Рішення № 35378340, 21.11.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-7287/2011

Провадження № 2/344/591/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого суддіОстровського Л.Є.,

секретаряБури У.М.,

за участі представника позивача по довіреності від 28.02.2012 року №688-О ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 Ростислава-Броніслава Богдановича про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення зі зняттям з реєстраційного обліку та стягнення судових витрат, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 Ростислава-Броніслава Богдановича, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення зі зняттям з реєстраційного обліку та стягнення судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно кредитного договору №IFU0GA00000255 від 29.08.2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», назва якого вподальшому була змінена на ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 Ростислав-Броніслав Богданович отримав кредит у розмірі 33216.00 Доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29.08.2016 року. Внаслідок порушення графіку сплати коштів станом на 25.08.2011 року за ОСОБА_2-Б.Б. наявна заборгованість за кредитними зобов'язаннями в розмірі 40963,32 дол. США, що в сумі еквівалентно згідно офіційного курсу НБУ станом на день проведення розрахунку 326539 грн., 11 коп. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ЗАТ КБ «ПриватБанк», назва якого вподальшому була змінена на ПАТ КБ №ПриватБанк» уклав договір іпотеки №Д0486 від 29.08.2006 р. з ОСОБА_2-ОСОБА_3 з договором іпотеки ОСОБА_2-Б.Б. надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 49.40 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16.07.1997 року приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_4 за реєстром №Д-427, що є зареєстрованим Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 11.11.1997 року за №4882/72, реєстраційний номер 15690263. Балансова вартість предмету іпотеки становить 24 201 грн.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав з мотивів викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що між сторонами виникли зобовязальні правовідносини, а також про належну обґрунтованість позовних вимог у звязку з наступним.

Статтею 1054 Цивільного Кодексу України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

29 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», назва якого в подальшому була змінена на ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 Ростиславом-Броніславом Богдановичем укладено кредитний договір №IFU0GA00000255 (а.с.7-8), за яким банк надав, а позичальник отримав кредит в сумі 30 000 дол. США та зобов'язався погасити кредит до 29.08.2016 року. Умовами кредитного договору встановлено розмір процентів за користування кредитними коштами, який становить 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_3 п.п.2.2.2, 2.2.3., 2.2.4 кредитного договору позичальник зобовязався повертати кредитні кошти, сплачувати проценти за користування кредитом.

Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідач систематично порушував строки та розмір погашення кредиту і сплати процентів, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №IFU0GA00000255 від 29 серпня 2006 року (а.с.4-5).

ОСОБА_3 ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

В силу дії ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.

Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойка.

Пунктом 3.2.9. кредитного договору передбачено право банку, у випадку порушення позичальником зобовязань по погашенню кредиту, на стягнення з останнього неустойки.

ОСОБА_3 п.3.2.4 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за цим договором.

За змістом ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідком порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Позивачем станом на 25.08.2011 року проведено розрахунок заборгованості за кредитним договором №IFU0GA00000255 від 29 серпня 2006 року, відповідно до якого нараховано всю суму заборгованості позичальника ОСОБА_2-Б.Б. перед банком за кредитними зобов'язаннями в розмірі 40 963,32 дол. США, що в еквіваленті до курсу НБУ від 23.08.2011 р. становить 326 539 грн. 11 коп., а саме: заборгованість за кредитом в розмірі - 25918,28 дол. США, заборгованість по відсотках за користування кредитом в розмірі - 8800,28, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі - 1045,25 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 5199,51 дол. США.

Будь-яких доказів на спростування доводів позивача відповідачем не надано суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Види забезпечення виконання зобов'язання визначені ч. 1 ст. 546 ЦК України і такими є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

В забезпечення виконання даного кредитного договору від 29.08.2006 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2-Б.Б. 29.08.2006 року укладено договір іпотеки (а.с.9-10), згідно п.7 якого останній в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме, а саме: квартиру загальною площею 49.40 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16.07.1997 року приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_4 за реєстром №Д-427, що є зареєстрованим Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 11.11.1997 року за №4882/72, реєстраційний номер 15690263.

ОСОБА_3 п. 7 договору іпотеки вартість предмету іпотеки визначена сторони в розмірі 24 201 грн.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», якою визначено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобовязання забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель вправі задовільнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок предмета іпотеки він має право задоволити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобовязання забезпеченого заставою, заставодержатель (іпотекодержатель) набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки). За рахунок предмета застави, іпотеки він має право задоволити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спосіб реалізації предмета застави, іпотеки встановлений ст. 591 ЦК України та ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» закріплено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Відповідно до положень ст.ст. 16, 20 ЦК України передбачено право особи захистити своє порушене право шляхом звернення до суду. При цьому право на захист особа здійснює на свій розсуд. В даному випадку позивач просить про захист його порушеного права шляхом звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивач про виселення відповідача з квартири, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Зі змісту ч. 1 ст. 383 ЦК України вбачається, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Статтею ст. 47 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

ОСОБА_3 ст. 9 Житлового кодексу ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом.

Статтею 109 Житлового кодексу встановлюється порядок виселення громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Частиною 3 вказаної статті чітко встановлений порядок виселення громадян з жилого приміщення на яке звернуто стягнення, зокрема: звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

В матеріалах справ немає доказів того, що позивачем чи новим власником квартири надсилалась відповідачу вимога про добровільне звільнення квартири №35, яка знаходиться по вул. ОСОБА_5, 7 у м. Івано-Франківську.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та порядок виселення мешканців врегульовано також Законом України "Про іпотеку".

Частиною 1 статті 38 вказаного Закону встановлено: якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Частиною 2 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Разом з тим, у ч. 1 ст. 40 вказаного Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Отже, законодавець вимагає дотримання обовязкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця. Недотримання вищезазначеної процедури є підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, і на яке звернуто стягнення.

Вказаний порядок виселення з житлового приміщення закріплений і Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Пунктом 43 вказаної Постанови визначено, що «при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

ОСОБА_3 з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк».

Знову ж таки, у вказаній Постанові йдеться про обовязкову письмову вимоги іпотекодержателя або нового власника про добровільне звільнення житлового будинку чи житлового приміщення.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про виселення відповідача є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивач про зняттям відповідача з реєстраційного обліку, то суд виходить з наступного.

Позивач є власником квартири № 35 по вул. Довженка О. буд № 7 в м. Івано-Франківську на підставі на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16.07.1997 року приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_4 за реєстром №Д-427, що є зареєстрованим Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 11.11.1997 року за №4882/72, реєстраційний номер 15690263.

ОСОБА_3 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлені підстави зняття з реєстрації місця проживання особи:

заяви особи або її законного представника;

судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

свідоцтва про смерть;

паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

інших документів, які свідчать про припинення:

підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;

підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;

підстав на право користування житловим приміщенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про зняття відповідача з реєстраційного обліку є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені ним витрати по оплаті судового збору.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 9, 109 Житлового кодексу УРСР, ст.ст. 317 ч.1, 319 ч.1, 321 ч.1, 383 ч.1, 391, 526, 527 ч. 1, 530, 546 ч. 1, 548 ч. 1, 589, 590, 591, 610, 611, 612, 1050 ч. 2, 1054 ч. 2, 16, 20 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 33, 38, 39 ч. 2, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. п. 42, 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88 ч. 1 ЦПК України, керуючись ст.ст. 215-218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 Ростислава-Броніслава Богдановича про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення зі зняттям з реєстраційного обліку та стягнення судових витрат задовольнити частково.

Звернути стягнення заборгованості за кредитним договором №IFU0GA00000255 від 29.08.2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», а подальшому назву якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 Ростиславом-Броніславом Богдановичем, ідентифікаційний код НОМЕР_1 в сумі 40963,32 доларів США, що еквівалентно 326 539 грн., 11 коп. на предмет іпотеки згідно договору іпотеки квартири від 29.08.2006 року а саме: квартиру загальною площею 49.40 м2, яка розташована за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Довженка О., 7 кв.35.

Застосувати процедуру продажу предмета іпотеки, передбачену ст.41 Закону України «Про іпотеку» шляхом проведення публічних торгів, зазначивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій щодо реалізації майна.

Стягнути з ОСОБА_2 Ростислава-Броніслава Богдановича, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь «ПриватБанк», який знаходиться в м. Дніпропетровську, вул. Набережна Перемоги, буд. № 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, на рахунок № 64993919400001 1708 грн. 50 судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу у розмірі 120 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів через Івано-Франківський міський суд з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.Є.Островський