Постанова № 35308669, 12.11.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р.Справа № 923/923/13Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мишкіної М.А.,

Будішевської Л.О.

при секретарі - Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників:

Від позивача: не з'явився

Від 1 відповідача: Дембицький Є.Ю.

Від 2 відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ХАС-селфмейдмен і компанія"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 22 серпня 2013року

по справі № 923/923/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ХАС-селфмейдмен і компанія"

до відповідачів:

1. Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк" в особі Херсонської філії ПАТ „Кредитпромбанк",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Крес Автогруп"

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ХАС-селфмейдмен і компанія" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк" в особі Херсонської філії ПАТ „Кредитпромбанк" (далі - Банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Крес Автогруп" про визнання недійсними з моменту укладання кредитних договорів № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. та № 41/21/08-КЛТ від 29.10.2008р., укладених між ТОВ „Крес Автогруп" та ПАТ „Кредитпромбанк" в особі Херсонської філії ПАТ „Кредитпромбанк", а також іпотечних договорів від 29.10.2008р. № 13/21/101/08-КЛТ, № 13/21/102/08-КЛТ, № 13/21/103/08-КЛТ, укладених між ТОВ „ХАС-селфмейдмен і компанія" та ПАТ „Кредитпромбанк" в особі Херсонської філії ПАТ „Кредитпромбанк".

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що оспорювані договори не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 227 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Банк заперечував проти позову посилаючись на його безпідставність і вказував, зокрема, на те, що видача Банком відповідачеві ТОВ „Крес Автогруп" кредитів (траншів) в іноземній валюті здійснювалося відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки на момент видачі кредиту в іноземній валюті Банк мав банківську ліцензію № 174 та письмові дозволи № 174-2, № 174-3, видані Національним Банком України на право здійснення відповідних банківських операцій та залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 22.08.2013 року (суддя - Задорожна Н.О.) у задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

В апеляційній скарзі ТОВ „ХАС-селфмейдмен і компанія" просить зазначене рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, визнати недійсними кредитні договори № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. та № 41/21/08-КЛТ від 29.10.2008р. з моменту укладання. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу Банк заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони заздалегідь були повідомлені належним чином, проте позивач та відповідач - ТОВ «Крес Автогруп» двічі не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника ПАТ „Кредитпромбанк", дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12.10.2005 року між Відкритим акціонерним товариством „Кредитпромбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Кредитпромбанк", та Товариством з обмеженою відповідальністю „Підприємство „Автопром" (Позичальник), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю „Крес Автогруп", було укладено кредитний договір № 04/86-Т-05, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого Банк зобов'язався надавати позичальнику кредити (транші) в межах загальної суми 6 500 000,00 Євро, з частковою конвертацією у національну валюту України, гривню, а позичальник, в свою чергу, зобов'язався повертати отримані за цим договором кредитні кошти частинами, в строки, узгоджені додатковими угодами, а також сплачувати за користування кредитними коштами процентну ставку та комісію, розмір яких визначається в додаткових угодах до цього договору, відносно кожного отриманого позичальником траншу кредиту. Зобов'язання банку щодо надання кредитів та зобов'язання позичальника щодо повернення кредитів, сплати процентів, комісій, а також права та зобов'язання сторін, передбачені договором виникають з моменту укладання сторонами договору, додаткових угод про надання кредитів, які є невід'ємними складовими договору, в сумах зазначених у цих додаткових угодах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п.1.1 договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п.3.4.5 договору, за яким кінцевою датою погашення заборгованості за наданими на підставі договору кредитами визначено 11.05.2006р.

У наступному вказаний договір неодноразово продовжувався сторонами і відповідно до додаткової угоди від 10.10.2008р. № 89 до даного договору кінцевою датою погашення заборгованості за кредитами визначено 29.10.2008р.

