Ухвала суду № 35321588, 13.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1016/1994/12 Головуючий у І інстанції Оберемко В.О.Провадження № 11/780/916/13 Доповідач у 2 інстанції РудніченкоКатегорія 2 13.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

13 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Рудніченко О.М.,

суддів Гайдай Р.М., Зіміної В.Б.,

за участю прокурора - Скрипки І.М.,

представника потерпілого - ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2,

засудженого - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та потерпілого ОСОБА_4 на вирок Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2013 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Грозний РФ, росіянина, громадянина України, освіта незакінчена середня, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

засуджено за ст. 118 КК України до покарання у вигляді 2(двох) років позбавлення волі,

В С Т А Н О В И Л А:

За вироком суду ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно о 02 годині, заздалегідь отримав повідомлення від своєї доньки ОСОБА_5 про спричинення їй і ОСОБА_6 невстановленими особами тілесних ушкоджень під час відпочинку в кафе-барі «Макарівські Зорі». ОСОБА_3 разом зі своєю дружиною ОСОБА_7, з метою визначення обставин, а також щоб забрати доньку додому, прибули на автомобілі НОМЕР_1 до зазначеного кафе-бару, який знаходиться за адресою: вул. Леніна в с. Колонщина Макарівського району Київської області та зупинившись через дорогу навпроти нього, вийшли із автомобіля.

ОСОБА_7 зі своєю донькою ОСОБА_5, яка підійшла до вказаного автомобіля, стали рухатись у напрямку вхідної двері забору, яким огороджена територія вказаного кафе-бару, де почали сваритись із ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які в даний момент знаходились по іншу сторону від двері забору. В цей час до них підійшов ОСОБА_10, який намагався заспокоїти ОСОБА_8 та ОСОБА_9, однак між останніми відбулася бійка.

В ході бійки ОСОБА_9 взяв у приміщенні вказаного кафе-бару дві хокейні клюки, одну з яких передав ОСОБА_8 та разом з останнім продовжили бійку, в ході якої нанісши тілесні пошкодження ОСОБА_10, потім стали рухатись через дорогу, яка знаходиться по вищезазначеній вулиці до ОСОБА_3, який знаходився біля даного автомобіля, а позаду нього знаходились зокрема: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_11

ОСОБА_3 побачив, що ОСОБА_9 і ОСОБА_8 підходять до нього, тримаючи в руках хокейні клюки, не з'ясувавши причин наближення останніх, діючи умисно, дістав із багажника вищезазначеного автомобіля вогнепальну зброю невстановленої системи та зразка, яка була споряджена патроном, який був заряджений дробом, призначеним для відстрілу із мисливської гладко ствольної зброї, з ціллю протиправного позбавлення життя ОСОБА_8, який наближався до ОСОБА_3 першим, зробив постріл у нижню частину тулуба ОСОБА_8, від чого останній впав на проїзну частину дороги. Від нанесених тілесних пошкоджень ОСОБА_8 помер на місці пригоди. ОСОБА_3 разом зі зброєю з місця вчинення злочину втік у невідомому напрямку.

Відповідно до висновку експерта № 6/57 від 18.05.2007 року, смерть ОСОБА_8 настала в результаті множинних вогнепальних сліпих поранень живота. Всі пошкодження на тілі ОСОБА_8 являються прижиттєвими і знаходяться у прямому причинному зв'язку разом із настанням смерті.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи, просить вирок Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2013 року у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В апеляції потерпілий ОСОБА_4 просить вирок Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2013 року - скасувати, постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав свою апеляцію, а апеляцію потерпілого вважав такою, що підлягає до часткового задоволення, представника потерпілого, який вважав апеляції такими, що підлягають до задоволення, пояснення засудженого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляцій, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає до задоволення, а апеляція потерпілого до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.334 КПК України (1960 р.) мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця. Часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом»якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.

Як вбачається зі змісту вироку, зазначених вимог судом не дотримано.

Так, оцінивши усі докази по справі, суд прийшов до висновку, що підсудний ОСОБА_3 скоїв умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, тобто вчинив злочин, передбачений ст. 118 КК України.

Разом з тим, формулюючи обвинувачення визнаного судом доведеним, суд у вироку вказав, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно о 02 години, заздалегідь отримав повідомлення від своєї доньки ОСОБА_5 про спричинення їй і ОСОБА_6 невстановленими особами тілесних ушкоджень під час відпочинку в кафе-барі «Макарівські Зорі». ОСОБА_3 разом зі своєю дружиною ОСОБА_7, з метою визначення обставин, а також щоб забрати доньку додому, прибули на автомобілі НОМЕР_1 до зазначеного кафе-бару, який знаходиться по вул. Леніна в с Колонщина Макарівського району Київської області та зупинившись через дорогу навпроти нього, вийшли із автомобіля.

ОСОБА_7 зі своєю донькою ОСОБА_5, яка підійшла до вказаного автомобіля, стали рухатись у напрямку вхідної двері забору, який огороджена територія вказаного кафе-бару, де почали сваритись із ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які в даний момент знаходились по іншу сторону від двері забору. В цей час до них підійшов ОСОБА_10, який намагався заспокоїти ОСОБА_8 та ОСОБА_9, однак між останніми відбулася бійка.

В ході бійки ОСОБА_9 взяв у приміщенні вказаного кафе-бару дві хокейні клюки, одну з яких передав ОСОБА_8 та разом з останнім продовжили бійку, в ході якої нанісши тілесні пошкодження ОСОБА_10, потім стали рухатись через дорогу, яка знаходиться по вищезазначеній вулиці до ОСОБА_3, який знаходився біля даного автомобіля, а позаду нього знаходились зокрема: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_11

ОСОБА_3 побачив, що ОСОБА_9 і ОСОБА_8 підходять до нього, тримаючи в руках хокейні клюки, не з'ясувавши причин наближення останніх, діючи умисно, дістав із багажника вищезазначеного автомобіля вогнепальну зброю невстановленої системи та зразка, яка була споряджена патроном, який був заряджений дробом, призначеним для відстрілу із мисливської гладко ствольної зброї, з ціллю протиправного позбавлення життя ОСОБА_8, який наближався до ОСОБА_3 першим, зробив постріл у нижню частину тулуба ОСОБА_8, від чого останній впав на проїзну частину дороги. Від^ нанесених тілесних пошкоджень ОСОБА_8 помер на місці пригоди. ОСОБА_3 разом зі зброєю з місця вчинення злочину втік у невідомому напрямку.

Відповідно до висновку експерта № 6/57 від 18.05.2007 року, смерть ОСОБА_8 настала в результаті множинних вогнепальних сліпих поранень живота. Всі пошкодження на тілі ОСОБА_8 являються прижиттєвими і знаходяться у прямому причинному зв'язку разом із настанням смерті.

Тобто, фактично визнав доведеним обвинувачення за ч.1 ст.115 КК України, хоча засудив ОСОБА_3 за ст.118 КК України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.367 підставою для скасування вироку суду є невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Крім того, відповідно до вимог п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку» зважаючи на те, що відповідно ст.323 КПК України вирок може бути обґрунтовано лише тими доказами, які були розглянуті в судовому засіданні, судам належись неухильно додержуватись вимог ст.257 КПК України про безпосереднє дослідження всіх зібраних на попередньому слідстві і додатково поданих доказів. В умовах відкритого, усного і гласного судового розгляду суд повинен допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи слідчих дій та інші документи.

Відповідно до вимог п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку», мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

Так, відповідно до ст.299 КПК України після виконання зазначених у ст.298 КПК України дій головуючий з'ясовує думку учасників судового розгляду про те, які докази треба дослідити, та про порядок їх дослідження. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначається постановою судді чи ухвалою суду.

В порушення зазначених вимог кримінально-процесуального законодавства суд обмежився допитом свідків ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_17 При цьому в судому засіданні у зв'язку із неявкою не були допитані свідки ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, а їх покази, дані на досудовому слідстві, оголошені в порядку ст. 306 КПК України (1960 р.) та у вироку суду були викладені не в повному обсязі.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 26.04.2002 року «Про практику у справах про необхідно оборону», згідно з ч.1 ст.36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

У вироку суду не вказано, від якого суспільно небезпечного посягання захищався засуджений, якими доказами підтверджують те, що для ОСОБА_3 або членам його родини виникла реальна загроза заподіяння шкоди з боку ОСОБА_8 При цьому підсудний в судовому засіданні жодного разу не вказував, що він зробив постріл в бік потерпілого з метою відвернення нападу, а просто зазначав, що не мав бажання нікого вбивати.

Крім того, поза увагою суду залишились те, що підсудний у судовому засіданні не вказав, що він сприймав виниклу йому та його родині з боку загиблого ОСОБА_8 загрозу реально. Свідки, які були допитані в ході судового слідства, засвідчили, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 йшли повільно до засудженого, тобто не вчиняли дій, які б свідчили про реальну загрозу вбивці з їх боку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_3 вбивства потерпілого ОСОБА_8 при перевищенні меж необхідної оборони - є передчасними, що потягло за собою неправильне застосування кримінального закону та вплинуло на призначення засудженому ОСОБА_3 покарання, яке за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості.

За даних обставин, доводи , викладені в апеляціях прокурора та потерпілого щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог кримінального та кримінально-процесуального закону, є слушними.

Враховуючи, що при розгляді справи судом істотно порушені вимоги кримінального та кримінально-процесуального закону, колегія суддів вважає, що вирок Макарівського районного суду від 13.09.2013 року щодо ОСОБА_3 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене в ухвалі, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляціях прокурора та потерпілого ОСОБА_4, прийняти міри до всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та постановити законний та обґрунтований вирок.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області , -

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, - задовольнити, апеляцію потерпілого ОСОБА_4 - задовольнити частково, вирок Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2013 року щодо ОСОБА_3 - скасувати, справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

С У Д Д І: