Постанова № 35336533, 04.11.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2013 рокум. Ужгород№ 807/2715/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калинич Я. М.

при секретарі Нагорна Л.І.

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Карпюк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в Закарпатський окружний адміністративний суд з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області від 14 травня 2013 року за № Ф 124 про сплату ОСОБА_1 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску розміром 8777,39 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на переконання позивача оскаржувана вимога є протиправною і такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Позивач зазначає, що в 1995 році він звільнився зі служби в органах внутрішніх справ, маючи спеціальне звання підполковник міліції, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393. В 2002 році позивач зареєструвався приватним підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 07 березня 2002 року № 0054613, а згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 ним було обрано спрощену систему оподаткування. Позивач має спеціальне звання підполковника міліції, яке належить до старшого начальницького складу і на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» досяг пенсійного віку 55 років. Таким чином, позивачу було призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», однак станом на 06 серпня 2011 року (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України») позивач у відповідності до приписів спеціальних норм, а саме Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» досяг передбаченого цими актами граничного віку та має право виходу на пенсію за віком. Також у позовній заяві позивач стверджує, що заборгованість по сплаті єдиного внеску до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» 06 серпня 2011 року у нього відсутня.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив суд з підстав викладених у позовній заяві позовні вимоги задовольнити повністю, визнати протиправною та скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області від 14 травня 2013 року за № Ф 124 про сплату ОСОБА_1 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску розміром 8777,39 грн., як таку, що порушує права та інтереси позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив з мотивів наведених у письмових запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні такого повністю.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що в 1995 році позивач звільнився зі служби в органах внутрішніх справ, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач з 2002 року зареєстрований, як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа (свідоцтво про державну реєстрацію від 07.03.2002 р. № 0054613), і в період дії спірних правовідносин - перебуває на обліку в управлінні ПФУ в м. Ужгороді, як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Здійснює свою підприємницьку діяльність на умовах сплати єдиного податку.

В ході розгляду справи встановлено, що оспорювана позивачем вимога про сплату недоїмки № Ф-124 від 14.05.2013 р. сформована на підставі даних картки особового рахунку страхувальника ОСОБА_1 внаслідок несплати останнім передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обов'язкових платежів до бюджету Пенсійного фонду. Станом на день формування вказаної вимоги за платником рахується відповідна заборгованість на суму 8777,39 грн. Вимога сформована та направлена боржнику у точній відповідності зі ст. 25 цього ж Закону № 2464-VI від 08.07.2010 р. Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області на адресу відповідача направило вимогу про сплату боргу № Ф-124 від 14 травня 2013 року на суму 8777,39 грн.

17 травня 2013 року ОСОБА_1 вказану вимогу УПФУ в м. Ужгороді Закарпатської області про сплату боргу № Ф-124 від 14 травня 2013 року на суму 8777,39 грн. отримав, проте борг не сплатив.

Стаття 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає платників єдиного внеску. З урахуванням статтей 2, п. 4 ч. 1 ст. 4 цього ж Закону № 2464 дія його поширюється на позивача - фізичну особу-підприємця, що обрав спрощену систему оподаткування.

01 січня 2011 року набрав чинності Закон № 2464, в преамбулі якого зазначено, що ним визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Статтею 1 вказаного Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 4 Закону № 2464 визначений перелік осіб, що є платниками єдиного внеску.

Пунктом 4 частини першої даної статті передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

З 2002 року позивач узятий на облік в УПФ як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримуюсь пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Зазначеним Законом передбачені такі види пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія у зв'язку з втратою годувальника та пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої (в редакції на час призначення позивачу пенсії за вислугу років) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що фізичні особи - підприємці, які отримують пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і які не досягли віку з якого призначається пенсія за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не звільняються від сплати єдиного внеску.

З пенсійного посвідчення за № 2612 від 23.05.1995 р. видно, що позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Даний вид пенсійного забезпечення є окремим видом пенсії, що призначається відставним працівникам військової служби, в тому числі - рядовому і начальницькому складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, позивач, як приватний підприємець, не є пенсіонером за віком, отримує пенсію за вислугу років, внаслідок чого повинен сплачувати в обов'язковому порядку єдиний внесок, зокрема і визначену в оспорюваній вимозі недоїмку за 2011 рік, 2012 рік та І квартал 2013 року.

Частиною четвертою статті 4 Закону України № 2464 визначено обмеження щодо осіб, які є пенсіонерами за віком, зазначений перелік обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

На підтвердження даної думки слід відмітити, що відповідно до розділу II Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ передбачено чотири види пенсій. Позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року. Отже, на позивача не розповсюджується дія частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI в редакції Закону України від 7 липня 2011 року № 3609-VI.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання про законність оскаржуваної вимоги, а відтак адмінінстративний позов задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 17, 18, 69-72, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити повністю.

2. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяЯ.М. Калинич