Рішення № 35374011, 11.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16117/13 11.11.13За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Державної організації (установа, заклад) «Київський міський лабораторний

центр Держсанепідслужби України»

про стягнення 96902,61 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Півень Д.О. (представник за довіреністю);

від відповідача - Берченко С.А. (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної організації (установа, заклад) «Київський міський лабораторний центр Держсанепідслужби України» (далі - Відповідач) 96902,61 грн. заборгованості та штрафних санкцій за несвоєчасну оплату теплової енергії у вигляді гарячої води, поставленої на підставі Договору №330636 від 01.01.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач, всупереч умовам вищенаведеного договору, допустив виникнення заборгованості за спожиту теплову енергію, що стало підставою для звернення Позивача до суду та нарахування штрафних санкцій.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки на його думку Позивач звернувся до суду на підставі вже не діючого договору від 01.01.2013, в зв'язку з укладенням між сторонами нового договору від 12.08.2013, яким регулюються спірні правовідносини.

Крім того, Відповідач посилається на погашення ним на даний час заборгованості в повному обсязі, а також 07.11.2013 звернувся до суду з клопотанням про зменшення штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГК України.

В судовому засіданні 06.11.2013 оголошувалась перерва на 11.11.2013.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2013 між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Споживач, Абонент) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 330636 (далі - Договір від 01.01.2013), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі.

Відповідно до розділу 8 Договору від 01.01.2013 сторони встановили, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до моменту його розірвання за письмовою згодою сторін, рішенням суду або в іншому випадку, визначеному чинним законодавством.

При цьому, керуючись ст. 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.01.2013. А у разі проведення Абонентом закупівлі теплової енергії за процедурою, передбаченою Законом України «Про здійснення державних закупівель», дія цього договору зупиняється на період здійснення постачання теплової енергії за договором, який буде укладено за результатами закупівлі за державні кошти. Після закінчення строку дії такого договору дія цього договору відновлюється автоматично.

Так, 12.08.2013 між сторонами було укладено Договір про закупівлю товару (теплової енергії) за державні кошти № 330636 (далі - Договір від 12.08.2013), предметом якого є постачання Позивачем Відповідачу гарячої води та пари, а Відповідач натомість зобов'язався оплатити таку поставлену йому продукцію в строки і на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п. 10.1 та 10.2 Договору від 12.08.2013, він набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2013, при цьому сторони погодили, що умови даного договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладення цього договору з 01.01.2013.

Предметом даного судового спору є стягнення з Відповідача заборгованості за надані Позивачем послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 01.01.2013 по 01.08.2013, та нарахованих за їх несвоєчасну оплату штрафних санкцій.

Дані послуги надавалися Позивачем Відповідачу та споживалися останнім на підставі Договору від 01.01.2013, до укладення нового договору щодо тих самих правовідносин від 12.08.2013.

Так, нарахування Позивачем Відповідачу вартості спожитої теплової енергії здійснювалося відповідно до п. 5.1 Договору від 01.01.2013 по приладах обліку.

На підставі п. 2 Додатку №4 до Договору від 01.01.2013, Відповідач зобов'язався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду та рахунок, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 4 Додатку №4 до Договору від 01.01.2013, Відповідач оплачує вартість, використаної теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця.

Зобов'язання за Договором від 01.01.2013 щодо постачання теплової енергії у гарячій воді виконувались Позивачем належним чином, що підтверджується залученими до матеріалів справи Відомостями обліку спожитої теплової енергії за період з 26.12.2012 по 18.04.2013, а також Обліковими картками (табуляграмами) Позивача споживання Відповідачем енергії за період з січня 2013 року по квітень 2013 року.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що між сторонами існує спір або розбіжності щодо обсягів та якості поставленої Позивачем Відповідачу теплової енергії за вищевказані періоди, і крім того обсяги споживання теплової енергії, зазначені у вищенаведених відомостях та облікових картках за період з 26.12.2012 по 18.04.2013, Відповідачем не спростовані належними засобами доказування.

Суд перевірив, вважає обґрунтованим та таким, що виконаний арифметично правильно, наданий Позивачем розрахунок вартості наданих Позивачем Відповідачу послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 26.12.2012 по 18.04.2013 на суму 90586,82 грн.

При цьому судом відхиляються заперечення Відповідача щодо необґрунтованості заявленого позову, оскільки Договір від 01.01.2013 припинив свою дію в зв'язку з укладенням нового Договору від 12.08.2013 щодо тих же правовідносин між сторонами.

Суд зазначає, що правовою підставою звернення Позивача до суду з даним позовом є наявність у Відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді, та при цьому заміна за згодою сторін на підставі ст. 631 ЦК України строку дії старого договору редакцією нового, та заміна його договором у новій редакції, жодним чином не звільняє Відповідача від обов'язку оплатити спожиту теплову енергію.

Вимогу Позивача від 08.07.2013 № 93/21/5407 про сплату заборгованості за спожиту теплову енергію Відповідачем було отримано 09.07.2013, проте у встановлені п. 7.3 Договору від 01.01.2013 строки сторони не досягли згоди та станом на час звернення Позивача до суду з даним позовом заборгованість погашена не була.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Судом встановлено, що 22.08.2013 на підставі платіжних доручень № 760 та 759 Відповідачем було частково сплачено Позивачу заборгованість в розмірі 77176,68 грн., а 30.09.2013 також сплачено 13410,14 грн., що підтверджується Відповідачем, а також наданою Позивачем довідкою про надходження коштів.

Відтак, на даний час між сторонами відсутній предмет спору в частині стягнення суми основного боргу, в зв'язку з його погашенням Відповідачем в повному обсязі під час розгляду даної справи судом, а тому, в частині стягнення 90586,82 грн. заборгованості зі спожитої теплової енергії, суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Суд перевірив, вважає обґрунтованим та таким, що виконаний арифметично правильно, наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача, відповідно до якого заборгованість за поставлену по Договору теплову енергію за період з 01.09.2011 по 31.12.2011 становить 29 371,67 грн.

Разом з цим, виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, Відповідач є порушником грошового зобов'язання зі своєчасної оплати поставленої йому Позивачем теплової енергії, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість за наведені в ньому періоди нарахування, та задовольняє в повному обсязі вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 95,35 грн. інфляційних та 1237,77 грн. 3% річних.

При цьому, у суду відсутні підстави зменшувати заявлені Позивачем до стягнення 95,35 грн. інфляційних та 1237,77 грн. 3% річних, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності, передбаченої даною статтею, за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Нарахування пені за порушення строків оплати спожитої теплової енергії, у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу, передбачено п. 4.5 Додатку №4 до Договору від 01.01.2013 та п. 7.3 Договору від 12.08.2013.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені в розмір 4982,67 грн. за період нарахування з 26.01.2013 по 30.06.2013 включно, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Договору.

Відповідачем 07.11.2013 через відділ діловодства суду було подано клопотання про зменшення у відповідності до ст. 233 ГК України розмірів пені та інших штрафних санкцій, що підлягають стягненню.

Представник Позивача проти зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, заперечень не висловив, та залишив вирішення цього клопотання на розсуд суду.

Так, враховуючи, що суму основної заборгованості Відповідачем було погашено повністю під час розгляду даної справи, тобто належні до виконання перед Позивачем зобов'язання Відповідач виконав повному обсязі, і при цьому порушення Відповідачем зобов'язання не завдало збитків Позивачу, та оскільки за даним рішення суду вже було стягнуто на користь Позивача компенсаційні санкції в порядку ст. 625 ЦК України; а також приймаючи до уваги майновий стан Відповідача, оскільки він є бюджетною неприбутковою установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (Статут Відповідача, рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 29.03.2013 №162/1540, довідка Держсанепідслужби України від 08.07.2013 №08.20-2975/34), суд, у відповідності до ст. 233 ГК України, вбачає підстави для зменшення на 90% заявленого до стягнення розміру пені, та стягує з Відповідача пеню в розмірі 498,27 грн.

Судовий збір, відповідно до положень статті 49 ГПК України, та оскільки Відповідачем було погашено суму основної заборгованості вже під час розгляду справи, покладається на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та за вирахуванням зменшення судом штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГК України.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, (1-1) 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення 90586,82 грн. заборгованості.

Стягнути з Державної організації (установа, заклад) «Київський міський лабораторний центр Держсанепідслужби України» (м. Київ, вул. Некрасовська, 10/8; ідентифікаційний код 38518296) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (м. Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 498 (чотириста дев'яносто вісім) грн. 27 коп. пені, 95 (дев'яносто п'ять) грн. 35 коп. інфляційних, 1237 (одну тисячу двісті тридцять сім) грн. 77 коп. 3% річних та 1848 (одну тисячу вісімсот сорок вісім) грн. 36 коп. судового збору.

Видати наказ.

У іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.2013

Суддя Сташків Р.Б.