ОСОБА_3 та її представник вважають, що на даний час існують обставини, які за законом є підставами для припинення судом права власності відповідача на належну йому 1/2 частку спірної квартири для захисту прав та інтересів позивача, які знаходяться в порушеному стані, оскільки дана квартира є річчю неподільною, не може бути поділена між власниками в натурі. Їх спільне із відповідачем володіння та користування квартирою є неможливим, а припинення права власності відповідача на 1/2 частину квартири не завдасть істотної шкоди інтересам його та його сім'ї, та на час вирішення справи вартість частки в квартирі відповідача внесена позивачем на депозит суду.

Однак, суд вважає, що дані обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, а саме вирішено вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1, зобов'язано ОСОБА_2 не чинити їй перешкод в користуванні квартирою, зобов'язано ОСОБА_2 надати їй комплект ключів від даної квартири, а також заборонено ОСОБА_2 використовувати квартиру для проживання третіх осіб без її згоди. ( ас. 17-19)

Однак, рішенням колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року, в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1, надати комплект ключів від даної квартири, заборони ОСОБА_2 використовувати квартиру АДРЕСА_1 для проживання третіх осіб без згоди ОСОБА_3, скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решта частині рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21.11.2012 року залишено без змін. ( ас.20-22)

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26.06.2013 року встановлено і не підлягає доказуванню той факт, що ОСОБА_2 не чинилися ОСОБА_3 перешкоди в користуванні спірною квартирою.

На час розгляду даної справи рішення Дніпровського районного су, м. Києва від 21 листопада 2012 року в частині вселення позивачку в спірну квартиру АДРЕСА_1 виконано, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 16.09.2013р. ( ас. 99), а тому доводи позивача ОСОБА_3 та її представника про її неможливість спільного володіння та користування квартирою з відповідачем ОСОБА_2 є необґрунтованими. В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 пояснила, що вона в даний час в спірній квартирі не проживає.

З пояснень позивача та її представника, вбачається, що згідно висновку експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 07.10.2013 року спірна квартира належить до речей неподільних та не може бути поділена між позивачем та відповідачем в натурі відповідно їх часток, а тому частка відповідача в квартирі є незначною.

Однак, з такими твердженнями позивача та її представника суд погодитись не може, оскільки відповідно до ст.365 ЦК України : 1. Право особи на частку спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі.

Однак, судом встановлено і це підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 04.11.2004 року, що спірна квартира належить позивачу та відповідачу в рівних долях, тобто по 1/2 частині, а тому частки як ОСОБА_3, так і ОСОБА_2 є рівними, тобто п.1 ч. 1 ст. 365 ЦК України міг би бути застосований лише при наявності двох підстав одночасно, а саме: частка є незначною і не може бути виділена в натурі.

Суд, також вважає, що оскільки спірна є двокімнатною, тому її можна поділити шляхом укладення договору конкретного користування між відповідачем та позивачем, а спільне володіння і користування даною квартирою є можливим, оскільки позивач є дочкою відповідача, з якою він готовий разом проживати, про що зазначив в судовому засіданні сам відповідач ОСОБА_2

Крім того, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні пояснення позивача та її представника про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про припинення права відповідача на 1/2 частку у власності на цю квартиру, із виплатою йому з депозитного рахунку суду вартості частки та визнання судом за позивачем права власності на цю частку, оскільки це не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членів його сім'ї, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що спірну квартиру відповідач отримав як службове житло, будучи працівником міліції в 2001 році за його службові досягнення, що підтверджується довідкою ЖРЕО № 416 від 27.09.2013 року за № 180 ( ас. 109).

За власним бажанням відповідача, ним було оформлено приватизацію квартири на нього та на доньку ОСОБА_3.в рівних частинах. ( ас. 7).

В спірній квартирі зареєстровані сторони по справі позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що підтверджується довідкою по ф. № ЖРЕО № 416 від 09.09.2013 року за № 924 ( ас. 10).

Іншого житла, крім квартири АДРЕСА_1 відповідач немає. Будь-яких доказів щодо наявності у відповідача іншого житла для проживання позивачем та її представником не надано.

Навпаки, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2011 року в порядку поділу майна подружжя, припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_2, виселено його з даної квартири та стягнуто з ОСОБА_4 (колишньої дружини відповідача ОСОБА_2.) 325 600 грн. в рахунок компенсації вартості 1/2 частини даної квартири.

Тобто, суд вважає, що припинення права власності відповідача ОСОБА_2 на 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_1 квартиру завдасть значної шкоди його інтересам, оскільки дана квартира є його єдиним житлом.

Посилання позивача та її представника про те, що оскільки відповідач отримав по рішенню Дарницького районного суду м.Києва від 24 жовтня 2011 року 325 600 грн. в рахунок компенсації вартості 1/2 частини даної квартири і якщо суд стягне з неї на користь відповідача 202 051 грн. 00 коп. компенсації за 1/2 частину в спірній квартирі, а тому може задовольнити свої потреби на придбання іншого житла, суд до уваги не приймає, оскільки дане рішення постановлене між іншими сторонами (інший позивач) і стосується різних правовідносин.

Крім того, суд не приймає до уваги надані позивачем та її представником докази, а саме довідку ЖРЕО № 416 від 08 листопада 2013 року про те, що акт від 03.10.2013 року про проживання ОСОБА_2 зі своєю сім'єю впродовж останніх двох років в спірній квартирі не складався, а працівником та посадовою особою цієї організації лише посвідчені справжність підписів на акті; акт державного виконавця від 13 вересня 2013 року про вселення, з відомостями про присутність на вселенні ОСОБА_5 та понятих: ОСОБА_6; ОСОБА_7 та відсутності відповідача; копії договору оренди жилого приміщення від 18 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про оренду АДРЕСА_1; копії акту приймання-передачі від 27 липня 2013 року про передачу в оренду до 27 липня 2014 року АДРЕСА_1; лист державного виконавця від 24.09.2013 року № 720/16 про неможливість повторного вселення ОСОБА_3, у зв'язку з проживанням в квартирі особи, яка не є боржником; постанову ст. ДІМ ТВМ-4 Дніпровського РУ ГУ МВС України від 21.09.2013 року, якою встановлене проживання в квартирі її орендатора ОСОБА_5 за відповідним його договором з ОСОБА_2, оскільки судом достовірно встановлено, що майстром ЖРЕО № 416 03.10.2013 року посвідчувалися підписи сусідів про проживання ОСОБА_2 згідно акту від 03.10.2013 року (ас. 112) з виходом на місце. Крім того, встановлено, що рішення суду про вселення ОСОБА_3 виконано, а договір оренди спірної квартири не є належним доказом для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частинку даної квартири, оскільки відповідно до ст.361 ЦК України співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності. А будь-яких доказів щодо виселення третіх осіб із спірної квартири позивачем не надано.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створю умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як н підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.

Згідно ст. 322 цього ж Кодексу власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_3 не здійснює ніяких дій по утриманню своєї 1/2 частини квартири, не сплачує за неї жодних платежів, в той час як відповідач ОСОБА_2 сплачує комунальні платежі, плату по утриманню будинку та прибудинкової території, що підтверджується копіями квитанцій, які додані до матеріалів справи (ас. 113-118).

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності слід відмовити.

Суд не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41,47 Конституції України, ст.ст. 319, 322, 355, 357, 361, 365 ЦК України, ст.ст. 10, 58, 60, 61, 89, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: