Ухвала суду № 35353758, 12.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3549/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : не з'явився

відповідач (апелянт) : Міровський Вадим Анатолійович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Петрол" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Петрол" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Петрол" задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду невідомі хоча позивач був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, який прибув в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, з 21.01.2013 року по 01.03.2013 року посадовими особами Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Приват-Петрол" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року.

В ході проведеної перевірки встановлено порушення п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України; п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України; п. 51.1 ст. 51, п. 167.1 ст. 167, п. 176.2 "б" ст. 176 ПК України; п.п. 242.1.2 п. 242.1 ст. 242, п. 249.4 ст. 249 ПК України.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки від 11.03.2013 року № 808/2201/36685430, висновки якого знайшли своє відображення у прийнятих податкових повідомленнях-рішеннях № 0002202202 від 20.05.2013 року, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 248847 грн., з них за основний платіж на суму 165898 грн., штрафні санкції в сумі 82949 грн., та № 0002192202 від 20.05.2013 року, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 190700 грн., з них за основний платіж на суму 181664 грн. та штрафні санкції в сумі 9036 грн.

Задовольняючи вищевказаний адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів, що діяв у межах Закону, а тому дії відповідача щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є протиправними, а рішення за цих обставин повинні бути скасовані. Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0002192202 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств, колегія суддів зазначає наступне.

ТОВ "Приват-Петрол" 26.04.2010 року укладено договір поставки № 25/1 з ТОВ "Енергоатом". Згідно умов п. 2.1 договору постачальник протягом строку дії цього договору зобов'язується поставляти та передавати через мережу АГНКС у власність (повне господарське відання) покупця стиснений природний газ (метан), що відповідає державним стандартам, в кількості, визначеній відповідно до накладних, які є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язується приймати товар на АГНКС та оплачувати його на умовах договору.

На виконання умов договору та відповідно до видаткових накладних № ЕА-0001758 від 31.07.2011 року, № ЕА-0002116 від 31.08.2011 року, № ЕА-0002533 від 30.09.2011 року, № ЕА-0003115 від 31.10.2011 року, № ЕА-0002883 від 30.11.2011 року, податкових накладних № 591 від 30.11.2011 року, № 573 від 20.10.2011 року, № 524 від 09.09.2011 року та інших які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що позивачем здійснено поставку товару, а саме газу метан.

На підтвердження реалізації поставленого товару, в матеріалах справи містяться відомості про оборот по клієнтам з 01.07.2011 року по 30.11.2011 року.

Колегією суддів досліджено первинні документи, які свідчать, що поставка дизельного палива ТОВ "Приват-Петрол" контрагентами ТОВ "Техно Люкс", ПП "Агроком", СПД ОСОБА_2 здійснювалось відповідно до договорів, а саме: договір на постачання нафтопродуктів № 221211-4Д від 22.12.2011 року, договір купівлі-продажу № 261 від 14.07.2011 року, договір купівлі-продажу № ДГ-1011-03 від 11.11.2011 року.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

На підставі пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Віднесення до складу податкового кредиту сум податку на прибуток, які сплачені внаслідок здійснення господарських операцій з вказаними контрагентам, підтверджується податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи та досліджувались судом під час розгляду даної адміністративної справи.

Таким чином, надані позивачем первинні бухгалтерські документи свідчать, що підприємством правомірно визначено суму податку на прибуток за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року.

Щодо податкового органу про порушення вимог п. 187.1 ст.1 87, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України щодо заниження податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Поставка товарно-матеріальних цінностей контрагентами відбувалась відповідно до договорів № 090710/10 від 09.07.2010 року, укладеного між ТОВ "Приват-Петрол" та ТОВ "Приват-Продукт"; № 221211-4Д від 22.12.2011 року, укладеного між ТОВ "Приват-Петрол" та ТОВ "Техно-Люкс"; № 71913 від 19.10.2011 року, укладеного між ТОВ "Приват-Петрол" та ФОП ОСОБА_1

Також матеріали справи містять докази про реалізацію товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Баядера-Логістік", а саме акти звірки взаєморозрахунків, які підтверджують розрахунок ТОВ " Баядера-Логістік " за придбані ТМЦ у ТОВ "Приват-Петрол". Також вищезазначене підтверджується належним чином оформленими податковими та видатковими накладними.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктами 200.1 - 200.4 ст.200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 ст. 201 ПК України).

Отже, за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з купівлі товарів (робіт, послуг), які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Стосовно посилання податкового органу на неможливість здійснення контрагентами зобов'язань за договорами з позивачем, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем під час перевірки не були дослідженні первинні документи цього підприємства.

Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами , в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 листопада 2013 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.