Постанова № 35389662, 20.11.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 року № 810/4212/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофмед» доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпрофмед» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 29.10.2012 № 0001612300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1556753,00 грн. (за основним платежем - 1542125,00 грн. та за штрафними санкціями - 14628,00 грн.); від 29.10.2012 № 0001592300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 2139893,00 грн. (за основним платежем - 1787601,00 грн. та за штрафними санкціями - 352292,00 грн.) та від 29.10.2012 № 0001602300, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 437431,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів і послуг. Тому правочини, укладені між позивачем та ПП «Арикон», ПП «Інтенція», ПП «Ново-Ком» і ТОВ «Скап Холдінгс» є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали поставку товару і ненадання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

У ході судового розгляду справи представниками позивача та відповідача заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.

Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 05.10.2012 № 1656/22-01/34350971 (надалі - акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Арикон», ПП «Інтенція» і ПП «Ново-Ком» є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень, зокрема:

- пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та пункту 138.1, статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1542125,00 грн., у тому числі по періодах: 4 квартал 2010 року - 58511,00 грн., 1 квартал 2011року - 8416,00 грн., 2 квартал 2011року - 427459,00 грн., 3 квартал 2011року - 1047739,00 грн.

- підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР та пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до: завищення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 437431,00 грн. за травень 2010 року; заниження податку на додану вартість на суму - 1787601,00 грн., у тому числі по періодах: травень 2010 року - 451278,00 грн., листопад 2010 року - 13299,00 грн., грудень 2010 року - 33510,00 грн., січень 2011 року - 6733,00 грн., травень 2011 року - 12297,00 грн., червень 2011 року - 359407,00 грн., липень 2011 року - 911077,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби і матеріалів перевірок контрагентів позивача, а саме:

акту Алчевської ОДПІ від 10.02.2012 № 324/236-37156815 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Арикон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011;

акту Алчевської ОДПІ від 11.11.2011 № 1807/231/37156804 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011;

акту Алчевської ОДПІ від 14.11.2011 № 1811/2311 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ново-Ком» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.11.2010 по 31.01.2011.

Так, у ході перевірок ПП «Арикон», ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком», перевіряючими використано службову інформацію, отриману від податкової міліції, зокрема, постанову про порушення кримінальної справи № 41/11/8074-4 від 28.12.2011 за фактом фіктивного підприємництва у відношенні до засновника ПП «Тиссона» ОСОБА_1 Перевіряючими вказано, що ПП «Тиссона» є основним контрагентом ПП «Арикон», ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком» по ланцюгу постачання та входить конвертаційного центру, діяльність якого припинена УПМ ДПА у Луганській області.

Водночас, вищевказаними актами перевірок контрагентів ПП «Інтенція», ПП «Арикон» та ПП «Ново-Ком» встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки, у ході перевірок встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань, що підтверджується даними показників податкової звітності контрагентів позивача та інформацією наданою державними органами щодо відсутності у підприємств нерухомого майна, земельних ділянок та транспортних засобів. Окрім того, податковим органом встановлено відсутність ПП «Інтенція», ПП «Арикон» та ПП «Ново-Ком» за юридичними адресами та ненадання документів до перевірок.

Окрім того, перевіряючими також зауважено, що за даними автоматизованих баз даних ПП «Арикон» має стан платника «порушено провадження у справі про банкрутство», а свідоцтво платника ПДВ анульовано 22.09.2011.

З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку, що господарські операції підприємств не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв 'язку з цим ПП «Інтенція», ПП «Арикон» та ПП «Ново-Ком» не могли фактично здійснювати господарських операцій.

Відтак, на думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ними угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

Поряд із вказаним, перевіряючими використано інформацію з автоматизованої бази «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та встановлено наявність розбіжностей по податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року у розмірі 888709,00 грн. по взаємовідносинам із ТОВ «Скап Холдінгс», що, на думку перевіряючих, свідчить про неправомірність віднесення позивачем даної суми до податкового кредиту.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.10.2012№ 0001612300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1556753,00 грн. (за основним платежем - 1542125,00 грн. та за штрафними санкціями - 14628,00 грн.); від 29.10.2012 № 0001592300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 2139893,00 грн. (за основним платежем - 1787601,00 грн. та за штрафними санкціями - 352292,00 грн.) та від 29.10.2012 № 0001602300, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 437431,00 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач звернувся до Державної податкової служби Київської області та до Державної податкової служби України із скаргами.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без розгляду з підстав недотримання позивачем порядку оскарження податкових повідомлень-рішень визначеного статтею 56 Податкового кодексу України.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві, зокрема, у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагентам: ПП «Арикон», ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком», у складі ціни придбаних товарів та послуг. Оскільки, на думку податкового органу, матеріали перевірки свідчать про безтоварність та нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а послуги та товари фактично не надавались, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Як то встановлено судом, спірні правовідносини виникли між сторонами у період 2010-2011 років.

Відтак, на момент виникнення спірних правовідносин у 2010 році, законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, є Закон України «Про податок на додану вартість», а порядок сплати та нарахування податку на прибуток підприємств визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Починаючи з 1 січня 2011 року, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Суд зауважує, що вищенаведені нормативні акти місять аналогічні вимоги щодо підстав відображення у податковому обліку валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Зокрема, абзацом "г" підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включаються витрати на збут, зокрема витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Виходячи з викладеного вище, витрати на оплату маркетингових та рекламних послуг включаються до складу витрат підприємства за умови дотримання вимог пункту 138.2 статті 138 Кодексу.

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд під час судового розгляду справи витребував від позивача докази на підтвердження факту надання товарів та послуг за спірними угодами.

Щодо взаємовідносин із ПП «Арикон», судом встановлено таке.

У червні 2011 року між позивачем та ПП «Арикон» укладено договори поставки №10/06 та № 17/06 (а.с.3-7 Том ІІ).

За умовами договорів постачальник (ПП «Арикон») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «Укрпрофмед») продукцію, найменування, одиниці виміру та загальна кількість і ціна якої визначається у специфікаціях на поставку, що є невід'ємною частиною даного договору. Якість продукції, що поставляється за цим договором, має відповідати вимогам діючих стандартів та має буди підтверджена відповідними сертифікатами.

Поставка товару здійснюється постачальником власним або спеціально найнятим транспортом на склад покупця (пункт 2.2 договору від 10.06.2011).

На підтвердження факту поставки товару постачальник надає покупцеві видаткову та податкову накладні, товарно-транспортну накладну (пункт 3.5 договору від 10.06.2011).

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ПП «Арикон» видаткові накладні, згідно яких позивачеві поставлено сировину для виготовлення дезінфікуючих засобів, а саме;

від 14.06.2011 № 660 на суму 2020726,80 грн.;

від 04.07.2011 № 41 на суму 3595200,00 грн.;

від 21.07.2011 № 43 на суму 1680000,00 грн.

Поряд із цим, ПП «Арикон» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 14.06.2011 № 660 на суму 2020726,80 грн. (у тому числі ПДВ - 336887,80 грн.);

від 04.07.2011 № 41 на суму 3595200,00 грн. (у тому числі ПДВ - 599200,00 грн.);

від 21.07.2011 № 43 на суму 1680000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 280000,00 грн.).

На підтвердження факту транспортування продукції позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, отримані від ПП «Арикон», від 14.06.2011 № 06/127, від 04.07.2011 № 07/12 та від 21.07.2011 № 07/21.

Копії вищевказаних документів із взаємовідносин із ПП «Арикон» наявні у матеріалах судової страви (а.с.8-18 Том ІІ).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.1-32 Том VІ).

Як то вбачається з акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ПП «Арикон» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту у розмірі 1215988,00 грн. та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат у розмірі 6079939,00 грн.

Щодо взаємовідносин із ПП «Інтенція» судом встановлено таке.

27 квітня 2011 року між позивачем та ПП «Інтенція» укладено договір поставки №47 (а.с.19-23 Том ІІ).

За умовами договору постачальник (ПП «Інтенція») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «Укрпрофмед») продукцію, найменування, одиниці виміру, загальна кількість та ціна якої визначається у специфікаціях на поставку, що є невід'ємною частиною даного договору. Якість продукції, що поставляється за цим договором, має відповідати вимогам діючих стандартів та має буди підтверджена відповідними сертифікатами.

Поставка товару здійснюється постачальником власним або спеціально найнятим транспортом на склад покупця (пункт 2.2 договору від 27.04.2011).

На підтвердження факту поставки товару постачальник надає покупцеві видаткову та податкову накладні, товарно-транспортну накладну (пункт 3.5 договору від 27.04.2011).

Згідно специфікацій до договору від 27.04.2011, № 1 від 04.05.2011, № 2 від 12.05.2011, № 3 від 29.05.2011, № 4 від 10.06.2011, № 5 від 27.06.2011, сторонами узгоджено асортимент, кількість та вартість продукції (сировина для виготовлення миючих засобів, засоби дезінфекції).

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ПП «Інтенція» видаткові накладні, згідно яких позивачеві поставлено сировину для виготовлення дезінфікуючих засобів, а саме;

від 10.05.2011 № 209 на суму 8895,66 грн.;

від 19.05.2011 № 2010 на суму 64884,00 грн.;

від 01.06.2011 № 104 на суму 122602,66 грн.;

від 17.06.2011 № 502 на суму 13111,56 грн.;

від 01.07.2011 № 132 на суму 191260,90 грн.

Поряд із цим, ПП «Інтенція» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 10.05.2011 № 209 на суму 8895,66 грн. (у тому числі ПДВ - 1482,61 грн.);

від 19.05.2011 № 2010 на суму 64884,00 грн. (у тому числі ПДВ - 10814,00 грн.);

від 01.06.2011 № 104 на суму 122602,66 грн. (у тому числі ПДВ - 20433,78 грн.);

від 17.06.2011 № 502 на суму 13111,56 грн. (у тому числі ПДВ - 2185,26 грн.);

від 01.07.2011 № 132 на суму 191260,90 грн. (у тому числі ПДВ - 31876,82 грн.).

На підтвердження факту транспортування продукції позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, отримані від ПП «Інтенція», від 10.05.2011 № 05/010, від 19.05.2011 № 05/089, від 01.06.2011 № 06/097, від 17.06.2011 № 06/113, та від 01.07.2011 № 07/112.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Копії вищевказаних документів щодо взаємовідносин із ПП «Інтенція» наявні у матеріалах судової страви (а.с.24-43 Том ІІ та Том VІ).

Як то вбачається з акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ПП «Інтенція» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту у розмірі 66793,00 грн. та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат у розмірі 333965,00 грн.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Дослідивши надані позивачем документи щодо взаємовідносин із ПП «Інтенція» та ПП «Арикон», ураховуючи, що відповідач наполягає на нікчемності укладених сторонами правочинів з підстав їх безтоварності, суд зауважує таке.

Судом встановлено, що предметом спірних правочинів, укладених із ПП «Інтенція» та ПП «Арикон», є поставка товарів (сировини для виготовлення миючих засобів, засоби дезінфекції).

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є виробництво та торгівля фармацевтичними товарами.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач має відповідні виробничі потужності та основні засоби для здійснення основного виду діяльності.

Водночас, за даними, наведеними в Єдиному державному реєстрі, одними із видів діяльності ПП «Інтенція» та ПП «Арикон» є, зокрема, оптова торгівля товарами широкого вжитку та оптова торгівля хімічними продуктами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Так, за поясненнями позивача, на підставі спірних правочинів, укладених із ПП «Інтенція» та ПП «Арикон» позивачем було отримано хімічну продукцію, зокрема, сировину, яка необхідна по рецептурі для виготовлення миючих та дезінфікуючих засобів, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, видатковими та податковими накладними.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Як то зауважено представником позивача, вироблену продукцію у подальшому було реалізовано позивачем іншим суб'єктам господарювання, зокрема, ТОВ «Епіцентр-К», ТОВ «Новус Україна», ПІЗ «Білла-Україна» та іншим. На підтвердження чого позивачем надано копії видаткових накладних та доручень (Том ІІІ- V).

Позивачем зауважено, що вказана продукція була придбана виключно для здійснення його основного виду діяльності та використовується у власній господарській діяльності.

Також, на вимогу суду позивачем надано товарно-транспортні накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Відтак, факти постачання позивачеві товарів, оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є поставка хімічної сировини, яку виконано для виробництва власної продукції, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагентів у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Інтенція» та ПП «Арикон» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагентів позивача, якими встановлено незнаходження товариств за юридичними адресами, ненадання документів до перевірки. З огляду на вказане судом встановлено таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містять записів про відсутність за юридичною адресою ПП «Інтенція» та ПП «Арикон».

Таким чином, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для відображення в податковому обліку спірних операцій, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Водночас, суд критично ставиться до посилань відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти позапланових перевірок контрагентів позивача.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 КК України та статтею 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей .207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Судом також не береться до уваги посилання відповідача на наявність постанови про порушення кримінальної справи № 41/11/8074-4 від 28.12.2011 за фактом фіктивного підприємництва у відношенні до засновника ПП «Тиссона» ОСОБА_1, яке є основним контрагентом ПП «Арикон» та ПП «Інтенція» по ланцюгу постачання та входить конвертаційного центру, діяльність якого припинена УПМ ДПА у Луганській області.

Так, статтею 83 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік документів та відомостей, які можуть бути використані податковими органами під час проведення перевірок платників податків.

Суд відмічає, що законодавством не передбачено можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України й з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

При цьому суд зауважує, що отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно закону, є неможливим.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків, саме добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагентів позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази.

Проте доказів, витребуваних судом, а саме довідок форми 1-ДФ, поданих ПП «Арикон» та ПП «Інтенція» до податкових органів за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано. Водночас, надані відповідачем декларації по податку на прибуток контрагентів позивача, які на думку податкового органу свідчать про відсутність основних фондів, не можуть слугувати висновком про невчинення фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єктів господарювання можливостей здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ними правочинах.

Між тим суд зауважує, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарських операцій та, як наслідок, завищення податкового кредиту і валових витрат, оскільки, по-перше, з характеру операцій вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів, по-друге, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано.

Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність ПП «Арикон» та ПП «Інтенція» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням йому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Наявність у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведена.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемними, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушують моральних засад суспільства.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із ПП «Арикон» та ПП «Інтенція» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом із тим, судом встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивач мав господарські правовідносини із ПП «Ново-ком».

Як вже зазначалося судом, з наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.

З метою підтвердження реальності господарських операцій судом було витребувано у позивача документи, що підтверджують факт виконання господарських зобов'язань ПП «Ново-ком» та встановлено таке.

8 липня 2010 року між позивачем та ПП «Ново-Ком» укладено договір надання послуг №4-08-1 (а.с.44-45 Том ІІ).

За умовами договору виконавець (ПП «Ново-Ком») надає замовнику (ТОВ «Укрпрофмед») інформаційно-консультаційні послуги з розробки технічних умов та, за необхідності, змін до технічних умов, а також можливої іншої документації на засоби для дезінфекції шкіри рук «Клін Хенлс» у формі геля, спрея або піни. Виконавець зобов'язується подати розроблені документи для реєстрації в державних органах.

Остаточна сума договору визначається у актах виконаних робіт, які є невід'ємною частиною даного договору (пункт 3.2 договору від 08.07.2010).

На підтвердження факту виконання робіт між сторонами підписано акт виконаних робіт від 29.11.2010, загальна вартість яких складає 48333,96 грн. (у тому числі ПДВ - 8055,66 грн.).

Поряд із цим, ПП «Ново-Ком» виписало на адресу позивача податкову накладну, наявність якої не заперечується відповідачем, а саме: від 29.11.2010 № 501 на суму 48333,96 грн. (у тому числі ПДВ - 8055,66 грн.). На підтвердження факту оплати послуг позивачем надано суду платіжне доручення на суму 15000,00 грн. (а.с.49 Том VІ), що дорівнює близько 30 % вартості замовлених робіт.

За поясненнями представника відповідача, наданими у ході судового розгляду справи, вищевказані дані податкового обліку не підтверджено належними первинними документами, зокрема, наданий позивачем акт виконаних робіт про надання інформаційно-консультаційних послуг не містить інформації про конкретні обсяги та напрями, за якими згідно з договором здійснювались відповідні технічні розробки та не доведено їх зв'язоку із господарською діяльністю позивача.

Дослідивши дані матеріали справи суд зауважує таке.

Як то встановлено судом, до перевірки позивачем було надано акт виконаних робіт від 29.11.2010, загальна вартість яких складає 48333,96 грн. (у тому числі ПДВ - 8055,66 грн.), в якому зазначено: "виконавцем були виконані роботи у відповідності до договору від 08.07.2010 року, а саме: розробки технічних умов на засоби для дезінфекції шкіри рук «Клін Хенлс» у формі геля, спрея або піни, подання документів для реєстрації в державних органах; розробка змін № 1 до технічних умов на засоби для дезінфекції шкіри рук «Клін Хенлс» у формі геля, спрея або піни, подання документів для реєстрації в державних органах.

Контролюючий орган вважає, що вищезазначений акт виконаних робіт не може вважатися первинним документом, який підтверджує факт надання інформаційно-консультаційних послуг, оскільки не містить інформації про конкретні обсяги та напрями, за якими згідно з договором здійснювались відповідні дослідження. Крім того, не визначено, які саме види досліджень та, відповідно, послуг оцінено сторонами за договором у розмірі коштів, зазначеному в цьому акті. Документи щодо результатів досліджень з детальним та повним описом усіх питань відповідно до узгоджених напрямів відсутні.

Суд погоджується з даним висновком податкового органу, виходячи з такого.

Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.

Понесення позивачем витрат згідно договору про надання інформаційно-консультаційних послуг не обумовило отримання ним економічної вигоди, якою характеризується будь-яка господарська діяльність.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, назву документа, дату, місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції.

Згідно з пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 за № 168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відтак, для врахування витрат на консультаційні послуги необхідно встановлення безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження їх первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Наявний у матеріалах справи акт виконання робіт не відповідає вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88.

У вказаному акті відсутні обсяг та одиниці виміру наданих послуг, вартість кожної окремої одиниці різновиду наданих послуг та деталізація наданих консультаційних послуг. Акт не містять посилань на те, які саме конкретні послуги в рамках договору були надані виконавцем, тобто зміст господарської операції. Отже, суд вважає, що вказаний акт здачі-прийняття робіт носить опосередкований характер, не відображає зміст господарської операції та її вимірник, а відтак не може вважатись первинним документом бухгалтерського та податкового обліку, що відображають фактично здійснені позивачем господарські операції.

Водночас, на підтвердження фактичного отримання послуг за укладеним правочином представником позивача, у ході судового розгляду справи, надано «Зміни № 1 до технічних умов на засоби для дезінфекції шкіри рук» датовані 06.10.2010 та висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затверджений 18.10.2010 (а.с.92-107 Том VІ).

Втім, вищевказані документи не можуть слугувати належними доказами на підтвердження реальності надання ПП «Ново-Ком» послуг за договором від 08.07.2010, оскільки зі змісту наданих документів вбачається, що розробником даних технічних умов є ТОВ «Укрпофмед»; жодних відомостей, що свідчать про виконання даного звіту саме ПП «Ново-Ком» вони не містять. Окрім того, наданий звіт датовано 06.10.2010, у той час як акт виконаних робіт підписано 29.11.2010, що збігається із датою виписки податкової накладної. Будь-яких документів, що засвідчують виконання ПП «Ново-Ком» взятих за договором від 08.07.2010 зобов'язань позивачем не надано.

Також суд зауважує, що за умовами договору від 08.07.2010 виконавець зобов'язується подати розроблені документи для реєстрації в державних органах. Проте, у ході розгляду справи позивачем не надано ні обґрунтованих пояснень, ні належних доказів на підтвердження вчинення контрагентом позивача дій, передбачених договором.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту товарності даної господарської операції, оскільки не надано будь-яких звітів, складенням яких оформлювався результат надання вказаних послуг, не представив жодних документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення цілей підприємства.

Водночас, судом встановлено, що листопаді-грудні 2010 року та січні 2011 року ПП «Ново-Ком», на підставі усної угоди, було поставлено позивачеві сировину для виготовлення дезінфікуючих засобів.

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ПП «Ново-Ком» видаткові накладні, а саме:

від 01.11.2010 № РН-485 на суму 27705,95 грн.;

від 18.11.2010 № РН-496 на суму 3753,60 грн.;

від 13.12.2010 № 2246 на суму 33480,00 грн.;

від 01.12.2010 № 2245 на суму 167578,44 грн.;

від 12.01.2011 № РН-329 на суму 40395,02 грн.

Поряд із цим, ПП «Ново-Ком» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 01.11.2010 № 485 на суму 27705,95 грн. (у тому числі ПДВ - 4617,66 грн.);

від 18.11.2010 № 496 на суму 3753,60 грн. (у тому числі ПДВ - 625,60 грн.);

від 13.12.2010 № 2246 на суму 33480,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5580,00 грн.);

від 01.12.2010 № 2245 на суму 167578,44 грн. (у тому числі ПДВ - 27989,70 грн.);

від 12.01.2011 № РН-329 на суму 40395,02 грн. (у тому числі ПДВ - 6732,50 грн.).

Копії вищевказаних документів щодо взаємовідносин із ПП «Ново-Ком» наявні у матеріалах судової страви (а.с.46-58 Том ІІ).

Необхідно зазначити, що продаж товарів за договором купівлі-продажу на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Судом неодноразово зобов'язувалось позивача надати суду належні та допустимі докази на підтвердження факту виконання спірних договірних відносин, зокрема пояснень щодо характеру договірних відносин з ПП «Ново-Ком» та ТОВ «Скап Холдінгс», із зазначенням обставин та доказів, що засвідчують реальність таких господарських операцій; належним чином завірені копії платіжних доручень або банківських виписок щодо даних господарських операцій та доказів фактичного отримання товару, зокрема, товарно-транспортних накладних.

Однак, представником позивача у ході судового розгляду справи надано суду лише видаткові та податкові накладні, а також платіжне доручення на суму 30000,00 грн. (а.с. 50 Том VІ) та зазначено, що інші документи, на підтвердження своєї позиції, крім тих, що містяться в матеріалах справи, у позивача відсутні.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно пункту 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу. Тому для отримання транспортних послуг, оприбуткування товарів та підтвердження їх отримання обов'язково використовувати ТТН.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Відтак, саме товарно-транспортні документи є належним доказом факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2011 року у справі №21-37а10.

Жодних супровідних документів на транспортування вантажу та інших документів, що дають можливість підтвердити факт перевезення вантажу, зокрема, подорожних листів, товарно-транспортних накладних, або інших, - позивачем суду не надано. Позивачем також не надано суду інформації, яким чином відбувалася поставка товару, місця розвантаження і зберігання товару.

З огляду на вказане, позивачем під час розгляду справи не було доведено належними та достатніми доказами факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку відсутністю актів приймання - передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання тощо.

Таким чином, наведені вище обставини та досліджені судом документальні докази, суд дійшов висновку про те, що господарська операція з поставки товарів фактично не мала товарного (реального) характеру, купівля та реалізація товару оформлені лише документально та дана господарська операція не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені угодою.

З урахуванням вищезазначеного суд зазначає, що наслідки в бухгалтерському та відповідно, в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Відтак, у разі фіктивності (безтоварності) операцій визначення податкового кредиту та валових витрат слід визнати безпідставними, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, податкових накладних та інших документів первинного обліку.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

Як то вбачається з акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ПП «Ново-Ком» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту у розмірі 53541,00 грн. та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат у розмірі 267705,00 грн.

З огляду на те, що позивачем не підтверджено витрат на придбання послуг та товарів по взаємовідносинам із ПП «Ново-ком» належними первинними документами та їх зв'язку із його господарською діяльністю, віднесення сум за спірними угодами до валових витрат, а сум податку на додану вартість з вартості таких послуг (товарів) - до податкового кредиту, суд дійшов висновку про правомірність зняття податковим органом позивачеві валових витрат, податкового кредиту та донарахування йому грошового зобов'язання по податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2010 року у розмірі 888709,00 грн. по взаємовідносинам із ТОВ «Скап Холдінгс», суд зауважує таке.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що єдиною підставою для висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за травень 2010 року відповідачем вказано відсутність надмірної сплати податку на додану ТОВ «Скап Холдінгс». Так, перевіряючими вказано, що ТОВ «Скап Холдінгс» має стан «припинено, але не знято з обліку», свідоцтво платника ПДВ анульовано 27.01.2011, остання звітність з податку на додану вартість подана у квітні 2010 року.

Дослідивши вказані обставини справи судом встановлено, що відповідачем не оспорюється факт товарності господарських операцій позивача з ТОВ «Скап Холдінгс». Водночас, перевіряючі дійшли висновку, що податкові накладні, виписані на адресу ТОВ «Укрпрофмед» від постачальника ТОВ «Скап Холдінгс», не мають права брати участі у формуванні податкового кредиту, оскільки відсутні обов'язкові умови для виникнення такого права, а саме сплата цих сум до Державного бюджету України продавцем, як то передбачено законодавством, яким встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням цього податку.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту у розмірі 888709,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, судом встановлено таке.

14 квітня 2010 року між позивачем та ТОВ «Скап Холдінгс» укладено договір №30/184П (а.с.59-63 Том ІІ).

За умовами договору продавець (ТОВ «Скап Холдінгс») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «Укрпрофмед») товар і супровідну документацію, а саме, засоби дезінфекції у формі in bulk, кількість і ціна яких вказується у товарних накладних і додатках до договору, що є невід'ємною частиною даного договору. Згідно пунктів 3.1, 3.2 договору від 14.04.2010, поставка товару проводиться згідно заявок покупця, які подаються у письмовій формі або засобами факсу, або в електронному вигляді та мають містити: найменування кожної номенклатури одиниці товару відповідно до специфікацій (прас-листів), кількість товару кожної номенклатурної одиниці. Продавець зобов'язується підтвердити замовлення шляхом підписання сторонами відповідного додатку до цього договору.

Поставка товару здійснюється на умовах DDP Київ (Інкотермс-200) на склад покупця (пункт 3.4 договору від 14.04.2010).

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ТОВ «Скап Холдінгс» видаткові накладні, згідно яких позивачеві поставлено сировину для виготовлення дезінфікуючих засобів, а саме;

від 01.05.2010 № 1858 на суму 3272105,43 грн.;

від 01.05.2010 № 1856 на суму 667649,09 грн.;

від 01.05.2010 № 1857 на суму 1734325,96 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Скап Холдінгс» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 01.05.2010 № 102 на суму 3272105,48 грн. (у тому числі ПДВ - 545350,91грн.);

від 01.05.2010 № 104 на суму 667649,09 грн. (у тому числі ПДВ - 111274,85 грн.);

від 01.05.2010 № 103 на суму 1734325,96 грн. (у тому числі ПДВ - 289054,33 грн.).

У подальшому ТОВ «Скап Холдінгс» було внесено коригування до податкових накладних, що підтверджується розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, а саме:

розрахунок № 1/102 від 27.05.2010 коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних від 01.05.2010 № 102, яким проведено коригування податкового кредиту покупця (при від'ємному значенні графи 9) до зменшення на суму - 41204,29 грн. та податкового зобов'язання продавця (при від'ємному значенні графи 9) до зменшення на суму - 41204,29 грн.

розрахунок № 1/103 від 27.05.2010 коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних від 01.05.2010 № 103, яким проведено коригування податкового кредиту покупця (при від'ємному значенні графи 9) до зменшення на суму - 15766,60 грн. та податкового зобов'язання продавця (при від'ємному значенні графи 9) до зменшення на суму - 15766,60 грн.

Копії вищевказаних документів щодо взаємовідносин із ТОВ «Скап Холдінгс» наявні у матеріалах судової страви (а.с.64-71 Том ІІ).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.65-91 Том VI).

Як то вбачається з акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «Скап Холдінгс» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту за травень 2010 року у розмірі 888709,00 грн.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд зауважує, що вищевказані норми Закону України «Про податок на додану вартість» не містять вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної від дотримання контрагентами правил ведення податкового обліку.

Окрім того, суд звертає увагу, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження несплати до бюджету сум податку на додану вартість контрагентом позивача ТОВ «Скап Холдінгс», відповідачем не надано.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Тобто, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача є необхідні документи, які в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджують факт здійснення господарських операцій та, як наслідок, настання правових наслідків, обумовлених договором.

Підсумовуючи наведене суд звертає увагу, що згідно вимог чинного законодавства на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено обов'язок контролювати звітність контрагента, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Відтак, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

У зв'язку з тим, що позивачем було правомірно сформовано суму податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2010 року у розмірі 888709,00 грн. по взаємовідносинам із ТОВ «Скап Холдінгс», висновки акту перевірки про порушення позивачем норм податкового законодавства у цій частині є помилковими.

Відтак, збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 451278,00 грн. та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 437431,00 грн. було здійснено відповідачем неправомірно.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та ураховуючи, що судом встановлено неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту при взаємовідносинах із ПП «Ново-ком», суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012№ 0001612300 підлягає скасуванню у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1475198,00 грн. (за основним платежем); податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012 № 0001592300 підлягає скасуванню у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 2074648,00 грн. (за основним платежем - 1734059,00 грн. та за штрафними санкціями - 340589,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012 № 0001602300, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 437431,00 грн. підлягає скасування у повному обсязі.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності прийняття оскаржуваних рішень в цілому.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Водночас, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про повернення позивачеві судових витрат у розмірі, пропорційному сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 92, 94, 96, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 29.10.2012№ 0001612300 у частині нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Укрпрофмед» грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1475198,00 грн. (за основним платежем);

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 29.10.2012 № 0001592300 у частині нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Укрпрофмед» грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 2074648,00 грн. (за основним платежем - 1734059,00 грн. та за штрафними санкціями - 340589,00 грн.)

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 29.10.2012 № 0001602300, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Укрпрофмед» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 437431,00 грн.

5. У решті позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Державного бюджету України на товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофмед» (код ЄДРПОУ 34350971) понесені судові витрати у розмірі 2211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн. 42 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.