Рішення № 35326046, 07.11.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2013 р.Справа № 922/3602/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі", м. Первомайський про стягнення 469620,67 грн. за участю представників:

позивача - Ященко Р.Ю., довіреність №14-51 від 22.03.13 р.;

відповідача - Богомолов О.О., довіреність б/н від 22.07.13 р.;

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 10529,83 грн., 3% річних у розмірі 44904,40 грн., пеню в розмірі 199886,41 грн. та 7% штрафу, що складає 214300,02 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача. Позовні вимоги обгрунтовує невиконанням відповідачем умов договору №117-БО від 23.01.12р.

06.09.2013 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 80%.

Ухвалою суду від 28.10.13р. за клопотанням представника позивача продовжено строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ст. 69 ГПК України до 11.11.13р.

01.11.13р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 10529,83 грн. та просить суд, у разі задоволення вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій, зменшити розмір пені та 7% штрафу на 80%.

07.11.13р. до господарського суду надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, а саме: довідка щодо заборгованості з різниці в тарифах бюджетних установ, що фінансуються з державного та міського бюджету, довідка про фінансовий стан ПКП "Тепломережі" станом на 01.05.2012 року, довідка про фінансовий стан ПКП "Тепломережі" станом на 10.09.2013 року, інформація про рівень розрахунків споживачів за послуги теплопостачання АКА "Тепломережі".

Представник позивача в судовому засіданні 07.11.13р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.11.13р. проти позову заперечував з підстав викладених у відзивах на позовну заяву.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

23 січня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Продавець) та Первомайським комунальним підприємством "Тепломережі" (далі - Покупець) був укладений договір № 117-БО купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець зобов'язується поставити Покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), далі - газ, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору (на підставі додаткової угоди №1 від 27.06.12р.) Продавець передає Покупцю в період з 01 січня по 31 грудня 2012 року природний газ в обсязі до 1335,281 тис. (один мільйон триста тридцять п'ять тисяч двісті вісімдесят один) куб. м., в тому числі по місяцях: січень - 453,504; лютий - 497,678; березень - 362,098; квітень - 22,001.

Таким чином, на виконання умов Договору Позивач поставив протягом січня - квітня 2012 року, а Відповідач прийняв природний газ в обсязі 1 335,281 тис. куб. м. на загальну суму 5 268 885,30 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу:

- від 31.01.2012р. за січень на суму 1 789 481,43 грн.;

- від 29.02.2012р. за лютий на суму 1 963 787,62 грн.;

- від 31.03.2012р. за березень на суму 1 428 802,50 грн.;

- від 30.04.2012р. за квітень на суму 86 813,75 грн.

Позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 5 268 885,30 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу (а.с.№ 20-23).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 4.1. цього Договору Покупець зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Таким чином, за невиконання умов договору, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 199 886,41 грн. та 7% штрафу в сумі 214300,02 грн.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні вста-новлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Пунктом 3 ч.1 ст.83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Основною причиною утворення заборгованості у відповідача є відсутність субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості з різниці в тарифах, а також несвоєчасна сплата населення за спожиту теплову енергію. Відповідач є комунальним підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям, фінансується за рахунок бюджетних коштів та не є організацією, метою створення якої є отримання прибутку. Першочерговим завданням та ціллю підприємства відповідача є надання населенню послуг із теплопостачання. Неможливість своєчасного виконання своїх зобов'язань перед позивачем викликана також тим, що Державою не виконуються постанови Кабінету Міністрів України № 190 від 22.02.2006 р. та № 517 від 11.06.2012 р. "Про порядок та умови надання у 2012 році субвенції з державного бюджету, місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування". На цей час затримка субвенцій на погашення різниці в тарифах продовжується, що унеможливлює своєчасну оплату відповідачем боргу за отриманий газ. Відповідно до довідки про фінансовий стан ПКП "Тепломережі", яка додається до матеріалів справи, станом на 10.09.2013р. заборгованість з державного бюджету з різниці в тарифах складає 7 408,0 тис. грн.

В той же час Первомайський район Харківської області визнаний Кабінетом Міністрів України депресивним районом із дуже низькими доходами населення та високим рівням безробіття. Основним споживачем газу в місті Первомайський (80-83%), є населення, яке із за низьких доходів та високого рівня безробіття не в змозі своєчасно сплачувати надані послуги з теплопостачання.

Таким чином, зважаючи на об'єктивні обставини, які призвели до виникнення боргу і несвоєчасної його оплати, беручи до уваги те, що комунальне підпиємство не отримало компенсації за невідшкодовану різницю в тарифах з держави, виходячи із принципу розумності і співрозмірності, відповідач правомірно просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 80%, та надати підприємству можливість виконати свої договірні зобов'язання.

Враховуючи те, що підприємство є збитковим, що підтверджується балансом на 30.09.2013 року, не з своєї вини, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені та 7% штрафу на 80,00% та стягнути з відповідача пеню в сумі 39977,28 грн. та 7% штрафу в сумі 42860,00 грн., а в частині стягнення пені в сумі 159909,13 грн. та 7% штрафу в сумі 171440,02 грн. - відмовити.

Дана правова позиція узгоджується із практикою розгляду аналогічних справ у Вищому господарському суді України по справам № 08/369-07, 08/101-09, 58/156-10, 33/154-10, 5023/3165/12, 5023/3166/12, 5023/4764/12, 5023/5039/12.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 44904,40грн. та інфляційних втрат в розмірі 10529,83 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 44904,40 грн.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 10529,83 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обгрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи те, що у цей період процеси дефляції преважали і перекрили суму нарахованої позивачем інфляції, суд перевіривши розрахунок інфляційних втрат, зроблений позивачем прийшов до висновку, що він є невірним, тому в цій частині заявлених позовних вимог, а саме в стягненні інфляційних втрат в розмірі 10529,83 грн. слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 530, 598, 599, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" (64102, Харківська область, м. Первомайський, м/н 1-2, Дитячий Садок № 9, Код ЄДРПОУ 31679569, рахунок № 26037300250917 у філії Первомайського відділу "Ощадбанк", Код банку: 09351600, Св. Пл. ПДВ № 28169231, ІПН: 316795620282) на користь Публічного Акціонерного Товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р №26002301921 в АТ "Ощадбанк", код банку 300465) пеню в сумі 39977,28 грн., 7% штрафу в сумі 42860,01 грн., 3% річних в сумі 44904,40 грн., судовий збір в сумі 9181,83 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 159909,13 грн., 7% штрафу в розмірі 171440,01грн. та інфляційних втрат в сумі 10529,83 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 11.11.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.