Постанова № 35346495, 20.11.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5451/13-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2013 року 12 год.34 хв. м. Одеса

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Філіппова Ю.В.

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1 ( по довіреності)

представника відповідача - Єрьоменко І.Г.( по довіреності)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) до інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області (далі - Інспекція), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області від 16.07.2013 року, якою його притягнуто до відповідальності за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» та накладено стягнення в частині притягнення його, ФОП ОСОБА_3, до відповідальності за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів».

У своєму позові позивач зазначив, що постановою Інспекції від 16.07.2013 року позивача притягнуто до відповідальності за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначену постанову позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Так відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, у будь-який спосіб обмежувати використання ним електронних платіжних засобів, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов'язаний приймати їх до сплати. Втім, на думку позивача, чинним законодавством не передбачено відповідальності за відсутність на об'єкті торгівлі банківського терміналу. З цього приводу позивач також посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 року № 878, які пов'язують необхідність мати банківський термінал для оплати за товари, послуги за допомогою платіжних карток з провадженням реєстраторів розрахункових операцій. При цьому позивач зауважив, що Законом України від 21.06.2013 року № 357-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» відстрочено обов'язкове запровадження реєстратора розрахункових операцій до 01.01.2014 року. Також позивач послався на вимоги п. 11 Правил провадження торговельної діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 року № 833, відповідно до яких суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень (місць) обладнанням, реєстраторами розрахункових операцій відповідно до законодавства та нормативних документів. На думку позивача, ним дотримано всіх необхідних умов для ведення господарської діяльності, тоді як банки не надавали йому можливості встановлення платіжного терміналу через невелику кількість осіб, які бажають скористатися таким засобом оплати товару. При цьому з позову вбачається, що після перевірки позивачем укладено договір із банківською установою та встановлене потрібне обладнання. Також позивач звернув увагу суду на те, що Положенням про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1177, не передбачено відповідальності за вищевказане порушення.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 61-65), в яких вказав, що позапланова перевірка з питань дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів, додержання порядку провадження торговельної діяльності та правил роздрібної торгівлі продовольчих товарів у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» проводилась ним у зв'язку із зверненням громадянина ОСОБА_4, з урахуванням згоди Держспоживінспекції України від 17.06.2013 року та відповідних наказу та направлення на проведення перевірки. Перевіркою встановлено реалізацію продукції, термін придатності якої минув, а також встановлено, що в магазині відсутні платіжні термінали для здійснення розрахунків за допомогою електронних платіжних засобів, обмежено споживачів у вільному використанні електронних платіжних засобів. За результатами перевірки складено акт перевірки від 03.07.2013 року № 1369, копію якого вручено позивачеві 03.07.2013 року про що свідчить його особистий підпис на акті перевірки. При цьому, як стверджує відповідач до акта була додана ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами, а також встановлено, що ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями відсутня у зв'язку з її переоформленням. Відповідачем було видано припис до акта про усунення виявлених в ході перевірки порушень та необхідність повідомлення про їх усунення у термін до 16.07.2013 року. Обґрунтовуючи наявність у діях позивача складу правопорушення у сфері захисту прав споживачів, відповідач послався на положення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживачів товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 року № 833, згідно з яким суб'єкт господарювання зобов'язаний можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари відповідно до законодавства. При цьому відповідач зауважив, що Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, в тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. Для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями додається довідка податкової служби про реєстрацію електронних контрольно-касових апаратів (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також адреса місця торгівлі. За таких умов, відповідач вважає, що позивач відноситься до категорії суб'єктів господарювання, які зобов'язані використовувати реєстратори розрахункових операцій, відтак, він не звільнявся від необхідності забезпечити використання спеціальних платіжних засобів. Відповідальність за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» визначена у ч. 1 ст. 23 цього Закону у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що і було забезпечено відповідачем шляхом прийняття відповідної постанови.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені ним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти нього, пояснення сторін, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив таке.

06.06.2013 року до Інспекції надійшла скарга громадянина ОСОБА_4 на чисельні порушення продуктовим магазином «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, законодавства з питань захисту прав споживачів та порядку провадження торговельної діяльності, правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, в тому числі щодо забезпечення можливості розрахунку за товари через термінали банку за допомогою пластикової картки (а.с. 66-67).

Інспекцією отримано згоду Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 17.06.2013 року № 01/7-5398-2013 на проведення позапланової перевірки магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» ФОП ОСОБА_3, по АДРЕСА_1, стосовно дотримання законодавства про захист прав споживачів в межах компетенції Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та ї територіальних органів (а.с. 68).

На підставі отриманої згоди відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 09.11.2011 року № 206, Положення про інспекцію з питань захисту прав споживачів в Одеській області, затвердженим головою Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів 29.11.2011 року, Інспекцією прийнято наказ від 01.07.2013 року № 377-од щодо проведення відповідної позапланової перевірки магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» ФОП ОСОБА_3 (а.с. 69), а також складене відповідне направлення на проведення перевірки від 01.07.2013 року № 775 (а.с. 70).

За результатами проведеної перевірки Інспекцією складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 03.07.2013 року № 001369 (а.с. 72-74).

Зазначеним актом встановлено реалізацію продукції, зазначеної у додатку № 7 до акта, після закінчення терміну її придатності до споживання загальною вартістю 258,00 грн., що є порушенням ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів, п. 17 Порядку провадження торговельної діяльності, а також встановлено, що в магазині відсутні платіжні термінали для здійснення розрахунків за допомогою електронних платіжних засобів, чим споживачів обмежено у вільному використанні електронних платіжних засобів, що є порушенням ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 21 Порядку провадження торговельної діяльності.

Крім того, в акті зазначено, що встановлені під час проведення перевірки порушення тягнуть за собою відповідальність згідно з ч. 1 ст. 155 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пунктами 10, 12 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач зробив у графі акта «Пояснення, зауваження або заперечення щодо проведеної перевірки та складеного акта, що мають місце з боку суб'єкта господарювання» помітку про відсутність у нього претензій.

Також в акті складено припис, яким позивача зобов'язано усунути недоліки, зазначені в акті перевірки, в тому числі забезпечити магазин платіжними засобами для здійснення розрахункових операцій з використанням спеціальних платіжних засобів, розпорядитись з продукцією, зазначеною у додатку № 7, відповідно до вимог Закону України № 1393-XIV, надати копію ліцензії. Позивача зобов'язано письмово повідомити державний орган з питань захисту прав споживачів про виконання цього припису до розгляду матеріалів справи, який відбудеться 16.07.2013 року.

16.07.2013 року Інспекцією прийнято постанову № 341 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», якою на підставі згаданого акта перевірки за реалізацію продукції, строк придатності якої минув, за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідальність за що передбачена п.п. 10, 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», до ФОП ОСОБА_3 застосовано штраф у розмірі 9161,00 грн. (а.с. 86).

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України.

Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції та форм її оплати.

Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, у будь-який спосіб обмежувати використання ним електронних платіжних засобів, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов'язаний приймати їх до сплати.

Згідно з п. 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 року № 833, суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) відповідно до законодавства.

Зі змісту наведених норм законодавства вбачається, що право споживача на вільне використання платіжних засобів ставиться у залежність від визначених для продавця законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення здійснення ним окремих форм та видів розрахунків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 року № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» встановлено, що суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які відповідно до закону використовують реєстратори розрахункових операцій, повинні здійснити перехід на обов'язкове приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги):

до 1 липня 2011 р. - суб'єкти господарювання (крім суб'єктів малого підприємництва), які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб;

до 31 грудня 2011 р. - суб'єкти малого підприємництва, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб; - суб'єкти господарювання, включаючи суб'єкти малого підприємництва, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення від 25 до 100 тис. осіб.

Кількість платіжних терміналів повинна становити не менше ніж 50 відсотків кількості реєстраторів розрахункових операцій, а у разі наявності одного реєстратора розрахункових операцій суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів.

Пунктом 2 цієї постанови від обов'язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) звільнено заклади громадського харчування закритого типу, які обслуговують певний контингент споживачів, зокрема особовий склад Збройних Сил та інших військових формувань, студентів, учнів та викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств, підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. метрів (крім автозаправних станцій), а також суб'єкти господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення менше ніж 25 тис. осіб. Втім, позивач не відноситься до вищезгаданих категорій суб'єктів господарювання.

Таким чином, обов'язок суб'єкта господарювання забезпечити обов'язкове приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари є похідним від обов'язку такого суб'єкта господарювання використовувати реєстратори розрахункових операцій.

Нормативно-правовим актом, який в Україні визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, є Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Згідно з преамбулою цього Закону дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Виходячи з положень ст. 9 згаданого Закону, реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються:

1) при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку;

2) при виконанні усіх банківських операцій (крім операцій з купівлі-продажу іноземної валюти);

3) при виконанні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти у разі, якщо ці операції виконуються у касах уповноважених банків з оформленням розрахункових документів відповідно до нормативних актів Національного банку України;

4) при продажу проїзних і перевізних документів на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів та на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю, а також при продажу білетів державних лотерей через електронну систему прийняття ставок, що контролюється у режимі реального часу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів;

6) при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок;

8) при продажу товарів (крім підакцизних) (наданні послуг) особами, які отримали пільговий торговий патент для продажу товарів (надання послуг) відповідно до Податкового кодексу України ( 2755-17 );

9) при здійсненні фізичними особами торгівлі продуктовими або промисловими товарами за готівкові кошти на ринках;

10) при продажу у кіосках, з лотків та розносок газет, журналів та інших видань, листівок, конвертів, знаків поштової оплати, якщо питома вага такої продукції становить понад 50 відсотків загального товарообігу за відсутності продажу алкогольних напоїв та підакцизних непродовольчих товарів, а також при продажу жетонів та проїзних квитків у касах метрополітену;

11) при продажу води, молока, квасу, олії та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок та бідонів; страв та безалкогольних напоїв у їдальнях і буфетах загальноосвітніх навчальних закладів і професійно-технічних навчальних закладів під час навчального процесу;

12) якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо);

13) при продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції).

Позивачем до суду не надано доказів, які б свідчили про наявність у нього наведених вище обставин, що виключають необхідність застосування ним реєстраторів розрахункових операцій.

Відповідно до ст. 10 цього Закону перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної економічної, фінансової політики. Розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених статтею 9 цього Закону.

Такий Перелік був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 року № 1336, до пункту 1 якого віднесено роздрібну торгівлю продовольчими товарами та пивом у пляшках і бляшанках за умови відсутності продажу інших підакцизних товарів, що здійснюється:

суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких від такої діяльності здійснюється за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту відповідно до законодавства з питань обкладення прибутковим податком з громадян;

суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку).

Зазначене кореспондується в тому числі із вимогами ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», якою встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. При цьому ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання; для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями додається довідка органу доходів і зборів про реєстрацію електронних контрольно-касових апаратів (книг обліку розрахункових операцій), що знаходяться у місці торгівлі.

Сукупний аналіз наведених вище норм законодавства надає підстави стверджувати, що роздрібний продаж алкогольних напоїв передбачає обов'язкове використання такими суб'єктами господарювання у місцях продажу реєстраторів розрахункових операцій, що, в свою чергу, створює для відповідного суб'єкта господарювання обов'язок забезпечити можливість приймання ним спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснює роздрібну торгівлю підакцизними товарами, зокрема тютюновими виробами, з метою чого ним отримано відповідну ліцензію (а.с. 78), а також алкогольними напоями на підставі відповідної ліцензії, що на момент проведення перевірки переоформлювалась у визначеному законодавством порядку. При цьому до суду надані документи, що підтверджують придбання позивачем з метою подальшої реалізації тютюнових виробів у постачальників (а.с. 80-82), а продаж алкогольних напоїв додатково підтверджується занесенням до акту перевірки продукції, яка реалізовувалась поза строками її придатності, серед якої визначено й алкогольні напої. Крім того, представник позивача у судовому засіданні підтвердив, що у вказаному магазині постійно здійснюється роздрібний продаж алкогольних напоїв, що мав місце і на момент проведення перевірки.

Зазначене свідчить про обов'язок позивача використовувати у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» реєстратори розрахункових операцій, а також вжиття заходів щодо використання засобів для прийому спеціальних платіжних засобів з метою здійснення розрахунків за продані товари, що, втім, не було дотримано позивачем.

За таких умов суд вважає правомірним висновок Інспекції щодо порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд вважає безпідставним посилання позивача на норми Закону України від 21.06.2013 року № 357-VII «Про внесення змін до розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» щодо відстрочення настання відповідальності за неподання електронної звітності», яким змінено дату набрання чинності положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині застосування відповідальності до суб'єктів господарювання за неподання до органів державної податкової служби звітності, пов'язаної із застосуванням РРО, розрахункових книжок та копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків з реєстраторів розрахункових операцій по дротових або бездротових каналах зв'язку, в разі обов'язковості її подання. Набрання чинності цих положень законодавства жодним чином не стосується визначеного на сьогоднішній день у законі обов'язку суб'єктів господарювання у встановлених випадках використовувати реєстратори розрахункових операцій.

Критично суд також оцінює і довід позивача про те, що п. 21 Правил провадження торговельної діяльності не вказує на безумовне провадження використання спеціальних платіжних засобів, а вказує на забезпечення можливості такого запровадження. Такий висновок позивача ґрунтується на невірному тлумаченні наведеної норми законодавства, якою визначений обов'язок суб'єкта господарювання забезпечити реалізацію споживачами їх права використовувати спеціальні платіжні засоби, а слово можливість в цій нормі законодавства вказує на можливу міру поведінки споживачів щодо використання вищезгаданих платіжних засобів, а не на право суб'єкта господарювання вирішувати, чи необхідно йому забезпечувати умови для реалізації споживачами вищенаведеної можливості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною другою статті 17 цього Закону, - у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн.

Аналогічні положення встановлені також і у абзаці 3 п. 2 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1177, в якому встановлено, що відповідно до статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» на суб'єктів господарської діяльності накладається стягнення у вигляді штрафу за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною другою статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів», - у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому суд вважає необґрунтованими посилання позивача на відсутність у згаданому Положенні порядку накладення стягнення за порушення ч. 3 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки штрафні санкції до позивача застосовані за інше порушення - порушення ч. 2 т. 17 вказаного Закону, про настання відповідальності за яке чітко визначено як у Законі України «Про захист прав споживачів», так і у наведеному вище Положенні.

З наданого до суду розрахунку штрафних санкцій вбачається, що за вказане порушення з боку позивача до нього застосовано штраф у розмірі 8500,00 грн., що відповідає визначеному у Законі рівню штрафних санкцій за відповідне правопорушення.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем до розгляду справи про правопорушення було усунуто виявлене під час перевірки порушення, про що був повідомлений відповідач, проте, виконання вимог приписів, винесених органом державного нагляду внаслідок відповідного заходу нагляду, не впливає на факт настання для суб'єкта господарювання передбачених законодавством негативних наслідків у вигляді відповідальності за порушення, що виявлено під час проведення цього заходу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази у їх взаємному зв'язку, суд дійшов висновку, що постанова Інспекції від 16.07.20013 року № 341 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», прийнята з дотриманням всіх критеріїв, наведених у ч. 3 ст. 2 КАС України.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області від 16.07.20013 року № 341 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», в частині накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штрафу за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» - відмовити.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 20.11.2013 року.

Суддя С.М. Корой

20 листопада 2013 року.