Постанова № 35303120, 06.11.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2013 р. (15:13) Справа №801/9243/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Шуміло В.В., розглянувши за участю представника позивача ОСОБА_1, договір від 12.08.13, свідоцтво НОМЕР_4; представника відповідача Чакал А.Р., довіреність № 10/10-0 від 02.09.13, паспорт НОМЕР_3 у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомленя-рішеня

Обставини справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11.10.2012 № 00001141702.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства, податковий кредит сформований на підставі отриманих від контрагента первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, зокрема податкової накладної. Реальність та відповідність укладених з контрагентам угод нормам чинного законодавства підтверджується відповідними первинними документами, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення - рішення є безпідставним та необґрунтованим.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав заперечення на позов, окремо зауважив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято за порушення позивачем податкового законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З 20.09.2012 по 26.09.2012 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово- господарських операцій з БВП «Строитель-плюс», (ЄДРПОУ 31263808), ПП «Ротонда Торг» (36165656), ПП «Габарит- груя» (ЄДРГІОУ 35941644), ПП «Гранд-М» (ЄДРПОУ 33581667), ПП «Райс-М» (ЄДРПОУ 33655597), ПП «Грандпродукт» (ЄДРПОУ 34946788), ТОВ «ВТК «Окнополь» (ЄДРПОУ 36070617), ТОВ «Бренд Строй» (ЄДРПОУ 36165567), ПП «Сіті Буд» (ЄДРПОУ 37081640), ПП «Скипер» (ЄДРПОУ 37081677), ПП «Добре Місто» (код ЄДРПОУ 37081745), ПП «Комманд» (код ЄДРПОУ 37081766), ГІП«Мобкримторг» (код ЄДРПОУ 37081792), ПП «Визит Торг» (код ЄДРПОУ 37081939), ПП «Нантехімидж» (код ЄДРПОУ 37081965), ПП «Кримторг» (код ЄДРПОУ - 32271261), ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь» (код ЄДРПОУ 32841299), ПП «Базис Торг» (код ЄДРПОУ 36165986), ПП «Укрторгпартнер» (код ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримспецтехнолоджи» (код ЄДРПОУ 36693441), ТОВ «Тонар-Крим» (код ЄДРПОУ 37860178), ТОВ «Крим стройиндустрия» (код ЄДРПОУ 32100553), ТОВ «Аквамарин» (код ЄДРПОУ 32836776), ГГП «Евроградстрой» (код ЄДРПОУ 34836406), ПП «Прима Торг» (код ЄДРПОУ 37081588), ТОВ «ТМ-Компані» (код ЄДРПОУ 37132621), Фірма «Капітель Плюс» (код ЄДРПОУ 31095815), КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182), ПП «Пан Буд» (код ЄДРПОУ 37081614), ПП «Беллатрикс» (код ЄДРПОУ 37081991), ПП «Севелітстрой» (код ЄДРПОУ 55096833), ПП «Мастер Торг» (код ЄДРПОУ 37196250) за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. за результатами якої складено Акт перевірки № 1632/17-02/НОМЕР_2 від 27.09.2012 (далі Акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- ч.1 , ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 , ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 зазначеними у акті перевірки постачальниками.

- п.3.1. ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5. п.7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями, заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 12048 грн., в тому числі за вересень 2009 р. на суму 12048 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 11.10.2012 прийняте податкове повідомлення-рішення: № 00001141702, яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 15060 грн., у тому числі за основним платежем 12048 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 3012 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

У періоді, по якому відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, вказані правовідносини регулювалися Законом України "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011р.).

Законом, який до 01.01.2011, визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі Закон № 168).

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону № 168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що був охоплений перевіркою, між позивачем та контрагентом - БВП «Строитель-Плюс» існували господарські взаємовідносини.

Факт господарських взаємовідносин позивача з БВП «Строитель-Плюс» підтверджується виписаною останнім податковою накладною № 0000135 від 16.09.09 на загальну суму 72289,60 грн., у т.ч. ПДВ 12048,28 грн.(а.с. 23-25).

Крім того, факт придбання товарів позивачем від БВП «Строитель-Плюс» підтверджується видатковою накладною № ЧП-000162 від 16.09.2009 року, згідно якої позивач отримав від зазначеного контрагента товар на загальну суму 72289,60 грн.(а.с.26).

Видані БВП «Строитель-Плюс» за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема податкова накладна повністю відповідають вимогам вищевикладених приписів податкового законодавства.

Матеріали справи не містять відомостей того, що контрагент позивача на час виписки податкової накладної не перебував платником податку на додану вартість. Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та БВП «Строитель-Плюс» та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування податкового кредиту.

З залученої до матеріалів справи належним чином завіреної копії податкової накладної встановлено, що вона виписана зареєстрованим платником ПДВ, оформлена належним чином, має всі обов'язкові реквізити та відповідає усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Більш того, як свідчать матеріали справи товар придбаний позивачем від БВП «Строитель-Плюс» реалізований в подальшому ТОВ «НПП Кримтрансгаз», що підтверджується виписаною позивачем податковою накладною № 000009 від 18.09.2009 на загальну суму 75000 грн. у т.ч. ПДВ 12499,98 грн., та видатковою накладною № ЧП-000142 від 18.09.2009 р.

Однак, на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включена суми до складу податкового кредиту у перевіряємий період, оскільки господарські операції позивача з БВП «Строитель-Плюс» мають ознаки «нікчемних», операція з надання послуг має ознаки «безтоварних», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Крім того, відповідач в акті вказав, що в ході перевірки встановлено, що операція купівлі - продажу не спричинила реального настання правових наслідків, а отже є нікчемною.

Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України не передбачена відповідальність фізичної особи-підприємця за можливими допущеними порушеннями законодавства його контрагентів, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані акт перевірки, ані заперечення на позов не тільки не містять таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Суд вважає неспроможним та безпідставним посилання відповідача в акті перевірки на дані про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно деяких контрагентів позивача, оскільки відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, зміст правочину з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за господарськими операціями позивача з контрагентом свідчать про реальне виконання правочинів, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з БВП «Строитель-Плюс» свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, керуючись зазначеними вище положеннями, ст. 7 Закону № 168, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, суми ПДВ згідно податкової накладної отриманої від вищезазначеного контрагенту.

Отже, висновки відповідача щодо заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12048 грн. є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав для збільшення сум грошових зобов'язань з ПДВ то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3012 грн.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11 жовтня 2012 року № 00001141702.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 11 жовтня 2012 року № 00001141702 не може бути визнане таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 06.11.2013 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 11.11.2013 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим від 11 жовтня 2012 року № 00001141702.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору у сумі 150,60 грн. (сто п'ятдесят гривень шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Євдокімова О.О.