Постанова № 35351256, 13.11.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 820/9441/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 р. м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,

за участі представників:

позивача - Савви Л.Є., відповідача - Плугатирьова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод", з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення №0000044100 від 27.09.2013 р.

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог в позові зазначив що, правочин був укладений та виконаний сторонами угод в повному обсязі, у відповідності до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення - рішення не відповідає фактичним обставинам справи, та підлягає скасуванню в повному обсязі. У судовому засіданні представник позивача вимоги і доводи заявленого позову підтримав та просив суд прийняти рішення про його задоволення в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги адміністративного позову не визнав з підстав та мотивів, викладених в наданих до суду письмових запереченнях. Просив суд ухвалити рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Суд, вивчивши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, вислухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за наслідком аналізу змісту норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод", за результатами якої складено акт №35/41-00-17/32565419 від 10.09.2013 р. "Про результати проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" з питань законності декларування від'ємного значення з ПДВ за травень - червень 2013 р. та достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2013 р." (а.с. 16 - 21).

Висновками акту документальної позапланової виїзної перевірки №35/41-00-17/32565419 від 10.09.2013 р. встановлено порушення ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" п. 198.3 ст.198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України - неправомірне віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по підприємствам які мають ознаки ризикового кредиту, що призвело до завищення суми податкового кредиту за червень 2013 р. на суму ПДВ 12 170,00 грн.; п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200, п. 200.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19) на загальну суму 12 170,00 грн. за червень 2013 р.

На підставі висновків акту документальної позапланової виїзної перевірки №35/41-00-17/32565419 від 10.09.2013 р. та згідно з п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів 27.09.2013 р. винесено податкове повідомлення - рішення №0000044100, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 12 170,00 грн. (а.с. 15).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків акту документальної позапланової виїзної перевірки №35/41-00-17/32565419 від 10.09.2013 р., що покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 27.09.2013 р. №0000044100, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Як з'ясовано в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи висновки відповідача про порушення ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" вимог податкового законодавства, ґрунтуються на доводах про безпідставність та неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за червень 2013 року по взаємовідносинам зі своїм контрагентом - ТОВ "ТПК Нова", діяльність якого на думку податкового органу, має ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, що в свою чергу, призвело до завищення суми податкового кредиту за червень 2013 р. на суму ПДВ 12 170,00 грн.

Суд з такими висновками відповідача не погоджується, вважає їх помилковими та такими, що документально не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку. Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з цим суд відмічає, що податкова накладна, як підстава для нарахування податкового кредиту, має бути складена за наслідками реального виконання господарської операції особою, яка має необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, в іншому випадку такий документ не може мати сили первинного документа у розумінні ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджувати факт здійснення господарської операції навіть за наявності у такого документа усіх формальних реквізитів.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

В ході дослідження операцій, на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку, судом встановлено, що взаємовідносини ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" з ТОВ "ТПК "Нова" склались на підставі договору поставки продукції № 01-05/03-2013 від 05.03.2013 року, згідно умов якого, постачальник (ТОВ "ТПК "Нова") зобов'язується поставити, а покупець (ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод") зобов'язується прийняти та оплатити товар (металопрокат ст.45 040 ГОСТ 1050-88) на умовах даного договору (а.с. 22 - 24).

Якість продукції підтверджено сертифікатами якості №0386152 від 11.04.2013 р. (а.с. 36) та №0927 від 23.04.2013 р. (а.с. 37).

Факт придбання та отримання позивачем у ТОВ "ТПК "Нова" товару підтверджується видатковими накладними №Н-00000296 від 06.06.2013 р., №Н-00000359 від 26.06.2013 р. (а.с. 26 - 27).

Приписами Закону України "Про автомобільний транспорт" та розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. N 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за N 128/2568, визначено, що єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документ, який призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, є товарно-транспортна накладна.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження факту реальності здійснення господарської операції в частині перевезення придбаного за договором товару надано товарно - транспортні накладні від 26.06.2013 р. №00000296 (пункт навантаження - м. Харків, пров. Метизний, 10, пункт розвантаження - м. Лозова, вул. Свободи, 24, автомобіль Мерседес АХ7968АК), №00000359 (пункт навантаження - м. Харків, пров. Метизний, 10, пункт розвантаження - м. Лозова, вул. Свободи, 24, автомобіль МАN АЕ1532НВ) (а.с. 55 - 56). Транспортування товару здійснювалося за рахунок ТОВ "ТПК "Нова".

Товар одержано за довіреностями на отримання ТМЦ №1232 від 04.06.2013 р. через ОСОБА_3, №1360 від 26.06.2013 р. та через ОСОБА_4, що підтверджується Витягом з журналу реєстрації довіреностей (а.с. 30 - 32).

Товар оприбутковано на складі №3111, балансовий рахунок 2010, що підтверджується прибутковими ордерами № 65 від 06.06.2013 р., № 100 від 26.06.2013 р. (а.с. 34 - 35).

Від ТОВ "ТПК "Нова" позивачем отримані податкові накладні, зокрема: №20 від 06.06.2013 р. на загальну суму 35 500,00 грн., у тому числі ПДВ - 5 916,67 грн., №74 від 26.06.2103 р. на загальну суму 37 522,49 грн., в тому числі ПДВ - 6 253,75 грн. (а.с. 28 - 29).

Вищевикладені обставини придбання позивачем послуг підтверджені належними та допустимими доказами, не викликають у суду будь-яких сумнівів в реальності здійснення позивачем господарської діяльності та тих операцій, в межах яких сформовано податковий кредит при обчисленні податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ТПК "Нова". При цьому суд зауважує, що долучені до матеріалів справи та досліджені судом копії первинних документів позивача по взаємовідносинам з ТОВ "ТПК "Нова" були досліджені СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів при проведенні перевірки позивача, про що зазначено в акті перевірки без встановлення будь-яких недоліків щодо їх складання або достовірності даних.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Посилання відповідача на висновки довідки від 17.06.2013 р. №1105/22.4-07/35701461 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ТПК "Нова" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2013 року" та на висновок щодо нереальності здійснення господарської діяльності ТОВ "ТПК "Нова", складених Західною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС та надісланих відповідачу для відпрацювання по ланцюгу постачання, суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01 2009 у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно до положень ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "ТПК "Нова" та правомірності віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення - рішення №0000044100 від 27.09.2013 р. дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення №0000044100 від 27.09.2013 р., винесене СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (код 32565419) з Державного бюджету України 121 (сто двадцять одна) грн. 70 коп. сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 18 листопада 2013 року.

Суддя Шевченко О.В.