Ухвала суду № 35321811, 04.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 122/15087/13-а

04.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Воробйової С.О.,

суддів Кобаля М.І. ,

Курапової З.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (суддя Домнікова М.В.) від 12.07.2013 року у справі №122/15087/13-а

за позовом ОСОБА_2 АДРЕСА_1

до Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області (пр. Суворова, 28, м. Ізмаїл, Одеська область, 68600)

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, встановлення строку для подачі звіту про виконання рішення, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.07.2013 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, встановлення строку для подачі звіту про виконання рішення, відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.

Не погодившись із вищевказаною постановою суду першої інстанції, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.07.2013 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення усіх позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 04.11.2013 року сторони та їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулась до Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області про визнання протиправною відмови відповідача у виконанні постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 в частині стягнення на користь позивача індексу інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування та моральної шкоди на підставі виконавчого листа №2-446/07, виданого 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області, в частині застосування приписів пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», які стосуються зазначення у виконавчому листі ідентифікаційного коду боржника, що є суб'єктом господарської діяльності, та ідентифікаційного номера стягувача фізичної особи, що є платником податків; визнання відмови відповідача у виконанні постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 в частині стягнення на користь позивача індексу інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування та моральної шкоди на підставі виконавчого листа №2-446/07, виданого 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області такою що порушує частину 5 статті 124 Конституції України в частині обов'язковості до виконання постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 в частині стягнення на користь позивача індексу інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування та моральної шкоди на підставі виконавчого листа №2-446/07, виданого 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області; визнання відмови відповідача у виконанні постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 в частині стягнення на користь позивача індексу інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування та моральної шкоди на підставі виконавчого листа №2-446/07, виданого 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області такою, що порушує принцип правової визначеності у сенсі частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; зобов'язання відповідача виконати постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 в частині стягнення на користь позивача індексу інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування та моральної шкоди на підставі виконавчого листа №2-446/07, виданого 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області; встановлення відповідачу строку для подачі Залізничному районному суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим звіту про виконання судового рішення; зобов'язання відповідача подати Залізничному районному суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди у розмірі 10000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області позивачу виданий виконавчий лист №2-446/07 про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської Ради на користь ОСОБА_2 індекс інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 1208,14 грн. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн. 23.02.2013 року позивач направила зазначений виконавчий лист із заявою про виконання судового рішення та копією ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.08.2012 року на адресу Начальника Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області. Зазначені документи були отримані уповноваженою особою відповідача 26.02.2013 року. Листом Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області №06-04/646 від 21.03.2013 року, отриманим позивачем 27.03.2013 року, ОСОБА_2 повідомлено про повернення виконавчого листа без виконання через виявлення порушень в оформленні виконавчого листа, а саме: відсутність інформації щодо ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника та ідентифікаційного номера стягувача, які є обов'язковою вимогою до виконавчого листа. Позивач вважає протиправно відмову Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області у виконанні постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 в частині стягнення на користь ОСОБА_2 індексу інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування та моральної шкоди на підставі виконавчого листа №2-446/07, виданого 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області, оскільки боржник - Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області є не суб'єктом господарської діяльності, а суб'єктом владних повноважень та ОСОБА_2 не є платником податків, оскільки вона є довічно інвалідом 1 групи, який за висновком МСЕК потребує постійного стороннього догляду, 1926 року народження, пенсіонером, не працює і не сплачує жодних податків. Через оскаржувану протиправну відмову відповідача було порушено право позивача у сенсі частини 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв'язку з чим позивач вважає, що їй була спричинена моральна шкода, розмір якої позивачем визначений у сумі 10000 грн.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог позивача виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує, що Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 01.10.2012 року ОСОБА_2 був виданий виконавчий лист №2-446/07 про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради на користь ОСОБА_2 індекс інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 1208,14 грн. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн. (а.с.9).

17.02.2013 року позивач звернулась до начальника Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області із заявою про виконання постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 в частині стягнення коштів на підставі виконавчого листа №2-446/07, виданого 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області. До заяви був доданий оригінал виконавчого листа №2-446/07 та копія ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.08.2012 року (а.с.10).

Зазначена заява була направлена ОСОБА_2 відповідачу 23.02.2013 року та отримана уповноваженою особою відповідача 26.02.2013 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.11).

Проте, листом Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області №06-04/646 від 21.03.2013 року ОСОБА_2 повідомлено про те, що у виконавчому листі, виданому 01.10.2012 року по справі №2-446/07 про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської Ради на користь ОСОБА_2 індекс інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 1208,14 грн. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн., відсутня інформації щодо ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника та ідентифікаційного номера стягувача, які є обов'язковою вимогою до виконавчого листа. У зв'язку з виявленням порушення встановлених вимог в оформленні виконавчого листа, останній повертається без виконання (а.с.12.)

Частиною другою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з частиною першою статті 259 Кодексу адміністративного судочинства України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

На час ухвалення постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 нормами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачалось обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номеру і серії паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовились від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України.

Проте, частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час видачі та повернення виконавчого листа позивачу без виконання, передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

При цьому, Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою Наказом Державної судової адміністрації України №68 від 27.06.2006 року, в редакції, яка діяла на час видачі та повернення виконавчого листа позивачу без виконання, вже був затверджений новий зразок виконавчого листа (додаток 44) з урахуванням положень статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року №45) визначено, що виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Підпунктом 1 пункту 9 вказаного Порядку встановлено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Управлінням Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області правомірно був повернутий ОСОБА_2 виконавчий лист №2-446/07, виданий 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області індексу інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 1208,14 грн. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень прав позивача з боку Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області, у зв'язку з чим відсутні й підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення на її користь моральної шкоди.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання відмови Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області у виконанні постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 в частині стягнення на користь позивача індексу інфляції вартості самостійного санаторно-курортного лікування та моральної шкоди на підставі виконавчого листа №2-446/07, виданого 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області такою, що порушує частину 5 статті 124 Конституції України в частині обов'язковості до виконання постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2007 року у справі №2-446/07 та такою, що порушує принцип правової визначеності у сенсі частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та зазначає, що позивачем обраний не передбачений положеннями статей 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України спосіб захисту права та у сенсі зазначених правових положень Кодексу адміністративного судочинства України у суду не має таких повноважень у разі задоволення адміністративного позову.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні доводи позивача стосовно того, що вона не є платником податків, оскільки є довічно інвалідом 1 групи, який за висновком МСЕК потребує постійного стороннього догляду, 1926 року народження, пенсіонером, не працює і не сплачує жодних податків, а також стосовно того, що боржник - Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області не є суб'єктом господарської діяльності, а є суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим вимоги відповідача в частині зобов'язання стягувача надати виконавчий лист із зазначенням інформації про ідентифікаційний код та ідентифікаційний номер осіб, які не мають статусу суб'єкту господарської діяльності та платника податків є протиправними, виходячи з наступного.

Так, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Боржником за виконавчим листом №2-446/07/2010, виданим 01.10.2012 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області, є Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області, яке згідно довідки Управління статистики в Ізмаїльському районі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №593581 від 13.12.2012 року має правовий статус юридичної особи, йому привласнено ідентифікаційний код - 03194772 та за класифікатором організаційно-правових форм господарювання є органом місцевого самоврядування (а.с.36).

А отже, Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області відноситься до суб'єктів господарювання.

Також, як вбачається з довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 30.06.2000 року, ОСОБА_2 одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_1, наданий Державною податковою адміністрацією України, та занесена до Державного реєстру фізичних осіб (а.с.15).

Статтею 15.1 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно Податкового кодексу України та Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 06.11.2012 року №1147, реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі здійснюється з метою єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України. Усі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.

Аналогічні положення містились й у Законі України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» №320/94-ВР від 22.12.1994 року, який діяв на час одержання позивачем ідентифікаційного номеру та який втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року.

Приймаючи до уваги усе вищевикладене у сукупності, з урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх порушення є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.07.2013 року у справі №122/15087/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.07.2013 року у справі №122/15087/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя підпис С.О. Воробйова

Судді підпис М.І. Кобаль

підпис З.І.Курапова

З оригіналом згідно

Суддя С.О. Воробйова