Рішення № 35322562, 14.11.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 419/586/13-ц

Провадження № 22ц/782/2619/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Оробцової Р.І.,

за участю секретаря Скоробогатової Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 23 травня 2013 року у справі за позовом Комунальної установи «Старобільське районне територіальне медичне об'єднання» до ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування потерпілого від злочину, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року КУ «Старобільське РТМО» звернулася з позовом до ОСОБА_1, який в подальшому був уточнений. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 08.09.2012 року ОСОБА_1 було скоєно суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, чим заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_2 та легкі тілесні ушкодження ОСОБА_3 Вина відповідача була повністю доведена матеріалами кримінальної справи № 1218/1476/2012. У зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень ОСОБА_2 знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Старобільське РТМО» з 08.09.2012 року по 03.10.2012 року, а ОСОБА_3 з 13.09.2012 року по 26.09.2012 року. Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на лікування ОСОБА_2 у розмірі 5502 грн. та на лікування ОСОБА_3 у розмірі 2861,04 грн., а всього 8363,04 грн., що підлягають перерахуванню до місцевого бюджету Старобільського району.

Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 23 травня 2013 року задоволено позовні вимоги КУ «Старобільське РТМО» до ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування потерпілого від злочину; стягнуто з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету Старобільського району витрати на лікування потерпілих від злочинного діяння у розмірі 8363,04 грн. та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що приймали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 08.09.2012 року було скоєно злочин, відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 286 КК України, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху при керуванні транспортним засобом. Внаслідок ДТП потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було завдано тілесні ушкодження. Потерпілий ОСОБА_2 знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Старобільське РТМО» з 08.09.2012 року по 03.10.2012 року, витрати на його лікування склали 5502 грн. Потерпіла ОСОБА_3 знаходилась на лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Старобільське РТМО» з 13.09.2012 року по 26.09.2012 року, витрати на її лікування склали 2861,04 грн.

В рамках розгляду кримінальної справи відносно відповідача, позивачем було заявлено цивільний позов про стягнення з останнього витрат на лікування потерпілих. Вироком Новоайдарського районного суду від 22.11.2012 року цивільний позов було задоволено у повному обсязі. З засудженого ОСОБА_1 на користь КУ «Старобільське РТМО» було стягнуто 8363,04грн.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 22.03.2013року вирок Новоайдарського районного суду від 22.11.2012 року змінено в частині вирішення цивільного позову та стягнення з засудженого ОСОБА_1 судових витрат та в цих частинах постановлена нова ухвала, якою змінено розмір судових витрат та цивільний позов направлено для розгляду до суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

КУ «Старобільське РТМО» є бюджетною установою, власником якої є територіальна громада Старобільського району в особі Старобільської районної Ради Луганської області.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи та сторонами не заперечувались.

Задовольняючи позовні вимоги КУ «Старобільське РТМО», суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вина ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній пригоді та розмір понесених витрат на лікування потерпілих доведені, відповідач повинен відшкодувати лікарні витрати на стаціонарне лікування осіб, потерпілих від злочину.

Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, прийшов до вірного висновку щодо задоволення позовних вимог КУ «Старобільське РТМО», але допустився помилки у визначенні розміру витрат на лікування потерпілих.

Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Частиною 2 ст. 1191 ЦК України визначено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчинені злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Відповідно до Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545 сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведеним ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу. Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і прибирання інвентарю та обладнання.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2012 року, о 15 год. 00 хв. ОСОБА_1, було скоєно суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху при керуванні транспортним засобом. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди заподіяно тілесні ушкодження ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Ці обставини підтверджуються вироком Новоайдарського районного суду Луганської області від 22.11.2012 року та ухвалою апеляційного суду Луганської області від 22.08.2013 року (а.а.с. 2-8).

У зв'язку з заподіяними в процесі дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями, ОСОБА_2 знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Старобільське РТМО» з 08.09.2012 року по 03.10.2012 року (а.с. 12), а ОСОБА_3 знаходилась на лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Старобільське РТМО» з 13.09.2012 року по 26.09.2012 року (а.с. 19).

В обґрунтування позовних вимог позивачем були надані розрахунки планових витрат на 1 ліжко день перебування потерпілих на стаціонарному лікуванні (а.с. 09-11, 20), згідно яких вартість витрат, понесених на лікування ОСОБА_2, склала 5502 грн., а вартість витрат, понесених на лікування ОСОБА_3 склала 2861,04 грн.

Суд першої інстанції при вирішенні справи повинен винести рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні на підставі глави 5 ЦПК України.

Проте, вказані вимоги судом першої інстанції виконані не були та залишено поза увагою, що розрахунки, надані позивачем, були здійснені, виходячи із планових витрат, а не із фактичних.

За роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування; Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого; витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

У судовому засіданні позивачем надано нові розрахунки вартості послуг з охорони здоров'я на лікування потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно яких вартість витрат КУ «Старобільське РТМО», понесених на лікування ОСОБА_2, склала 4037,17 грн., а вартість витрат, понесених на лікування ОСОБА_3 склала 2263,60 грн., а всього 6300,77 грн.

Судова колегія вважає, що вказані розрахунки відповідають вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» та Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545.

Доводи апелянта про відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 потерпілою спростовуються змістом вироку Новоайдарського районного суду Луганської області від 22.11.2012 року та ухвали апеляційного суду Луганської області від 22.08.2013 року (а.а.с. 2-8), відповідно до яких ОСОБА_3 була визнана потерпілою від злочину.

Щодо договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений 07.03.2012року між відповідачем та ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»,( Поліс АВ/2478969) на наявність якого посилається апелянт, то колегія суддів звертає увагу, що зазначений договір відповідачем ОСОБА_1 не було надано суду першої інстанції в обґрунтування своїх заперечень.

Правовідносини власників наземних транспортних засобів та страхової компанії регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до преамбули якого цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Як вбачається з положень п.1.3. ст..1 зазначеного Закону потерпілі - це юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Тобто, страховик забезпечує саме потерпілим, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП їх життю, здоров'ю, майну.

Положення щодо витрат на лікування потерпілого, закріплено у ст..24 зазначеного Закону, відповідно до якої страховик відшкодовує витрати потерпілого на його лікування.

Також, відповідно до ч.2 Полісу АВ/2478969 від 07.03.2012року страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом), а.с.33.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ -АВТО» та правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та КУ «Старобільське РТМО», знаходяться у різній правовій площині, врегульовані різними законодавчими актами, а тому доводи апелянта про те, що страхова компанія, а не він, повинна відшкодувати КУ «Старобільське РТМО» витрати, понесені медичним закладом на лікування потерпілих від злочину з тих підстав, що його відповідальність застрахована за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є безпідставними.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального прав.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

При таких обставинах, ухвалене рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, так як воно ухвалено без повного і всебічно з'ясування судом першої інстанції обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх позовних вимог, без належного виконання вимог ст.. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів, що призвело до неправильного висновку суду в частині визначення розміру витрат, понесених позивачем на лікування потерпілих від злочину, а тому рішення суду першої інстанції у зазначеній частині підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 209, 303,304,п.3 ч.1 ст.307, ст.ст.309, 313,314,316,317,319 ЦПК України судова колегія,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 23 травня 2013 року змінити в частині зазначення розміру стягнення з ОСОБА_1 витрат на лікування потерпілих, зменшивши розмір витрат з 8363,04 грн. до 6300,77 грн.

У іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий

Судді: