Постанова № 35309632, 22.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 р.Справа № 1570/6140/2012

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

судді - Кравченка К.В.,

судді - Федусика А.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Худик С.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Максимової О.О., Прилипко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 червня 2013р. в справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне місце проживання та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

12.10.2012р. ОСОБА_2 звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління МВС України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне місце проживання та зобов'язання вчинити певні дії. Згідно остаточних вимог позивач просив скасувати рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Одеській області від 17.08.2012р. про скасування посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_1. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він в 1988 році прибув до України відповідно до Урядової Угоди між Соціалістичною Республікою В'єтнам та СРСР від 02.04.1981р. «Про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР». Працював на взуттєвій фабриці. За час життя одружився з ОСОБА_3, має двох синів, 1995р.н. та 2006р.н. За результатами поданої позивачем заяви про залишення в Україні на постійне проживання 11.02.2002р. УМВС України в Одеській області прийнято рішення про видачу позивачу довідки на постійне проживання в України серії НОМЕР_3. 25.02.2009р. ОСОБА_2 отримав новий бланк посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1. Проте 17.08.2011р. відповідач прийняв рішення про скасування зазначеної посвідки. Таке рішення ОСОБА_2 вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідач, надаючи посвідку на постійне проживання в 2009 році виходив з вимог норм абз.3 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». На той час будь-яких підстав для відмови встановлено не було. Разом із тим, приймаючи в 2011 році рішення про скасування посвідки, відповідач керувався тією ж самою нормою, хоча за зазначений період не виникло нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Крім того, підстави для скасування дозволу визначені ст. 12 Закону України «Про імміграцію», на яку відповідач не посилався; також рішення відповідача прийнято з порушенням встановленого Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002р. № 1983 (без виклику позивача, без надання йому можливості надати пояснення). Також не враховано, що у позивача є син - громадян України.

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надало заперечення на позов, в якому зазначило, що позивач отримала дозвіл на імміграцію в порушення вимог Закону України «Про імміграцію», а саме: надав заяву про видачу йому посвідки на постійне місце проживання в України після закінчення дії строків, визначених абз.3 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про міграцію». Зазначений факт був виявлений за результатами перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, яка проводилась у 2011 році на виконання Указу Президента України № 622/2011 «Про концепцію державної міграційної політики» та ін.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 3 червня 2013р. позовні вимоги задоволені. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_2 НОМЕР_2. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні, видану громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області ставить питання про скасування судового рішення у зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняттям нової постанови про відмову у позові.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_2 у 1988 році прибув в Українську РСР відповідно до Міжурядової Угоди від 2 квітня 1981 року «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР». З 1988 по вересень 1991 рік працював на Одеській взуттєвій фабриці та залишився проживати в Україні.

В 1994 році він одружився із громадянкою В'єтнаму ОСОБА_3 (а.с.10) Має двох дітей: ОСОБА_4, 1995р.н., та ОСОБА_5, 2006р.н., які народились в м.Одесі (а.с.133,150). Старший син у 2011р. отримав паспорт громадянина України та навчається у Одеському національному економічному університеті, що підтверджується копією паспорту та довідкою з місця навчання (а.с.16-18), молодший син навчається в ЗОШ № 54 Одеської міської ради (а.с.21). Проживають всією сім'ю в АДРЕСА_1, яка належить дружині позивача - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (а.с.24-26).

30.09.2001р. та 09.11.2001р. позивач звернувся із заявами до ВПР та МР УМВС України в Одеській області про надання дозволу на залишенні на постійне місце проживання в Україні, в м.Одесі, як такому, що прибув по міжурядовій угоді між колишнім СРСР та В'єтнамом (а.с.11-113). За результатами розгляду цих заяв ВГПІС УМВС України в Одеській області 11.02.2002р. прийняло рішення щодо документування ОСОБА_2 видом на постійне проживання в Україні (а.с.124).

11.01.2002р. ОСОБА_2 видана посвідка на постійне проживання, серії НОМЕР_3 (а.с.131).

25.02.2009р. позивач отримав новий бланк посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 (а.с.151).

Згідно висновку ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 17 серпня 2011р. прийнято рішення, зокрема, про скасування та вилучення посвідки на постійне проживання на території України, у зв'язку з тим, що посвідку на постійне проживання в Україні вперше оформлено за відсутністю підстав для отримання документів, легалізуючи його положення на території України. (а.с.135-135зв).

