Постанова № 35321023, 14.10.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 жовтня 2013 р. Справа № 802/2952/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни

позивача: ОСОБА_1

представників відповідачів: Джулая О.А., Химича А.М.

третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1

до: Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату, Вінницького обласного військового комісаріату, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5

про: скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату, Вінницького обласного військового комісаріату, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач проходив службу в Вінницькому об'єднаному міському військовому комісаріаті з 02.02.2010 р. по 30.05.2013 р., оскаржуваним наказом був звільнений на підставі пункту 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку з скороченням штату працівників. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки порушено його переважне право залишення на роботі відповідно ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників та не враховано переваги перед іншими працівниками у залишенні на роботі.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідачів та треті особи проти задоволення позову заперечували.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів та третіх осіб, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Позивач ОСОБА_1 з 02.02.2010 р. працював на посаді спеціаліста мобілізаційного відділення Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату, 14.02.2011 р. призначений на посаду провідного спеціаліста мобілізаційного відділення. Присягу державного службовця прийняв 03.12.1997 р., присвоєно ранг державного службовця 9 (а.с. 7).

Наказом від 30.05.2013 р. № 64 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників і відсутністю вакантних посад, виплачено вихідну допомогу відповідно до статті 20 Закону України "Про статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС" у розмірі 3-х середньомісячних заробітків. Щорічна відпустка позивачем за робочий період з 02.02.13 р. по 01.02.2014 р. використана в кількості 14 календарних днів з 22.04.2013 р. по 08.05.2013 р. (а.с. 34).

Визначаючись щодо позовних вимог суд виходив з наступного.

Статтею 1 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон № 3723-XII) встановлено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Таким чином, статус державних службовців мають особи, які, здійснюючи професійну діяльність, займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Виходячи із змісту статті 30 Закону № 3723-XII, підставами для припинення державної служби є, зокрема, загальні підстави, передбачені Кодексом законів про працю України.

Згідно зі статтею 36 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Таким, відповідач зобов'язаний дотримуватись правил ст.42 КЗпП України та звільнити з роботи того працівника, який має найнижчу кваліфікацію і продуктивність праці, а при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації враховувати переваги в залишенні на роботі з числа визначених в ч. 2 ст.42 КЗпП України.

Згідно попереднього штату № 3/022, затвердженого начальником Генерального штабу Збройних сил України 04.08.2006 р., з грифом "ДСК", який було оглянуто та досліджено в судовому засіданні, у Вінницькому об`єднаному міському військовому комісаріаті були наступні посади: мобілізаційне відділення: головний спеціаліст - 1 посада, провідний спеціаліст -2 посади, спеціаліст І категорії - 2 посади, спеціаліст ІІ категорії - 1 посада, спеціаліст - 2 посади; відділ комплектування: головний спеціаліст - 1 посада, провідний спеціаліст -1 посада, спеціаліст І категорії - 1 посада, спеціаліст ІІ категорії - 2 посади, спеціаліст - 2 посади; відділення офіцерів запасу: спеціаліст І категорії - 1 посада, спеціаліст ІІ категорії - 2 посади; відділення загального військового навчання: спеціаліст - 1 посада.

Як вбачається з матеріалів справи, штатом Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату № 03/082, затвердженого 28 лютого 2013 року (а.с. 35-37), у військовому комісаріаті передбачено посади державних службовців: головний спеціаліст - 2 посади; провідний спеціаліст - 2 посади; спеціаліст 1 категорії - одна посада.

Проаналізувавши штатні розписи Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату від 04.08.2006 року та від 28.02.2013 року, суд дійшов висновку про скорочення штатів Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату. Також новим штатом було передбачено дві посади провідного спеціаліста.

Ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи поперед жувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Позивач був звільнений із займаної посади по скороченню чисельноcті штату, тому відповідач повинен був запропонувати йому всі можливі посади одночасно із попередженням про звільнення.

Так, про звільнення позивача попереджено 22.03.2013 р., де також було зазначено про неможливість розміщення на іншій посаді, проте позивач не погодився із таким звільненням, про що зазначив на звороті попередження (а.с. 48-49).

Згідно наказу від 30.05.2013 р. № 64 (по стройовій частині) військового комісара Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату позивача звільнено з 30.05.2013 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України в разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Наказ про звільнення було направлено з порушенням зазначеної норми, що підтверджується супровідним листом від 22.07.2013 р. № 2110 (а.с. 52).

Також головним державним інспектором праці Хащевим Артуром Ігоровичем територіальної державної інспекції з питань праці у Вінницькій області на підставі направлення № 862 від 08.07.2013 р. проведено позапланову перевірку на предмет додержання вимог законодавства з питань праці у Вінницькому об'єднаному міському військовому комісаріаті. За результатами перевірки складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування та виявлено порушення ст. 47 КЗпП України, а саме в день звільнення ОСОБА_1 трудова книжка була видана йому в день звільнення, але не було вручено копію наказу про звільнення.

Що стосується посилань представника відповідача на те, що у позивача було встановлено найнижчу продуктивність праці, то суд оцінює їх критично з огляду на таке.

Було встановлено, що на даний час з 31.05.2013 р. на посадах провідних спеціалістів Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату працюють ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Так, згідно акту «Про перевірку продуктивності праці службовців ЗСУ Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату» від 21.05.2013 р. № 1547 (а.с. 38-39), найвищий рівень продуктивності праці серед службовців ЗСУ у службовця ЗСУ ОСОБА_5, середній рівень у службовця ЗСУ ОСОБА_4 та найнижчий у службовця ЗСУ ОСОБА_1

Разом з тим, позивача з даним актом ознайомлено не було. Більш того, при попередженні ОСОБА_1 про звільнення 22.03.2013 р. продуктивність праці службовців не враховувалась, оскільки вказаний акт було складено пізніше.

Крім того, відповідно до вимог розпорядження начальника штабу - першого заступника командувача Сухопутних військ ЗСУ від 10.01.2013 р. № 116/2/2/406 щодо підготовки та проведення оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів оперативного командування у ході їх реформування, наказу командувача Західного оперативного командування від 16.01.2013 р. № 6 «Про підготовку та проведення оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів Західного оперативного командування» у період 04 по 06 лютого 2013 року комісією Центру особового складу штабу управління Західного оперативного командування було проведено оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів Вінницької області.

За результатами зазначеного оцінювання позивач посів у рейтингу серед службовців Вінницького ОМВК 16 місце, в сумі набравши 145 балів, ОСОБА_4 - 1 місце (177 балів), ОСОБА_5 - 23 місце (132 бали) (а.с. 44-47).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну службу» ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 було присвоєно 9 ранг, ОСОБА_5 - 13 ранг, ОСОБА_4 -14 ранг.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач дійшов невірного висновку про переважне право ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на залишення на роботі з підстав, що визначені ч. 1 ст. 42 КЗпП України.

Згідно ч. 2 ст. 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Разом з тим, відповідачем зазначена норма при звільненні позивача не враховувалась.

В ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно довідки № 00382 виданої Вінницькою обласною державною адміністрацією 18.08.2006 р. та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 18.08.2006 р. Вінницькою обласною державною адміністрацією (а.с. 4).

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.

Також, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2, виданого 30.03.2006 р., позивач є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Відповідно до п. 14 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідам війни та прирівняним до них особам надається переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємств, установ, організацій.

Що стосується стажу роботи, то судом було встановлено, що ОСОБА_1 працював у Вінницькому ОМВК з 02.02.2010 р., ОСОБА_5 працює з 11.01.2005 р. та ОСОБА_4 з 10.03.2010 р.

В судовому засіданні ОСОБА_5 надав довідки Лівобережного МРЦЗ № 2223 та 2224 від 09.10.2013 р. згідно яких ОСОБА_7 (донька) та ОСОБА_8 (дружина) станом на 30.05.2013 р. були зареєстровані як безробітні.

ОСОБА_4 доказів, які б підтверджували переважне право на залишення на роботі з підстав, що визначені ч. 2 ст. 42 КЗпП України суду не надала.

Також суд не приймає тверджень представника відповідача про те, що позивачу було запропоновано роботу у Вінницькому ОМВК на зборах службовців у травні, проте останній не виявив ініціативи, оскільки жодних доказів того, що така пропозиція була, суду надано не було як і не надавались докази того, що позивач відмовився від іншої роботи, зокрема відповідні акти про відмову не складались.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень є принцип законності, що закріплений у ч. 2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряючи, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано , тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недотримання відповідачем порядку звільнення ОСОБА_1 з займаної посади у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а тому позивача слід поновити на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату, з якої його було незаконно звільнено.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що оскаржуваний позивачем наказ № 64 від 30.05.2013 р. лише частково стосується звільнення ОСОБА_1, зокрема п. 4, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та визнання протиправним та скасування наказу ТВО військового комісара Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату від 30.05.2013 р. № 64 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обов'язок по його сплаті суд вважає за необхідне покласти на Вінницький обласний військовий комісаріат, через централізовану бухгалтерію якого позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата.

В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного наказу, таким чином та враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 256 КАС України, постанову суду про поновлення на посаді та про виплату середнього заробітку за один місяць в розмірі грн. слід допустити до негайного виконання.

У відповідності до ст. 94 КАС України підстав для стягнення судових витрат не вбачається.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ТВО військового комісара Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату від 30.05.2013 р. № 64 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату з 30.05.2013 р.

Стягнути з Вінницького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.05.2013 р. по 14.10.2013 р.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Вергелес Андрій Валерійович