Факт укладання вищезазначеного кредитного договору № 04/86-Т-05 на викладених умовах, додаткових угод до нього, а також надання відповідно до цього договору Банком позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті сторонами не заперечується.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити слідуюче. Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 року відповідачів було зобов'язано надати суду належним чином засвідчену копію кредитного договору № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. з усіма додатковими угодами до нього. Проте, відповідач ТОВ «Крес Автогруп» від виконання вимог суду ухилився. ПАТ „Кредитпромбанк" листом № 19510/53-б.б.-02 від 07.11.2013р. повідомило суд, що кредити і проценти за кредитним договором № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. в повному обсязі були погашені 29 жовтня 2008 року, позичкові рахунки та даний кредитний договір закрито. Заборгованість за даним кредитним договором станом на 30.10.2008 року відсутня. А тому, кредитний договір № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. на даний час у Банку відсутній у зв'язку з його знищенням за закінченням строку зберігання.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року», якщо, незважаючи на вжиті заходи, отримання витребуваних матеріалів та/або документів не є можливим, суд здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Так, в матеріалах справи міститься рішення господарського суду Херсонської області від 13.06.2013 року по справі № 923/570/13, що набрало законної сили, за позовом ТОВ «Крес Автогруп» до ПАТ „Кредитпромбанк" про визнання недійсними кредитних договорів № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. та № 41/21/08-КЛТ від 29.10.2008р. з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 227 ЦК України, ст. 207 ГК України, в якому судом викладено зміст спірного договору № 04/86-Т-05, і хоча факти, встановлені цим судовим рішенням, не мають преюдиціального значення для даної справи, але вони враховуються судом апеляційної інстанції у розгляді даної справи з урахуванням загальних правил ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів.

29.10.2008 року між ВАТ „Кредитпромбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Кредитпромбанк", та ТОВ „Крес Автогруп" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 41/21/08-КЛТ, згідно з п. п. 1.1, 2.2 якого Банк зобов'язався надавати позичальнику кредити (транші) в національній валюті України або в іноземних валютах з можливістю часткової конвертації в іноземну валюту в межах загальної суми, еквівалентної 21 400 000,00 грн. за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання кожної додаткової угоди до цього кредитного договору, для поповнення обігових коштів позичальника, оплати позичальником за автомобілі та автобуси, з кінцевим терміном повернення усіх отриманих на підставі цього договору кредитних коштів не пізніше 28.10.2009р.

Відповідно до п.2.3 та п.2.6 цього кредитного договору підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові угоди, в яких, безпосередньо, встановлюються процентні ставки за користування кредитом та валюта кредитування.

Пунктами 1, 2, 3 додаткової угоди № 1 від 29.10.2008 р. до даного кредитного договору встановлено, що Банк надає позичальнику кредит в сумі 21 400 000,00 грн. для поповнення обігових коштів, оплати за автомобілі та автобуси, зі строком повернення 28.10.2009р. та сплатою за користування кредитом 26,0 % річних, а також визначено графік погашення заборгованості на 2008 рік.

У наступному до даного кредитного договору сторони неодноразово укладали додаткові угоди, якими строк повернення цього кредиту неодноразово змінювався на більш пізній.

Судом першої інстанції встановлено, і це не заперечується сторонами, що відповідно до кредитного договору № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. та додаткових угод до нього ТОВ „Крес Автогруп" було одержано кредитні кошти в сумі 3 854 112 Євро, що еквівалентно 23 605 032,81 грн., а відповідно до кредитного договору № 41/21/08-КЛТ 29.10.2008р. та додаткових угод до нього - 21 400 000 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань ТОВ „Крес Автогруп" перед Банком за вказаними кредитними договорами, 28.10.2008 року між ВАТ „Кредитпромбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Кредитпромбанк" (іпотекодержатель), та ТОВ „ХАС-селфмейдмен і компанія" (іпотекодавець) було укладено три іпотечних договори № 13/21/101/08-КЛТ, № 13/21/102/08-КЛТ, № 13/21/103/08-КЛТ, за якими позивач передав Банку в іпотеку нерухоме майно.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимога ТОВ „ХАС-селфмейдмен і компанія" визнати недійсними з моменту укладання кредитні договори № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. та № 41/21/08-КЛТ від 29.10.2008р., укладені між ТОВ „Крес Автогруп" та ПАТ „Кредитпромбанк" в особі Херсонської філії ПАТ „Кредитпромбанк", за якими позивач не є стороною, а також іпотечні договори від 29.10.2008р. № 13/21/101/08-КЛТ, № 13/21/102/08-КЛТ, № 13/21/103/08-КЛТ, укладені між ТОВ „ХАС-селфмейдмен і компанія" та ПАТ „Кредитпромбанк" в особі Херсонської філії ПАТ „Кредитпромбанк".

Підставами для визнання оспорюваних кредитних договорів та іпотечних договорів недійсними позивач вказує наступні обставини: наявність у кредитному договорі № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. положень стосовно використання іноземної валюти як засобу отримання кредиту та одержання позичальником ТОВ „Крес Автогруп" кредитних коштів в іноземній валюті (євро) за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії Національного Банку України на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту суперечить приписам ст. ст. 192, 533 ЦК України, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Отже, оспорюваний кредитний договір № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р. відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 227 ЦК України є недійсним. Оскільки грошові кошти в розмірі 21 400 000 грн. отримані відповідачем ТОВ „Крес Автогруп" по кредитному договору № 41/21/08-КЛТ від 29.10.2008р. пішли прямо на погашення кредитних зобов'язань за кредитним договором № 04/86-Т-05 від 12.10.2005р., тому, відповідно, і кредитний договір № 41/21/08-КЛТ від 29.10.2008р. є недійсним. Оскільки іпотечні договори від 29.10.2008р. № 13/21/101/08-КЛТ, № 13/21/102/08-КЛТ, № 13/21/103/08-КЛТ укладені на виконання умов кредитних договорів і мають похідний характер від основного зобов'язання, тому і іпотечні договори є недійсними.

Місцевий господарський суд приймаючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні позову, правильно встановив відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів, оскільки позивачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України не виконано обов'язку щодо подання доказів невідповідності вказаних договорів нормам права, що є підставою для визнання договорів недійсними.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що ВАТ «Кредитпромбанк» на підставі банківської ліцензії на право здійснення банківських операцій, а також дозволів Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями, мав право надавати кредити в іноземній валюті шляхом укладання відповідних кредитних договорів.

Колегія суддів в цілому погоджується з прийнятим місцевим судом судовим рішенням, однак вважає, що мотиви з яких позивачу слід відмовити у задоволенні позову, є іншими, ніж ті, що наведені судом у мотивувальній частині рішення, з огляду на таке.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.

Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсними кредитні договори на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 227 ЦК України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорювані позивачем договори не відповідають вимогам чинного законодавства.

Статтею 203 ЦК України, в редакції чинній на момент укладення спірних договорів, встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і зокрема, зміст правочину не можу суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо чинне законодавство прямо не визначає коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь - яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними кредитні договори, не будучи їх стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорювані ним договори порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваних ним кредитних договорів, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваних ним договорів нормам чинного законодавства.

Однак, уявлення позивача про невідповідність оспорюваних договорів нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання таких договорів недійсними в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Проте, місцевий господарський суд розглядаючи дану справу та відмовляючи у задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог не звернув увагу на вищевикладене.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з ч. 1 ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 вищевказаного Закону визначено поняття "банківської ліцензії", а саме, це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Також, відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, на час укладання та виконання спірних кредитних договорів Банк мав видані Національним банком України банківську ліцензію № 174 від 24.09.2001р. на право здійснення банківських операцій, Дозвіл № 174-2 від 11.09.2003р. та Дозвіл № 174-3 від 23.09.2009р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та 4 статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", з додатками до цих дозволів, зокрема на операції з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Банк мав право здійснювати операції з кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Стосовно доводів скаржника щодо укладання кредитного договору № 41/21/08-КЛТ від 29.10.2008р. на вкрай невигідних для товариства умовах, то згідно з ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 22.08.2013 року у справі № 923/923/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ХАС-селфмейдмен і компанія" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.