Ухвала суду № 35336955, 07.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13280/12/0170/13

07.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Приватного акціонерного товариства "УКпостач"- Попова Анжеліка Михайлівна, довіреність № 11/01 від 11.01.13

представник відповідача - Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим - Грязнова Галина Михайлівна, довіреність № 1748/8 від 17.10.13

розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Ольшанська Т.С.) від 08.08.13 по справі № 2а-13280/12/0170/13

за позовом Приватного акціонерного товариства "УКпостач" (вул. Сєвєрная, 1-а, м. Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим, 96000)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим (вул. Північна, буд.2, м. Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим,96000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2012 №0000924010 та № 0000914010,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.08.13 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "УКпостач" до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2012 №0000924010 та № 0000914010 - задоволено: визнано протиправним та скасовано податковe повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі від 14.11.2012 № 0000924010, № 0000914010.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.08.13 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права та невірною оцінкою судом першої інстанції фактичних обставин справи.

07.11.2013 у судовому засіданні представник відповідача наполягав на вимогах апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судову засіданні пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із зменшенням позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 356667,50 грн. за податковим повідомленням - рішенням № 0000924010 від 14.11.2012 та збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1678071,75 грн. у т.ч. за основним платежем у розмірі 1660522,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 17549,75 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0000914010 від 14.11.2012.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим ДПС «Про результати планової виїзної документальної перевірки ПАТ "Укпостач", ЄДРПОУ 30169718, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012р.", яким донараховано податку на прибуток у сумі 1660522,00 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 року в сумі 524585 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 380638 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 451713 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 233395 грн., за 1 квартал 2012 року - в сумі 70191 грн.; також зменшено бюджетне відшкодування в сумі 881124 грн., у т.ч. за січень 2011 року в сумі 81517,43 грн., за лютий 2011 року в сумі 2168,00 грн., за березень 2011 року в сумі 2909,36 грн., за квітень 2011 року в сумі 35656,06 грн., за травень 2011 року в сумі 45548,57 грн., за червень 2011 року в сумі 217964, 11 грн., за липень 2011 року в сумі 178775,57 грн., за серпень 2011 року в сумі 112380,51 грн., за вересень 2011 року в сумі 8173,34 грн., за жовтень 2011 року в сумі 49521,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 102664, 28 грн., за грудень 2011 року в сумі 34613,42 грн. за січень 2012 року в сумі 9232,00 грн.

На підставі всього вищевикладеного, податкова інспекція дійшла висновку про те, що позивач мав фінансово-господарські правовідносини із фіктивними підприємствами ПВП "Промтехпостач", ПВП "Укрпромсервіс", ТОВ "Астекс -Груп", ТОВ "Тормаізол", ПП "Інтеллком", ТОВ "Транслайн сервіс", ПП "Імекс 2008", правочини із якими є нікчемними, а надані первинні документи не можуть слугувати підставою для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суду не надано відповідних вироків судів щодо фіктивності діяльності ПВП "Промтехпостач", ПВП "Укрпромсервіс", ТОВ "Астекс -Груп", ТОВ "Тормаізол", ПП "Інтеллком", ТОВ "Транслайн сервіс", ПП "Імекс 2008".

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та ПВП "Промтехпостач", ПВП "Укрпромсервіс", ТОВ "Астекс -Груп", ТОВ "Тормаізол", ПП "Інтеллком", ТОВ "Транслайн сервіс", ПП "Імекс 2008", спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать, що у період з 01.01.2011 по 30.06.2012 ПрАТ «УКпостач» включало до складу податкового кредиту придбання товарів (робіт, послуг) у постачальників, а саме:

Приватне виробниче підприємство «Промтехпостач» (ін..30336005) завищений податковий кредит за січень 2011 року - 12630,00 грн., квітень 2011 року - 645,40 грн., травень 2011 року - 5384,00 грн., червень 2011 року - 392,34 грн., липень 2011 року - 15261,11 грн., серпень 2011 року - 16779,51 грн., вересень 2011 року 8173,34 грн., жовтень 2011 року - 5300,00 грн., листопад 2011 року - 7763,28 грн., грудень 2011 року - 24738,42 грн.. січень 2012 року - 9232,12 грн.;

Приватне виробниче підприємство «Укрпромсервіс» (ін..30532643) завищений податковий кредит за січень 2011 року - 3888,00 грн., лютий 2011 року - 2168,00 грн., березень 2011 року - 2114,64 грн., квітень 2011 року - 18344,00 грн., травень 2011 року - 18986,20 грн., червень 2011 року - 4320,00 грн., липень 2011 року - 5508,00 грн., серпень 2011 року - 6480,00 грн.. жовтень 2011 року - 8640,00 грн., листопад 2011 року - 7353,00 грн.;

ТОВ «Астекс-Групп» (ін.32031841) завищено податковий кредит за лютий 2011 року - 1098890,00 грн., березень 2011 року - 98669,61 грн., квітень 2011 року - 85645,56 грн., січень 2012 року - 12758,18 грн.;

ТОВ «Нормаізол» (ін.31028769) завищено податковий кредит за липень 2011 року 27668,13 грн., серпень 2011 року - 18597,68 грн., жовтень 2011 року 1804,26 грн., листопад 2011 року - 8541,00 грн.

ПП «Інтеллком» (ін.35561218) завищено податковий кредит за грудень 2011 року у сумі 9875,25 грн.;

ТОВ «Транслайн Сервіс» (ін.35768547) завищено податковий кредит за січень 2011 року - 64999,43 грн., травень 2011 року 18560,00 грн., червень 2011 року - 67063,23 грн.;

ПП «Имекс 2008» (ін.35973964) завищено податковий кредит за червень 2011 року 146188,24 грн., липень 2011 року - 124093,51 грн., серпень 2011 року - 70524,35 грн., жовтень 2011 року - 33777,29 грн., листопад 2011 року - 79007,51 грн.

За результатами дослідження зазначених операцій встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 854798,30 грн.

За операціями 2011 - січень 2012 року встановлено завищення податкового кредиту на 881124,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що за період з 01.01.2011 по 30.06.2012 ПрАТ «Укпостач» заявлено від'ємне значення податку на додану вартість у сумі 83710317,00 грн., відшкодовано з бюджету 43632093,33 грн. Перевіркою встановлено завищення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодування за результатами дійсної перевірки на суму 881124,00 грн.

Також перевіркою встановлено декларування позивачем за період з 01.01.2011 по 30.06.2012 валового доходу у сумі 1326633346,00 грн. та не встановлено його завищення або заниження. За вказаний період ПрАТ «Укпостач» задекларовані валові витрати у сумі 1181283578,00 грн., та встановлено їх завищення у сумі 7066254,00 грн.

На підставі первинних бухгалтерських документів, наданих до перевірки у періоді з 01.01.2011 по 30.06.2012 ПрАТ «Укпостач» включало до складу валових витрат придбання товарів (робіт, послуг) у постачальників, які на думку податкової інспекції є транзитерами у результаті чого валові витрати завищені на суму 2169754,00 грн., у тому числі ПВП «Промтехпостач» на суму 699175,75 грн., ПВП «Укрпромсервіс» 633021,00 грн., ТОВ «Астекс Груп» 298681,40 грн., ТОВ «Нормаізол» 489500,00 грн., ПП «Інтеллком» у сумі 49376,25 грн.

Згідно первинних бухгалтерських документів, наданих до перевірки, у періоді з 01.01.2011 по 30.06.2012 ПрАТ «Укпостач» включало до складу валових витрат придбання товарів (робіт, послуг) у постачальників, які мають стан відмінний від « 0» у результаті чого валові витрати завищені на суму 4896501,20 грн.: ТОВ «Трансалайн сервіс» на суму 2626556,20 грн., ПП «Имекс 2008» на суму 2267945,00 грн.

Крім того, позивачем був задекларований податок на прибуток у сумі 32430548,00 грн., який занижено на 1660522,00 грн., у зв'язку з проведеними операціями з контрагентами «Транзитерами» та такими, що мають стан, відмінний від « 0».

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ПВП "Промтехпостач", ПВП "Укрпромсервіс", ТОВ "Астекс -Груп", ТОВ "Тормаізол", ПП "Інтеллком", ТОВ "Транслайн сервіс", ПП "Імекс 2008" та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаного суб'єкта товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП «Пан Буд» на момент укладення з позивачем договорів і виписки податкових накладних було зареєстровано у якості платника податку на додану вартість.

Частиною 2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Наведені в податкових накладних дані повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах, що підтверджують факт постачання товару.

Наявні у матеріалах справи письмові докази - первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що надані за кожною фінансово-господарською операцією, підтверджується як фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) так і використання отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача.

Суд першої інстанції ретельно дослідив вказані докази та повно з'ясував обставини справи, надав правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Доводи податкової інспекції щодо наявності у діях контрагента позивача ознак фіктивної діяльності є передчасними, оскільки не ґрунтуються на належному доказі, під яким положеннями частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України розуміється відповідний вирок суду у кримінальній справі.

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи компанії «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.08.13 по справі № 2а-13280/12/0170/13 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська