Ухвала суду № 35345354, 11.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 р.Справа № 820/3061/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2013р. по справі № 820/3061/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граківські комбікорма"

до Чугуївської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Граківські комбікорма" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000112311 від 22.01.2013р. та № 0000222211 від 05.04.2013 р., якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4491,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1122,75 грн.; № 0000122311 від 22.01.2013 р., яким зменшено розмір від" ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 18001,00грн.; № 0000132311 від 22.01.2013 р. та №0000212211 від 05.04.2013р., якими зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 352502,00 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Граківські комбікорма" задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Чугуївської ОДПІ № 0000122311 від 22.01.2013р., № 0000212211 від 05.04.2013 р., №0000222211 від 05.04.2013 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.51.1 ст.51, п.п.135.5.4 п.135,5 ст. 135, пп.138.2, п.п. 138.10.2, пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.п 139.1.9 п.139.1 ст.139, абз "б" п.176.2 ст.176, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.4 (б) ст.200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та п.3.2 п.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені за результатами перевірки висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача та відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ТОВ "Граківські комбікорма", зареєстрований як юридична особа, перебуває на податкову обліку в Чугуївській ОДПІ.

Співробітниками Чугуївської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Граківські комбікорма" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 30.06.2011 р по 30.09.2012 р. валютного та іншого законодавства за період з 30.06.2011 р. по 30.09.2012 р., за наслідками якої складено Акт № 6/2211/37525412 від 10.01.2013 р.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог:

- пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкт оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 1716779 грн., у т.ч. по періодах: за І квартал 2012 року у сумі 406644 грн., за І півріччя 2012 року у сумі 1104845 грн., за 9 місяців 2012 року у сумі 1716779 грн.;

- пп.138.2 ст.138 п.п 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 112462 грн., у т.ч. по періодах за І півріччя 2012 року у сумі 22455 грн., за 9 місяців 2012 року у сумі 90005 грн.;

- п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 57338 грн., у т.ч. по періодах: за 2 квартал 2012 року у сумі 18715 грн., за 3 квартал 2012 року у сумі 38622 грн.;

- п.п.135.5.4 п.135 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 134954 грн., у т.ч. по періодах: за 2 квартал 2012 року у сумі 26948 грн., за 3 квартал 2012 року у сумі 108006 грн.;

- п.200.4 (б) ст.200 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ у сумі 404386,0 грн. у т.ч. за серпень 2012 р. у сумі 404386,0 грн.;

-п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду, який включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 18001,0 грн. у т.ч. за вересень 2012 р. у сумі 18001,0 грн.; заниження ПДВ у сумі 4491,0 грн. у т.ч. за серпень 2012 р. у сумі 4491,0 грн.;

-п.п. 138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 40169 грн., у т.ч. за 9 місяців 2012 року у сумі 40196 грн.; заниження податку на прибуток у сумі 1592,0 грн.;

-п.51.1 ст.51, абз "б" п.176.2 ст.176 ПК України та п.3.2 п.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку - не відображення в розрахунках форми 1-ДФ за 3 кв.2012 р. відомостей про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб-підприємців ( ФОП Лук'яненко, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ВОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6.).

На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки, Чугуївською ОДПІ винесені податкові повідомлення - рішення: № 0000112311 від 22.01.2013р., № 0000122311 від 22.01.2013 р., № 0000132311 від 22.01.2013р., № 0000222211 від 05.04.2013р., №0000212211 від 05.04.2013р.

Позивач, не погодившись із даними податковими повідомленнями-рішеннями, провів процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарги, ДПС у Харківській області винесено рішення №1764/10/10.2-17 від 01.04.2013 р., яким: скасовано податкове повідомлення-рішення Чугуївської ОДПІ від 22.01.2013 р. №0000102311 та в цій частині задоволено скаргу директора ТОВ "Граківські комбікорма" Костирка В.Г. від 31.01.2013 р. б/н; скасовано податкові повідомлення-рішення Чугуївської ОДПІ від 22.01.2013 р. №0000112311 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 505482,50 (основний платіж -404386,0 грн., штрафні 9фінансові ) санкції -101096,50 грн.) та № 0000132311 в частині зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 1709200,0 грн., в іншій частині вказані рішення та податкове повідомлення-рішення від 22.01.2013 р. №0000122311 залишено без змін, а скаргу директора ТОВ "Граківська комбікорма" - без задоволення.

За наслідками розгляду скарги, Чугуївською ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №0000212211 від 05.04.2013р., яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 352502,0 грн.;

- № 0000222211 від 05.04.2013 року , яким позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 5613,75 грн., з яких 4491,0 грн. за основним платежем та 1122,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що встановлені під час перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, в зв'язку з чим, відповідачем було неправомірно визначено позивачу суму грошового зобов'язання та застосовано штрафні санкції на підставі податкових повідомлень-рішень № 0000122311 від 22.01.2013р., № 0000212211 від 05.04.2013 р., №0000222211 від 05.04.2013 року.

В свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень - рішень №0000112311 від 22.01.2013 року та № 0000132311 від 22.01.2013 р., суд першої інстанції дійшов висновку, що вони згідно із положеннями п.60.4 ст.60 ПК України втратили юридичну дію з дати отримання позивачем податкових повідомлень - рішень №0000212211 від 05.04.2013р. та № 0000222211 від 05.04.2013 року, а відтак, не можуть бути предметом судового розгляду, так як не створюють ніяких обов'язків, прав та охоронюваних законом інтересів платника податків не порушують.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи правомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень №0000122311 від 22.01.2013 р., №0000212211 від 05.04.2013р., № 0000222211 від 05.04.2013р., колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як встановлено під час розгляду справи у суді першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки перевіряючих про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме: завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування у сумі 112462 грн., у т.ч. по періодах за І півріччя 2012 року у сумі 22455 грн., за 9 місяців 2012 року у сумі 90005 грн. пов'язане з зайвим включенням ТОВ "Граківські комбікорма" до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів отриманих від ТОВ "Наша олія" жмиху сонячного у сумі 22457,0 грн. та від ТОВ "Текоілресурс" олії соняшникової у сумі 90005,0 грн.; завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на суму 134954,0 грн., у т.ч. по періодах: за 2 квартал 2012 року у сумі 26948 грн., за 3 квартал 2012 року у сумі 108006 грн. пов'язане з не включенням до складу іншого доходу безоплатно отриманого від ТОВ "Наша олія" жмиху соняшникового у сумі 26948,0 грн. та отриманої від ТОВ "Текоілресурс" олії соняшникової у сумі 108006,0 грн. Перевіркою також встановлено, що у перевіряємий період ТОВ "Граківські комбікорма" зайво включено до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 22492 грн. у т.ч. по взаємовідносинам з ТОВ "Текоілресурс" у сумі 18001,0 грн. та ТОВ "Наша олія" у сумі 4491,0 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що фактичною підставою для відображення в акті зазначених вище порушень вимог діючого законодавства і винесення спірних податкових повідомлень - рішень слугував викладений в акті висновок відповідача про те, що відсутній факт реального вчинення господарських операцій між позивачем з ТОВ "Текоілресурс" та ТОВ "Наша олія". Даний висновок зроблений відповідачем на підставі інформації що надійшла від інших податкових органів, а саме актів контрагентів позивача, господарські операції з якими мали безпосередній вплив на вказані.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в цій частині, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання послуг у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Граківські комбікорма" у перевіряємий період мав господарські відносини із ТОВ "Текоілресурс" та ТОВ "Наша олія" .

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість., колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Граківські комбікорма" (Покупець)та ТОВ "Наша олія" (Постачальник) було укладено договір купівлі-продажу №4 від 23.01.2012 року, згідно якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця макуху соняшникову (товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити даний товар.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, необхідність укладання вищезазначеного договору обумовлена господарською діяльністю підприємства, а саме необхідністю мати сировину-макуху соняшникову для виготовлення готових кормів для тварин, виробництво яких є основним видом діяльності ТОВ "Граківські комбікорма".

На виконання умов вищезазначеного Договору, ТОВ "Наша олія" поставлено ТОВ "Граківські комбікорма" товар на суму 119000,00 грн. (у т.ч. ПДВ-19833,33 грн.), що підтверджується наданою позивачем та долученою до матеріалів справи копією видаткової накладної № НО-0000304 від 12.04.2012 р..

Заборгованість покупця за вказаним договором була погашена в повному обсязі шляхом заліку зустрічних однорідних вимог з постачальником (акт взаємозаліку від 24.04.2012 р.) та сплати 36384,00 грн. на розрахунковий рахунок постачальника платіжним дорученням № 483 від 20.04.2012 р.

Також додатково ТОВ "Наша олія" листом №93 від 12.04.2012 р. просило позивача переоформити макуху соняшникову, що перебувала у ТОВ "Граківські комбікорма" на зберіганні відповідно до договору №030112 від 30.12.2011 р., шляхом її продажу по договору купівля-продажу №4 від 23.01.2012 р.

Отже, фізичне переміщення товару відбувалось з власного складу позивача, на якому він перебував на момент купівлі-продажу згідно до договору № 030112 від 30.12.2011 р. Додатково факт перебування на зберіганні вказаного товару у ТОВ "Граківські комбікорма" підтверджується актом приймання-передачі товару від 04.04.2012 р. до договору №030112 та актами про надання послуг зі зберігання, підписаними позивачем з ТОВ "Наша олія".

Як встановлено під час судового розгляду, в послідуючому придбаний товар використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме використано про виготовленні комбікорму для тварин. Виготовлений із придбаної сировини товар позивачем реалізовано за договорами поставки СТОВ "Старовірівський птахокомплекс", ПАТ "Сумирибгосп", ТОВ ТВК "Слобода", про свідчать укладені із вказаними покупцями договори поставки, довіреності на отримання товару та видаткові накладні.

Також, під час розгляду справи встановлено, що між ТОВ "Граківські комбікорма" (Покупець) та ТОВ "Текоілресурс" (Постачальник) було укладено Договір №060212 від 06.02.2012р., згідно умов якого Постачальник зобов'язується передати окремими партіями у власність Покупця соєву макуху та олію соєву (товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити даний товар.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, необхідність укладання вищезазначеного договору була обумовлена господарською діяльністю підприємства, а саме необхідністю мати сировину-соєву макуху та олію соєву для виготовлення готових кормів для тварин, виробництво яких є основним видом діяльності ТОВ "Граківські комбікорма".

На виконання умов вищезазначеного Договору, ТОВ "Текоілресурс" поставлено ТОВ "Граківські комбікорма" товар на суму 108006,0 грн. (у т.ч. ПДВ-18001,0 грн.), що підтверджується наданими позивачем та долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних № Тк-0000102 від 03.08.2012 р., №ТК-0000121 від 29.08.2012 р.

Вартість отриманого товару повністю сплачена позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами №ТК -0000101 від 03.08.2012 р., №ТК-0000120 від 23.08.2012 р. та платіжними дорученнями №170 від 08.08.2012 р., №375 від 05.09.2012 року.

Фізичне переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 02.08.2012 р. та від 29.08.2012 р.

Як було встановлено під час судового розгляду, в послідуючому придбаний товар було використано позивачем про організації власної господарської діяльності, а саме використано при виготовленні комбікорму для тварин. Виготовлений із придбаної сировини товар позивачем було реалізовано за договорами поставки СТОВ "Старовірівський птахокомплекс", ПАТ "Сумирибгосп", ТОВ ТВК "Слобода", про свідчать укладені із вказаними покупцями договори поставки, довіреності на отримання товару та видаткові накладні.

Доказів того, що отримані від контрагентів - ТОВ "Текоілресурс" та ТОВ "Наша олія" товар не було використано позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо належного документального підтвердження позивачем реальності господарських операцій у спірних правовідносинах.

На виконання договірних відносин на адресу позивача було виписано податкові накладні, а саме: ТОВ "наша олія" №40 від 12.04.2012 р. та ТОВ "Текоілресурс" №6 від 03.08.2012 р., №35 від 29.08.2012 р.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, та як наслідок, правомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо доводів податкового органу про те, що до перевірки не надані перевізні документи, якими підтверджується факти перевезення товару від ТОВ "Граківські комбікорма" до покупців, чим порушено п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а саме не правомірно віднесено до складу витрат на збут витрати по транспортуванню готової продукції на загальну суму 57338,0 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення витрат на збут до складу валових витрат. Зазначене включення здійснене на підставі таких первинних документів: Акти про надання автотранспортних послуг, платіжні доручення завірені банками, що надавали транспортні послуги, договори про надання автотранспортних послуг, які є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають її вимогам.

Також, на підтвердження реальності господарських операцій з перевезення товару , позивачем надано до суду товаро-транспортні накладні, оформлені вантажоперевізниками -ТОВ АПК "Агросвіт", ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_10, ПП "Альтек" та іншими.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності віднесення ТОВ "Граківські комбікорма" до складу витрат на збут, витрат по транспортуванню готової продукції на загальну суму 57338,0 грн., які підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Щодо встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень вимог діючого законодавства в частині неправомірного віднесення позивачем до ряд.06.1АВ "Адміністративні витрати" декларації з податку на прибуток підприємства витрати у сумі 47748,00 грн., які не відображені у "Зведеній оборотно-сальдовій відомості за січень-вересень 2012 р" та не підтверджені жодним бухгалтерським документом, колегія судді дійшла висновку про наступне.

Як було встановлено під час проведеної перевірки, дані бухгалтерського рахунка позивача 661 "Розрахунки по заробітній платі" становлять суму в розмірі 2761842,00 грн., яка відрізняється від суми - 2809560,00 грн., вказаної у оборотно-сальдовій відомості по бухгалтерському рахунку №90" Собівартість реалізованих товарів" за перевіряємий період. Різниця між вказаними сумами становить 47748,00 грн., саме на яку відповідачем зменшено витрати підприємства.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, податковою інспекцією при співставленні сум заробітної плати, що віднесено до бухгалтерського рахунку №90 "Собівартість реалізованих товарів" у сумі 2809590,00 грн. з КТ оборотом по бух. Рахунку №661 "Розрахунки по заробітній платі", що відображений у "Зведеній оборотно-сальдовій відомості за січень-вересень 2012 р.", не було враховано дані рахунку 663 "Розрахунки по іншим витратам", які як наслідок, не були віднесені податковим органом і до складу витрат.

Колегія суддів зазначає, що п.п. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138 ПК України визначено, що до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу загальновиробничих витрат згідно положень п.п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України включаються витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо.

Як встановлено під час розгляду справи, за 9 місяців (січень-вересень) 2012 р. сума по бухгалтерському рахунку 663 "Розрахунки по іншим витратам" склала 9190,00 грн., яка підтверджується відповідними первинними документами (табелі обліку робочого часу, розрахункові відомості по заробітній платі) та про що додатково свідчить штатний розклад по підприємству на лікарняними, копії яких наявні у матеріалах справи.

Враховуючи наведене, до складу витрат увійшла суми по заробітній платі в розмірі 2771032,00 грн., а не 2761842,00 грн., яка була зазначена перевіряючими у Акті перевірки.

Загальні дані по статтям витрат по заробітній платі по бух. рахункам 231, 91, 92, 93, 94 складають 2809590,00 грн. на відміну від бух. рахунків -661,663, загальна сума за якими становить 2771032,00 грн. Отже, різниця між вказаними вище узагальненими сумами за бух. рахунками складає відповідно -38558,00 грн.

За висновками Акта перевірки розходження в сумі 47748,0 грн. виявлені по бух. рахунку 92 "Адміністративні витрати", але в даному випадку ці розходження мають місце по бух. рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" та становлять суму в розмірі 38588,00 грн.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції представником позивача зазначено, що вказані розходження виникли при формуванні заробітної плати в оборотно-сальдовій відомості по бух. рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" за статтею витрат " Витрати на оплату праці", де була допущена описка в сумі 38558,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що витрати в сумі 38558,0 грн. сформовані внаслідок відрахувань обов'язкових платежів до Пенсійного фонду України з сплачених робітникам сум заробітної плати та повинні обліковуватись за статтею витрат -"Внески на соціальні заходи" за бухгалтерським рахунком 91, а отже сума за вказаною статтею витрат повинна бути зменшена на 38558,00 грн. та становити 528790,74 грн., сума за статтею витрат - "Витрати на оплату праці" відповідно повинна бути зменшена та становити 1598164,38 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що підсумкова сума за всіма статтями витрат бухгалтерського рахунку 91 за період січень-вересень 2012 р. навіть з урахуванням описки залишається незмінною та становить 4766803,62 грн., та як наслідок, жодним чином не впливає на загальну суму витрат операційної діяльності в податковій декларації на прибуток підприємства.

Крім того, на підтвердження нарахування та виплати заробітної плати працівникам ТОВ "Граківські комбікорма" в період з січня по вересень 2012 р. та відрахувань з неї обов'язкових платежів до Пенсійного фонду України, позивачем було надано відповідні первинні документи, а саме табеля обліку робочого часу, рахункові відомості по заробітній платі, зведену оборотно-сальдову відомість за січень-вересень 2012 р., банківські виписки та реєстри перерахування грошових коштів на рахунки отримувачів-працівників позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що наявними в матеріалах справи доказаним та встановленими під час розгляду справи обставинами підтверджена помилковість висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог діючого законодавства, які слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 року по справі №820/3061/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Чугуївської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2013р. по справі № 820/3061/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.