Постанова № 35361815, 19.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 910/9141/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргу ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 рокуу справі господарського суду№ 910/9141/13 міста Києваза позовомПрАТ "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ"до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Коваленко Оксана Іванівнапро стягнення 11 481, 25 грн. за відсутності явки у судове засіданні представників сторін,

ВСТАНОВИВ :

16.05.2013 року ПрАТ "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - відповідача) про стягнення 11 481, 25 грн. (а.с. 5 - 78).

Позовні вимоги обґрунтовано виникненням у позивача, як страховика особи, потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП), права зворотної вимоги до відповідача, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, винного у скоєнні ДТП, на суму виплаченого потерпілій особі страхового відшкодування згідно статей 993, 1166, 1188 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування". Також позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності у випадку заявлення відповідачем про його застосування відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2013 року позовну заяву прийнято та призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.06.2013 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Коваленко О.І. (а.с. 1).

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2013 року (суддя Кирилюк Т.Ю.) у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, та оцінкою судом, як неповажних, наведених позивачем причин пропуску позовної давності (а.с. 101 - 103).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 11.06.2013 року та прийняти нове про задоволення позову, стягнути з відповідача судові витрати, мотивуючи неналежною оцінкою судом доказів, наданих на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Остапенко О.М.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2013 року у справі №910/9141/13 скасовано, позовні вимоги задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 11 481, 25 грн. шкоди, 1 720, 50 грн. витрат зі сплати судового збору та 860, 25 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 163 - 168).

Апеляційний суд дійшов висновку про доведення позивачем поважності причин пропуску строку позовної давності та необхідність захисту порушеного права позивача.

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 09.09.2013 року, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, аргументуючи порушенням апеляційним судом норм матеріального права, а, зокрема, статті 257 ЦК України, статті 22, 33, 37, 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 3, 6, 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 8.1., 8.5.3. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 року.

Зокрема, відповідач не погодився з висновками апеляційного суду про можливість відновлення строку позовної давності та про доведення позивачем належними доказами матеріального збитку, завданого відновлювальним ремонтом автомобіля, пошкодженого у ДТП, доводив необхідність визначення розміру зазначених збитків за результатами проведення їх оцінки незалежним оцінювачем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 09.09.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 частини 1 статті 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно частини 1 статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Статтями 256, 257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Згідно з частинами 1, 6 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України №12/030 від 27.03.2012 року у справі №58/168, №12/047 від 07.08.2012 року у справі №12/207, №12/051 від 28.08.2012 року у справі №5023/4833/11.

Абзацом 4 пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ про відшкодування шкоди" №6 від 27.03.1992 року роз'яснено про те, що регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів, тощо).

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Абзацами 3 - 5 пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року роз'яснено про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними, як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.07.2007 року між ЗАТ "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ", правонаступником якого є позивач - ПрАТ "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" згідно рішення загальних зборів акціонерів від 27.04.2011 року (а.с. 71 - 72) та Коваленко О.І. укладено договір страхування наземного транспорту №К2V4AU00048279, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки "ЗАЗ DAEWOO", державний реєстраційний номер АА 1931СХ (а.с. 15 - 17).

Судами встановлено, що 21.09.2009 року в місті Києві на вул. Заболотного сталася ДТП за участю автомобіля марки "ВАЗ 2103", державний реєстраційний номер Х9031КХ, під керуванням водія Борисенка Ю.О., страховиком якого є відповідач, та автомобіля марки "ЗАЗ DAEWOO", застрахованого позивачем, під керуванням Коваленко О.І. (а.с. 12); ДТП сталася з вини водія Борисенка Ю.О., що підтверджується постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 08.10.2009 року у справі №3-10475/09.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль марки "ЗАЗ DAEWOO", вартість матеріального збитку, заподіяного його власнику відновлювальним ремонтом транспортного засобу, згідно зі звітом №001-3515 від 09.10.2009 року, складеним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Оперейтор", склала 11 890, 25 грн. А 02.11.2009 року позивачем складено страховий акт №И-13400, згідно з яким зазначена ДТП визнана страховим випадком, а загальна сума страхового відшкодування визначена на суму 11 481, 25 грн. (а.с. 21 - 22, 30-52).

Також судами встановлено, що на виконання умов договору добровільного страхування, укладеного з Коваленко О.І., позивачем було виплачено страхове відшкодування на суму 11 481, 25 грн., що підтверджується платіжним дорученням №15985 від 03.11.2009 року (а.с. 25).

Отже, суди вірно встановили початок перебігу строку позовної давності з 03.11.2009 року та дійшли висновку про те, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності, звернувшись до суду у травні 2013 року з позовом про стягнення з відповідача 11 481, 25 грн. матеріальних збитків.

Судами встановлено, що до початку розгляду справи по суті - 10.06.2013 року відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 97).

Також судами встановлено звернення позивача з клопотанням про поновлення строку позовної давності з посиланням на те, що позивачу стало відомо про те, що страховиком винної у ДТП особи є ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (відповідач у даній справі) лише у судовому засіданні від 12.07.2012 року у справі №5011-74/7160-2012, порушеній за позовом ПрАТ "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" до ВАТ "ХДІ страхування" про стягнення страхового відшкодування на суму 11 481, 25 грн.

Зокрема, апеляційний суд встановив, що в ході розгляду справи №5011-74/7160-2012 було встановлено що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ВАЗ 2103", державний реєстраційний номер Х9031КХ, Борисенка Ю.О., на момент настання страхової події застрахована у ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія".

З огляду на встановлене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що про особу, яка може бути відповідачем у справі позивач дізнався тільки за наслідком прийняття рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2012року у справі №5011-74/7160-2012.

Встановлення зазначених обставин, їх відповідна оцінка апеляційним судом, стали підставою для прийняття рішення апеляційного суду про поновлення строку позовної давності.

Також, встановивши обставини правомірної поведінки позивача з відшкодування ним власнику автомобіля, пошкодженого у ДТП, вартості його відновлювального ремонту, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям власного рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 11 481, 25 грн.

Доводи відповідача про неналежну оцінку апеляційним судом наданих позивачем доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності на звернення до суду з позовом, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

Доводи скаржника про необхідність доведення розміру збитків виключно на підставі результатів їх оцінки незалежним оцінювачем згідно Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими з огляду на приписи частини 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якою передбачено, що якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 року у справі №910/9141/13 такою, що прийнята з додержанням положень Цивільного кодексу України про позовну давність та приписів законодавства України про страхування та не вбачає правових підстав для її скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 року у справі №910/9141/13 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко