Рішення № 35366010, 19.11.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2013 р. Справа №917/1979/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехімпульс", м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Савинці", с. Савинці

про стягнення грошових коштів у сумі 12921,21 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: відсутні

від відповідача: відсутні.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України (21.11.2013р.).

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 12921,21 грн., з них: 12116,10 грн. - основна заборгованість за договором поставки товарів № 120901 від 12 вересня 2012 року; 242,48 грн. - інфляційних втрат та 562,63 грн. - 3% річних.

Представник позивача в засідання суду не з'явився та надіслав заяву №36 від 12.11.2013 року (а.с. - 47-48 ) про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Від позивача надійшла заява №35 від 12.11.2013 р. (а.с. - 51-52) в порядку ст. 22 ГПК України про зменшення позовних вимог в зв'язку зі сплатою відповідачем основного боргу у сумі 12116,10 грн., що підтверджується випискою філії "Полтавське регіональне управління" ПАТ "Фінанси та кредит" від 23.10.2013 р. (а.с.- 53-54).

Дана заява про зменшення позовних вимог приймається судом до розгляду як така, що не суперечить чинному законодавству, і позовні вимоги розглядаються в новій редакції.

Крім того, в даній заяві позивач відмовляється від позовної вимоги стосовно стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 242,48 грн.

Судом встановлено, що відповідна заява про часткову відмову від позовних вимог підписана директором позивача (Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - у матер. справи, а.с. 19); суд роз'яснює сторонам наслідки вчинення цієї процесуальної дії, а саме: у випадку припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Вказана відмова від позову не суперечить законодавству, не порушує будь-чиїх прав та інтересів, здійснена повноважною особою та приймається судом.

Таким чином, враховуючи заяву позивача про зменшення позовних вимог та відмову від позову в частині стягнення інфляційних втрат предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення з відповідача 562,63 грн. - 3% річних.

Відповідач про дату, час та місце розгляду даної справи повідомлявся належним чином ухвалою суду від 24.10.2013 р. про відкладення розгляду справи, що була направлена відповідачеві за адресою, яка зазначена у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці (а.с. - 22-23) та на адресу суду підприємствами поштового зв'язку не поверталася.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті достатні заходи для повідомлення сторін у справі про дату, час та місце розгляду справи №917/1979/13.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, суд не оцінює неявку представників сторін у судове засідання як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив:

12.09.2012 р. між сторонами було укладено договір поставки товарів № 120901 (арк. справи 10, оригінал оглянуто у засіданні), згідно якого позивач (постачальник) зобов'язався передавати у власність відповідачу (покупцю) товари, визначені у п. 1.2 цього договору (надалі іменується «товар»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (п. 1.1 договору).

Згідно п. 1.2 договору, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються у накладній, що є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 даного договору визначено, що ціна за одиницю товару та загальна вартість товару за даним договором визначається у накладній за попередньою домовленістю між сторонами даного договору.

Відповідно до п. 3.2 оплата за товар відбувається шляхом 100% попередньої оплати.

Моментом поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної (п. 5.3 договору).

Згідно п. 8.1 договору, даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов договору, відповідно до наданих позивачем видаткових накладних №92 від 25.01.2013 р. на суму 4202,20 грн., №362 від 14.03.2013 р. на суму 3371,06 та № 790 від 22.05.2013 р. на суму 4542,60 грн. відповідачу було передано товар на загальну суму 12116,10 грн. (копії документів - арк.11-13 справи, оригінали оглянуто у засіданні).

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України прийняв товар, але вчасно не оплатив, в зв'язку з чим позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 562,63 грн. 3% річних ( в редакції заяви про зменшення позовних вимог).

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано до суду письмову заяву про відмову від позову в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 242,48 грн. (арк. спр. -50-52).

Судом встановлено, що часткова відмова від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів; відповідна заява підписана повноважною особою; у зв'язку з викладеним, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 242,48 грн. та припиняє провадження у справі у цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Вирішуючи питання про стягнення 3% річних, суд керується наступним:

При здійсненні розрахунку 3% річних потрібно проводити розрахунок по кожній накладній окремо та на суму, зазначену в накладній. Позивач при здійсненні розрахунку 3% річних (розрахунок в матеріалах справи, а. с. 4-5), зазначив, що по накладній №92 від 25.01.2013 року період прострочення з 26.01.2013 р. по 26.09.2013 р. складає 244 дні та нараховує 3% річних на суму 12116,10 грн. (тобто, на суму заборгованості по всіх трьох накладних), в той час як сума накладної №92 від 25.01.2013 року складає 4202,37 грн. Така ж помилка допущена позивачем і при розрахунку 3% річних по накладних №362 від 14.03.2013 р. та №790 від 22.05.2013 р.

Судом здійснено перерахунок 3% річних по кожній накладній за вказані у позовній заяві періоди з використанням калькулятора ІПС "Законодавство" та усунуто вищезазначені неточності, у результаті чого за вказані позивачем періоди існування заборгованості розмір 3% річних, що підлягає стягненню, становить 186,00 грн. В частині стягнення 376,63 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судового збору суд виходив з наступного:

В пункті 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу ІV Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та той факт, що позивач надав заяву про зменшення позовних вимог в зв'язку зі сплатою відповідачем основного боргу після порушення провадження у справі, суд приходить до висновку про покладення судового збору у цій частині на відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 22, 32, 33,43,49, 75, п.4 ч. 1 ст. 80, ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Савинці" (37642, Полтавська область, Миргородський район, с. Савинці, вул. Леніна, 68, код ЄДРПОУ 32468789, МФО 380805 в АТ "Райффайзен банк Аваль" в м.Києві, р/р 26009342626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехімпульс" (40009, Сумська область, м. Суми, вул. Білопільський шлях, будинок 30/3, код ЄДРПОУ 36778933, МФО 325365 в Банк Перша філія ВАТ "Кредо банк", м. Львів, р/р2600602142612) - 186,00 грн. 3% річних та 1670,35 грн. судового збору.

3. В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 242,48 грн. - провадження у справі припинити.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.11.2013 р.

Суддя О.С. Мацко