Ухвала суду № 35310020, 12.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/5137/13-а

12.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Кобаля М.І. ,

Кондрак Н.Й.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представник позивача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3, довіреність № б/н від 11.02.13,

представник відповідача, Центру зайнятості Автономної республіки Крим - Дзекунова Марина Миколаївна, довіреність № 13-001-4658/0-11 від 15.12.11,

представник відповідача, Інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Центра зайнятості АР Крим Міністерства праці та соціальної політики України - Дзекунова Марина Миколаївна, довіреність № 13-001-4658/0-11 від 15.12.11,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О.) від 19.06.13 у справі № 801/5137/13-а,

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 96100)

до Інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Центра зайнятості АР Крим Міністерства праці та соціальної політики України (вул. Київська, 77/4, к. 112, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

Центру зайнятості Автономної республіки Крим (вул. Дибенка, 50, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

про визнання незаконним та скасування акту,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2013 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2013 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, проведено необхідні підготовчі дії, передбачені статтею 190 Кодексу адміністративного судочинства України, які достатні для закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.

Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Кучерука О.В. на суддю Кобаля М.І.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 12.11.2013, представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову про задоволення позову. Відповідачі заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін..

Судова колегія, розглянувши справу в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Центру зайнятості АР Крим, Інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Центра зайнятості АР Крим Міністерства праці та соціальної політики України про скасування акту № 140/ш від 12.11.2009.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, та зазначає, що Постановою Джанкойського міськрайонного суду від 16.03.2009 у справі № 3-523/09 суд звільнив позивача від адміністративної відповідальності за скоєне правопорушення, та обмежився усним зауваженням, таким чином позивач вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для складання оскаржуваного акту.

18.03.2010 від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просив визнати незаконним акт Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення № 140/ш від 12.11.2009.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2009 року Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення проведено перевірку позивача щодо дотримання законодавства України про зайнятість населення.

Так, перевіркою встановлено, порушення норм ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» в частині використання праці громадянки Російської Федерації ОСОБА_6 без дозволу державної служби зайнятості.

Отже, за результатами перевірки складно Акт №149/ш від 12.11.2009 про порушення законодавства України про зайнятість населення та запропоновано позивачу у місячний термін внести штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом за кожного працевлаштованого з порушенням законодавства іноземного громадянина у сумі 12100,00 грн.

Також, відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст. 204 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Так, постановою Джанкойського міськрайонного суду від 16.03.2009 позивача звільнено від адміністративної відповідальності за скоєне правопорушення за малозначністю, передбачене ст. 204 КУпАП та обмежився усним зауваженням.

В частині 1 статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон України № 803) встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Правовий статус інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення визначений Положенням про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 47 від 24 червня 1991 року.

Відповідно до п.п. 1, 2 Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 47 від 24 червня 1991 року Інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення (далі - інспекція) входить до складу державної служби зайнятості.

Інспекція здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями.

Таким чином, у своїй діяльності інспекція керується Конституцією України, Законом України «Про зайнятість населення», цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами і працює у взаємодії з державною податковою адміністрацією, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Інспекція складається з інспекції Державного центру зайнятості Мінпраці, інспекцій центрів зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості на правах підрозділів відповідних центрів зайнятості.

Пунктом 5 Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України № 47 від 24 червня 1991 року передбачено, що основними завданнями інспекції є: здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями законодавства про зайнятість; забезпечення громадянам прав і гарантій у галузі зайнятості шляхом здійснення заходів щодо запобігання та усунення виявлених порушень законодавства про зайнятість населення.

Згідно з п. «а» п. 7 Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 47 від 24 червня 1991 року Інспекція відповідно до покладених на неї завдань проводить перевірку додержання законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями, передусім щодо: працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; організації оплачуваних громадських робіт; забезпечення особливих гарантій працівників, вивільнюваних у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ і організацій, скороченням чисельності або штату працівників; подання державній службі зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), про всіх прийнятих працівників, про наступне вивільнення працівників та фактично вивільнених працівників.

Відповідно до п. «г». п. 8 Положення, Інспекції надається право застосовувати економічні санкції до підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності й господарювання, за порушення законодавства про зайнятість населення, передбачені статтями 5 і 20 Закону України «Про зайнятість населення» і за недодержання вимог статей 8 і 18 зазначеного Закону.

Матеріали справи свідчать про те, що 12.11.2009 Інспекцією по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення було складено Акт № 149/ш Про порушення законодавства України про зайнятість населення.

В Акті встановлено, що позивач без відповідного оформлення працевлаштувала на базі «Партія», що розміщена за адресою: місто Джанкой, вул. Толстого, 28 громадянку Російської Федерації ОСОБА_6, що є порушенням ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII від 01 березня 1991 року.

Крім того, обставини на підставі яких до позивача застосовані економічні санкції також підтверджуються постановою Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 16.03.2009 у справі № 3-523/09, яка набрала законної сили, і з якої вбачається що ОСОБА_2 визнано винною у вчинені правопорушення, передбаченого ст. 204 КУпАП за працевлаштування громадянки Російської Федерації ОСОБА_6 без належного дозволу державної служби зайнятості на працевлаштування, чим порушено вимоги ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення».

Порядок працевлаштування іноземних громадян на Україні визначений ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХШ від 1 березня 1991 року, Законом України «Про правовий статус іноземця», Порядком видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року № 322 (далі - Порядок № 322).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» та Порядком №322 встановлено, що роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

У разі несплати протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в установленому законом порядку. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. (ч. 4 ст. 8 Закону України № 803)

Більше того, ст. 204 КУпАП передбачено, порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у тому числі іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, встановленого порядку працевлаштування, прийняття на навчання іноземців та осіб без громадянства, надання їм житла, а також інші порушення, якщо вони будь-яким чином сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незаконну реєстрацію, оформлення документів на проживання, тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.03.2009 постановою Джанкойського міськрайонного суду АР Крим у справі № 3-523/09 встановлений факт працевлаштування на базу «Партія» без дозволу на використання праці іноземців громадянки Російської Федерації ОСОБА_6, у зв'язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення суд звільнив порушника від адміністративної відповідальності і обмежився усним зауваженням.

Як свідчать приписи ст. 204 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення за даною статтею складається відносно посадових осіб підприємств, установ і організацій.

Інспекцією по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення складено Акт № 149/ш Про порушення законодавства України про зайнятість населення відносно позивача як фізичної особи - підприємця.

Відтак, позивач як посадова особа не була притягнута до адміністративної відповідальності.

Адміністративні та економічні санкції не є юридичною відповідальністю одного виду. Тобто накладення адміністративного штрафу за адміністративне правопорушення на фізичну особу, яке передбачено ст. 204 КУпАП, не виключає застосування економічних штрафних санкцій застосованих до роботодавця, які передбачені ст. 8 закону України «Про зайнятість населення».

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.04.2013 у справі № К/9991/35303/11.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції, обгрунтовано на думку судової колегії, дійшов висновку про те, що адміністративні санкції, застосовані до позивача відповідно до ст. 204 КУпАП та штрафні (економічні) санкції застосовані Інспекцією за порушення, встановлені Законом України "Про зайнятість населення", є окремими видами юридичної відповідальності, та можуть бути застосовані одночасно, що передбачено чинним законодавством.

В частині 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, об ґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які на справді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Отже, відповідач при прийняті оскаржуваного Акту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, врахував усі обставини, що мають значення для прийняття рішення, на обов'язковість урахування яких прямо вказують законодавчі акти, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.13 у справі № 801/5137/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 18 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис М.І. Кобаль

підпис Н.Й. Кондрак

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська