Рішення № 35351695, 13.11.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2013 р. Справа № 909/1044/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., при секретарі судового засідання Поліводі С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Карпатресурс", вул. Іванціва, 24Б, смт. Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78223

до відповідача: Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів", вул. Іванціва, 24, смт. Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область,78223

про стягнення заборгованості в сумі 51 711 грн. 84 коп., з них: 46 076 грн. 62 коп. - основного боргу, 965 грн. 71 коп. - 3% річних, 4 669 грн. 51 коп. - пені

за участю представників сторін:

від позивача: Інкін Володимир Іванович - представник (довіреність б/н від 01.09.2013 року)

від позивача: Легін Володимир Богданович - представник (довіреність б/н від 01.09.2013 року)

від відповідача: Паламарчук Олена Анатоліївна - представник (довіреність б/н від 15.08.2013 року)

встановив: Приватне підприємство "Карпатресурс" звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з вимогою до Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів" про стягнення з Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів" на користь Приватного підприємства "Карпатресурс" заборгованості в сумі 51 711 грн. 84 коп., з них: 46 076 грн. 62 коп. - основного боргу, 965 грн. 71 коп. - 3% річних та 4 669 грн. 51 коп. - пені.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання умов Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року із змінами та доповненнями зокрема обов"язку щодо сплати орендної плати.

В судовому засіданні 05.11.2013 року судом оголошувалась перерва до 07.11.2013 року.

Ухвалою суду від 07.11.13 року розгляд справи відкладено на 13.11.13, у зв"язку з нез"явленням в судове засідання представника відповідача та подання ним клопотання про відкладення справи.

В судовому засіданні представник позивача подав клопотання (вх.№17784/13 від 13.11.13), в якому просить суд вийти за межі позовних вимог та визнати Додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року укладеної між Приватним підприємством "Карпатресурс" та Приватним підприємством "Фабрика дитячих меблів" 02.06.2011 року - недійсною.

Відповідно до ч.2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої особи.

Судом задоволено дане клопотання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві (вх.№8919/13 від 13.09.13), письмових поясненнях (вх.№17246/13 від 05.11.13) та клопотанні про вихід суду за межі позовних вимог шляхом визнання Додаткової угоди до договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року укладеної між Приватним підприємством "Карпатресурс" та Приватним підприємством "Фабрика дитячих меблів" 02.06.2011 року - недійсною (вх. № 17784/13 від 13.11.13).

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №15322/13 від 01.10.13) та доповненні до відзиву на позовну заяву (вх.№17791/13 від 13.11.13) та просить суд в позові відмовити, вказуючи на їх безпідставність та необгрунтованістю. Свої заперечення мотивує тим, що відповідно до укладеної 02.06.11 між сторонами по справі Додаткової угоди до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року орендна плата сплачується на підставі виставлених орендодавцем рахунків-фактур, відповідно до яких, як зазначає відповідач, орендна плата складала суму 238 250 грн. 80 коп. Відповідач вказав, що вказану суму частково сплаченр, а частково погашено шляхом проведення зарахування зустрічних грошових зобов"язань за Договором оренди від 01.06.11 та відносинами щодо передачі товару та надання послуг. В підтвердження своїх заперечень посилається на Акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем від 01.03.2013 року.

Однак позивач із запереченнями відповідачами не погоджується, вказуючи на недійсність укладеної 02.06.2011 року Додаткової угоди до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року та Акту звірки взаєморозрахунків 01.03.2013 року, мотивуючи підписанням їх неуповноваженою особою зі сторони відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

01 червня 2011 року між Приватним підприємством "Карпатресурс " (по договору - орендодавець/по справі - позивач) та Приватним підприємством "Фабрика дитячих меблів" (по договору - орендар/по справі - відповідач) укладено Договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого (п. 1.1) орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1 011,7 кв.м. (приміщення №27 площею 273, 6 кв.м.; приміщення №33 площею 177,0 кв. м.; приміщення №34 площею 495,4 кв.м.; приміщення №35 площею 30,9 кв.м.; приміщення №36 площею 30,9 кв.м; приміщення №37 площею 3,9 кв.м.), яке знаходиться за адресою вул. Іванціва, смт. Отинія та зобов"язався своєчасно вносити орендну плату щомісячно до 20 числа поточного місяця (п.2.1.4). Даний договір підписаний сторонами та скріплений печатками.

Згідно п.3.1.1 первісний розмір орендної плати складає 10 000 грн. 00 коп. на місяць.

01 жовтня 2011 року між сторонами по справі укладено Додаток №1 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.11 відповідно до умов якого пункт 1 Договору оренди доповнено пунктом 1.4 за умовами якого в оренду додатково передано рухоме майно (обладнання) позивача згідно переліку. Згідно даного Додатку внесено зміни у п.3.1.1, яким встановлено новий розмір орендної плати в розмірі 14 800 грн. 00 коп. на місяць.

01 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено Додаток №2, яким змінено розмір орендної плати і встановлено її в розмірі 22 650 грн. на місяць.

Додатком №3 від 01.12.12 встановлено розмір орендної плати - 25 000 грн. 80 коп.

Крім того, 02.06.2011 року сторонами укладено Додаткову угоду до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.11, якою внесено зміни в п. 3.2 Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011, а саме визначено, що орендна плата може змінюватися відносно суми, встановленої пунктом 3.1.1. даного договору в залежності від обсягів використання орендарем переданого в оренду майна, та сплачується орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків-фактур.

В порушення взятих на себе зобов"язань щодо своєчасної слати орендної плати згідно Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.11 р. у відповідача по справі виникла заборгованість по орендній платі, яка відповідно до розрахунку наведеного у позовній заяві та Аудиторського звіту незалежної аудиторської фірми ТзОВ АФ "Аудит плюс облік" (копія знаходиться в матеріалах справи) складає 46 076 грн. 62 коп.

Як вбачається із матеріалів справи між сторонами по справі виникли зобов"язальні відносини на підставі договору оренди.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 зазначеного вище кодексу встановлює, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В частині 2 цієї норми передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Відповідно до статті 6 даного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями частин 1, 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Дана позиція також викладена ВАСУ у Роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99р.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правовідносини, що виникають між юридичною особою та її органом, є представництвом, яке частиною 1 ст. 237 Цивільного кодексу України визначено як обов"язок або право однієї сторони вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

В силу статті 207 (ч. 2 п.2) Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п.5.1. Статуту Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів" дане підприємство є юридичною особою згідно законодавства України, права та обов"язки набуває з часу його державної реєстрації, володіє відокремленим майном на праві власності, має самостійний баланс, розрахунковий валютний та інші рахунки, круглу печатку із своїм найменуванням, кутовий та інші штампи, емблему та товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку, бланки та інші реквізити, індентифікаційний код.

Відповідно до п. 9.1 вказаного вище Статуту управління діяльністю підприємства здійснюється директором підприємства, яким є власник підприємства, або призначеним власником Директора, з яким укладається контракт. Директор підприємства самостійно вирішує всі питання поточної діяльності підприємства і перспективи його розвитку.

Згідно п.2.1 Статуту власником підприємства є Паламарчук Олена Анатоліївна.

Зі змісту пункту 9.2 Статуту Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів" вбачається, що право на укладання договорів має директор (власник) підприємства.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (копія знаходиться у матеріалах справи) вбачається, що станом на 02.06.2011 (на момент укладення Додаткової угоди до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року) директором ПП "Фабрика дитячих меблів" була Паламарчук Олена Анатоліївні.

Право підпису, щодо укладення 02.06.2011 року Додаткової угоди до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року зі сторони Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів" мав його директор - власник Паламарчук Олена Анатоліївна.

В судовому засіданні представником відповідача - директором Паламарчук О.А., під час дослідження Додаткової угоди до договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року укладеної між Приватним підприємством "Карпатресурс" та Приватним підприємством "Фабрика дитячих меблів" 02.06.2011 року, пояснено суду, що нею дійсно не підписувалась вказана Додаткова угода. Її підписувала фінансовий директор Козак Світлана Іванівна, яка відповідно до наказу виконувала обов"язки директора. Однак доказів, що підтверджують вказані обставини немає.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про визнання Додаткової угоди до договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року укладеної між Приватним підприємством "Карпатресурс" та Приватним підприємством "Фабрика дитячих меблів" 02.06.2011 року недійсним.

Щодо Акту звірки взаємних рохрахунків між ПП "Карпатресурс" та ПП "Фабрика дитячих меблів" від 01.03.13, на який відповідач посилається як доказ відсутності заборгованості по орендній платі, у зв"язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, то судом враховано наступне.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування можливе при наявності наступних умов:

- зустрічність вимог, тобто сторони одночасно беруть участь у двох зобов"язаннях і при цьому кредитор за одним зобов"язанням є боржником в іншому зобов"язанні;

- однорідність вимог;

- настання строку виконання за обома вимогами, що зараховуються, або строк був визначений моментом витребування, або, щоб термін не був вказаний взагалі, тобто, виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- якість вимог, тобто між сторонами немає спору щодо розміру, характеру, змісту та умов зобов"язання.

За змістом названої правової норми залік (зарахування) можливий в тому випадку, коли вимоги є зустрічними та настав строк їх виконання, оскільки не можна пред"явити до зарахування вимоги за такими зобов"язаннями, які не існують взагалі або не підлягають виконанню.

Отже, припинення зобов"язання зарахуванням зустрічної вимоги є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї сторони.

Акт звірки заборгованості є фіксуючим документом, не є первинним документом і не доводить факту будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг, тощо), він є лише відображенням руху коштів в бухгалтерському обліку підприємств та носить інформаційний характер. Акт звірки взаємних розрахунків не є документом про проведення зарахування однорідних зустрічних вимог, оскільки не є підставою для встановлення юридичного факту щодо проведення заліку.

Таким чином, акт звірки взаємних розрахунків між сторонами від 01.03.13 в розумінні статті 601 Цивільного кодексу України не може вважатись належним доказом зарахування зустрічних однорідних позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 вказаного вище кодексу передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, акт звірки взаємних розрахунків між сторонами від 01.03.13 з врахуванням статті 43 Господарського процесуального кодексу України не є належним доказом у справі.

З огляду на вказане, зарахування зустрічних зобов"язань в спірному випадку між сторонами відсутнє, оскільки відповідач не подав доказів проведення заліку зустрічних однорідних вимог: відсутні докази звернення до позивача та отримання останнім заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог. В акті звірки взаєморозрахунків не вказано жодної підстави для проведення такого зарахування зустрічних горошових вимог, а саме сторони не вказують жодного первинного документа, на підставі яких в сторін виникли взаємні зобов"язання, розмір таких взаємних зобов"язань теж не вказано.

Таким чином, визнання Додаткової угоди від 02.06.11 до Договору оренди нежитлових приміщень від 01.06.11 та відсутність проведення між сторонами по справі заліку зустрічних однорідних вимог) спростовує підстави заперечення відповідача щодо нарахування та наявності у останнього заборгованості по орендній платі, нарахованої позивачем у відповідності до умов Договору оренди нежитлових приміщень від 01.06.2011 року та Додатків до нього.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу доводи позивача щодо заборгованості по орендній платі на суму 46 076 грн. 62 коп. не спростував.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі на суму 46 076 грн. 62 коп. є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій, зокрема: пені, 3% річних , то слід зазначити наступне.

Згідно ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 вказаного вище кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 даного кодексу якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 4.3 Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року зазначено, що у разі прострочення сплати орендної плати орендар зобов"язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку нарахування пені, зазначена штрафна санкція (пеня) за прострочення виконання відповідачем зобов"язання щодо здійснення орендної плати складає 4 669 грн. 51 коп.

З врахування вищесказаного та перевіркою розрахунку нарахування пені, суд вважає обгрунтоване їх нарахування та такої, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наведеного у позовній заяві розрахунку нарахування 3% річних, три проценти річних складає 965 грн.71 коп.

Здійснивши перевірку їх нарахування, суд приходить до висновку про їх задоволення.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову щодо стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 51 711 грн. 84 коп., з них: 46 076 грн. 62 коп. - основного боргу, 965 грн. 71 коп. - 3% річних, 4 669 грн. 51 коп. - пені та визнати недійсною Додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року укладеної між Приватним підприємством "Карпатресурс" та Приватним підприємством "Фабрика дитячих меблів" 02.06.2011 року.

Щодо судового збору, то суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (далі -Закон), який відповідно до статті 10 набрав чинності з 01.11.2011 року судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною 2 статті 4 вказаного Закону ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про державний бюджет на 2013 рік" з 01.01.2013 року мінімальна заробітна плата установлена у місячному розмірі 1 147 грн.

В спірному випадку судом розглянуто дві вимоги, а саме майнового та немайново характеру.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.13 визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

З врахуванням статті 49 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.13 судовий збір за розгляд позовних вимог майнового характеру слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Щодо судового збору за розгляд вимоги немайнового характеру (визнання Додаткової угоди до договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року укладеного між Приватним підприємством "Карпатресурс" та Приватним підприємством "Фабрика дитячих меблів" 02.06.2011 року недійсною), яка заявлена позивачем в процесі розгляду справи відповідно до клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, та її задоволенням, то суд приходить до висновку про стягнення його (судового збору) в розмірі 1147 грн. 00 коп. з відповідача по справі в дохід Державного бюджету.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 92, 203, 207, 215, 237, 525, 526, 530, 549, 551, 601, 610, 611, 612, 626, 627624, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 33, 34, 43, 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

задовольнити позов Приватного підприємства "Карпатресурс" до Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів" про стягнення заборгованості в сумі 51 711 грн. 84 коп., з них: 46 076 грн. 62 коп. - основного боргу, 965 грн. 71 коп. - 3% річних, 4 669 грн. 51 коп. - пені.

Стягнути з Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів" (вул. Іванціва, 24, смт. Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область,78223, код 37704747) на користь Приватного підприємства "Карпатресурс" (вул. Іванціва, 24Б, смт. Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78223, код 34127692) заборгованість в сумі 51 711 грн. 84 коп. (п"ятдесят одну тисячу сімсот одинадцять гривень вісімдесят чотири копійки), з них: 46 076 грн. 62 коп. (сорок шість тисяч сімдесят шість гривень шістдесят дві копійки) - основного боргу, 965 грн. 71 коп. (дев"ятсот шістдесят п"ять гривень сімдесят одну копійку) - 3% річних, 4 669 грн. 51 коп. (чотири тисячі шістсот шістдесят дев"ять гривень п"ятдесят одну копійку) - пені та 1 720 грн. 50 коп. (одну тисячу сімсот двадцять гривень п"ятдесят копійки) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Визнати недійсною Додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2011 року укладеного між Приватним підприємством "Карпатресурс" та Приватним підприємством "Фабрика дитячих меблів" 02.06.2011 року.

Стягнути з Приватного підприємства "Фабрика дитячих меблів" (вул. Іванціва, 24, смт. Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область,78223, код 37704747) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: Управління Державної казначейської служби України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37952250; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Івано-Франківській області; код банку отримувача (МФО): 836014; Рахунок отримувача: 31219206783002; код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499939) - 1147 грн. 00 коп. (одну тисячу сто сорок сім гривень) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.11.13

Суддя Фанда О. М.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Кудлейчук О. В. 19.11.13