22 серпня 2011р. позивачу надіслано повідомлення про вищеприйняте рішення та запропоновано з'явитись до ВГІРФО для здачі документів (а.с.138).

Суд першої інстанції, вважаючи необґрунтованим рішення ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки виходив з того, що зазначене рішення прийняте з порушенням вимог ст. 2 КАС України, оскільки відповідачем скасована посвідка на постійне проживання в Україні, тоді як дозвіл не скасовувався; крім того, не враховані всі обставини, що мають значення для прийняття рішення (без дотримання п.п.21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002р.)

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Саме зазначеною нормою керувався відповідач в 2002 році, надаючи дозвіл на постійне місце проживання позивачу.

Факт прибуття позивача у 1988 році в Українську РСР відповідно до Міжурядової Угоди від 2 квітня 1981 року «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» та факт його роботи на Одеському виробничому об'єднані ім.Жовтневої революції з 1988р. по 1991р. підтверджується довідками ВАТ «Альбатрос» від 18.06.2003р. та довідкою № 2 від 25.03.2003р., виданою управлінням у справах національностей та міграції. (а.с.130,134). Зазначені обставини не заперечуються відповідачами.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідач при винесенні рішення 17.08.2011р. про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу в жодному випадку не послався на норми Закону України «Про імміграцію», зазначивши при цьому, що на момент подачі ОСОБА_2 документів у 2001 році він не мав підстав для отримання документів, легалізуючи його положення на території України, оскільки довідка ВАТ «Альбатрос», підтверджуючи його роботу на Одеському взуттєвому об'єднання на підставі урядової угоди датована 2003 роком, тобто датою пізніше, ніж видана довідка на постійне проживання у Україні. Разом з тим, відповідачем не враховано, що згідно довідки № 2 від 25.03.2003р. управління у справах національностей та міграції позивач включений до єдиного списку, складеного згідно рішення координаційної ради по міграційним питанням від 04.12.1998р., що стосується в'єтнамських громадян.

Тобто в період оформлення ВПР та МР УМВС України в Одеській області дозволу на міграцію позивачу, в межах строків, визначених абз.3 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про міграцію, в управлінні у справах національностей та міграції Одеської облдержадміністрації існував єдиний документ стосовно в'єтнамських громадян, що прибули в 1988р. на роботу в Україну на підставі міжурядової угоди.

Отже, міграційний орган при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2002 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався п.4 Розділу V «Прикінцеві положення «Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Посилаючись у рішенні від 17.08.2011р. на відсутність підстав у відділу ВГІРФО на момент подачі позивачем в 2001р. документів для отримання дозволу на постійне проживання в України, відповідач не спростовує обставин прибуття ОСОБА_2 у 1988р. на роботу в Україну в рамках міжурядової угоди.

Крім того, відповідач прийняв рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання, в той час як посвідка видається за наявності дозволу на імміграцію. При цьому підстав, в тому числі передбачених ст.12 Закону України «Про імміграцію», для скасування зазначеного дозволу відповідач не зазначив.

Також судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання приймалось без дотримання вимог п. 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, оскільки не було всебічно з'ясовано всі обставини справи, а саме: не відібрано пояснень від позивача, не враховано його сімейний стан, наявність двох дітей - громадян України і т.ін.

За таких обставин, рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 від 17.08.2011 року не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення та наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Разом з тим, постанова суду містить мотивування щодо відмови у позові в частині зобов'язання відповідача поновити посвідку на постійне проживання, враховуючи що вона не знищена та знаходиться в матеріалах особової справи.

Враховуючи, що резолютивна частина постанови суду першої інстанції, на відміну від мотивувальної, містить висновок про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а також беручі до уваги відсутність підтверджень доводів суду щодо наявності оригіналу посвідки на постійне проживання, яка вилучена у позивача, задоволення позову в повному обсязі сприяє повному захисту прав та законних інтересів позивача.

При визначенні протиправним рішення відповідача в резолютивній частині судом першої інстанції невірно зазначені реквізити посвідки, яка скасована та вилучена на підставі рішення ВГІРФО, а саме - «серія НОМЕР_2» замість належних «серія НОМЕР_1», в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,201,205,207,254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 червня 2013р. - змінити, виклавши резолютивну частину постанови в наступній редакції.

«Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне місце проживання та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ВГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області від 17.08.2011р. про скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1, виданої громадянину Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_2.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити громадянину Соціалістичної республіки Вєтнам ОСОБА_2 посвідку на постійне проживання».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її оголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: А.Г.Федусик

Суддя: К.В.Кравченко