Постанова № 35324548, 18.11.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2013 року Справа № 812/8367/13-а

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Островська О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф/1767-2740 від 12 серпня 2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф/1767-2740 від 12 серпня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.09.2013 листом з рекомендованим повідомленням про вручення №340401225755 позивач отримав вимогу про сплату недоїмки №Ф/1767-2740 від 12.08.2013, яка складена громадянкою України: ОСОБА_3 якою остання вимагає перерахувати грошові кошти у розмірі 2388 грн.06 копійок із приватної власності позивача та коштів її сім'ї отриманих від законної підприємницької діяльності у відсутність будь-яких договірних чи інших зобов'язань за угодами чи правочинами та без її на те згоди на не бюджетний рахунок №37194104001216 суб'єкта господарської діяльності, юридичної особи приватного права з назвою «управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку», яка має ЄДРПОУ 21792459 суб'єкту господарської діяльності приватної юридичної особи з назвою «Управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку» (ЄДРПОУ 21792459). Не маючи повної інформації про дану особу 14 травня 2013 року позивач звернувся до суб'єкта господарської діяльності юридичної особи приватного права з назвою «Управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку» з заявою про апеляційне узгодження вимоги №Ф/1767 від 14.05.2013 р. Рішенням №6962/03-16/01 від 03.06.13 Управління ПФУ у м. Сєвєродонецьку Луганської області відмовлено позивачу у скасуванні вимоги про сплату недоїмки № Ф/1767 від 14.05.2013 р. 17.06.2013 р. позивач звернувся до головного управління ПФУ в Луганській області зі скаргою на рішення №6962/03-16/01 від 03.06.13 управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, на що позивач отримав 15.07.2013р. Рішення №4503/03-10 від 08.07.2013 р. про залишення вимоги №Ф/1767 від 14.05.2013 р. без змін, а скарги без задоволення, листом з рекомендованим повідомленням про вручення №9101612735089. Після цього позивач оскаржив це рішення до Пенсійного фонду України. 10.09.2013р. листом з рекомендованим повідомленням про вручення 010№1407597665 позивач отримав рішення №21157/09-10 від 12.08.2013р. Пенсійного фонду України, із змісту якого стало зрозуміло, що скарга від 17.06.2013 р. №6962/03-16/01 не розглядалась, як і попередня скарга. Позивач вважає, що вимога №Ф1767-2740 від 12.08.2013 р. складено на підставі підроблених документів не утвореною та у зв'язку з цим неправоздатною і недієздатною приватною особою - суб'єктом господарської діяльності, яка не має жодного відношення до органів державної влади. Позивач вважає, що вимога № Ф/1767-2740 від 12 серпня 2013 року є незаконною і підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 18 листопада 2013 року призначено розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф/1767-2740 від 12 серпня 2013 року в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 №1261, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, організовує роботу з ведення персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та автоматизованого оброблення інформації у системі Пенсійного фонду України, проводить збирання, акумулювання та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Згідно статті 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

З 01.01.2011 набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464).

Згідно загальних положень Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 (у редакції на момент не подання позивачем звітності) платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є:

фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у Свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця;

фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №2464 облік осіб, зазначених у ч. 1 ст. 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.

Взяття на облік осіб, зазначених у п.1 ч.1 ст.4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Згідно ч.2 Прикінцевих та перехідних Положень Закону України № 2464 з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється. Пенсійний фонд спільно з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та Державною податковою адміністрацією України проводить звірення платників страхових внесків у порядку, встановленому Пенсійним фондом спільно з Державною податковою адміністрацією України за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Судом установлено, що позивач - ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована фізичною особою - підприємцем виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 23 грудня 2003 року, номер запису про включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 2 383 017 0000 001988, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2 (а.с.9).

ОСОБА_1 зареєстрована в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, як платник страхових внесків та з огляду на положення пункту 4 частини 1 статті 4, пунктів 2 та 3 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 є платником єдиного внеску з 01 січня 2011 року.

На підставі наведених норм суд вважає доведеним, що позивач має обов'язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у встановлений законом строк.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно абзацу 4 п. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) ч.1 ст.4 цього Закону, встановлюється єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка винагороди за цивільно-правовими договорами.

Згідно з положеннями ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - календарний рік.

Частиною 11 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до п.7 ч.1 ст.13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Пенсійний фонд та його територіальні органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Частиною 4 статті 25 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

У випадках, зазначених в абзаці шостому цієї частини, територіальний орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, на підставі ст.25 Закону № 2464-VI позивачу сформована вимога про сплату недоїмки від 12.08.2013 №Ф/1767-2740, щодо сплати суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 2388,06 грн. (а.с.13).

Не погодившись із зазначеною вимогою позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про узгодження вимоги від 14.05.2013 №Ф-1467 про сплату недоїмки. За результатом розгляду заяви позивача відповідачем було винесено рішення від 03.06.2013 №6962/03-16/01, згідно якого заяву ОСОБА_1 про узгодження вимоги про сплату недоїмки залишено без задоволення (а.с.14).

Не погодившись із зазначеним рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області позивач оскаржив вимогу від 14.05.2013 №Ф-1467 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області. За результатами розгляду скарг позивача Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області було винесено рішення від 08.07.2013 №4503/03-10, згідно якого скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, вимогу про сплату боргу від 14.05.2013 №Ф-1467 залишено без змін (а.с.15).

Не погодившись із зазначеними рішенням позивач оскаржив їх до Пенсійного фонду України (а.с.16-21). За результатами розгляду скарги позивача Пенсійним фондом України винесено рішення від 12.08.2013 №21157/09-10, згідно якого скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 03.06.2013 №6962/03-16/01, та рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 08.07.2013 №4503/03-10 винесені в межах узгодження вимоги від 14.05.2013 №Ф-1467 про сплату боргу, залишено без змін (а.с.24).

Таким чином, в судовому засіданні не встановлено порушень вимог діючого законодавства України з боку відповідача при формуванні ним оскаржуваної вимоги від 14.05.2013 №Ф-1467 про сплату недоїмки у розмірі 2388,06 грн., оскільки на момент прийняття вказаної вимоги позивач перебував на обліку у відповідача в якості платника єдиного внеску та не виконував покладений на нього Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обов'язок сплачувати єдиний внесок у встановлені строки.

Щодо доводів позивача, викладених у позовній заяві, то суд вважає їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні чинного законодавства, зокрема, не спростовують підстав для стягнення недоїмки.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що вимога від 14.05.2013 №Ф-1467 складена не утвореною та у зв'язку з цим неправоздатною і недієздатною приватною особою суб'єктом господарської діяльності, яка не має жодного відношення до органів державної влади з огляду на наступне.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Луганській області значиться юридична особа - управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, ідентифікаційний код 21792459, яке створене на підставі наказу Луганського обласного управління Пенсійного фонду України від 30.02.2002 року №-8-2, про що зазначено у листі Головного управління статистики у Луганській області №13-48/1692 від 30.10.2013 року наданого на адресу суду 06.11.2013 року (а.с.48).

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

З приписів статей 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та дій, довів суду правомірність своїх дій та прийнятих вимог у відповідності до вимог діючого законодавства, що є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову у повному обсязі.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки рішення ухвалено не на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф/1767-2740 від 12 серпня 2013 року - відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя О.П. Островська