Ухвала суду № 35361339, 30.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/16032/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря: Кіт О.С.

представника позивача Применка І.М.

відповідача Дитиненко Ю.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 по справі №2а-11700/10/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинівський склозавод» до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання недійсним рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинівський склозавод» (далі-ТОВ «Малинівський склозавод», позивач) до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі-Чугуївська ОДПІ, відповідач) задоволено. Визнано недійсним рішення від 29.06.2010 №2/2311/32858847 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Чугуївська ОДПІ 18.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 25.03.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, п. 1.18 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п.7.4.1 та 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з 22.03.2010 по 05.05.2010 Чугуївською ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Малинівський склозавод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009, за результатом якої складено акт №469/2311/32858847 від 13.05.2010.

Згідно з наказом Чугуївської ОДПІ від 09.04.2010 №123 до ТОВ «Малинівський склозавод» застосовано звичайні ціни при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.1.18 ст.1, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

29.06.2010 Чугуївською ОДПІ з посиланням на акт перевірки №267/2311/32500503 від 23.03.2010 прийнято рішення №2/2311/32858847 про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін в загальному розмірі 1989578,00грн., в тому числі: за основним платежем 994789,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 994789,00грн.

Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення був відображений в акті №469/2311/32858847 від 13.05.2010 висновок податкового органу про порушення позивачем п.1.18 ст.1, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 994789,00грн, в тому числі: за квітень 2009 року в сумі 848800,00грн., за травень 2009 року в сумі 145989,00грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що ТОВ «Малинівський склозавод» придбано сировину за економічно необґрунтованими цінами, внаслідок чого в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено базу оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) з податку на додану вартість в розмірі 536225,00грн. та зайвого віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 107244,00грн.

Крім того, перевіркою встановлено у жовтні-грудні 2008 року, січні-березні 2009 року, липні-вересні 2009 року, листопаді-грудні 2009 року перевищення більш ніж на 20% собівартості реалізованої продукції над отриманим доходом при реалізації виробів зі скла. В результаті цього занижено базу оподаткування з ПДВ за вказані періоди на суму 6545094,00грн.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг), відповідно п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчі за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з абзацами першим та другим підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (абзац перший підпункту 1.20.2 цього пункту).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Крім того, згідно з п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким, в свою чергу, встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковим органом. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З врахуванням положень пп. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вимоги наведеної правової норми при визначенні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін стосуються тільки процедури, а відтак податковий орган, здійснивши відповідне донарахування податкових зобов'язань, зобов'язаний звернутися до суду з позовом про стягнення з платника податків в доход відповідного бюджету донарахованої суми.

З огляду на те, що податковий орган діяв не у спосіб, передбачений законом при визначенні ціни, тобто, статистична оцінка рівня цін не проводилась, непрямий метод при визначенні звичайної ціни не використовувався, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

При цьому суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо визначення відповідачем звичайних цін на рівні самостійно розрахованої податковим органом собівартості продукції, оскільки питання формування собівартості продукції врегульовано Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (затверджено наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 за №27/4248) яким визначено витрати, які повинні бути включені до виробничої собівартості продукції та витрати, які не включаються до собівартості реалізованої продукції.

Правильним є також висновок судів щодо формування податкового кредиту з вартості паливних матеріалів, що використані для легкових автомобілів за договорами оренди автотранспорту у фізичних осіб, з огляду на те, що невиконання вимог закону щодо нотаріального посвідчення вказаних договорів не впливає на результат розгляду даної справи, оскільки предметом аналізу в податкових спорах є господарська операція, надаючи оцінку якій слід аналізувати не саме собою волевиявлення сторін правочину, а виключно його наслідки, а також економічний ефект від таких наслідків, незалежно від спрямованості волі особи.

Щодо зайвого віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість енергоносіїв, які приходяться на технологічні витрати утворення відходів, суди правильно виходили з того, що податковим органом не доведено, що застосовані технологічні витрати утворення відходів у технологічному процесі ґрунтуються на нормативних актах.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв