Рішення № 35322315, 11.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18900/13 11.11.13Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів"

про стягнення 296 581,80 грн.

Представники cторін:

від позивача: Цурка Н.О. - представник за довіреністю № 91/2013/02/06-12 від 06.02.2013 року;

від відповідача: Болдирєва Д.І. - представник за довіреністю № 291/а від 16.08.2013 року.

встановив:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" до публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів" про стягнення 296 581,80 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.01.1991 року між ним та відкритим акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів" укладено договір на використання електричної енергії № 466, відповідно до умов якого позивач відпускає відповідачу електричну енергію (активну та реактивну), а останній зобов'язується оплачувати використану енергію своєчасно та в повному обсязі.

Позивач взяті на себе зобов'язання виконав.

За період з 01.08.2011 року по 01.08.2013 року відповідачем спожито активної електричної енергії на суму 3 518 444,90 грн., а сплачено 3 217 990,16 грн.

У зв'язку з чим у цей період виник борг, який станом на 01.08.2013 року становить 300 454,74 грн., з яких 250 945,04 грн. заборгованість за спожиту активну електричну енергію та 6 215,77 грн. заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію.

У червні 2012 року зафіксовано перевищення договірних величин споживання електроенергії на 7 619 вВ/г, двократна вартість яких становить 7 212,91 грн.

У зв'язки з вищезазначеним позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту активну електричну енергію в розмірі 250 945,04 грн., заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 6215,77 грн., суму основного боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електроенергії в розмірі 7 212,91 грн., пеню в розмірі 14 798,49 грн., індекс інфляції в розмірі 8 2440,80 грн. та 3 % річних в сумі 9 259,78 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.10.2013 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.10.2013 року.

18.10.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2013 року.

В судове засідання 22.10.2013 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали від 02.10.2013 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 26211585.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.10.2013 року розгляд справи відкладено на 05.11.2013 року.

23.10.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, в якій зазначено, що станом на 01.10.2013 року відповідачем сплачено частково суму заявлених вимог та просить суд прийняти дану заяву до розгляду та стягнути з відповідача заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 35 800,00 грн., заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 0,36 грн., суму основного боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електроенергії в розмірі 7 212,91 грн., пеню в розмірі 14 798,49 грн., індекс інфляції в розмірі 8 2440,80 грн. та 3 % річних в сумі 9 259,78 грн., а також повернути заяво сплачену суму судового збору у розмірі 4 211,44 грн.

05.11.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав документи по справі, з яких вбачається часткова сплата заборгованості.

В судовому засіданні 05.11.2013 року представники позивача та відповідача заявили усне клопотання про відкладення розгляду справи, для вирішення спору мирним шляхом.

Судом оголошено перерву до 11.11.2013 року.

11.11.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав заяву про зменшення пені.

В судовому засіданні 11.11.2013 року представник позивача подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що станом на 01.10.2013 року відповідачем сплачено основний борг у повному обсязі. Під час здійснення розрахунку позовних вимог позивач допустив математичну помилку, що призвело до завищеної суми індексу інфляції, так відповідно до виправленого розрахунку вірною сумою інфляційної складової є 1 508,70 грн., замість 8 240,80 грн. Математична помилка також була допущена позивачем під час заявлення суми боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величиною, де зазначено суму вартості електричної енергії без ПДВ. Враховуючи ПДВ, вірною сумую є 8 655,49 грн. Просив суд припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу за спожиту активну електроенергію та основного боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електроенергії на підставі п.1.1ст.80 ГПК України, стягнути з відповідача суму основного боргу за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 0,36 грн., інфляційну складову в розмірі 1 508,70 грн., 3% річних в розмірі 9 259,78 грн. та 583,03 грн. витрат зі сплати судового збору., а також повернути заяво сплачену суму судового збору у розмірі 94,61 грн.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи- зміну предмета або підстав позову.

Подана позивачем заява про уточнення позовних вимог розцінюється судом як заява про зменшення позовних вимог та приймається до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням поданої заяви.

Представник відповідача підтримав подану заяву про зменшення пені в якій зазначив, що ним протягом 2013 року сплачено рахунки з призначенням платежу пеня в розмірі 15 440,55 грн., у зв'язку з цим просить суд зменшити розмір пені та зарахувати грошові кошти, що були сплачені відповідачем помилково на підставі рахунків, що були виставлені позивачем протягом 2013 року з призначенням платежу пеня в розмірі 15 440,55 грн. в рахунок відшкодування інфляційної складової боргу та 3% річних.

Представника позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представника відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

10.01.1991 року між Підприємством Київські кабельні мережі ВЕО «Київенерго», яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.02.95 № 31, 31.08.95 № 177 та від 29.09.95 № 176 реорганізовано у філіал АК «Київенерго», яка є правонаступником його майна, прав та обов'язків та відкритим акціонерним товариством «Науково-дослідний інститут електромехічних приладів» укладено договір на використанняелектричної енергії № 466.

Згідно з умовами договору № 466 від 10.01.1991 АК «Київенерго» відпускає відповідачу електричну енергію (активну та реактивну), а останній зобов'язується оплачувати використану енергію своєчасно та в повному обсязі. Порядок розрахунків за спожиту енергію між енергопостачальною організацією та споживачем визначається п.7 договору.

22.12.2010 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» та відкритим акціонерним товариством «Науково-дослідний інститут електромехічних приладів» укладено додаткову угоду до договору від 01.01.1991 року відповідно до якої викладено спірний договір у новій редакції.

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 2/2013 від 22.04.2013 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів", затвердженого загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів" (протокол №13 від 25.01.2011 року), відкрите акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів" перейменоване у публічне акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів" на підставі ст..5 Закону України «Про акціонерні товариства».

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача згідно з умовами даного договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною.

У відповідності до п. 2.3.2. договору, споживач зобов'язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків «Перелік об'єктів» та «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу».

Згідно з п. 2.3.3 договору, споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Положеннями п. 2.3.4. договору встановлений обов'язок споживача здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача, згідно з умовами додатками «Порядок розрахунків» та «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії».

Відповідно до п. 2 додатку 2 до договору, споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати.

Попередня оплата здійснюється до 30 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі повної вартості договірної величини споживання електричної енергії згідно з додатком до до договору «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам».

Згідно з п.2.2 додатку 2 до договору, остаточний розрахунок за спожиту активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами цього договору здійснюється на підставі виставлених постачальником рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.

Положеннями п. 4.2.2. договору передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. При цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю електроустановок 150кВт і більше та середньомісячним споживанням 50000 кВт*год і більше.

У відповідності до п. 5.1. договору, для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії (Додаток «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»).

Відповідно до п. 6 додатку 2 до договору, перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається за результатами підсумків розрахункового періоду на підставі підтвердженого сторонами додатка «Акт про використану електричну енергію». Протягом наступних календарних місяців споживач отримує у постачальника рахунок на оплату двократної вартості перевищення. Вартість перевищення споживання електричної енергії понад договірну величну має бути оплачена до дати, зазначеної у платіжному повідомленні, і не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка.

У відповідності до листа Державної податкової адміністрації України від 18.05.2009 року № 1091/7/16-1517 "Про особливості окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" вказує на те, що ст. 26 Закону України від 16.10.1997 року N 575/97-ВР "Про електроенергетику" (з урахуванням змін і доповнень) встановлено, що споживачі (крім населення) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують електропостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Кошти, які отримує електропостачальна організація як плату за перевищення договірної величини споживання електричної енергії за розрахунковий період, включаються до бази оподаткування ПДВ за ставкою у розмірі 20 %.

Оскільки двократна вартість різниці фактично спожитої електроенергії і її договірної величини фактично являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимів споживання електроенергію, така оплата є додатковою компенсацією вартості товарів і підлягає оподаткуванню у загальновстановленому порядку.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором на постачання електричної енергії № 466 від 10.01.1991 року станом на 11.11.2013 року за реактивну електричну енергію в розмірі 0,36 грн., у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 1 508,70 грн. та 9 259,78 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором № 466 від 10.01.1991 року про постачання електричної енергії, суд погоджується з розрахунком індексу інфляції в розмірі 1 508,70 грн. та 3 % річних в розмірі 9 256,78 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 року, з 1 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 грн.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Як вбачається з платіжного доручення № 22227 від 29.08.2013 року, позивач, керуючись вищевказаними нормами законодавства сплатив судовий збір за подання позову у даній справі на загальну суму 5 931,64 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

11.11.2013 року позивачем зменшено позовні вимоги та у зв'язку з цим він просить суд повернути 94,61 грн. зайво сплаченого збору.

Відповідно до частини статті 7 Закону України "Про судовий збір", позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 94,61 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.33, ст.ст. 34, 44, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів" (03680, м. Київ, вул. Академіка Кримського, будинок 27, ідентифікаційний код 14309824) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа І.Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 00 (нуль) грн. 36 коп., три проценти річних в розмірі 9 259 (дев'ять тисяч двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 78 коп., індекс інфляції в розмірі 1 508 (одна тисяча п'ятсот вісім) грн. 70 коп., судовий збір в розмірі 583 (п'ятсот вісімдесят три) грн. 03 коп.

3. Повернути публічному акціонерному товариству «Київенерго» (01001, м. Київ, площа І.Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 00131305) з Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір в сумі 94 (дев'яносто чотири) грн. 61 коп. як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 22227 від 29.08.2013 року, яке знаходиться в матеріалах справи № 910/18900/13.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 19.11.2013 року

Суддя С.М. Мудрий