Постанова № 35340035, 18.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 р. Справа № 818/1296/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Курило Л.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання - Мурга С.С.,

представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2013р. по справі № 818/1296/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

21.02.2013 року позивач - ФО-П ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Роменської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.08.2012 № 0001351715 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 50 812, 50 грн., у тому числі за основним платежем - 40 650 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 462, 50 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 року в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

До суду апеляційної інстанції представником відповідача надані заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких відповідач просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 року допущено заміну відповідача на правонаступника - Роменську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Сумській області.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 18.09.2013 року представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_6.

Фахівцями Роменської ОДПІ проведена планова документальна виїзна перевірка ФО-П ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р., про що складено акт № 264/172-НОМЕР_3 від 01.08.2012р. (а.с. 6-8).

Згідно висновків акту перевірки № 264/172-НОМЕР_3 від 01.08.2012р. податковим органом встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 50 812, 50 грн., у тому числі за основним платежем - 40 650 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 462, 50 грн.

На підставі висновків акту перевірки № 264/172-НОМЕР_3 від 01.08.2012р. Роменською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2012р. № 0001351750 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 50 812, 50 грн., у тому числі: за основним платежем - 40 650 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 162, 50 грн. (а.с.9).

Не погодившись із податковим повідомленням - рішенням відповідача від 15.08.2012 № 0001351715, позивач оскаржив його до Державної податкової служби у Сумській області.

Рішенням Державної податкової служби у Сумській області від 31.08.2012 року № 12742/К/10-105-285/303ск скаргу залишено без розгляду.

Не погодившись із податковим повідомленням - рішенням від 15.08.2012 № 0001351715, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено фактичного здійснення господарських операцій з придбання дизельного палива марки ДСТУ 4840:2007, надані до матеріалів справи первинні документи, всупереч приписам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не відображають реального змісту господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Ліга Груп", тому, враховуючи відсутність належних доказів реальності господарських операцій з поставки ФОП ОСОБА_2 товару, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність видаткових та податкових накладних, не є достатньою підставою для формування позивачем податкового кредиту в сумі 40 650 грн. по цьому контрагенту.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Фактичною підставою для прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення слугували висновки податкового органу, викладені в акті перевірки № 264/172-НОМЕР_3 від 01.08.2012р. щодо не підтвердження реальності здійснення господарської операції ТОВ "Ліга-Груп" з реалізації ФОП ОСОБА_1 24.11.2011р. дизельного палива в кількості 27100 літрів на загальну суму 243 900 грн., в тому числі ПДВ - 40650,00 грн.

Відповідно до ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень ст. 201 Кодексу. Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Згідно з ч. 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистика та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи убачається, що 24.11.2011р. між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ "Ліга-Груп" (Постачальник) укладено договір поставки товару № 24/11 , а саме - дизельного пального марки ДСТУ 4840:2007 "Паливо дизельне підвищеної якості. Технічні умови" (а.с. 41-42).

За умовами цього договору, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар - дизпаливо марки ДСТУ 4840:2007 "Паливо дизельне підвищеної якості. Технічні умови" - Державний стандарт України, відповідає вимогам європейського стандарту EN 590:2004. Затверджений наказом Держспоживстандарту України №244 від 03.10.2007р., а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2.1. цього договору передбачено, що поставка товарів здійснюється зі складу продавця в кожному конкретному випадку.

Згідно п. 2.2 договору право власності на поставлені товари переходить до Покупця в момент отримання товару від Постачальника (перевізника) за видатково - прибутковою накладною.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у рахунках-фактурах за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 3.3. цього договору рахунки - фактури після укладання сторонами є невід'ємними додатками до цього договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що договір поставки вступає в дію з дати його укладання і діє впродовж одного року.

Пунктом 4.4 договору від 24.11.2011р. передбачено, що асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожної партії товару уточнюється в момент вибірки покупцем (ПП ОСОБА_1) на складі продавця (ТОВ "Ліга-Груп").

Згідно п. 8.1 договору, покупець повинен сплати поставлений товар не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати поставки товару Постачальником.

В підтвердження виконання умов договору поставки № 24/11 від 24.11.2011 року позивачем надано документи первинного бухгалтерського обліку, а саме: рахунок № 58 від 24.11.2011р. (а.с. 43), накладну № 58 від 24.11.2011р. (а.с. 44), акт здачі-прийомки товару № 5 від 24.11.2011р. (а.с. 45), податкову накладну № 58 від 24.11.2011р. (а.с. 48), товарно-транспортну накладну № 58 від 24.11.2011р. (а.с. 49).

Порушень в оформленні податкових накладних не встановлено, зауваження до їх змісту та форми відсутні.

Здійснення оплати вартості придбаного позивачем дизельного палива підтверджується рахунком №58 на загальну суму 203250 грн., в тому числі ПДВ - 40650 грн. (а.с. 43).

Перевезення придбаного дизельного палива в кількості 27100 л. здійснювалось ФО-П ОСОБА_3 з м. Київ до смт. Недригайлів автомобілем МАЗ 544008 днз. НОМЕР_4 з причепом днз НОМЕР_5, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 58 від 24.11.2011р. (а.с. 49)

Як свідчать матеріали справи, зберігання дизельного палива здійснювалося на виконання умов укладеного 24.11.2011 року між ФО-П ОСОБА_1 та ФО-П ОСОБА_4 договору зберігання №24/11/11 від 24.11.2011 року, відповідно до умов якого ФО-П ОСОБА_1 передав на зберігання ФО-П ОСОБА_4 майно, а саме - 27100 л. дизельного палива підвищеної якості загальною вартістю.

Наявність у ФО-П ОСОБА_4 потужностей для зберігання дизельного палива підтверджується договором оренди цілісного майнового комплексу та додатком №1 до нього.

Договором №1 від 27.02.2012 року внесено зміни до договору зберігання, договір доповнено, та відповідно до внесених змін, ФО-П ОСОБА_1 має право за попередньою згодою зі зберігачем отримувати зі зберігання дизельне паливо частинами.

Колегія суддів зауважує, що наданий позивачем договір зберігання №24/11/11 від 24.11.2011 року містить конкретне визначення місця зберігання дизельного палива.

Порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, (надалі -Інструкція № 281/171/578/155).

Зазначений порядок є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пунктом 5.4.1 Інструкції № 281/171/578/155 встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Згідно п. 10.2.1 Інструкції № 281/171/578/155 приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Згідно п. 6.1 Інструкції на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів винятково резервуарами місткістю до 100 м3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації).

Відповідно до п.6.2 Інструкції дизельне паливо різних видів (залежно від масової частки сірки) повинно зберігатися в окремих резервуарах.

Відповідно до умов Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363.

Типовою формою єдиної первинної транспортної документації є товарно-транспортна накладна, затверджена спільним наказом № 488/346 Міністерства транспорту України та Мінстату України від 29.12.1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Відповідно до п.2 цього наказу ведення типових форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Згідно статті 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 із змінами та доповненнями (далі Правила перевезення) визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Підпунктом 11.5. Правил перевезення передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник 4 засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Підпунктом 11.7. Правил перевезення передбачено, що перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземплярі-засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Крім того, підпунктом 10.5. Правил перевезення передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

Надана позивачем товарно-транспортна накладна на перевезення дизельного палива є належним доказом в підтвердження перевезення палива, оскільки єдиною первинною транспортною документацією є товарно-транспортна накладна, затверджена спільним наказом № 488/346 Міністерства транспорту України та Мінстату України від 29.12.1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Відповідно до п.2 даного наказу ведення типових форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо від підписаний його сторонами.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом встановлено, що відповідно до статутних документів Мельниченко К.О. є директором підприємства, договір та податкові накладні підписані їм , як уповноваженою особою, відомості щодо якого знаходяться в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців.

З матеріалів справи вбачається, що саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з ТОВ "Ліга-Груп".

До того ж, чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє суб'єктів підприємницької діяльності правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів.

Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність.

При цьому позивач не мав права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме вчинялися підписи на первинних документах, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента.

Колегія суддів вважає, що позивачем надано первинні документи в підтвердження фактичного здійснення господарської операції позивача з ТОВ "Ліга-Груп", зокрема, товарно-транспортну накладну за формою №1-ТТН (нафтопродукти), документи складського зберігання нафтопродуктів, акт приймання товару від ТОВ "Ліга-Груп", а також докази подальшого руху зазначеного товару по бухгалтерському обліку.

Як убачається із матеріалів справи, позивач використовує дизельне паливо частинами, зокрема, в період з 13.03.2012 року по 20.04.2012 року ним використано 7500 л. дизельного палива для проведення весняно-польових робіт.

Встановлені при розгляді справи факти спростовують висновки відповідача про нікчемність правочинів та безтоварність операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про реальність господарської операції між позивачем - ФО-П ОСОБА_1 - та ТОВ "Ліга-Груп", оскільки здійснена господарська операція по поставці дизельного палива підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 15.08.2012 № 0001351715 дійсним обставинам справи, вимогам діючого законодавства та про необхідність його скасування.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 21.03.2013 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова судом першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ч.1 ст. 198, ст. ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2013р. по справі № 818/1296/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби від 15.08.2012р. № 0001351715 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 50 812, 50 грн. (п'ятдесят тисяч вісімсот дванадцять грн. 50 коп), у тому числі за основним платежем - 40 650 грн. (сорок тисяч шістсот п'ятдесят грн. 00 коп.) та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 462, 50 грн. (десять тисяч чотириста шістдесят дві грн. 50 коп.)

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_3) з Державного бюджету України понесені ним судові витрати в розмірі 508 грн. (п'ятсот вісім грн.) 40 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В.Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.

Повний текст постанови виготовлений 23.09.2013 р.