Рішення № 35365994, 11.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20384/13 11.11.13

За позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»провідшкодування шкоди в порядку регресу Суддя Дупляк О.М.

Представники сторін:

від позивача: Кучабський М.І., за довіреністю,від відповідача: не з'явився.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 19.773,29 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2013 порушено провадження у справі № 910/20384/13 та призначено справу до розгляду на 11.11.2013.

У судовому засіданні 11.11.2013 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак 08.11.2013 через канцелярію суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивач не звертався до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому права та інтереси позивача не порушені відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

У судовому засіданні 11.11.2013 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та Коколюсом Ярославом Володимировичем (далі - страхувальник) 02.11.2012 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 03-552.05/12 (далі - Договір), за яким було застраховано транспортний засіб марки «Volkswagen», державний номер ВС 9744 СН.

В місті Стрий 20.06.2013 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Volkswagen», державний номер ВС 9744 СН, який належить на праві власності Коколюсу Ярославу Володимировичу та перебував під його керуванням та транспортного засобу марки «ВАЗ 21102», державний номер ВС 8034 АА, який належить Милимуку Геннадію Васильовичу та перебував під його керуванням.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль марки «Volkswagen», державний номер ВС 9744 СН.

Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 18.07.2013 у справі № 447/2114/13-п Милимука Геннадія Васильовича визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Висновку № 176 від 01.07.2013 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Volkswagen», державний номер ВС 9744 СН, вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу склала 21.725,58 грн.

ДТП згідно з Договором, укладеним між позивачем та страхувальником, було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 185НТ/13 від 30.07.2013, відповідно до якого сплата страхового відшкодування підлягала в сумі 19.773,29 грн.

Дану суму страхового відшкодування позивач перерахував особі, яка здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля, що підтверджується платіжними дорученнями № 699 від 31.07.2013 на суму 6.905,99 грн. та № 792 від 30.08.2013 на суму 12.867,30 грн.

Судом установлено, що транспортний засіб марки «ВАЗ 21102», державний номер ВС 8034 АА, застраховано у відповідача згідно Полісу № АВ/8495425, страхувальником за яким є Милимук Геннадій Васильович, що підтверджується інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, отриманої на вимогу ухвали суду про порушення провадження у справі.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача, який сплатив страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані позивачу збитки є відповідач як страховик відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та винна особа відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності по майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи - 510,00 грн.

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування.

З урахуванням наведеного, суд, враховуючи встановлені обставини справи та ліміт відповідальності відповідно до полісу обов'язкового страхування, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 19.773,29 грн. підлягають задоволенню частково, за вирахуванням встановленого розміру франшизи 510,00 грн. Враховуючи зазначене, сума, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 19.263,29 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивач не звертався до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому права та інтереси позивача не порушені відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Заперечення відповідача судом відхиляються з огляду на наступне.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. ця норма кореспондується з положенням статті 27 Закону України "Про страхування".

Пунктом 37.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) (далі - Закон) передбачено право страховика у разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим із ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у цьому випадку збитки, відповідно до положень Закону, у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме ВАТ НАСК «Оранта».

Статтею 38 Закону (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Зазначена норма передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.072002 № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм Товариство з додатковою відповідальністю «Гарант і Я» може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 28.08.2012 у справі № 23/279).

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимих доказів на спростування позовних вимог, та обставин справи, встановлених судом, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-д, код ЄДРПОУ 00034186) з будь якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 174, код ЄДРПОУ 37317151) страхове відшкодування в сумі 19.263 (дев'ятнадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 29 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1.676 (одну тисячу шістсот сімдесят шість) грн. 12 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.2013

Суддя Дупляк О.М.