Рішення № 35309134, 07.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/364/13 07.11.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/364/13

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»;

до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Діброва»;

про стягнення 68 367,38 грн.

Представники сторін:

від позивача: Іващенко О.В., довіреність № 91/2012/12/09-1 від 04.12.2012р.;

від відповідача: Ковальчук С.П., довіреність б/н від 31.05.2013р.;

Шапченко І.С., довіреність б/н від 03.09.2013р.

обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Діброва» про стягнення 68367,38 грн. заборгованості за теплову енергію, в тому числі: 53240,72 грн. основного боргу, 9766,47 грн. інфляційних втрат та 5360,19 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 1310377 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.11.1999р. у період з 01.12.2009р. по 01.12.2012р., внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 53 240,72 грн., за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати в сумі 9 766,47 грн. та 3% річних - 5360,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2013р. у справі № 910/364/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013р., позов задоволено частково; стягнуто з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Діброва» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» стягнуто 31240,72 грн. основного боргу, 9766,47 грн. інфляційних втрат, 5360,19 грн. - 3% річних, 1166,86 - судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2013р. у справі № 910/364/13, касаційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Діброва» задоволено частково. Рішення господарського суду м. Києва від 13.03.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013р. у справі № 910/364/13 скасовано. Справу № 910/364/13 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з розпорядженням В.о. керівника апарату суду від 10.09.2013р. за № 04-1/652 призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу № 910/364/13 передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2013р. справу № 910/364/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.10.2013р.

09.10.2013р. через загальний відділ господарського суду надійшли витребувані судом пояснення.

Присутній у судовому засіданні 10.10.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю надати акт звірки взаєморозрахунків, витребуваний судом.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, проте витребувані судом докази не подав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2013р. суд відклав розгляд справи на 07.11.2013р., у зв'язку з неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів.

Через загальний відділ господарського суду надійшли 18.10.2013р. від позивача додаткові докази по справі, а 06.11.2013р. - від відповідача витребувані письмові пояснення та докази.

Присутній у судовому засіданні 07.11.2013р. представник позивача заявив усне клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки відповідач виконав рішення суду від 13.03.2013р. та сплатив на рахунок позивача у добровільному порядку 47534,24 грн., що включало: 31240,72 грн. - боргу, 9766,47 грн. - інфляційних, 5360,19 грн. - 3% річних, 1166,86 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Представник відповідача заперечив щодо припинення провадження у справі, посилаючись на наявність спору між сторонами, а також просив відмовити в позові.

Суд, дослідивши матеріали справи, відмовив у задоволенні клопотання позивача про припинення провадження у справі, згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, тобто у випадку припинення існування предмета спору, та якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Проте, судом встановлено, що між сторонами існує спір, пов'язаний з наявністю у відповідача заборгованості в розмірі 53 240,72 грн. на момент звернення позивача до суду.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.1999р. між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - абонент) було укладено Договір № 1310377 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до пунктів 1.1., 2.2.1., 2.3.3. якого позивач зобов'язався постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору, а відповідач зобов'язався своєчасно здійснювати її оплату.

Між позивачем та відповідачем укладено додатки до Договору, якими визначено обсяги постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, умови припинення подачі теплової енергії .

Згідно із п. 2 Додатку 4 до договору "Порядок розрахунків за теплову енергію" відповідач зобов'язаний щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаними документами, відповідно до п. 3 Додатку № 4 до договору, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Пунктом 10 Додатку № 2 до договору на відповідача покладений обов'язок щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, забезпечувати оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника або транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця сплачувати вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальника теплової енергії згідно з його розрахунком.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає про те, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за договором у частині своєчасної сплати вартості отриманої теплової енергії, внаслідок чого за період з 01.12.2009р. по 01.12.2012р. у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, розмір якої станом на 01.12.2012р. становить 53240,72 грн.

На вказану суму боргу позивачем було нараховано 9766,47 грн. інфляційних втрат та 5360,19 грн. - 3% річних.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Під час нового розгляду справи позивач у своїх поясненнях, наданих на вимогу господарського суду, наполягав на заявлених позовних вимогах з посиланням на обставини, зазначені у позовній заяві.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Водночас, в силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Між тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень і довідки позивача про надходження коштів за спожиту теплоенергію по лютий 2013 року, відповідач у грудні 2012 року перерахував позивачеві 22000,00 грн. в рахунок оплати теплової енергії за листопад 2012 року.

Враховуючи, що сума боргу у розмірі 22000,00 грн. була сплачена відповідачем до звернення позивача із позовом, у позові в цій частині належить відмовити, що узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, наведенною у підпункті 4.4 пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» - якщо предмет спору був відсутній до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи надано лист Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 01-12/4065 від 30.09.2013р., в якому останнє повідомляє, що кошти в розмірі 1815,86 грн. були сплачені в грудні 2012 року в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг у листопаді 2012 року.

Позивач вказані обставини належними доказами не спростував, а отже безпідставним є зарахування вказаних коштів у рахунок погашення заборгованості за спожиту теплову енергію у грудні 2012 року.

Також, суд звертає увага на той факт, що на момент надходження коштів від Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (25.12.2012р., 26.12.2012р., 27.12.2012р., що зокрема вбачається з довідки позивача, наданої до матеріалів справи) ще не існувало зобов'язань щодо оплати теплової енергії, спожитої ОСББ «Діброва» у грудні 2012 року, оскільки розрахуноквий період, ще не закінчився.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в позові і в частині стягнення 1815,86 грн., які були сплачені в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг у листопаді 2012 року.

Водночас, решту суми основного боргу в розмірі 29 424,86 грн. суд також визнає, що заявлена позивачем до стягнення необґрунтовано з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 46/86, предметом розгляду якої було стягення заборгованості за спожиту теплову енергію за період 01.12.2006р. по 01.12.2009р.

При цьому, під час вирішення спору господарським судом було встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за період 01.12.2006р. по 01.12.2009р. становить 35423,51 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2012р. у справі № 46/86, залишною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2012р., встановлено, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, відповідачем було сплачено в сукупності, відповідно до платіжних доручень 65000 грн., а отже заборгованість відповідача з 01.12.2006р. по 01.12.2009р. в розмірі 35423,51 грн. є погашеною, різниця в сумі 29576,49 грн. є переплатою.

В силу приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішення третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Однак, як вбачається з розрахунку, доданого до позовної заяви, позивач при здійсненні нарахування заборгованості факти, встановлені під час розгляду справи № 46/86, не враховував.

Таким чином, на день звернення позивача до суду з даним позовом, в якому визначено існування у відповідача заборгованості за період з 01.12.2009р. по 01.12.2012р., фактично у відповідача станом на 01.12.2009р. існувала переплата в сумі 29 576,49 грн., яка підлягала зарахуванню в рахунок оплати за спожиту теплову енергію у період з 01.12.2009р. по 01.12.2012р.

Позивач належними та допустимими доказами встановлені вище судом обставини справи не спростував, відтак суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 53240,72 грн.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

На підставі вищезазначених норм законодавства та умов договору позивач просить суд стягнути з відповідача за прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 01.12.2009р. по 01.12.2012р. інфляційні втрати в сумі 9 766,47 грн. 3% річних - 5 360,19 грн.

Враховуючи, що позивач не надав суду уточнені розрахунки інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням заперечень відповідача та існування станом на 01.12.2009р. переплати в сумі 29 576,49 грн., судом взято до уваги розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, наданих до справи відповідачем.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних та 3% річних, визнає розрахунки відповідача арифметично вірними, відповідно стягненню підлягають інфляційні в сумі 6210,73 грн. та 3% річних - 2 211,17 грн.

Водночас, як вбачається з довідки позивача про надходження коштів за договором № 1310377 станом на 01.10.2013р. та не заперечувалось представниками відповідача у судовому засіданні, відповідач 26.06.2013р. сплатив на виконання рішення суду від 13.03.2013р. у справі № 910/364/13 на рахунок позивача у добровільному порядку 47534,24 грн., що включало: 31240,72 грн. - боргу, 9766,47 грн. - інфляційних, 5360,19 грн. - 3% річних, 1166,86 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Таким чином, враховуючи, що зі скасуванням попередніх судових рішень та передачею справи на новий розгляд, розгляд даної справи починається заново, а отже на день вирішення спору зобов'язання відповідача перед позивачем в частині сплати інфляційних втрат у сумі 6210,73 грн. та 3% річних - 2 211,17 грн. вважаються виконаними у добровільному порядку до звернення позивача до суду.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог в часині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних відсутні.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 12.11.2013р.

Суддя А.І.Привалов