Рішення № 35374856, 14.11.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" листопада 2013 р.Справа № 916/2294/13

За позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача Приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ"

про стягнення 104483,26грн.

Суддя Гут С.Ф.

В судовому засіданні приймали участь

Від позивача: Смітюх В.В., довіреність №0113/7292 від 24.12.2012р.;

Від відповідача: Ільченко А.О., довіреність від 25.09.2013р.

В судовому засіданні 12.11.13р. по справі було оголошено перерву до 14.11.13р. о 09:30хв., в порядку ст. 77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ", в якій просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 104483,26грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.09.13р. порушено провадження у справі №916/2294/13.

24.09.13р. від позивача надійшло клопотання(вх.№28553/13 від 24.09.13р.), згідно якого просить суд залучити до матеріалів справи копію витягу з ЄДР відносно відповідача.

Судом клопотання розглянуто та задоволено, та залучено до матеріалів справи копію витягу з ЄДР.

За клопотанням відповідача, ухвалою господарського суду Одеської області від 30.10.13р. строк вирішення спору по справі №916/2294/13 було продовжено до 14.11.13р., в порядку ст. 69 ГПК України.

30.10.13р. від позивача надійшло клопотання(вх.№33009/13 від 30.10.13р.), згідно якого просить суд залучити до матеріалів справи докази по справі.

Судом клопотання розглянуто та задоволено, та залучено до матеріалів справи надані докази по справі.

12.11.13р. від відповідача надійшла заява(вх.№34460/13 від 12.11.13р.) про застосування строків позовної давності, згідно якої зазначає про те, що з матеріалів справи №916/2294/13 вбачається, що право на нарахування неустойки у позивача виникло 03.06.2010р. (наступний день після останнього дня, встановленого для звільнення майна відповідачем), з огляду на норми ст. 261 ЦК України, саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності, однак позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення неустойки лише 29.08.2013р.(вхід.№3581/13 від 30.08.2013р.), тому позивачем при подачі заяви пропущено строк позовної давності, та просить суд застосувати строки позовної давності при розгляді справи №916/2294/13.

Відповідач просить суд застосувати строки позовної давності при розгляді справи №916/2294/13, та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов(вх.334461/13 від 12.11.13р.). Так в обґрунтування відзиву зазначає про те, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки згідно п. 4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки; у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012р. №14-рп/2012 зі справи №1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди). Так, з матеріалів справи №916/2294/13 вбачається, що право на нарахування неустойки у позивача виникло 03.06.2010р. (наступний день після останнього дня, встановленого для звільнення майна Відповідачем), з огляду на норми ст. 261 ЦК України, саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності, а позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення неустойки лише 29.08.2013р.(вхід.№3581/13 від 30.08.2013р.), таким чином, позивачем при подачі заяви пропущено строк позовної давності, а наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову (стаття 267 ЦК України). Вимога позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення, який складає період з 01.09.2010р. по 27.08.2012р. висунута з порушенням ст..ст.257,261 ЦК України та задоволенню не підлягає.

14.11.13р. від позивача надійшли письмові пояснення по справі(вх.№34730/13 від 14.11.13р.), згідно яких зазначає про те, що ВГСУ у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» звертає увагу судів на те, що момент початку перебігу позовної давності за вимогою, встановленою ч.2 ст.785 ЦК, має встановлюватись відповідно до ч.1. ст. 261 ЦК. Таким чином, ВГСУ встановлює та розмежовує практику визначення моменту початку перебігу позовної давності за статтями 785 та 786 ЦК України. Однак, у постанові Пленуму Вищий господарський суд України розглядає проблему визначення саме моменту початку перебігу позовної давності, а не виду позовної давності (загальна, спеціальна), що має бути застосована до подібних правовідносин. Так, «...у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012р. N14-рп/2012 зі справи N 1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України, щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди).» Вищенаведені тези зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України взагалі не стосуються спірних правовідносин, через що доводи відповідача, щодо обов'язковості урахування практики Конституційного Суду України при вирішенні подібних правовідносин не заслуговують на увагу суду. «Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.». Вказана у абз.3 п.4.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 позиція ВГСУ, також знаходить підтвердження у інформаційному листі ВГСУ від 29.05.2012р. N01-06/735/2012 «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України», де зазначено: «...неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним (постанова Верховного Суду України від 20 березня 2012р. у справі N40/117). Таким чином, ця неустойка (ст.785 ЦК України) не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або, неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).» З матеріалів справи вбачається, що заявлені позовні вимоги відповідають встановленим законодавчим приписам - неустойка розрахована в межах трирічного строку. На підставі викладеного заява відповідача про застосування строків позовної давності від 12.11.2013р. не підлягає задоволенню. Крім того, щодо включення ПДВ до складу неустойки, то пунктом 2.2., 2.4. Договору встановлено, що за орендоване приміщення Орендар зобов'язався сплачувати орендну плату, розмір якої визначається шляхом коригування розміру, орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Також на орендну ставку нараховується 20% ПДВ, що визначено умовами Договору, який підписали обидві сторони. У Листі Державної податкової адміністрації України від 25.07.2001р. №9049/7/16-1277, роз'яснено в абзаці 4, що «якщо застосування штрафних санкцій договором не передбачено, то будь-які надходження коштів за поставлені товари (..., надані послуги), необхідно розцінювати як компенсацію вартості цих товарів (..., послуг), яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість». Відповідно до чинного законодавства вказаний договір є договором найму та до нього застосовуються положення щодо договору найму. Предметом спору є стягнення неустойки на підставі ст.785 ЦК України, тобто ця неустойка не передбачена договором, а передбачена законом (Цивільним кодексом України), що робить її у розумінні податкового законодавства компенсацією вартості послуги, що надана (оренди приміщень) та відповідно зумовлює збільшення бази оподаткування податком на додану вартість, згідно ст.170,185,188 ПК України. Тобто стягувана сума неустойки, відповідно до роз'яснень, що надані Державною податковою адміністрацією України та вимог Податкового кодексу України має бути зарахована в дохід підприємства-стягувача у якості «компенсації вартості послуги, що надана» та в будь-якому разі включена до бази оподаткування ПДВ, через що не включення до стягуваної суми 20% ПДВ спричинить збитки підприємству-стягувачу, адже податок зі стягнутої суми,(до якої не буде включено ПДВ) буде все одно сплачено до органів Міністерства, доходів України в добровільному або примусовому порядку. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

08.09.2006р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та Приватним підприємством "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ"(Орендар) було укладено договір №76/33 оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу загальною площею 85,2м2, що розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Соборна, 1, про що свідчить акт прийому - передачі приміщення від 08.09.2006р.

Відповідно до рішення Одеської міської ради №273-VI від 31.01.2011р. найменування виконавчого органу, Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, замінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Згідно положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яке затверджене рішенням Одеської міської ради від 28.02.11р. №381-УІ, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Пунктами 2.2, 2.4 договору передбачено, що за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 627,50грн. без урахування ПДВ та індексу інфляції. При цьому, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до п.4.7 даного договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язався у 15-ти денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Додатковим погодженням від 17.09.2007р. місячна орендна плата була встановлена у розмірі 1214,65грн. з урахуванням ПДВ.

В порушення вимог умов договору, відповідачем за користування орендованим приміщенням орендна плата сплачувалась нерегулярно та не в повному обсязі, через що позивач відмовився, в порядку 782 ЦК України, від договору, що підтверджується повідомленням №01-15/416 від 30.04.2010р.

Вказаним повідомленням Представництво запропонувало Орендарю у строк до 20.05.2010р. передати нежиле приміщення підвалу, загальною площею 85,2 м2, яке розташоване за адресою: м.Одеса, пл. Соборна, 1, співробітникам Представництва та підписати відповідний акт приймання-передачі приміщення.

Повідомлення було отримано відповідачем, про що свідчить поштове повідомлення про вручення від 18.05.2010р.

Однак, відповідач вимоги Представництва не виконав, на повідомлення не відреагував.

Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулось до суду з позовом, про виселення Приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" та стягнення заборгованості у розмірі 18438,10грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.09.10р. по справі №12/94-10-3027 позов задоволено частково, виселено Приватне підприємство "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" із нежилого приміщення підвалу, загальною площею 85,2 м2, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Соборна, 1, на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської шляхом його передачі по акту приймання - передачі, стягнуто із Приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради 11475,95грн. - заборгованості з орендної плати, 1129,87грн. -пені, 268,43грн. -витрат на оплату державного мита; 234,79грн. -витрат на ІТЗ судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

На виконання зазначеного рішення господарським судом Одеської області видані відповідні накази, які пред'явлені до примусового виконання до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Згідно акту державного виконавця Приватне підприємство "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" 27.08.12р. виселено з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 85,2м2, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Соборна, 1.

27.12.2012р. позивач звернувся на адресу Орендаря з претензією №01-13/7459, згідно якої запропонував в строк до 14.01.13р. сплатити неустойку.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

12.02.2013р. позивач звернувся на адресу Приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" з претензією №01-13/922, згідно якої запропонувало в строк до 11.03.13р. сплатити неустойку.

Зазначена претензія також залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Не отримавши відповіді на надіслані претензії, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду із даним позовом про стягнення з Приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" неустойки у розмірі 104483,26грн. за період з 01.09.2010р. по 27.08.2012р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (зі змінами та доповненнями) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із п.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Пунктом 4. ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

12.11.13р. від відповідача надійшла заява(вх.№34460/13 від 12.11.13р.) про застосування строків позовної давності, згідно якої просить суд застосувати строк позовної давності до вимог заявлених позивачем.

Згідно з розрахунком позивача неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за період з 01.09.2010р. по 27.08.2012р. становить 104483,26грн. Вказаний розрахунок перевірений господарським судом та встановлено його відповідність обставинам справи.

Щодо заяви відповідача про застування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки, господарський суд виходить з того, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самосійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому спеціальна позовна давності до неї не застосовується.(Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 20.03.2012р. №40/117 ).

Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно з положеннями статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

Так, судом встановлений факт неповернення Приватним підприємством "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" приміщення підвалу, загальною площею 85,2м2, що розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Соборна, 1 після закінчення строку дії договору.

Так, згідно акту державного виконавця Приватне підприємство "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" 27.08.12р. виселено з нежитлового приміщення, вимоги виконавчого документу виконано фактично, а рішення про виселення виконано боржником добровільно.

Як свідчать матеріали справи Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовною заявою 30.08.2013р. з позовною вимогою про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 104483,26грн. за період з 01.09.2010р. по 27.08.2012р., тому суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності, на який вказує відповідач, а тому заява відповідача(вх.№34460/13 від 12.11.13р.) про застосування строків позовної давності при розгляді справи №916/2294/13 не підлягає судом задоволенню, оскільки є безпідставною.

Враховуючи вищезазначені обставини справи, позовна вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення з Приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" неустойки у розмірі 104483,26грн. є обґрунтованою, підтвердженою наявними у справі матеріалами та підлягає задоволенню.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору на суму 2089,67грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" (65012, м.Одеса, вул. Канатна, 79, кв.14; код ЄДРПОУ 33657568) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул.Артилерійська, 1, р/р37326027001909 в ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку у розмірі 104483(сто чотири тисячі чотириста вісімдесят три)грн.26коп., витрати по сплаті судового збору на суму 2089(дві тисячі вісімдесят дев'ять)грн.67коп.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.11.2013р.

Суддя Гут С.Ф.