Постанова № 35317, 14.07.2006, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2006 р.

Справа № 2/102-64А.

за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захистуінвалідів, м. Луцьк

до Відкритого акціонерного товариства “Володимирцукор”, м. Володимир-Волинський

про стягнення 46939,32 грн.

Суддя Черняк Л. О.

При секретарі Андрусенко О. О.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: Ліщук А. В. – провідний спеціаліст (довіреність у справі)

від відповідача: Кириченко Р. К. – довіреність у справі

Представникам сторін у судовому засіданні роз’яснені права та обов’язки, передбачені ст.ст. 49, 51 КАСУ.

Суть спору: позивач - відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі відділення ФСЗІ) про стягнення з відповідача – ВАТ “Володимирцукор” 46939,32 грн. штрафної санкції за незабезпечення працевлаштування інвалідів.

В обґрунтування пред’явлених до відповідача позовних вимог щодо стягнення 46939,32грн. штрафної санкції позивач посилається на те, що відповідно до ст. 19 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів” (надалі –Закон) передбачений норматив працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих. Згідно поданого позивачем звіту, середньооблікова чисельність працюючих у ВАТ “Володимирцукор” в 2005 р. складала 521чоловік. З урахуванням вимог Закону товариство повинно було працевлаштувати 21 інваліда, однак робочі місця відповідачем створені лише для 15 інвалідів (позивач виходив з того, що 10 інвалідів з 21-ти, які були працевлаштовані, працювали не повний рік). Згідно розрахунку, сума штрафної санкції за непрацевлаштування відповідачем у 2005 р. 6ти інвалідів складає 46939,32грн.

В засіданні суду представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у поясненні на позовну заяві від 13.07.2006 р. та в засіданні суду проти позовних вимог заперечив, зазначивши при цьому, що підприємством працевлаштовано 21 інваліда, які звертались за працевлаштуванням; обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується зобов’язанням підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені підприємством робочі місця; за направленням служби зайнятості працевлаштовано 1-го інваліда.

Із досліджених матеріалів справи, пояснень представників сторін суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (з наступними змінами та доповненнями), для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 521 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році повинен був становити - 21 інвалід, а фактично у звітному періоді на підприємстві працевлаштовано 15 інвалідів. Судом до уваги не приймається той факт, що протягом 2005 рок у товаристві працював 21 інвалід, оскільки десятеро з цих інвалідів працювали на підприємстві не повний рік і відповідно до вимог Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затв. Наказом Міністерства статистики № 171 від 07.07.1995 р., не можуть вважатися працевлаштованими відповідачем.

Частинами 1, 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції, що діє з 22.06.2006 р.) передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вказані норми Закону спростовують твердження відповідача про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується зобов’язанням підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені підприємством робочі місця, так як статтею 19 Закону чітко передбачено обов’язок підприємств самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.

Відповідно до п. 14 Положення „Про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ № 314 від 03.05.1995р. „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (з наступними змінами та доповненнями), підприємства (об'єднання), установи і організації в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно з пунктом 5 зазначеного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно ст. 20 Закону відприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порядком сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (надалі Порядок) встановлено, що суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п. 5) і виплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним (п. 4). Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (п. 11).

Таким чином, відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідач зобов’язаний був до 15 квітня 2006 року перерахувати 46939,32 грн. штрафної санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, але цей обов’язок не виконав.

Згідно п. 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів штрафні санкції сплачуються підприємствами, організаціями самостійно у визначені законодавством строки. Таким чином, сам господарюючий суб’єкт доводить відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій, яку він планує сплатити.

Розрахунок відділення Фонду свідчить про те, що відповідачеві за невиконання нормативу належить сплатити 46939,32 грн. штрафної санкції, які підлягають до стягнення.

Оскільки відповідачем штрафна санкція у добровільному порядку не сплачена, робочі місця для інвалідів не створені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги відділення ФСЗІ про стягнення 46939,32 грн. підставні і підлягають до задоволення.

Керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст.69,71,79,86,158-160 КАС України, господарський суд

постановив:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Володимирцукор” (м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 230, код ЄДРПОУ 00372664) на користь Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Луцьк, вул. Писаревського,3А) та зарахувати в доход державного бюджету м. Володимир-Волинський, 50070000, р/р 31215230600003, ід. код 21740327 банк УДК у Волинській області, МФО 803014) 46939,32 грн. штрафної санкції.

Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі.Апеляційна скарга на постанову може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Л. О. Черняк