Рішення № 35308374, 06.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15404/13 06.11.13

За позовомВиконувача обов'язків прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1. Міністерства інфраструктури України 2. Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»доКомунального підприємства «Київпастранс» простягнення 11 351 627,72 грн.Суддя Балац С.В.

Представники сторін:

від прокуратури:Белікова С.О., посв. №015614 від 14.03.2013 р.від позивача 1:Усов О.О., дов. №3124/15/14-13 від 05.06.2013 р.від позивача 2:Кушнір В.М., дов. №3477-НЮ від 01.08.2013 р.від відповідача:Бондарчук Д.М., дов. №06-5/24 від 02.01.2013 р.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И :

Виконувач обов'язків прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс» (надалі - КП «Київпастранс») про стягнення 11 351 627,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.11.2012 р. між позивачем 2 та відповідачем було укладено договір №ПЗ/НРП-126788/НЮ в порушення умов якого відповідач неналежним чином виконав взяте на себе грошове зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, у зв'язку із чим за ним виникла заборгованість у розмірі 11 255 555,60 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 96 072,12 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.08.2013 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.09.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2013 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та необхідністю витребування додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладено до 24.09.2013 р.

24.09.2013 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації (виконавчий орган Київської міської ради).

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-1/759 від 23.09.2013 р. призначено повторний автоматичний розподіл даної справи у зв'язку із обранням судді Станіка С.Р. на посаду судді Київського апеляційного господарського суду.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу №910/15404/13 передано на розгляд судді Балацу С.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2013 р. суддею Балацом С.В. справу №910/15404/13 прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 28.10.2013 р.

25.10.2013 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано відзив на позовну заяву згідно змісту якого визнає заявлені позивачем вимоги в повному обсязі та у зв'язку із скрутним фінансовим становищем просить відстрочити виконання рішення на один рік.

В судовому засіданні 28.10.2013 р. клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію (виконавчий орган Київської міської ради) залишено без задоволення, в зв'язку з його необґрунтованістю та оголошено перерву до 06.11.2013 р.

Представники прокуратури та позивачів в судове засідання 06.11.2013 р. з'явились, проти клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб та відстрочку виконання рішення заперечили, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі. Крім того, представником позивача 2 через загальний відділ суду було подано письмові пояснення згідно змісту яких останній не погоджується із твердженнями відповідача, що викладені в відзиві на позовну заяву та просить залишити без задоволення клопотання про відстрочку виконання рішення.

Представник відповідача в судове засідання 06.11.2013 р. з'явився, позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив задовольнити клопотання про відстрочку виконання рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доводи прокурора у справі та повноважних представників сторін судового процесу по суті даного спору та дослідивши докази наявні в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

01.11.2012 р. між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (далі - виконавець) та Комунальним підприємством «Київпастранс» (далі - замовник) було укладено Договір №ПЗ/НРП-126788/НЮ про організацію перевезень пасажирів залізничним транспортом.

Згідно п. 1.1 Договору виконавець надає замовнику послуги залізничної інфраструктури та локомотивних бригад для забезпечення перевезень пасажирів рухомим складом замовника по залізничному кільцю Київського транспортного вузла на дільницях Дарниця - Київ-пасажирський - Дарниця та Дарниця - Київ-Петрівка - Дарниця.

Відповідно до п.4.1 Договору здавання-приймання послуг оформляється щомісячно складеним в 2-х примірниках актом наданих послуг, підписаним обома сторонами.

Згідно з п.4.3. Договору замовник підписує акт відповідно до п.2.2.7 цього договору.

Пунктом 2.2.7 Договору встановлено, що замовник зобов'язаний щомісячно до п'ятнадцятого числа місяця наступного за звітним підписувати та повертати виконавцю акти наданих послуг, або направити мотивовану відмову протягом п'яти робочих днів у разі невиконання умов договору (п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3) та обсягів виконаної транспортної роботи.

Відповідно до п. 5.1 Договору вартість послуг по договору за рік орієнтовно складає 34 888 567,67 грн., у тому числі ПДВ 5 814 761,28 грн. Вартість послуг визначається відповідно до об'єму фактично наданих послуг згідно з калькуляцією експлуатаційних витрат.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що оплата послуг замовником здійснюється протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акта наданих послуг. Вартість послуг за місяць становить 2 907 380,64 грн., у тому числі ПДВ 484 563,44 грн.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору в листопаді 2012 р. - березні 2013 р. позивач 2 надав відповідачу послуги з перевезення пасажирів, проте відповідач за дані послуги повністю не розрахувався, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт, а саме: №1/11, №1/12, №3/12, №4/12 та №5/12, а також актом звірки розрахунків станом на 01.09.2013, що підписаний позивачем-2 та відповідачем.

Таким чином, на день вирішення спору сума заборгованості відповідача перед позивачем-2 за період з 01.11.2012 по 31.03.2013 становить 11 255 555,60 грн. Відповідач не заперечував проти вказаної заборгованості перед позивачем.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 Цивільного кодексу України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення пасажирів здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Відповідно до ст. 915 Цивільного кодексу України перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи.

Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.

Згідно зі ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу-2 винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу-2 винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 11 255 555,60 грн.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

Позивачем -2 заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 96 072,12 грн. за період з 11.01.2013 р. по 31.05.2013 р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 96 072,12 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на 1 рік, задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно з п.7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідач в своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що знаходиться у тяжкому фінансовому стані оскільки є збитковим відповідно до звіту про результати фінансової діяльності, а також не отримує компенсацію витрат внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів у міському транспорті. Разом із тим, відповідачем не подано суду достатніх доказів, підтверджуючих вказані виняткові обставини, затримку бюджетного фінансування та фактичну відсутність у нього коштів та засобів для виконання рішення Господарського суду м. Києва.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено відповідно до ст.121 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду у даній справі, тому клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду у даній справі задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» - це створене на державній власності, відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України «Про залізничний транспорт», статутне територіально-галузеве об'єднання, що належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України - центрального органу виконавчої влади, яке виступає як орган управління майном.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про транспорт» державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство інфраструктури України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Указом Президента України №581/2011 від 12.05.2011 р. затверджене положення про Міністерство інфраструктури України, відповідно до якого Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту.

Оскільки власником і засновником Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» є держава в особі Міністерства інфраструктури України - центрального органу виконавчої влади, то несплата відповідачем коштів за надані послуги порушує інтереси держави в галузі залізничного транспорту.

Враховуючи викладене, виконуючого обов'язки прокурора м. Києва згідно діючого законодавства наділений правом звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

За таких обставин, позовні вимоги виконуючий обов'язки прокурора м. Києва про стягнення з КП «Київпастранс» заборгованості у розмірі 11 255 555,60 грн. та 3% річних у розмірі 96 072,12 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги виконувача обов'язків прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, ідентифікаційний код 04713033) основний борг в сумі 11 255 555 (одинадцять мільйонів двісті п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 60 коп., 3% річних в розмірі 96 072 (дев'яносто шість тисяч сімдесят дві) грн. 12 коп.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2, ідентифікаційний код 31725604) в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 68 820 (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 13.11.2013 р.

Суддя С.В. Балац