Постанова № 35374985, 18.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2013 р. Справа№ 910/8898/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від прокурора - Вакулюк Д.С. (посвідчення №009906 від 16.10.2012 р.)

від позивача 1 - не з'явились

від позивача 2 - Солодун С.В. (довіреність №01-207 від 11.03.2013 р.)

від відповідача - Перець Б.О. (довіреність №2-89д від 28.12.2012 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»

на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року

у справі №910/8898/13 (суддя Капцова Т.П.)

за позовом Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі: 1. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

2. Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт»

до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення з відповідача на користь позивача-2 2209178,64 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.09.2013 р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача-2 2041160,40 грн. суми основного боргу, 137400,84 грн. 3% річних, 30617,40 грн. інфляційних втрат. Стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 44183,57 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно вивчив обставини справи, а ті обставини, що суд вважає встановленими, залишились недоведеними.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а рішення залишити без змін.

Представник Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а рішення залишити без змін.

Представник Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в судове засідання 18.11.2013 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 22.10.2013 р. та від 04.11.2013 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника Міністерства енергетики та вугільної промисловості України не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, представників Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт», перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

28.05.2010 р. між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» (замовник) та Державним підприємством «Полтавське управління геофізичних робіт» (виконавець) укладено договір на промислово-геофізичні дослідження і прострілювальні роботи на свердловинах ГПУ «Полтавагазвидобування».

Відповідно до п. 1 Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» № 529 від 18.07.2012 р., діяльність Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» припинено шляхом її реорганізації - перетворення у Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування».

Пунктом 7 Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» № 529 від 18.07.2012 р. Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» визначено правонаступником Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до п. 1.1. договору, замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання провести геофізичні дослідження, прострілювально-вибухові роботи в свердловинах замовника при їх капітальному ремонті в обсязі передбаченому геолого-виробничими завданнями (акт-нарядами), які складаються на підставі п.2.2. договору, із зазначенням родовища, площ і номерів свердловин згідно плану капітальних ремонтів свердловин, на умовах і в порядку визначених даним договором.

Згідно п. 6.1. договору, ціна договору на виконання промислово-геофізичних робіт визначена на підставі розрахункового кошторису вартості свердловино-операцій (додаток №1 до договору) виходячи з вартості всіх можливих видів геофізичних робіт при максимальній глибині свердловини 5500 м. і складає 1982650,00 грн., крім того ПДВ в розмірі 396530,00 грн., всього з врахуванням ПДВ - 2379180,00 грн.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що замовник оплачує вартість виконаних робіт після підписання отриманих актів здачі-приймання виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 30 банківських днів.

Відповідно до п. 13.7. договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 2 виконано роботи, передбачені договором, на суму 2041160,40 грн., що підтверджується:

- Актом здачі-приймання виконаних робіт від 30.06.2010 р. на суму 392455,20 грн. з ПДВ;

- Актом здачі-приймання виконаних робіт від 30.07.2010 р. на суму 371185,20 грн. з ПДВ;

- Актом здачі-приймання виконаних робіт від 31.08.2010 р. на суму 212650,80 грн. з ПДВ;

- Актом здачі-приймання виконаних робіт від 30.09.2010 р. на суму 365110,80 грн. з ПДВ;

- Актом здачі-приймання виконаних робіт від 29.10.2010 р. на суму 674403,60 грн. з ПДВ;

- Актом здачі-приймання виконаних робіт від 31.12.2010 р. на суму 25354,80 грн. з ПДВ.

Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками останніх, у зв'язку з чим, приймаються судом як належні докази, що підтверджують виконання позивачем 2 договірних зобов'язань.

Однак, як зазначає заступник прокурора, виконані позивачем 2 роботи, відповідачем оплачені не були.

В матеріалах справи відповідачем не надано доказів того, що на виконання умов договору ним були повністю проведені розрахунки з позивачем 2.

Враховуючи те, що позивачем 2 були виконані роботи згідно умов договору на суму 2041160,40 грн., відповідачем доказів оплати суду не надано, на час розгляду спору вартість неоплачених відповідачем робіт склала 2041160,40 грн.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

За своєю правовою природою договір на промислово-геофізичні дослідження і прострілювальні роботи на свердловинах ГПУ «Полтавагазвидобування» від 28.05.2010 р. є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання по оплаті виконаних позивачем 2 робіт у термін встановлений п. 7.3. договору, відповідачем не виконано.

Враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем 2 за виконані роботи та приймаючи до уваги те, що відповідачем не було спростовано наявність заборгованості та не доведено припинення зобов'язання будь-яким передбаченим законом способом в частині суми боргу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за виконані позивачем 2 роботи у розмірі 2041160,40 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором, заступник прокурора в позовній заяві, крім стягнення суми основного боргу, просить стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 137400,84 грн. та інфляційні втрати в сумі 30617,40 грн.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позивач 2 має право вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, що є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Позивач здійснив розрахунок 3 % річних на суми боргу 2041160,40 грн. за період з 01.02.2011 р. по 30.04.2013 р. та розрахунок інфляційних втрат з суми боргу 2041160,40 грн. за період з 01.02.2011 р. по 01.04.2013 р.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 137400,84 грн. та інфляційних втрат в сумі 30617,40 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування необхідності звернення до суду з позовом в інтересах Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт», прокурор зазначає, що відповідно до Статуту Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт», затвердженого Наказом Міненерговугілля №221 від 06.04.2012 р., Державне підприємство «Полтавське управління геофізичних робіт» засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, створеного відповідно до указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».

Державне підприємство «Полтавське управління геофізичних робіт» виконує завдання та функції, покладені на нього державою, а тому, дії відповідача зачіпають інтереси держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Наявна заборгованість перед державним підприємством завдає шкоди фінансово-економічним інтересам держави.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено підстави представництва прокуратурою інтересів держави в суді, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний суд України зазначив, зокрема, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно вищевказаного рішення Конституційного суду України поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Щодо доводів відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» не є правонаступником Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», то як зазначалось вище п. 7 Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» № 529 від 18.07.2012 р. Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» визначено правонаступником Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування», в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на неправильне застосування норм матеріального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2013 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2013 р. у справі №910/8898/13 залишити без змін.

Справу №910/8898/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун